Предмет, завдання, основні категорії педагогіки.

Організація і методи науково-педагогічних досліджень.

Наукові дослідження – особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об’єктів, в якому використовують засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об’єкт.

Організація пед.досліджень – взаємозв’язок складових елементів дослідницької роботи (складові елементи: об’єкт пед. дослідження, предмет, мета, завдання, наукова гіпотеза, методика дослідження, отримання та аналіз наукових фактів, втілення в практику результатів роботи). Мета пед. досліджень – відкриття об’єктивних закономірностей навчання, виховання та розвитку особистості та свідоме і цілеспрямоване застосування вже відомих законів у практиці виховної роботи.

Правила пед досліджень: цілісне вивчення пед. явищ та процесу, комплексне використання методів досліджень, об’єктивність, єдність навчання та виховання, вивчення в розвитку та зміні, принцип історизму, проєднааня науковості та сміливості з обережністю, глибинний розгляд проблеми, пед ефективність. Рівні пед досліджень: емпіричний, теоретичний, методологічний.

Результати досліджень повинні відповідати вимогам: суспільна актуальність, наукова новизна, теоретична і практична значущість, наукова об’єктивність і достовірність, доступність висновків і рекомендацій для використання їх в інших наукових дослідженнях або в практичній діяльності.

Методи досліджень – сукупність прийомів і операцій, спрямованих на вивчення пед явищ і вирішення різноманітних науково-педагогічних проблем.

Метод науково-педагогічного дослідження шлях вивчення й опанування складними психолого-педагогічними процесами формування особистості, встановлення об’єктивної закономірності виховання і навчання.

Метод педагогічного спостереження. Розрізнять спостереження пряме й опосередковане, відкрите й закрите, а також самоспостереження. Воно повинно мати план, визначити термін, фіксувати результати, повинно бути систематичним.

Метод бесіди. Джерело і спосіб пізнання педагогічного явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах. Необхідно мати план, основні і додаткові запитання, створити сприятливу атмосферу, враховувати індивідуальні особливості співбесідника, виявити пед. Такт, уміти запротоколювати бесіду. Отримані результати порівнюють з результатами інших методів.

Метод анкетування. Анкети бувають відкриті( можна висловити і власну думку) та закриті (пропонуються варіанти готових відповідей), полярні (відповіді „так” чи „ні”).

Метод експерименту. Констатуючий експеримент (вивчає наявні пед явища), перебірковий, уточню вальний (перевіряється гіпотеза, створена у процесі усвідомлення проблеми), творчий, формуючий (констатуються нові пед явища).

Метод узагальнення незалежних характеристик. Узагальнення відомостей про учнів, отриманих за допомогою інших методів, зіставлення цих відомостей, їх осмислення.

Метод психолого-педагогічного тестування – випробування учнів на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів. Результати тестування визначають підрахуванням відсотків розв’язання тестів.

Метод соціометрії. Вивчення структури і стилю взаємин у колективі (запозичений із соціології).

Метод-аналіз результатів діяльності учня.

Математичні методи: метод ранжування – розміщення зафіксованих показників у певній послідовності (наприклад, складання списку учнів залежно від рівня успішності). Метод моделювання – створення і дослідження моделей.

 

М Г Стельмахович

Виховував любов до праці

 

7. Сухомлинський про формування творчої особистості (Павлишська середня школа)

Сух. пише: “Праця і тільки праця- основа всебічного розвитку особистості”. Заслугою вченого є розробка ним у книзі “Павл.сер школа” принципів трудового вих. і загального розвитку особистості- морального, інтелектуального, естетичного, фізичного; розкриття та розвиток індивідуальності у праці, різноманітність видів праці, раннє включення у продуктивну працю; постійність, неперервність праці; елементи продуктивної праці дорослих у дит. праці, спадкоємність змісту трудової діял.єдність праці та багатограного дух. життя. Сух. у вебічному розвитку особ.першорядного значення надавав розумовому вих. Ідеалом школи є виховати у розумну людину. Невіглас не може бути щасливим, є загрозою сусп.

 

8. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.- сукупність методів які дають можл-ть перев-ти рівень засв-ня і сформ-ті ЗУН:

1) Методи усного контролю (опитування, усний залік та екзамен);

Здійсн. під час індивідуального і фронтального опитування.При Інд. опит. вчит. ставить перед Учнем к-ка запитань,відп-чи той показує рівень засвоєння ЗУН;При фрон. опит. вч. підбирає серію логічно-повязаних між собою питань і ставить перед класом та викликає до від-ді учнів.Під час вик-ня цих методів уч. вч-ся лог. мислити, висл. грам. свої думки, набувають досвіду відст-ня своєї точ. зору.”-”_____перевірка займ. багато часу.

2) методи письмового контролю (письмові контрольні роботи, перекази, твори, диктанти, сам. роботи, письм. екзамен та залік, тести);

Передба’ відпов. учнів письмово на конкретні завд., що дає змогу за Корот. час перев. знання певного навч. матер. учнями класу. “-“----àвиявляються лише знання фактів але не здібності,заохоч. мех.. запамят-ня а не роботу думки, потреб. богато часу для склад-ня програми

3) методи лабораторного та програмового контролю (лабораторні роботи з фізики, хімії, біології, комп'ютерны роботи, {але він не враховує індивідуальних особливостей учня},тести);

Метод. лаб. конт. поляг. в перевірці вмінь корис. приладами, розвяз-ти експ-ні задачі,пров-ти досліди. Машинного – вик-ня програмованих вправ на компі.програмні тести.

4) методи самоконтролю -вміння самостійно знаходити допущені помилки, неточності, намічати методи самостійної ліквідації програми.

Система принципових вимог спирається на дидактичний принцип міцності знань, умінь і навичок. Виходячи з цього, виділяють такі принципові вимоги: 1) систематичність обліку і контролю (кожен урок має відбитися в прямому і зворотному зв'язках); 2) всеохопленість обліку і контролю (ретельна перевірка тем, які вважаються найбільш складними та підсилення контролю за рахунок спеціальних уроків перевірки знань, насамперед наприкінці чверті, півріччя, року); 3) диференційованість та індивідуальність (за стилем і формами контролю); 4) об'єктивність оцінювання - виставлення справедливої оцінки; 5) урізноманітнення видів і форм контролю в діяльності вчителя, 6) єдність вимог до контролю з боку всього педагогічного колективу (не повинно бути надто сурових і надто ліберальних вчителів).

Види контролю: поточний, періодичний, підсумковий. Поточний: забезпечується перевіркою щоденників, домашніх завдань, класних письмових робіт, учнівських зошитів, усним опитуванням. Періодичний. носить плановий характер (контрольна робота за чверть, рік, тему), дата оголошується заздалегідь, добір матеріалу середньої складності. Підсумковий: здійснюється наприкінці навчального року у вигляді перевідних екзаменів з основних предметів і річних контрольних робіт.

Форми контролю і самоконтролю за якістю знань містять елементи демократизації. Важливою ознакою довір'я учнів є взаємоконтроль учнів, тобто метод допомоги сильніших учнів слабкішим. Самоконтроль - метод, який зміцнює усвідомлення мотивації престижу спонукає формувати підвищену відповідальність.

 

 

Планування – усвідомлене цілеспрямоване прогнозування цілей виховання і шляхів їх досягнення.

План роботи класного керівника – шкільний документ, в якому представлено науково-обгрунтоване проектування становлення і розвитку класного колективу і кожного вихованця.

Структура плану: вступ, виховні завдання, зміст.

Види планів: перспективний, календарний, тижневий, щоденний, оперативний, окремого заходу.

Принципи планування: діяльнісного підходу, цілеспрямованість, комплексного підходу, системність, систематичність, взаємозв’язок виховної д-ть сім’ї та школи, врахув індив та вікових особл, опора на ініціативу та інтереси дітей, реальність, на перенасичувати.

План роботи скл на навч чверть, півріччя або рік і затвердж директором школи.

Основний розділ плану виховної роботи. + методика КТС.

№	Зміст, форми, методи	Термін виконання	Виконавці	Позначка про виконання

 

Система роботи класного керівника. Зміст, форми і методи роботи. Планування і облік роботи.

Мета: формування всебічно розвиненої особистості.

Завдання: спрямування виховного процесу в класі, здійснення освіти батьків, об’єднання зусиль вчителів, батьків, громадськості у вихованні дітей.

Класний керівник - це вчитель, якому доручено організацію навчально-виховної роботи у певному класі. У "Положенні про середню загальноосвітню школу України" зазначається:

Форми метод роботи: 1. індив: самоосвіта, проходж курсів підвищення кваліфікації. 2. колективні: педрада, конференції, збори, читання, олімпіади, конкурси, метод об’єднання (сприяють самоосв та самових-ню).

Методи: спостереження, бесіди, створ виховних ситуацій.

Професіограмма: особисті якості, професійні якості, знання, уміння.

Функції: організаторська, виховна, інформаційно-методична, дослідницька, соціальна, координаційна.

Напрями роботи: з класом, з вчителями-предметниками, з батьками та громадськістю.

Класний керівник організовує і проводить різноманітну позакласну і позашкільну роботу з учнями, спрямовує роботу батьківського комітету.

Форми: словесні (бесіда, диспут), практичні (походи, екскурсії), наочні (діяльність музеїв, виставок.

Планування – усвідомлене цілеспрямоване прогнозування цілей виховання і шляхів їх досягнення.

План роботи класного керівника – шкільний документ, в якому представлено науково-обгрунтоване проектування становлення і розвитку класного колективу і кожного вихованця.

Структура плану: вступ, виховні завдання, зміст.

Види планів: перспективний, календарний, тижневий, щоденний, оперативний, окремого заходу.

Принципи планування: діяльнісного підходу, цілеспрямованість, комплексного підходу, системність, систематичність, взаємозв’язок виховної д-ть сім’ї та школи, врахув індив та вікових особл, опора на ініціативу та інтереси дітей, реальність, на перенасичувати.

План роботи скл на навч чверть, півріччя або рік і затвердж директором школи.

Основний розділ плану виховної роботи. + методика КТС.

№	Зміст, форми, методи	Термін виконання	Виконавці	Позначка про виконання

 

32. Взаємообумовленість процесів виховання, навчання і розвитку. Роль активності особистості в її вихованні.

Виховання – цілеспрямований спеціально організований процес взаємодії вихователя та вихованців з метою формування позитивних якостей та властивостей особистості.

Навчання – цілеспрямований спеціально організований процес взаємодії вчителя та учнів з метою формування знань та засвоєння умінь, навичок

Розвиток – це процес та результат якісних та кількісних змін, які відбуваються з людиною від народження до смерті під дією зовнішніх та внутрішніх факторів (середовище, спадковість, активність, виховання)

Процес, який реалізує цілі навчання і виховання називається педагогічним процесом. Існує 3 функції навчально-виховного процесу: освітня, виховна, розвиваюча.

Освітня функція як основна, що передбачає застосування тих методів та прийомів керування навчальною діяльністю учнів, які сприяли б успішному опануванню знань, формуванню навичок, умінь, наукового світогляду. Виховна функція є невіддільною від освітньої і призначена для єдності навчально-виховного процесу. Розвиваюча функція має психолого-педагогічний смисл. Особливо важливою вона є для розумового розвитку учня. В процесі викладання української, російської, зарубіжної літератури розвивати в учнів загальну культуру та моральність. При вивченні математики у них формується логічна мислительна культура, старанність, двоїстість мислення при розв'язуванні складних задач.

Активність – творча перетворююча д-ть людини.

Особистість у своєму розвитку проходить певні вікові етапи. Вікова психологія і фізіологія спільно розглядають вікову періодизацію дитини: + від моменту народження до 10 днів -новонароджений, + від 10 днів до 1 року - немовля; + від 1 року до 3 років - переддошкільник; + від 3 років до 6(7) років -дошкільник; + від 6(7) років до 11 років - молодший школяр; + від 11 років до 15 років - підліток; + від 15 років до 17 років -ранній юнацький вік.

Молодший шкільний вік - це вік допитливих, їхнє прагнення -більше знати про явища природи, тварин. Саме цим мотивуються тисячі різноманітних запитань вчителям, батькам. Ця особливість молодшого школяра може стати основою для формування його інтересів, кругозору, прагнень і бажань повсякчас пізнавати нове. Першочергове значення в цьому віці має слово педагога. Головне не відвернутися, зрозуміти, ввійти в довіру. Це є шлях І вчителя до дитини Учитель повинен бути не тільки наставником, але й порадником, старшим товаришем

Підлітковий вік — учні характеризуються більшою самостійністю, активністю, прагненням бути дорослими. Інтереси різноманітні, але більш стійкі. Виникає тяга до певної сфери знань, професії. Перехід від дитинства до дорослості - специфічна риса підліткового віку. Бажання бути дорослим зовні виявляється в прагненні дітей проявити власні судження, погляди, Інтереси, манерах поведінки. Підліток не сприймає постійних зауважень, вказівок, нотацій. Він дуже прискіпливий до аргументування висунутих до нього вимог. Виникає критичність, вибірковість у ставленні до вчителя. Основний шлях педагога до цього віку - глибока повага до нього.

Юнацький вік - фаза переходу від залежного дитинства до самостійної дорослості, що передбачає з одного боку завершення фізичного, зокрема статевого дозрівання, а з другого - досягнення соціальної зрілості. В цьому віці діти: чітко визначають свої життєві і професійні плани; відрізняються підвищенням незалежності в своїх вчинках; критичні по відношенню до інших; краще управління своїми емоціями; вимагають підвищення уваги до своїх думок, суджень. На цьому етапі необхідно включати старшокласників в розв'язання реальних життєвих проблем. В виховній роботі слід приділяти особливу увагу формуванню життєвих ідеалів, переконань, морально цінних якостей.

Предмет, завдання, основні категорії педагогіки.

Педагогіка – це наука про виховання (навчання, освіту) людини на всіх етапах життя.

Об’єкт педагогіки – с-ма педагогічних явищ.

Предмет педагогіки – дослідження сутності розвитку та формування особистості та формування на цій основі теорії та методики виховання як спеціально створеного процесу.(різні проблеми виховання та навчання)

Завдання: а) вдосконалення змісту освіти, б) вироблення принципово нових засобів навчання, в) підготовка підручників відповідно до вдосконалення змісту освіти, г) комп’ютеризація праці вчителя, д) вироблення нових і модернізація наявних форм і методів навчання, е) підсилення виховної ролі уроку, є) удосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації та підготовки до праці, ж) вироблення шляхів демократизації життя й діяльності школи.

Основні категорії педагогіки:

§ Виховання – цілеспрямований спеціально організований процес взаємодії вихователя та вихованців з метою формування позитивних якостей та властивостей особистості.

§ Навчання – цілеспрямований спеціально організований процес взаємодії вчителя та учнів з метою формування знань та засвоєння умінь, навичок

§ Освіта – процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь, навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.

§ Розвиток – це процес та результат якісних та кількісних змін, які відбуваються з людиною від народження до смерті під дією зовнішніх та внутрішніх факторів (середовище, спадковість, активність, виховання)

§ Самоосвіта – освіта, яка одержується поза навчальним закладом шляхом самостійної роботи.

§ Самовиховання – цілеспрямований свідомий процес формування морально-психологічних якостей особистості або свідома цілеспрямована діяльність людини по вдосконаленню своєї особистості.

 

2. Принципи виховання як відображення закономірностей виховного процесу. Характеристика принципів національного виховання.

Принцип виховання – основополагаючі керівні ідеї, вимоги (правила), на основі яких потрібно здійснювати процес виховання для підвищення його ефективності.

принципи виховання: 1) природні, 2) соціальні, 3) духовні.

Закономірності і принципи виховання

1.Мета, характер і зміст виховання зумовлюється об’єктивними потребами суспільства, інтересами держави, етнічними нормами і традиціями (принцип суспільної спрямованості виховання, принцип суб’єктності – розвиток здатності дитини усвідомлювати своє я)

2.Результати виховання зумовлюються узгодженістю виховних впливів, впливу об’єктивних та суб’єктивних чинників (принцип єдності виховних впливів сімї, колективу, гром. орг.; принцип врахування індивідуальних і вікових особливостей дитини)

3.Позитивна реакція особистості на педагогічні впливи зумовлена врахуванням її потреб інтересів і можливостей, вимогливим і шанобливим до неї ставленням, створенням оптимальних перспектив розвитку (принцип особистісно-орієнтованого підходу у вихованні, принцип гуманістичної спрямованості виховання, принцип на позитивне)

4.Ефективність виховання визначається ступенем власної активності особистості, змістом і способами організації д-ті до якої воно включене, характер педагогічного керівництва (принцип діяльнісного підходу, принцип стимулювання активності особистості, принцип варіативності (вибіру))

5.Ефективність виховання зумовлена визнанням особистості, як цілісності і відповідною організацією вих. впливів і взаємостосунків (принцип цілісного підходу)

6. Евективність виховання у підлітковому і юнацькому віці (принцип співробітництва, партнерства у виховних відносинах; принцип активізації морально-вольових сил дитини)

Характеристика принципів національного виховання

Націон. вих.-я- це вих.-ня дітей та молоді на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій виховній спадщині.

Мета його: набуття молод поколінням соц. досвіду, успад-ня дух-их надбань Уюнароду, досягнення високої культури міжнац. взаємин, форкання у молоді незал. від національності особистісних рис громадянина У. держави, розвиненої духовності фіз.. досконалості, моральностї,худ-естетичної, правової, трудової,екологічної культури.Ця мета э науковим обгрунтованим держ стандартом, закрыпленим к законах України.

Фундаментальні Принципи;

народность(народознавчий підхід до здійснення виховного процесу.), природовідповідність (здійснювати розвиток дитини відповідно до вікових та індивідуальних природних сил та зачатків (обгрунтовано Коменським, Песталоцці, Дістервергом до Ушинського та Сухомлинського)), культуро відповідність(враховувати рівень розвитку окремої людини і рівень культури, на якому перебуває народ), гуманізація, демократизація,безперервність,і етнізація, диференціація та індивідуал вих. процесу; систематичність і варіативність його форм і методів