Як відбувається номінація і висування кандидатів?

Висування (номінація) і реєстрація кандидатів. Використовують кілька способів висування кандидатів: 1) самовисування після подання у відповідні органи заяви, підписаної самим претендентом (інколи треба, аби така заява була завірена підписами певної кількості виборців); 2) висування кандидата після офіційного подання від імені партії яке підписує певна кількість виборців; 3) висування кандидатів, виконане у такому самому порядку, що й обрання.

Право висувати кандидатури на вибори мають організовані групи: політичні партії або так звані виборчі об’єднання; це можуть бути й створені спеціально з цією метою групи виборців. На виборах у національний парламент право висування кандидатів є в політичних партій. Таке положення діє у 60 країнах, де використовують пропорційну виборчу систему, а також у багатьох країнах зі змішаною виборчою системою. Іноді ця монополія закріплюється навіть на конституційному рівні. Лише в двох країнах — Австрії та Швеції — право висувати кандидата належить тільки політичним партіям. Однак на практиці в усіх країнах партії відіграють провідну роль у висуненні кандидатів і користуються багатьма перевагами. Наприклад, за двома головними партіями CША у всіх штатах та федеральному окрузі Колумбія визнається беззастережне право висунення своїх кандидатів. За іншими партіями таке право визнається у випадку, коли вони зберуть потрібну кількість підписів виборців у кожному штаті (скажімо, у Нью - Йорку — 2 тис., Іллінойсі — 25 тис., Огайо — 5 тис.). У Німеччині право висунення кандидатів у бундестаг належить політичним партіям, виборцям, а також непартійним угрупованням.

Для висування безпартійних кандидатів треба, щоби заяву підписали не менше ніж 200 виборців, які мешкають у цьому виборчому окрузі. У Великій Британії для висунення кандидата в депутати достатньо всього 10 підписів громадян, котрі висловляться на його підтримку. В Італії, згідно із законом про вибори, в палату депутатів парламенту можуть висуватися кандидати від політичних партій, партійних груп та окремих виборців. Список кандидатів повинні підписати не менше 350 виборців. У Франції, Японії, Індії достатньо підпису одного виборця, Ірландії — 10, Швейцарії — 15, Нідерландах — 25, Італії — 1 тис., Болгарії — 2 тис. У Франції та Ірландії такої формальності немає.

Як засвідчує досвід, пропорційна виборча система спричиняє фактично монополію партій. Мажоритарне голосування також матиме подібні наслідки, якщо воно відбувається в один тур і поєднується з дуалізмом партій: феномен поляризації працює проти індивідуальної кандидатури і веде до партійної монополії. У підсумку одна тільки мажоритарна система в два тури, у тому випадку, коли вона поєднується з невеликими округами, дає відносну свободу висунення кандидатів. Однак партійні кандидати таки мають значні переваги над всіма іншими.

У більшості країн законодавство не визнає неполітичні громадські об’єднання суб’єктами виборчого процесу, вважаючи такими лише політичні партії та виборців. У багатьох країнах закон забороняє громадським організаціям брати участь у виборах. Внутрішня структура партій може глибоко змінити цей стан. Кадрові партії, які постійно зазнають фінансових труднощів, завжди позитивно налаштовані до кандидатів, котрі здатні самостійно покрити виборчі витрати.

Масові партії відрізняються зазвичай меншою схильністю до цієї “капіталістичної” форми добору кандидатів. Окрім того, статути цих партій часто містять норми, що заважають незалежному кандидатові одержати сприяння партії: лише члени партії, які мають відповідний стаж, можуть бути висунені нею кандидатами в депутати. Такий порядок зумовлює старіння кадрів, але підтримує домінування партій. Одночасно свобода кандидатур так само залежить і від ступеня централізації партії. У децентралізованих партіях кандидатів добирають на локальному рівні комітети, котрі неупереджено ставляться до висунення місцевих діячів; у централізованих партіях, де кандидатури погоджуються національним керівництвом, досягнути такої прихильності значно складніше.

Питання про допуск громадських організацій стало актуальним тільки у колишніх соціалістичних країнах, а також країнах що розвиваються. Тут ці організації за авторитарних і тоталітарних режимів формально брали участь у виборах, хоча фактично діяли за керівництва правлячої партії.

Висунення кандидатів політичною партією — сфера внутріпартійних організаційних відносин, регульованих її статутом, регламентами й іншими партійними документами. Сучасне законодавство намагається регулювати цю сферу внутріпартійної діяльності, визначаючи низку вимог, які повинні забезпечити дотримання демократичних принципів. Отож, внутріпартійна процедура стає предметом політико - правової регламентації.

Виборче законодавство закріплює головний принцип — право політичних партій визначати склад партійного списку і порядок розміщення у ньому кандидатів. Воно встановлює вимоги, зокрема й ті, що обмежують це право. По - перше, це положення про кількісний склад партійного. По - друге — положення про склад партійних списків, передбачене законодавством окремих країн, що розвиваються (наприклад, виборчий закон Мавританії 1986 р. визначає: у жодному випадку списки кандидатів не можуть бути складені на етнічній, класовій основі або мати партикуляристський характер). По - третє, у багатьох країнах політичним партіям можна вводити до списків кандидатів прізвища осіб, які не є їхніми членами. По - четверте, це положення про порядок розміщення кандидатів у партійному списку (відкриті й закриті списки). По - п’яте — положення про структуру партійного списку. По - шосте, виборче законодавство визначає порядок заміщення кандидатів, котрі вибули з певних причин із уже зареєстрованого списку. Партіям заборонено вносити зміни стосовно складу й порядку розміщення кандидатів зареєстрованого списку. Мета такої заборони — запобігти можливим маніпуляціям з метою введення в оману виборців, які вже ознайомилися з опублікованими списками.

Трапляються випадки, коли внесення змін допускається: вибуття кандидата зі списку у разі смерті, тривалої хвороби, зняття ним своєї кандидатури. У зв’язку з цим партія може змінити кандидата, що вибув, у порядку, визначеному для складання списку. Наприклад, португальським законом 1979 р. передбачено: така заміна для партії не є обов’язковою.

У деяких країнах, де в органи влади можуть бути висунуті кандидати лише громадянами (не партіями).

Основні політичні партії США висувають кандидатів або на партійних конференціях (номінаційних з’їздах), або на попередніх виборах (праймеріз). У США цю систему використовують для висування кандидатів у конгрес і місцеві органи штатів, а також на посаду президента країни. Кандидатів для балотування на посаду президента США висувають на всенаціональних конвенціях — з’їздах делегатів партій.

Номінаційні з’їзди — одна з головних прикмет політичного життя США. Вони відбуваються улітку напередодні кожних президентських виборів. Кожен штат має кількість голосів більш - менш пропорційну до кількості голосів у колегії виборців. З’їзд Демократичної партії 1880 р. провів 36 голосувань, перш ніж вибрати Дж. А. Гарфілда. Партійні організації окремих штатів можуть давати обіцянки підтримувати “улюблених синів”, від котрих не сподіваються, що вони виграють, але котрі можуть використати віддані за них голоси як переговорний інструмент.

Системи та процедури вибору делегатів на конвенції неоднакові у різних штатах. Нещодавно на номінаційних з’їздах почали ухвалювати наперед визначені резолюції, бо один кандидат завжди збирав зобов’язання віддати свій голос від більшої частини делегатів ще до з’їзду.

Особлива й процедура визначення офіційного кандидата від політичної партії на президентських виборах у США. Вона сформувалась на початку ХХ ст. у США, щоб унеможливити вплив керівництва партій на відбір кандидатів, і отримала назву “попередні вибори” (“праймеріз”). Загалом під загальною назвою “праймеріз” розуміють різноманітні техніки голосування. Організовує їх влада за державний кошт, зазвичай проводять у таких самих пунктах голосування, але все відбувається усередині кожної з партій.

На початку року президентських виборів партійні організації в кожному штаті обирають делегатів на свої з’їзди у такий спосіб: 1) у 26 штатах діє праймеріз, під час якого виборці затверджують єдиного кандидата в президенти, висунутого партійними організаціями штату від цієї політичної партії; 2) за допомогою “кокусів” — передвиборних мітингів прихильників партії, на котрі вони збираються для обрання делегатів на національний з’їзд партії.

Залежно від штату розрізняють закриті й відкриті праймеріз. У закритих право участі мають лише члени та симпатики партії, у відкритих — усі бажаючі виборці. У багатьох штатах законодавчі органи доручають партійним органам самостійно регламентувати проведення праймеріз, способи голосування (таємні вибори, індивідуальні вибори та виборчі списки), вимоги, які висувають до їхніх учасників, скажімо, обов’язок заявити про партійну лояльність, тобто голосувати лише за кандидатів цієї партії, підтвердити, що на попередніх виборах учасники праймеріз голосували за ту саму партію; заборона впродовж певного часу (до 12 місяців) до проведення праймеріз належати до іншої партії чи брати участь у попередніх виборах.

Практично у всіх країнах законодавство детально регулює процес висунення кандидатів, аби вберегти його від різних порушень та ухилянь від визначених правил.

Згідно зі ст. 10 Закону “Про вибори народних депутатів України” право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, котрі мають право голосу. Це право вони реалізують через партії або самовисуненням. Порядок висування та реєстрації кандидатів у депутати в Україні регулює Розділ VII цього Закону.

Для участі партій у виборах ключове значення має їхня реєстрація, оскільки діяльність незареєстрованих політичних партій в Україні не допускається.

Особа, прізвище якої внесено до виборчого списку політичної партії, повинна дати згоду на участь у балотуванні. Це засвідчує свободу волевиявлення, прагнення відповідної особи до активної її участі у виборчому процесі через балотування кандидатом у депутати.

Закон надає право партії висунути кандидатом у депутати особу, яка є членом цієї партії та позапартійного громадянина, що, відповідно до закону, має право бути обраним народним депутатом України.

Висування кандидатів у депутати розпочинається за 90 днів і закінчується за 79 до дня виборів. Кількість кандидатів у депутати, яких висуває партія, не може перевищувати 225 осіб, що становить половину конституційного складу Верховної Ради України. Партія може висунути також одного кандидата в кожному одномандатному окрузі. Кандидатів у депутати вносять у виборчий список від партії, затверджує список ЦВК. Прізвища усіх кандидатів у депутати, висунутих партією, вводять до єдиного виборчого списку партії. Черговість кандидатів у списку визначають на з’їзді (зборах, конференції). Прізвище особи може бути введене до виборчого списку лише однієї партії.

У протоколі з’їзду (зборів, конференції) партії зазначають: дату проведення; порядок денний; відомості про осіб, висунутих кандидатами у депутати (прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць і рік народження, громадянство, партійність, відомості про освіту, посада (заняття), місце роботи, місце проживання); підсумки голосування стосовно виборчого списку кандидатів у депутати. Протокол підписує головуючий на з’їзді (зборах, конференції), а виборчий список кандидатів у депутати — керівник партії. Зазначені документи завіряють печаткою партії. Про час і місце проведення з’їзду (зборів, конференції) партії щодо висунення кандидатів у депутати керівник партії повідомляє у письмовій формі ЦВК не пізніше, ніж за 5 днів до дня проведення з’їзду (зборів, конференції). На такому з’їзді (зборах, конференції) за дорученням голови ЦВК має право бути присутнім член ЦВК. Про час і місце проведення з’їзду (зборів, конференції) з метою висунення кандидатів у народні депутати не пізніше, ніж за три дні до дня його проведення, повідомляють також ЗМІ.

Визначену в часі процедуру перевірки уповноваженими на те органами — виборчими комісіями — відповідності фактичного порядку висування кандидатів у депутати порядкові, встановленому законом, сукупність дій відповідних виборчих комісій щодо офіційного посвідчення юридичного права суб’єктів виборчого процесу реалізувати своє пасивне виборче право в процесі голосування виборців і визначення результатів виборів називають реєстрацією кандидатів.

У більшості країн Центральної та Східної Європи процес висунення кандидатів, подання заяв та документів і початок реєстрації визначають окремими часовими межами. В Україні термін на перегляд документів становить п’ять днів. Після цього комісія зобов’язана або прийняти рішення про реєстрацію, або відмовити кандидатові чи партії в реєстрації.

На реєстрацію кандидатів або партій у країнах Центральної та Східної Європи відводять від кількох днів до місяця, проте найчастіше цей процес триває від 15 до 20 днів. Порядок реєстрації кандидатів у депутати визначають ст. 58—59 Закону України “Про вибори народних депутатів України”. У строках реєстрації український досвід цілком збігається з досвідом країн Центральної та Східної Європи.

Закон містить окрему вимогу, яка повинна убезпечити партії від необґрунтованої відмови в реєстрації: якщо не подано всіх документів, потрібних для реєстрації — представнику партії видають довідку про дату і час прийняття документів. Така довідка містить вичерпний перелік усіх прийнятих від партії документів.

Виборчі списки оприлюднюють у газетах “Голос України” й “Урядовий кур’єр”. Закон встановлює порядок, згідно з яким черговість кандидатів у депутати у виборчому списку, визначена партією, не змінюється після реєстрації кандидатів у депутати.

У випадку прийняття рішення про відмову в реєстрації виборчого списку партії ЦВК не пізніше наступного дня видає представникові партії копію, зазначивши вичерпні підстави такої відмови. Закон не відкидає повторного подання партією заяви про реєстрацію кандидатів у депутати, коли таке рішення прийнято у разі невідповідного оформлення документів, поданих партією. Закон також встановлює процедуру скасування реєстрації кандидатів у депутати. Рішення ЦВК про скасування реєстрації кандидата у депутати, яке не було оскаржене, набуває чинності після закінчення строку його оскарження.

Реєстрація кандидатів у депутати остаточно визначає коло суб’єктів виборчого процесу. Лише після реєстрації вони мають змогу повністю розгорнути передвиборну діяльність, використовувати засоби, надані їм законом (проводити передвиборну агітацію).

Законодавство не всіх країн встановлює дату, коли офіційно буде поширено інформацію про кандидатів у депутати, які візьмуть участь у виборах. Є країни, де це чітко зазначено. У Болгарії ЦВК публікує списки кандидатів у президенти не пізніше, ніж за 25 днів до виборів; у Боснії та Герцеговині списки учасників виборів до парламенту публікують не пізніше, ніж за 45 днів до виборів; у Литві оприлюднення в газеті списків має відбутися не менше ніж за 30 днів; у Латвії не пізніше, ніж за 20 днів до початку виборів повинні бути опубліковані в офіційній газеті програми і списки учасників виборів до сейму; в Македонії комісії оголошують визначені списки у щоденній пресі принаймні за 30 днів до визначеної дати проведення виборів; у Словаччині органи місцевого самоврядування мають забезпечити надання списків кожному, хто голосує, не пізніше, ніж за 20 днів до виборів.

В Албанії, наприклад, оголошення результатів реєстрації відбувається не пізніше, ніж через 3 дні від дати отримання всіх даних. У Македонії на виборах президента комісія публікує імена кандидатів в офіційному віснику впродовж 5 днів від дати одержання списків кандидатів.

 

В Україні поширення інформації про зареєстрованих кандидатів у депутати чи політичні партії відбувається відразу після прийняття рішення про реєстрацію учасників виборчого процесу в газетах “Голос України” й “Урядовий кур’єр”. З одного боку, така практика позитивна, оскільки дає змогу громадськості стежити за процесом реєстрації учасників виборчого процесу. З іншого — опублікування остаточних матеріалів у певний час і в певному місці допоможе значно полегшити процес ознайомлення з учасниками виборів для тих, хто не володів інформацією під час реєстрації кандидатів.

Оголошення і встановлення результатів виборів