Права громадян на отримання екологічної інформації

Право на екологічну інформацію – одне з основних прав людини в екологічному праві України.Кожна особа на національному рівні повинна мати можливість належного доступу до екологічної інформації,а також бути проінформована про стан навколишнього природного середовища.Цьому праву повинен відповідати обов’язок держави надавати необхідну інформацію,яка є у розпорядженні тих чи інших органів,на які покладені функції щодо інформування населення про екологічне становище у державі.Крім цього,особа повинна не просто наділятись таким правом – їй законом повинні надаватись реальні можливості впливати,брати участь у прийнятті відповідних нормативно-правових актів у сфері екології.Це право людина повинна реалізовувати через відповідні громадські організації,які беруть участь у прийнятті державних рішень щодо зазначених вище питань.

Право громадян на екологічну інформацію,з урахуванням положень законодавства,за своїм змістом охоплює сукупність відповідних можливостей,які спрямовані на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання,використання,поширення та зберігання такої інформації,за винятком обмежень,встановлених законом.

Громадяни України мають право:

v вільно збирати,зберігати,використовувати і поширювати таку інформацію усно,письмово або в інший спосіб – на свій вибір;

v одержувати таку інформацію в установленому порядку шляхом звернення з інформаційним запитом до уповноважених на це органів державної влади і місцевого самоврядування.

Екологічна інформація може міститися у всіх передбачених законом видах інформації:

v статистичній;

v масовій;

v правовій;

v науково-енциклопедичній;

v особистій;

v відомостях органів державної влади та органів місцевого (регіонального) самоврядування.

Офіційна інформація,яка створюється у процесі поточної діяльності органів влади,а також місцевого та регіонального самоврядування,повинна доводитися до громадян шляхом:

v офіційного видання відповідних матеріалів та через інформаційні служби відповідних органів;

v через засоби масової інформації;

v безпосереднім доведенням до зацікавлених осіб;

v публічних виступів посадових осіб;

v надання можливості ознайомлення з архівними документами.

Відповідно до ст.25 до екологічної інформації відносяться відомості про:

v стан навколишнього природного середовища чи його об’єктів – землі,вод,надр,атмосферного повітря,рослинного та тваринного світу та рівні їх забруднення;

v біологічне різноманіття і його компоненти,включаючи генетично модифіковані організми (ГМО) та їх взаємодію з об’єктами навколишнього природного середовища;

v джерела,фактори,матеріали,речовини,продукцію,енергію,фізичні фактори (шум,вібрацію,електромагнітне випромінювання,радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей;

v загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій,результати ліквідації цих явищ,рекомендації щодо заходів,спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об’єкти та здоров’я людей;

v екологічні прогнози,плани і програми,заходи,у тому числі адміністративні,державну екологічну політику,законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

v витрати,пов’язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища,інших джерел фінансування,економічний аналіз,проведений у процесі прийняття рішень з питань,що стосуються навколишнього природного середовища.

Основними джерелами екологічної інформації є:

v дані моніторингу довкілля;

v кадастрів природних ресурсів;

v реєстри;

v автоматизовані банки даних;

v архіви;

v довідки,що видаються уповноваженими на те органами державної влади,місцевого самоврядування,громадськими організаціями,окремими посадовими особами.