Не гаснуть зорі у Різдвяну ніч

О, скільки їх, - злічити не беруся,

Вони горять, як міріади свіч,

Над немовлям, що назване Ісусом.

Родився ж Той, до Кого звідусіль

Несли свій біль, журбу свою і втому…

І Він умів допомогти усім,

Не відмовляв ніколи і нікому.

Родився ж Той, Хто дав нам заповіт

Зректись гріха і примиритись з Богом,

Лишив для сущих неповторний слід,

Котрий веде до Отчого порогу.

В цю ніч родився Той, Хто для людей

Віддав Себе в любові до останку,

Але воскрес уже на третій день,

Як тільки-тільки зачинався ранок.

З тих пір пройшло немало вже сторіч,

Та все одно, попри закони часу,

Не гаснуть зорі у Різдвяну ніч,

Усім вони нагадують про Спаса.

 

 

 

ÿ

 

***

 

Знову перед нами сива давнина,

Знову перед нами дивна новина.

Начебто сьогодні зірка знов зійшла,

В темряві холодній полум’ям тепла.

В пам’яті зринають ангелів слова,

І різдвяна пісня знову, як нова.

І гірська печера у тумані літ

Відкриває двері нам у новий світ.

Разом з пастухами радісно підем,

І до ніг Ісуса серце покладем.

Разом з мудрецями принесем дари,

Поки милість Божа є для нас згори.

Щоб майбутнє наше у Христі було.

Наче сонце ясне, в новий день зійшло.

Щоб було щасливим наше все життя,

Будемо сміливо славити Творця.

Хай горить весело зірка різдвяна,

Хай на вічну радість буде всім вона.

Розсіє темряву з-перед наших ніг,

І у Божу славу приведе усіх.

 

 

ÿ

***

Старий дідусь, прокинувшись, щоранку

Сторінки Біблії пожовклої гортав,

І, помолившись Богові, на ганку,

Щоб перехожих бачити, сідав.

Любив до себе в гості запросити

Він подорожнього, щоб хати не минав,

Гарячим чаєм з хлібом пригостити,

Послухати про різнії діла.

І якось на Різдво немов лунає

Ісуса голос – чи то уві сні:

“До тебе в гості завтра завітаю,

Я знаю, ти радітимеш Мені”.

Старий прокинувся і заходився в хаті

Все мити, чистити, бо гість прийде такий!

Смачну вечерю встиг приготувати,

Ось свіжий хліб, а ось і мед густий.

Зимовий ранок, темний та морозний,

На вулиці хурделиця мете.

Старий чекає, розхвильований, серйозний.

Аж чує, хтось постукав! Хтось іде!

Та ні. Це не Ісус, то перехожий,

Змерз, аж дрижить, стомився, зголоднів.

Не сподівавсь, що хтось та й допоможе,

Ледь не заплакав од привітних слів.

А на столі – гарячий суп та каша,

І у печі сухі дрова горять.

А поки грівся перехожий бідолашний,

Дід встиг йому про Господа сказать.

Пішов той далі… Знов біля віконця

Сидить дідусь і дивиться на шлях.

Ось жінка йде, пригнічена та боса,

Порожня сумка в неї у руках.

“Заходь до мене, сестро моя мила!

І як же босою в мороз такий?

Ось черевики, хоч старі, та цілі,

Взувай швиденько, ніженьки зігрій”.

Ходила я по селам по картоплю,

Та повертаюсь, бачите, ні з чим”. –

“Давай відро, картоплею наповню,

Ще й хліба дам я діточкам твоїм”.

Стемніло. Сумно. Дід чекає в тузі,

А гість жаданий той не йде ніяк.

Знов стукіт в двері: “Хто там?” На порозі

У свитці латаній стоїть брудний жебрак.

Для нього хліб знайшовся, тепле слово,

Зігрітий, втішений подався він собі.

“Ти не прийшов, Ісусе, - дід промовив, -

Напевно, це примарилось мені…»

Схиливши сиву голову на руки,

Неначе задрімав тихенько він.

Аж чує гомін, кроки, мови звуки

І бачить: а гостей вже повен дім!

Тут перехожий, і жебрак, і жінка,

Сусіди, і дорослі, і малі,

Всі, що заходили в Його хатинку

І душу зігрівали у теплі.

І кожен з них підходив до старого

Із запитанням: “Ти мене впізнав?”

І радісно забилось серце в нього,

Коли Ісуса голос пролунав:

“Я був голодний – Ти Мені дав хліба,

І дав води, коли Я спраглий був.

Я у в’язниці був – Мене відвідав,

Нагим я був і Ти мене вдягнув.

Коли хворів я – Ти втішав словами

І рани, що боліли – лікував.

Мені служив ти, коли бідним людям

В стражданнях та негодах помирав”.

Яке сьогодні ми святкуєм свято,

Нам кожен на питання відповість,

І як колись у дідусеву хату, -

Прийде в оселю вашу Добрий Гість.

Постукає Він чемно в ваші двері,

Глибинні двері ваших власних душ,

Та тільки вам відомо чи ввійде Він,

Чи просто відійде з нічим Ісус.

Даруймо ж для Народженого простір

У нашому щоденному житті,