Особливості інтеграції країн Африки

Африка – це регіон, що економічно швидко розвивається. Більшість молодих африканських держав володіють значним, здебільшого неосвоєним економічним потенціалом. Це – багаті запаси сировини, сприятливі, як правило, природно-кліматичні умови для ведення сільського господарства, значні трудові ресурси. Проте цей потенціал розподілений між країнами нерівномірно, що зумовлює істотні відмінності між країнами щодо темпів економічного зростання, рівня розвитку економіки, її структури та зовнішньої торгівлі. Процес економічного розвитку країн Африки в цілому характеризується суперечливими тенденціями. Після здобуття незалежності в регіоні загострилася суперечливість між накопиченням і споживанням: максимізація накопичення і недостатній рівень споживання. Вузькість внутрішніх ринків, зростання соціальної напруженості, дефіцит власних кваліфікованих кадрів, низькі виробнича культура та дисципліна праці – всі ці проблеми, пов’язані з незадовільним станом споживання, стали негативно позначатися на загальній динаміці капітальних вкладень та їх структурі. уповільнився приплив до ключових галузей капіталів, посилилась диспропорціональність розвитку, що суттєво знижувало темпи економічного зростання. Особлива роль у забезпеченні соціально-економічного розвитку регіону належить гірничовидобувній промисловості. економічний розвиток країн Африки значною мірою залежить від надання іноземних позик, а також безоплатної міжнародної допомоги. Найбільшою з африканських інтеграційних груп є ЕКОВАС (Економічне співтовариство країн західної Африки) охоплює 16 країн Африки. Основні зусилля співтовариства спрямовані на ліквідацію внутрішніх тарифів та встановлення єдиного зовнішнього тарифу, що повинно перетворити ЕКОВАС на митний союз. У складі ЕКОВАС 4 комісії: 1. З торгівлі, мита, імміграції, кредитно-грошової системи та платежів; 2. з транспорту, телекомунікацій та енергетики; 3. З промисловості, с/г та природних ресурсів; 4. З соц. Та культурних проблем. Надто проблематичним є вихід ЕКОВАС на подібні до ЄС форми інтеграції, оскільки в регіоні існують й інші види міждержавного співробітництва, а також у зв’язку з тим, що у країн-учасниць цієї організації відсутня зацікавленість в успішній її діяльності. В Африці існують інші інтеграційні угруповання: Митний і економічний союз центральної Африки (ЮДЕАК), Спільний ринок Східної і Південної Африки (КОМЕСА), Південноафриканське співтовариство розвитку (САДК). Інтереси груп постійно стикаються один з одним. Майже всі групи прагнуть до співробітництва, створюючи ті чи інші форми інтеграції, яка, здебільшого відбувається на низькому рівні. Африканські країни настільки бідні, а їхня економічна активність настільки низька, що бази для їхнього співробітництва поки що практично нема. С/г та мінеральні ресурси – основні джерела доходу і прибутку від експорту, а відтак відсутні серйозні підстави для зниження бар’єрів на шляху просування первинних ресурсів. Промисловість у переважній більшості країн перебуває на дуже низькому рівні, а тому скоріше потребує захисту, аніж відкриття ринків для вільної конкуренції, що суттєво утрудняє створення зон вільної торгівлі. Здебільшого існуючі групи намагаються співпрацювати у наданні транспортних послуг, розвитку інфраструктури, реалізації дрібних промислових проектів тощо.

 

11.Причини протекціоністського втручання
У кожній країні є економічні, соціальні та політичні причини і групи тиску на користь протекціоністських заходів. Основними аргументами обмеження зовнішньої торгівлі є:
• необхідність забезпечення оборони;• збільшення внутрішньої зайнятості;
• диверсифікація заради стабільності;• захист молодих галузей;
• захист від демпінгу;• дешева робоча сила.
Протекціонізм (protectionism) – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.
Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.
Виділяють декілька форм протекціонізму:
• селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;
• галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;
• колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;
• прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.
Основні аргументи на користь протекціонізму наступні: необхідність забезпечення оборони, збільшення внутрішньої зайнятості; диверсифікація ради стабільності; захист молодих галузей; захист від демпінгу; дешева іноземна робоча сила. Необхідність забезпечення оборони. Хоча цей аргумент швидше військово-політичний, ніж економічний, він виглядає досить переконливо. І хоча він спричиняє за собою великі соціальні і економічні витрати, ці витрати виправдовуються необхідністю посилення національної безпеки.
Збільшення внутрішньої зайнятості. Суть цього аргументу зводиться до того, що введення протекціоністських заходів створює нові робітники місця, а вільна торгівля приводить до безробіття.
Диверсифікація ради стабільності. Суть цього протекціоністського доводу полягає в тому, що торгові бар'єри необхідні для промислової диверсифікації, яка лежить в основі зменшення залежності країни від соціально-економічної і політичної кон'юнктури, що складається на світових ринках тих або інших продуктів. Захист молодих галузей. В аргументі "молодої галузі промисловості" розуміється галузь, в якій була ще не досягнута економія від масштабу, де ні робітники, ні менеджери ще не досягли піку ефективності. Вважається, що якщо цій галузі надати певний захист від зовнішньої конкуренції, то вона, кінець кінцем, зможе конкурувати на міжнародних ринках. Захист від демпінгу. Відомо, що демпінг або продаж товарів нижче собівартості використовується, як правило, для придушення конкурентів, захоплення монопольного положення і подальшого підвищення цін. В цьому значенні демпінг - це "економічне піратство". Воно цілком заслуговує антидемпінгових мит. Дешева іноземна робоча сила. Ті, хто підтримує цей аргумент, вважають, що за допомогою протекціонізму вітчизняні фірми і робітники можуть побут захищені від руйнівної конкуренції з боку тих країн, де низька заробітна платня. Іншими словами, без захисних заходів з боку держави, вітчизняні працівники можуть одержувати таку ж низьку заробітну платню, як робітники менш розвинених країн.
Стосовно того, що і для якої країни краще – політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Міжнародний валютний фонд

МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39 країн. Вінстворений для регулювання валютно-розрахунковихвідносинміж державами і здійсненняфінансовоїдопомогикраїнам-членам через наданняїм за виникненнявалютнихтруднощів, зу­мовленихпорушеннямрівновагиплатіжнихбалансів, короткостроковихпозик в іноземнійвалюті. Фонд здійснюєсвоюдіяльність як спеціалізованаустанова 00Н. Практично МВФ є інституціональною основою сучасноїміжнародноївалютноїсистеми.

Цілі: *сприяти міжнародному співробітництву шляхом забезпечення ме­ханізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валют­них питань; *сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку ви­робничих можливостей країн-членів; *сприяти стабільності валют і впорядкованим валютним відно­синам та запобігати конкурентному знеціненню валют; *сприяти створенню багатосторонньої системи платежів та пере­казів по поточних операціях і прагнути до ліквідації валютних обмежень…Функції:* здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних ва­лют; *надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для вста­новлення більш ефективного співробітництва; надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування). Форми діяльності: * інспектування (було зв'язано з переходом від паритетної до відкритої системи обміну валют. При цьому члени МВФ вирішили, що фонд повинен розширити свою діяльність за межі мінової вартості, вивчати всі сфери економіки країн, які визначають розмір цієї вартост і, і неупереджено давати оцінку економічної діяльності країн для всієї спільноти членів), * консультації (вико­ристовує три типи консультацій: щорічні, додаткові (може організувати директор-розпорядник фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється в складній еко­номічній ситуації, або є підозра, що її дії суперечать “кодексу поведінки” і можуть завдати шкоди іншим країнам) та спеціальні (проводить з тими країнами, еко­номічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки),* надання послуг, *фінансування (Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких ме­ханізмів: 1.резервний транш (-перевищення квоти країни в МВФ над “скоригованою” сумою її валютних коштів, що знаходяться у фонді на рахунку загальних ресурсів) 2.кредитні транші(МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний з яких дорівнює 25 відсоткам квоти.)