Якості характеру , якими повинен володіти государ .

• Государ повинен бути скупим, а не щедрим, щоб не оббирати підданих і мати засоби для оборони. Ніщо інше не виснажує держави так, як щедрість.

• Государ повинен бути в міру жорстоким, щоб уберегти суспільство від безладу, який породжує грабежі та вбивства. Від цього страждає все населення, тоді як від кар страждають лише окремі люди.

• Вигідніше для государя, коли його бояться, ніж коли його люблять. Бо люди за своєю природою невдячні й непостійні, схильні до лицемірства і обману, їх відлякує небезпеку і тягне нажива.

• Государ може порушувати своє чесне слово в міру потреби.

• Государ не повинен порушувати презирство до себе. Презирство до себе государі збуджують своєю мінливістю, легковажністю, зніженістю, боягузтвом і нерішучістю.

Висновок: Якщо государ хоче зберегти владу, він повинен іноді відступати від добра, норм моралі і користуватися цим умінням у міру потреби. Про государі судять по кінцевому результату, тому нехай государі намагаються зберегти владу і здобути перемогу. Для цього всі засоби хороші.

 

 

Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо про суспільний договір.

Вчення Локка було, мабуть, найреалістичнішим і впливовим зі всіх інших вчень цього періоду. Він уперше чітко розділив такі поняття, як особистість», «суспільство», «держава», поставивши особистість вище суспільства й держави. На думку Локка, людина від народження володіє природними, невід'ємними правами. Такими правами він вважає права на «життя, свободу і власність». Слід підкреслити, що у Локка був особливий погляд на приватну власність як природне право людини.

Подібно до Гоббса, Локк вважав, що державі передує природне становище. Але на відміну від Гоббса, він бачив його досить-таки упорядкованим і благополучним. Хоча час від часу люди могли завдавати один одному шкоди, захищаючи, як їм здавалося, справедливі вимоги. Механізму, здатного забезпечити справедливе користування своїми природними правами, не було. Наділені розумом, писав Локк, люди дійшли висновку про необхідність мати орган, який би вирішив правосуддя. Це привело їх до укладення суспільного договору. І Гоббс, і Локк підкреслювали, що король не має відношення до суспільного договору, який уклало суспільство. Але, якщо Гоббс стверджував, що в результаті цього влада короля не може бути обмежена суспільством, і ставив короля над особистістю та державою, то Локк робив абсолютно протилежний висновок: держава підкоряється суспільству, яке, в свою чергу, підкоряється особистості. Оскільки держава і суспільство — це не одне й те саме, то падіння державної влади не означає кінця суспільства. Суспільство може створити нову державну владу, якщо дана його не влаштовує. Згідно з Локком, держава діє тільки з метою захисту прав людини, повинна бути сильнішою від особистості, тому що особистості створюють суспільство, а суспільство створює державу.

Демократичні тенденції найбільш яскраво виявилися у Жан-Жака Руссо (1712—1778). Твір Руссо, який здобув йому велику популярність, — “Про суспільний договір, або Принципи політичного права”. У “Суспільному до­говорі...” Руссо наполягає на прямому та безумовному управлінні народу без будь-якого поділу влади. Вваж., що народ ніхто не може представляти, народ суверенний, повинен приймати закони сам.

 

 

Політична теорія М. Вебера

Німецький соціолог та політолог Макс Вебер (1864—1920) здобув ши­роке визнання у західних країнах як розробник теорії державної бюрократії. Аналізуючи таке суспільне явище, як «державна бюрократія» вебер дійшов висновку, що бюрократія — це раціональна форма колективної діяльності людей, а капіталізм — це «концентрований вираз раціональ­ності». Якщо в державі функціонує розвинений бюрократичний механізм, відзначав він, то такий механізм має вигляд машини у порівнянні з немеханічними видами виробництва.

У політичній сфері він виділяє три типи па­нування.: 1) традиційне; 2) харизматичне; 3) раціонально-легальне.

Традиційне лідерство базується на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди, і ця влада зв'язана з тради­ційними нормами, на які посилається правитель, організовуючи свою діяль­ність.

Харизматичне лідерство характеризується вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість.

Р аціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політичного лідера через демократичні процедури виборів, обумовлених законом. У цьому випадку демократичним шляхом обраному лідеру надаються широкі (згідно з законом) повноваження, за зловживання й порушення яких він несе відповідальність перед виборцями.

За стилем розрізняють авторитарне лідерство, що передбачає одноосібний вплив і грунтується на погрозі силою, та демократичне лідерство, яке дозволяє членам групи брати участь в управлінні її діяльністю і визначенні цілей. За видами виділяють формальне й неформальне лідерство. Формальний лідер зв'язаний зі встановленими правилами призначення керівника і передбачає функціональні відносини. Неформальний — виникає на основі особистих взаємин учасників.