Сутність, структура та функції політичної ідеології.

Політи́чна ідеоло́гія — система уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій.

Політична ідеологія має трирівневу структуру свого функціонування:

1) теоретико-концептуальний, який включає розробку та обґрунтування цілей, принципів, цінностей, ідеалів. На цьому рівні формується образ дійсності, тобто узагальнене уявлення групи про свої інтереси та цілі;

2) програмно-політичний, на якому загальні соціально-філософські принципи перетворюються в конкретні програми, лозунги, гасла, документи, вимоги політичної еліти. На цьому рівні відбувається поєднання загальних політичних поглядів з повсякденними потребами, які громадяни та їх об'єднання висувають до влади.

3) актуалізований (чи поведінковий), який свідчить про міру засвоєння громадянами цілей, вартостей, ідеалів, принципів політичної ідеології, наскільки вони втілені в діях громадян.

Структурними складниками політичної ідеології є:

1) політичні ідеї;

2) політичні теорії, концепції, доктрини;

3) політичні ідеали, цінності, мрії, утопії;

4) оцінка політичних процесів;

5) гіпотези, гасла, програми.

Функції:

Захисна функція. Передбачає захист інтересів та ідеалів класу (групи). В ній теоретично осмислюються і формулюються становище та потреби цих спільнот, що сприяє втіленню їхніх інтересів у життя, виробленню відповідних їм типів мислення, поведінки і програм діяльності.

Пізнавальна функція. Її сутність — озброєння громадян знаннями про політичну дійсність, сприяння зростанню їхньої політичної культури.

Соціально-регулююча функція. Політична ідеологія сприяє формуванню і координуванню відносин між соціальними спільнотами за певними принципами, впливає на реалізацію соціально-економічних, політичних та інших програм розвитку суспільства, на політичну активність і соціальний вибір громадян.

 

 

46. Теоретичні засади консервативної ідеології.

Консерватизм з лат. збереження.

Фундатори консерватизму як політичної ідеології: Ерік Берк,,Бональд.

Консерватизм – ідеологічна течія, яка виступає за збереження і підтримку існуючих форм соціальної структури, традицій, цінностей, морально-правових норм.

Історичні ідеї консерватизму:

· необхідність збереження існуючих традицій;

· обґрунтування неприродності свідомого перетворення соціального порядку;

· проголошення принципів послідовності;

· не порушення природних порядків, даних Богом (природні принципи, що лежать в основі сім”ї, власності мають зберігатися);

Ідеї консерватизму на початковому етапі:

1. суспільство розглядається як злагоджений механізм, що функціонує;

2. принципи релігійної смиренності і покірності;

3. заклик до керованості власних дій тими принципами, що панують в суспільстві (неможливість панування демократії, бо дії народу - ірраціональні);

4. політики повинні підкорятись нормам моралі;

5. за консерватизмом людська природа переповнена лихих намірів, тому людина має підпорядковуватися Богу (таким чином обґрунтовується елітарна форма правління).

Концепції неоконсерватизму, що з”явився у 2-гій половині XXст. (кардинальні зміни порівняно з початковим консерватизмом):

· визнання не тільки капіталістичного суспільства, а й ліберального;

· заперечення втручання держави в економіку, що стримує її розвиток

Особливість консерватизму - не має сталого ідейного ядра і набуває різних ідейних форм в різні історичні етапи.

Форми консерватизму:

· історична форма

· антропологічна форма: консерватизм як вічна загальнолюдська позиція щодо визначних ідей принципів, ідеалів. Суспільство є вищим за індивіда, бо окрема людина керується у своїх діях інстинктами;

· ситуаційна форма: консерватизм як засіб пізнання і практичної діяльності суб”єктів політики, які намагаються зберегти існуючі порядки.

В цих рамках розрізняють:

1. ціннісний консерватизм: збереження вірності принципам, і готовність погодитись зі змінами

2. структурний консерватизм: характеризується негативним ставленням до суспільних змін.

 

 

ЕДМУНД БЕРК (1729–1797) – родоначальник консервативної ідеології, англійський політичний діяч, філософ і публіцист. У своїх численних працях Е. Берк засуджував Французьку революцію. Його книга “Роздуми про революцію у Франції” (1790) стала своєрідною Біблією консерватизму. Головна ідея книги – традиціоналізм, схиляння перед святістю традицій. Він віддавав перевагу превентивним реформам, покликаним упереджувати революції.

ФРАНСУА РЕНЕ ДЕ ШАТОБРІАН (1768–1848) – автор терміну “консерватизм” (1815), французький мислитель і громадсько-політичних діяч.

Фундатори консерватизму протиставили висунутим європейським Просвітництвом і Великою французькою революцією ідеям індивідуалізму, прогресу, раціоналізму погляд на суспільство як на органічну й цілісну систему. За вільність підприємницького капіталізму консерватизм обстоював ідеї вільної конкуренції, вільного ринку, а після великої економічної кризи і особливо після Другої світової війни – кейнсіанські ідеї державного регулювання економіки, соціальних реформ, “держави добробуту”.

Помітне місце в конструкціях сучасних консерваторів посідають проблеми свободи, рівності, влади, держави, демократії. Більшість консерваторів вважає себе захисниками прав людини і головних принципів демократії. Значна частина консерваторів ставить на перше місце суспільство.

Базові цінності - сім’я, релігія, мораль, традіції, держава - головний інструмент забезпечення добробуту громадян. Політичні та екогомічні пріорітети - пріорітетність дрежавної власності, актіивне втручання держави в економіку, підвищенна увага до армії

 

47. Базові засади лібералізму як політичної ідеології.

Поняття “лібералізму” потрапило до політичного словника в ЗО—40-х роках XIX ст. Але його ідейно-теоретичне коріння і перші спроби практичного втілення (в Англії, І США) сягають XVII—XVIII ст.

Лібералізм (лат. liberalis — вільний) — політична та ідеологічна течія, що об´єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.

Ідейно-моральне ядро класичного лібералізму сформували такі положення:

· абсолютна цінність людської особистості та рівність усіх людей;

· автономія індивідуальної свободи;

· раціоналізація й доброчинність діяльності людини;

· визнання невідчужуваності прав людини на життя, свободу, власність;

· існування держави на основі загального консенсусу з метою збереження й захисту природних прав людини;

· договірний характер відносин між державою та індивідом;

· обмеження обсягу і сфер діяльності держави;

· захищеність від державного втручання в особисте життя людини і свобода її дій (у межах закону) в усіх сферах суспільного життя;

· утвердження вищих істин розуму як орієнтирів у виборі між добром і злом, порядком та анархією.

Історично виникнення класичного лібералізму пов´язане з появою нового для феодального суспільства класу — буржуазії.

Однак у класичному лібералізмі свобода ще не вступала в драматичні відносини з новими капіталістичними відносинами. Вона розглядалася як рівність, як свобода для всіх, а індивідуалізм — як розвиток і самовираження особистості.

Ідеологом буржуазного лібералізму Франції першої половини XIX ст. був Бенжамен Констан (1767—1830), який вважав, що свобода утверджується не через владу народу, а через незалежність індивіда від державної влади. Свобода людини — це особиста, громадянська свобода. Права громадянина існують незалежно від державної влади.

Як політична течія лібералізм розвивався не лише в Західній Європі, США, а й у Російській імперії, до якої входила Україна, що було зумовлено розвитком капіта­лістичного ладу.

 

ідеологія буржуазії (17) остаточне сформ. до сер. 19. Зародиш капіталізму - лік. феод. відн. - вільне підприємництво - нові політичні умови. Основа лібералізму: договірна ідея Локка - передача права життя, свобод, власності / центр: і дея індивідуальної свободи: 1) св політична - Греція, рим все життя жорстоко регламентувалось держваю 2) св. громаднська - незалежність приватного життя індивіда від політичної влади і наявність в нього низки особистих прав. але у обох випадках - проголошення свободи найвищою цінністю.

Визнання природної рівності людей - ліквідація станових привілеїв, обмеження абсолютізму державної влади і це забезпечує поділ влади на три гілки. (ідея Локка, обгрунтована Монтеск’є, усунення цехової регламентації, позаекономічна форма залежності + повна підприємніц. свобода (приватна власність + вільна конкуренція). А держава трімається поодаль від економіки взагалі, ії роль «Нічний сторож» (сміт: мир і спокій)

Документи-примірники класичного ліберал. 1789: Декларація прав людини і гром (фр) / 1791: Конституція (франції) / 1776: Деклара про незалежність (сша) 1787: Конст. США

Джефферсон + Медісон до прихильників лібер.

1812 «ліберали» (Іспанія) називали групу делегатів - націоналістів у кортесах. увійшло до інших мов і держав.

Конституція закріплює права на свободу, пр власність, принцип вільного ринку і конкуренції. прискорений розвиток продуктивних сіл, звільнення від абсолютизму становлення правової держави, парламентаризму і демократії. - плюси лібералізму

Мінуси лібералізму 1. Свобода - ворог рівності, св виявилась дієвою ліше для власників капіталізму. 2 усунення держави з економ. сфери - слабкі члени суспільства. беззахисні. 3. Буржуазний егоїзм. 4 Збагачення одних - зубоження інших це призвело до загострення класової боротьби (виступи робітників) криза 19-20 - банкрутство монополій - вихід: соц. лібералізм- не ліше теорія свободи і природних прав людини, але реальне забезпечення соц. прав людей - на працю, відпочниок, добробут, охор здоровья, освіту

 

48. Соціал-демократія як ідейно-політична доктрина.

Соціал-демокротинна ідеологія виникла на ідеях Е. Бернштейна про класову співпрацю і соціальні рефор­ми як єдиний шлях покращення соціального становища для робітничого класу. Якщо до 60-х років соціал-демо­кратія надавала перевагу державному регулюванню еко­номіки, державній формі власності, як найбільш ефектив­ним засобам соціального захисту найбідніших верств на­селення, то на сучасному етапі вона визнає економічну ефек­тивність приватної власності, однак намагається підтриму­вати соціальну рівновагу за рахунок збільшення бюджет­них видатків на соціальну сферу. Сучасна соціал-демократія важливо орієнтована не тільки на робітничий клас, а й на широкі категорії представників найманої праці.

Соціал-демократія розвинена в таких державах, як Швеція,Фінляндія, Данія,

Поняття соц держава виникло в повоєнній політичній і суспільній теоріє для позначення держави сучасного демократичного типу за умов відносно стабільної і розвиненої екоміки. Кожна держава є соціальною з огляду на виконання нею соц функцій. Особливістю сучасної соц держави є здійснення нею активної соц політии, спрямованої на забезпечення прав людини, працевлаштування населення, підтримку малоімущих, сімї і материнства, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення. Політичні права людини доповнюються соціально-економічними правами, що передбачають надання всім членам суспільства певного мінімуму матеріальних та соціальних благ. З цією метою держави активно втручаються в економічні й соціальні відносини за допомогою податків і різних соціальних виплат, перерозподіляє через бюджет значну частину національного доходу на користь менш забезпечених верств населення.

Започаткувавши соціальну політику соціально-демократичні партії, які в повоєнні роки тривалий час перебували при владі в деяких західно-європейських країнах, зокрема у Швеції та Німечинні створено ними в 60-х роках державність дістала назву “держава загального благоденства” а згодом стала позначатись науковим поняттям “соц держава”.

Отже, соц держава – це правова держава, яка проводить активну соціальну політику спрямовну на забезпечення прав і свобод лядини, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення.

 

Соціал-демократія як політична течія утворилася в міжнародному робітничому русі в останній третині XIX ст. Одним із перших розгорнене обґрунтування соціал-демократичної ідеї зробив Едуард Бернштейн (1850—1932). Провідні положення цієї концепції: перехід до соціалізму може відбутися не внаслідок революції, а лише через соціалізацію капіталу (поліпшення матеріальних умов громадян, підвищення заробітної плати, скорочення робочого часу); соціалізм не означає якогось реального суспільного ладу, ідея соціалізму — це морально-політичний ідеал: «кінцева мета ніщо, рух — усе».

Соціал-демократи не вважають соціалізм сформованою кінцевою метою. ЇЇ не можна досягти одним стрибком, вона неперервна, протягом розвитку людської цивілізації наповнюється новим змістом. Демократичний соціалізм не претендує на роль вчення про кінцеві цілі робітничого руху, він є своєрідною дискусією, діалогом, пошуком цілей і засобів цього руху.

Е. Бернштейн вважав, що між соціалізмом і демократією немає прірви. Демократія ґрунтується на визнанні суверенітету особистості, а тому сприяє її інтелектуальному та моральному розвиткові. Для соціалізму як руху з удосконалення виробничих відносин характернее гуманістичне ставлення до людини праці, її потреб та інтересів. Звідси назва його концепції – “демократичний соціалізм”.

Соціал-демократи надають перевагу еволюційному шляхові розвитку, перетворенню суспільства на краще через реформи. Їх економічні засади ґрунтуються на ідеї усуспільнення, а не одержавлення засобів виробництва. Своє ставлення до ринку вони визначають формулою: “Конкуренція – наскільки можливо, планування – наскільки необхідно”. Міжнародна діяльність соціал-демократів базується на ідеї миру, міжнародної солідарності, терпимості, ліквідації соціальної та національної нерівності й дискримінації людини.

Нові теоретичні положення були включені у програму соціал-демократів на Берлінському з’їзді у 1989 році. В ній, зокрема, зафіксовано відмову від прискореного промислового росту, проведення будь-якої господарської діяльності із врахуванням впливу на стан екології, багато уваги приділено рівному з чоловіками становищу в суспільстві жінок, новими орієнтаціями доповнена программа зовнішньополітичної діяльності.

Найбільший вплив соціал-демократична ідеологія має в Німеччині, Австрії, Великобританії, Франції, Італії, скандинавських країнах. Міцні позиції займає вона також у Латинській Америці, ряді країн Азії, Ближнього Сходу. Про високий авторитет соціал-демократії засвідчує той факт, що нині вони перебувають при владі в 17 європейських країнах.

У центрі уваги соціал-демократії — ідея створення «соціальної держави» як інструменту формування «солідарного суспільства», де мають поєднатися два великих досягнення XX ст.: індивідуальність творчості та колективна солідарність.

Базові цінності: свобода, справедливість, солідарність, рівність

 

49. Соціально-політична сутність марксизму

Учення К.Маркса (1818—1883) виникло в кінці 40-х років XIX ст. в Європі. Це був період революцій, наці­ональних війн, бурхливого промислового розвитку та загострен­ня класової боротьби.

Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку ка­піталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових та національ­них відносин, створяться умови для розкріпачення людини. Сво­бода та всебічний розвиток людини, з погляду засновників марк­сизму, можливі тільки в асоціації та через асоціацію. Але просу­вання до звільнення людини здійснюється через класову бороть­бу і революцію, знищення одного класу іншим, через установ­лення влади робітничого класу, котра остаточно усуне поділ сус­пільства на соціальні класи і приведе до однорідного, соціальне справедливого суспільства.

Проблема визволення людини, формування цілісної, гармо­нійної, всебічно розвиненої людини — головна ідея Маркса. Уже в своїх ранніх працях Маркс писав про необхідність установлення принципово нового суспільного устрою, який би зробив вихідним моментом розвитку саме людину.

У творах періоду формування марксизму, особливо в «Мані­фесті Комуністичної партії», Маркс формулює ро­зуміння історичного процесу як суспільно-політичної діяльності народних мас, обґрунтовує необхідність заміни капіталізму та переходу до комуністичного суспільства. Тут же дається аналіз шляхів розвитку робітничого класу, його ролі в історії, робиться висновок про необхідність пролетарської революції для соціаліс­тичних перетворень суспільства. У «Маніфесті» сформульовано одне з центральних положень соціально-політичної теорії марк­сизму — ідея диктатури пролетаріату, намічено контури майбут­нього суспільства.

 

Зокрема, К. Маркс і його соратник Ф. Енгельс уважали, що державний устрій Німеччини є неро­зумним, як і закони цієї держави. Основа права — приватний інтерес багатіїв і держави як виразника їхніх інтересів. Тому держава — це інструмент беззаконня, оскільки більша частина суспільства не має можливості користуватися своїми правами. З огляду на це К. Маркс не поділяв думки багатьох мисли­телів, зокрема Г. Гегеля, про те, що держава — символ добро­буту, і зробив висновок, що на землі немає такої держави, яка повною мірою відповідала б своєму призначенню. Щоб це сталося, необхідно усунути приватний інтерес. З'ясовуючи сутність держави та її співвідношення з суспільством, К. Маркс не погоджувався з Г. Гегелем відносно того, що дер­жава породжує громадянське суспільство. З цього приводу він зазначив, що навпаки — сім'я й громадянське суспільство є передумовою, підґрунтям держави і права.

У категорії "держава" К. Маркс вирізняв два аспекти: полі­тичну державу й матеріальну державу.

Політична держава, державний устрій розвиваються на власності, промисловості й торгівлі; що ж до матеріальної дер­жави, то це, на думку мислителя, -- громадянське суспільство. Тобто, матеріальна держава не є політичною. Політична дер­жава формується поступово, базуючись на громадянському суспільстві (матеріальній державі) завдяки власності, торгівлі й промисловості.

Наявність цих двох аспектів сприяє роздвоєнню особис­тості. У політичній державі більше проявляється приватний інтерес, у матеріальній переважає суспільний.

Щоб ліквідувати протистояння політичної держави й мате­ріальної держави, необхідно знищити приватний інтерес за­провадженням істинної демократії. Тоді монархічний деспо­тизм заступить влада народу, яка й стане носієм державного устрою. Встановлення влади народу, демократії означатиме, за вченням К. Маркса, зникнення політичної держави. Тільки в цьому випадку, за демократичного устрою ліквідується різ­ниця між політичною державою та громадянським суспіль­ством, оскільки з ліквідацією приватної власності зникне й приватний інтерес, його заступить загальний, суспільний інте­рес. Загальні інтереси народу є основним принципом ідеаль­ного суспільства. У статті "До критики гегелівської філософії права" (1843 p. — січень 1844 р.) К. Маркс запропонував спо­сіб ліквідації приватної власності — соціальну революцію й силу, яка здатна це зробити, — пролетаріат.

З усіма цими думками погоджувався і Ф. Енгельс. Він за­значав, що дослідження таких категорій, як "держава" і "пра­во", можна здійснювати лише за умови визначення зв'язку приватної власності й політичного життя. Державна, політич­на влада використовується як знаряддя власників. З цього приводу він писав, що в Англії править власність.

Значну частину своїх державно-політичних поглядів К. Маркс виклав в "Економічно-філософських рукописах 1844 року".

 

50. Засадничі принципи класичних теорій еліт Г.Моска, В.Паретто, Р.Міхельса.