Слово о полку ігоревім» — велична пам'ятка генію народу

«Слово о полку Ігоревім» було надруковане у 1800 році з рукописного списку XVI століття, що належав книгосховищу Спасо-Ярославського монастиря.

«Слово...» — велична пам'ятка генію нашого народу. За своїми ідейно-художніми особливостями — це вершинне досягнення давньоруської літератури.

Воно «золотить» собою всю епоху. Цей твір, очевидно, не був поодиноким діамантом, а продовжував існуючу літературну традицію свого часу. І сам автор зазначає у вступі, що він писатиме «старими словесами», маючи на увазі наслідування взірців, що не дійшли до нашого часу.

«Слово о полку Ігоревім» розповідає про невдалий похід 1185 року новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців, які своїми набігами завдавали Руській землі дошкульних ударів. Про цю подію існували літописні оповідання. Проте автор «Слова...», на відміну від літописців, не стільки повідомляє про окремі факти походу Ігоря, скільки розмірковує над ними, над долею рідної землі, обіймаючи своїм духовним зором часи від «старого Володимира до нинішнього Ігоря».

Як палкий патріот і сучасник тих подій, автор «Слова...» відбирає найяскравіші епізоди походу князя, передусім ті, що дають змогу зробити висновок про причину поразки руської дружини. Композиційно «Слово...» складається з оповідних сцен про похід Ігоря та його поразку (виступ, об'єднання полків, перша переможна і друга невдала битви, полон Ігоря та його втеча), а також із авторських публіцистичних роздумів і поетичних картин (звернення до «віщого» Бояна, розмірковування про поразку русичів, «золоте слово» Святослава тощо). Обидва плани об'єднані патріотичною ідеєю — закликом до руських князів про єднання, династичну солідарність заради єдності і процвітання Руської землі.

«Руська земля», «русичі», дружина Ігорева— це опорні слова твору, сповнені для автора невимовної любові, гордості й водночас жалю. Сконцентрувавши в собі силу авторського почуття, вони випромінюють у тексті світлу енергію. І хоч основний тон розповіді песимістичний (бо ж чорна земля «костями була посіяна, а кровію полита», русичі «полягли за землю Руську»), проте містить у собі великий оптимістичний заряд: є на Русі-Україні воїни, здатні зберегти силу і велич рідної землі.

За своїми ідейно-художніми особливостями «Слово...» — вершинне досягнення давньоруської літератури. Воно «золотить» собою всю епоху, а з золотих вершин, як відомо, нічого не починається. Та й сам автор зазначає y вступі, що він писатиме «старыми словесы», маючи на увазі існуючу літературну традицію. І дійсно, дослідники вказували на певні подібності між «Словом о полку Ігоревім» та іншими пам'ятками тогочасної літератури — вітчизняними і перекладними. Так, деякі подібності у фабулі, в загальному настрої оповіді помічаємо і в «Девгенієвому діянні» (перекладній «воїнській» повісті), і літописах XI—XIІ ст. (зокрема в літописних оповіданнях про похід Ігоря 1185 p.). Але глибинний аналіз показує, що ці подібності — лише аналогії, а не запозичення, копіювання. І автор «Слова...», і літописці несли на собі печать духу своєї епохи, її світогляду й настроїв, але в коментуванні подій, у поетичному вислові думок вони різні. В літописах маємо більш сухий, фактографічний виклад подій, а в «Слові...» — емоційно-пристрасний, піднесено-патетичний. Він ближчий до ліричної стихії народної поезії. Так, елегійний тон, мотиви плачу в «Слові о полку Ігоревім» творчо перейняті з народних голосінь і заклинань. Звідти ж узято й символічні образи тужної зозулі, сокола, весілля як смерті. З міфологічних вірувань привнесені окремі персоніфікації, імена Велеса, Стрибога, Дажбога; з пісень Боянових — поетичні. засоби тогочасної дружинної поезії, окремі елементи стилю (але ідея інша — оспівування не князів, а руського народу).
Проте запозичення традиції позначилося на авторові «Слова...» «як осад перечитаних книг», він ніде не опускається до голого наслідування, копіювання. Творчо засвоївши досвід своїх попередників і сучасників, переплавивши його в горнилі свого таланту, автор «Слова...» створив неповторний поетичний світ, що чарує своєю досконалістю, самостійністю, глибиною суджень і сучасного читача.