Структурні компоненти цитоплазми

Цитоплазма – це обов’язковий компонент клітини. Вона розміщена між плазмолемою і каріолемою.

Структурним компонентом цитоплазми є гіаплазма, органели і включення.

Гіалоплазма (від грец. hyalinos - прозорий), або матрикс цитоплазми, являє собою дуже важливу частину клітини, її внутрішнє середовище.

Гіалоплазма — найрідша частина цитоплазми, в якій містяться органели і включення. У загальному об'ємі цитоплазми гіалоплазма становить близько50%. Вона включає цитозоль (воду з розчиненими у ній неорганічними та органічними речовинами) і цитоматрикс (трабекулярну сітку волокон білкової природи товщиною 2-3 нм).

В електронному мікроскопі матрикс цитоплазми має вигляд гомогенної або тонкозернистої речовини з низькою електронною щільністю. Гіалоплазма є складною колоїдною системою, що включає в себе різні біополімери: білки, нуклеїнові кислоти, полісахариди та ін. Ця система здатна переходити з рідкого стану в гелеподібний і навпаки. В організованій, впорядкованій, багатокомпонентній системі гіалоплазми окремі зони можуть міняти свій агрегатний стан залежно від умов або від функціонального завдання; в безструктурній, на перший погляд, гіалоплазмі можуть виникати і розпадатися різні фібрилярні, нитчасті комплекси білкових молекул. До складу гіалоплазми входять, головним чином, різні глобулярні білки. Вони становлять 20-25% загального вмісту білків в еукаріотичній клітині.

До найважливіших ферментів гіалоплазми відносяться ферменти метаболізму цукрів, азотистих основ, амінокислот, ліпідів та інших важливих сполук. У гіалоплазмі знаходяться ферменти активації амінокислот при синтезі білків, транспортні (трансферні) РНК (тРНК). У гіалоплазмі за участю рибосом і полірибосом (полісом) відбувається синтез білків, необхідних для власне клітинних потреб, для підтримки і забезпечення життя даної клітини. Осмотичні і буферні властивості клітини, в значній мірі, визначаються складом і структурою гіалоплазми.

Найважливіша роль гіалоплазми полягає в тому, що це напіврідке середовище об’єднує всі клітини і забезпечує хімічну взаємодію їх один одним.

Через гіалоплазму здійснюється велика частина внутрішньоклітинних транспортних процесів: перенесення амінокислот, жирних кислот, нуклеотидів, цукрів. У гіалоплазмі йде постійний потік іонів до плазматичної мембрани і від неї до мітохондрій, до ядра і вакуоль. Гіалоплазма є основним вмістилищем і зоною переміщення маси молекул АТФ. У гіалоплазмі відбувається відкладення запасних продуктів: глікогену, жирових крапель, деяких пігментів.

 

Органели, визначення і класифікація

Органели – це обов’язкові для всіх клітин мікроструктури, які мають характерну будову і виконують певну функцію

Органели поділяються на:

· мікроскопічні – видимі під світловим мікроскопом;

· субмікроскопічні – можна побачити лише з допомогою електронного мікроскопа.

За наявністю у складі органел біологічної мембрани їх поділяють на:

· мембранні (мітохондрії, лізосоми, пероксисоми, ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі);

· немембранні (протеасоми, рибосоми, мікрофіламенти, мікротрубочки, центросома (клітинний центр)).

Ці десять органел називають органелами загального призначення, оскільки вони присутні у всіх без виключення видах клітин. Органели загального призначення можуть утворювати характерні конгломерати у цитоплазмі клітин. Такі конгломерати з переважним розвитком і особливою організацією органел того чи іншого виду називають спеціальними органелами (тонофібрили клітин епітелію, міофібрили м'язових клітин і волокон, нейрофібрили нервових клітин та деякі інші).

Мал.2 Схематичне зображення клітинних органел