Як відбувається оголошення та призначення виборів

Виборчі обмеження (цензи) — офіційно визначені умови й ознаки, на підставі котрих обмежується виборче право громадян. Щоб належати до виборців, особа повинна бути громадянином країни, досягти відповідного віку; не належати до категорії осіб, позбавлених виборчих прав.

До палати представників конгресу США обирають лише американця, який досяг 25 - річного віку і є громадянином США не менше 7 років. Депутат обов’язково повинен мешкати у виборчому окрузі, де його обирають. У Великій Британії для кандидатів, котрі балотуються в палату громад британського парламенту, передбачено низку обмежень. Членами цієї палати не можуть бути: іноземці, судді, кадрові працівники міністерств і центральних відомств, дипломатичні працівники, військовослужбовці, керівники публічних корпорацій (Бі - Бі - Сі, Незалежне телевізійне управління). Такі обмеження пов’язані з тим, що перебування на зазначених посадах потребує політичної безпристрасності, суддівської стриманості й інших якостей, несумісних із членством у парламенті. Водночас британська виборча система передбачає, що представників цих професій можуть обрати в палату громад якщо вони подадуть у відставку.

Окремі країни, зокрема Австралія, США та Фінляндія, у різні часи забороняли діяльність Комуністичної партії. У 1953 та 1956 рр. у Німеччині заборонено Націонал - соціалістичну партію нового рейху й Комуністичну партію. Законодавство визначає також обмеження для тих, хто скоїв кримінальні злочини і відбуває покарання.

Розрізняють такі виборчі цензи:

1. Громадянства — офіційне обмеження виборчого права на підставі громадянства виборця. Один із небагатьох виборчих цензів, які нині використовують у всіх країнах. Національне виборче законодавство надає виборче право виборцям, котрі є громадянами цієї держави. Вимога належності до громадянства пов’язана з тим, що виборче право — це найважливіша форма участі громадянина в управлінні державними справами. Сьогодні цю норму все частіше критикують. Відповідно до демократичної ідеї варто було б визнати виборче право за кожним мешканцем держави, а не лише за громадянами. Такий підхід дотепер зміг утвердитись лише в Європейському Союзі й тільки стосовно громадян Союзу. У виборах до Європарламенту, які відбувалися у 1979 р. на території Ірландії та Нідерландів брали участь і громадяни інших країн — членів ЄС.

З огляду на певні історичні обставини, зумовлені сецесією Ірландії 1921 р., законодавство Великої Британії надає право на участь у загальних виборах громадянам Ірландії, котрі мешкають на території Сполученого Королівства.

В Україні право голосу мають тільки громадяни України, яким на день виборів виповнилося 18 років. Громадянами України є всі особи, що, відповідно до ст. 1 Закону “Про громадянство України”, мають правовий зв’язок з Українською державою. Це виявляється у їхніх взаємних правах і обов’язках, котрі, згідно з Конституцією України, належать лише громадянам держави.

У виборах народних депутатів України мають право брати участь також громадяни, які проживають або перебувають у період підготовки й проведення виборів за межами України на законних підставах. Такі громадяни отримують документи, що дають право на виїзд з України та засвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, зокрема: закордонний паспорт громадянина України; посвідчення особи моряка чи посвідчення члена екіпажу. Лише на підставі цих документів прізвище громадян України вносять до списків виборців на виборчих дільницях, утворених при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном.

Громадяни України, котрі вибули з України з порушенням законного порядку виїзду, позбавлені виборчого права, хоча ст. 70 Конституції України не передбачає обмеження права голосу залежно від підстав (законних чи незаконних) перебування громадянина України за межами України.

2. Віковий — офіційне вікове обмеження виборчого права громадян.Вважається, що виборець спроможний мати свою думку з політичних питань і висловлювати її з настанням повноліття.

Вік сьогодні є головним виборчим цензом. У більшості європейських країн віковий ценз визначили в межах 21—25 років. Такий підхід об’єктивно обмежував політичну активність молоді. Лише в другій половині ХХ ст. динаміка суспільно - політичного життя призвела до зниження вікового цензу для активного виборчого права.

У Великій Британії право брати участь у виборах з 18 років надано 1969 р., у США — 1971 р., у Франції — 1981 р., у Греції — 1982 р. У чотирьох країнах — Бразилії, Кубі, Ірані та Нікарагуа — встановили нижчу вікову межу для активного виборчого права. У Німеччині віковий ценз був знижений спочатку до 21 року, а згодом — до 18. В окремих федеральних землях Німеччини вік для участі в муніципальних виборах становить 16 років.

У Швейцарії та Японії віковий ценз становить 20 років. Одночасно зберігається різниця між віковим цензом для активного та пасивного виборчого права. Активне виборче право нижче, ніж пасивне. Віковий ценз пасивного виборчого права визначено в межах 23—25 років для депутатів нижніх палат парламентів і 30—40 років — для верхніх палат. Наприклад, на виборах до нижньої палати парламенту Великої Британії віковий ценз для активного виборчого права становить 18 років, пасивного — 21 рік; у Франції — відповідно 18 і 23 роки, Бельгії, Італії, Канаді, Нідерландах, США та інших країнах — 18 і 25 років, Японії — 20 і 25 років. У Фінляндії та Швейцарії вікові цензи для активного та пасивного виборчого права збігаються як й у ФРН.

Характерно, що на виборах до верхньої палати, там, де вони обираються, віковий ценз для пасивного виборчого права звичайно вищий, ніж до нижньої. У США право бути обраними до палати представників мають усі громадяни 25 - річного віку, а до сенату — 30 - річного. В інших країнах відповідні цензи становлять: Бельгія та Італія — 25 і 40 років, Франція — 23 і 25, Японія — 25 і 40. В Італії навіть ценз для активного виборчого права до верхньої палати вищий, аніж до нижньої, і дорівнює 25 років.

У Корейській Народній Демократичній Республіці (КНДР) найнижчий у світі віковий ценз для обрання — 17 років, а найвищі показники в Екваторіальній Гвінеї (45 років), Єгипті, Йорданії, Кувейті та Туреччині (30 років). У двох країнах визначено і верхню вікову межу для обрання — 60 років у Екваторіальній Гвінеї та 75 років у Ірані.

В Україні право обирати до органів влади мають усі її громадяни, котрим на день голосування виповнилося 18 років, а бути обраним народним депутатом України — ті, хто на день виборів досяг 21 року. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років. Передбачений 18 - річний вік (на день виборів) визначений безпосередньо Конституцією України (ст. 70). Саме з настанням зазначеного віку чинне законодавство України (зокрема Цивільний кодекс України) пов’язує набуття особою повної дієздатності, тобто здатності особи самій і на власний розсуд розпоряджатися своїми правами та відповідати за вчинені дії. У цьому віці індивід здатний приймати обґрунтовані й усвідомлені рішення, які реалізуються в процесі голосування, про делегування влади своїм представникам.

Віковий ценз може бути підтверджений лише такими документами: паспортом громадянина України; паспортом громадянина України для виїзду за кордон; тимчасовим посвідченням громадянина України; дипломатичним паспортом; службовим паспортом; посвідченням особи моряка; посвідченням члена екіпажу; військовим квитком для військовослужбовців строкової служби. Ці документи визнані законом також такими, що підтверджують і громадянство виборця.

3. Осілості — офіційне обмеження виборчого права на підставі необхідності проживання упродовж певного терміну на території відповідного виборчого округу або адміністративної одиниці.

Факт цензу осілості відповідає історично зумовленим поглядам на виборчий округ як на територіальну корпорацію, населення котрої є певною спільнотою з єдиними інтересами. Проте виборчі округи не завжди збігаються з адміністративно - територіальними одиницями, які могли би претендувати на визнання такими корпораціями. Окрім того, під час революцій ХVII—XVIII ст. територіальна організація більшості країн була докорінно змінена без урахування тих відповідних одиниць, що склалися історично.

Однак ценз осілості сьогодні у більшості випадків - єдиний реальний виборчий ценз. Застосовують його у багатьох країнах. Однорічний ценз осілості було передбачено наприкінці XIX ст. — на початку ХХ ст. у законодавстві Австрії, Бельгії та Японії, дворічний — в Іспанії. У США він становить місяць для участі у президентських виборах і від 3 місяців до року для інших виборів (конгрес, сенат, губернатора та ін.), в Австралії, ФРН і Японії — три, у Бельгії та Франції — шість, у Канаді та Фінляндії — 12 місяців.

У конституції Ісландії, наприклад, сказано, що для участі в голосуванні на парламентських виборах потрібно проживати в країні не менше п’яти років. Аналогічний термін осілості для надання активного виборчого права визначено в Норвегії, а для пасивного права тут він становить десять років. В Австралії, крім тримісячного цензу осілості у відповідному виборчому окрузі, запроваджено вимогу проживати в країні не менше ніж півроку до початку складання виборчих списків.

У Великій Британії до участі в голосуванні не допускають тих громадян, котрі, маючи виборчі права, за місяць до дня виборів не були зареєстровані; в Ірландії можуть брати участь у виборах ті, хто “має місце для сну”.

В Україні бути обраним народним депутатом може той, хто мешкає в Україні впродовж останніх п’яти років, а Президентом України — той, хто проживає в Україні протягом десяти останніх років перед днем виборів.

4. Військовий — офіційне обмеження виборчого права для військових. У Великій Британії військові й поліція позбавлені права бути обраними до палати громад парламенту. Тут, згідно з чинним законодавством, вони зобов’язані дотримуватись політичного нейтралітету й автоматично втрачають роботу у разі висунення їхньої кандидатури до парламенту. Така сама норма поширюється на державних службовців та церковних ієрархів. Подібна норма передбачена й у виборчому законодавстві України. Наприклад, військовослужбовці Збройних сил, Національної гвардії, Прикордонних військ, Управління державної охорони, військ Цивільної оборони, Служби безпеки України, інших утворених, відповідно до законів України, військових формувань (крім тих, хто відбуває строкову військову або альтернативну службу), особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України позбавлені пасивного виборчого права. Щоб бути зареєстрованими кандидатами у депутати, їм треба подати до окружної виборчої комісії особисте зобов’язання про припинення виконання службових повноважень на період виборчої кампанії.

5. Майновий — офіційне обмеження виборчого права за майновим становищем громадянина. Ценз обмежував участь у виборах осіб, котрі не володіли майном або отримували дохід, нижчий від визначеного законом. Так, за Маніфестом 17 жовтня 1905 р. до участі у виборах до першої Державної думи допускали: селян, що мали хоча б якісь землі або інше майно; осіб, котрі не володіли землею, але сплачували земський податок; осіб, які мешкали у сільській місцевості й отримували платню чи пенсію за службу в державних, земських, станових закладах. Водночас закон не допускав до участі у виборах середні й нижчі верстви населення, що були задіяні у сільськогосподарських промислах, але не пов’язаних із правом власності на землю, робітників фабрик, заводів і різних майстерень, які втратили безпосередній зв’язок із селом та осіб, котрі черпали засоби до існування з розумової праці, торгівлі й промислів.

6. Статевий — офіційне обмеження виборчого права за статевою ознакою. Тривалий час виборче право мали тільки чоловіки і не поширювалось на жінок. Боротьба за скасування цього обмеження розгорнулась у Європі й Америці та отримала назву “суфражизм” лише після Другої світової війни спричинивши емансипацію жінок.

Вперше брали брати участь у виборах і чоловіки, і жінки 1893 р. у Новій Зеландії. З 80 - х років ХІХ ст. і до Першої світової війни активне виборче право було визнане законодавством шести штатів США. На початку ХХ ст. жінки вибороли виборче право в Австралії, Норвегії та Фінляндії. Причому в багатьох європейських країнах жінки могли не лише голосувати, а й балотуватися на виборах. У США виборчі права жінки отримали 1920 р., а в низці європейських країн і Японії — після Другої світової війни, у Швейцарії — в 1971 р. А от у Кувейті жінки досі позбавлені виборчих прав.

7. Грамотності (освіти) — офіційне обмеження виборчого права на підставі освіти (грамотності) виборця. В Італії за конституцією 1848 р. необхідною умовою участі у виборах було вміння читати й писати. Ценз грамотності визначали і в конституції Португалії 1911 р. В Англії аж до середини ХХ ст. були окремі університетські виборчі округи, де професори користувалися подвійним виборчим вотумом. Ценз грамотності в окремих штатах США діяв аж до 1970 р.

8. Класовий — офіційне обмеження виборчого права громадян підставі їхньої класової належності, властиве комуністичному режимові. У Росії, після Жовтневої революції, виборче право мали, наприклад, лише громадяни, котрі займалися суспільно корисною працею, а також солдати, матроси від 18 років, причому місцеві ради на власний розсуд могли й понизити цю норму. Окрім того, з почуття “солідарності трудящих всіх націй” виборче право надавали іноземним громадянам Росії у випадку, коли вони належали до робітничого класу й не експлуатували найманих працівників.

Від участі у виборах були відсторонені особи, котрі використовували найманих працівників з метою отримання прибутку; жили з нетрудових доходів (процентів із капіталу, прибутків від підприємств, доходів від нерухомого майна); торговці й комерційні посередники; монахи та служителі релігійних культів; співробітники поліції, жандармерії, а також члени царської родини.

Більшовики позбавляли виборчих прав також інші категорії виборців, застосовуючи положення конституції, яка давала змогу, “керуючись інтересами робітничого класу загалом”, позбавляти прав “окремих осіб і окремі групи осіб, які користуються ними всупереч інтересам соціалістичної революції”.

9. Дієздатності — офіційне обмеження виборчого. Згідно зі ст. 2 Закону України “Про вибори народних депутатів України” не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними. Порядок визначення громадянина недієздатним передбачається цивільно-процесуальним законодавством України.

Іноді законодавство визначає певні загальні обмеження стосовно соціальної поведінки виборців. Наприклад, у законах окремих штатів США йдеться про те, що виборець повинен мати “здоровий глузд”, “добру вдачу” і под. У конституції Італії 1947 р. обмежували у виборчих правах осіб за скоєння “негідних вчинків, зазначених у законі”, тобто невідповідну політичну поведінку, зокрема різні зловживання на самих виборах. Сьогодні у більшості країн світу застосовують різні виборчі цензи.

Закон України про вибори народних депутатів забороняє всілякі обмеження виборчого права, крім визначених у цьому Законі. В Україні є певні застереження стосовно права бути обраними для таких категорій населення: військовослужбовців; суддів; прокурорів; державних службовців.

Нерівність виборчих прав може реалізовуватися не лише внаслідок заборон, а й у разі надання певних преференцій чи переваг.Надання окремим категоріям населення більшої кількості голосів, порівняно з іншими виборцями, називають виборчими привілеями (плюральним вотумом). Підставами для надання таких привілеїв можуть слугувати майнове становище, величина сплати податків, освітній рівень, громадянство, сімейне становище та ін. Такі переваги й преференції у виборчому законодавстві окремих держав у минулому і були яскравим прикладом порушення принципу рівності виборчих прав.