Забезпечення фінансової стійкості банку.

Регулювання і контроль центрального банку – це комплекс заходів, за допомогою яких держава через центральний банк займається забезпеченням стабільного, безпечного функціонування банків, запобігання дестабілізуючих впливів. Воно включає встановлення правових норм для банківської діяльності, деякі інструменти грошово-кредитної політики з управління ліквідністю та контроль за дотриманням певних економічних нормативів.

Згідно з положенням НБУ про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків здійснюється класифікація позичальників - юридичних осіб за результатами оцінки їх фінансового стану. Це такі класи.

Клас “А” – фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень вище керівництво позичальника – бездоганна; крім того, позичальники – банки (резиденти) і банки – нерезиденти, що зареєстровані в країнах – членах СНД, дотримуються економічних нормативів.

Клас “Б”- фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька до класу ”А”, але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою.

Клас “В” – фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, крім того, позичальники – банки (резиденти) і банки країн – членів СНД дотримуються економічних нормативів.

Клас “Г” – фінансова діяльність незадовільна і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою;

Клас “Д” – фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; позики не відповідають установленим значенням, кредитна операція незабезпечене ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірність виконання зобов’язань позичальником /контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.

Для оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи банки встановлюють показники та їх оптимальні значення залежно від виду кредиту, його обсягу й строку, виду забезпечення (застави) за кредитом.

Класифікація позичальників – фізичних осіб за результатами визначення їх кредитоспроможності (фінансового стану) здійснюється з урахування рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас “А”- сукупний чистий дохід позичальника значно перевищує внески на погашення кредиту і відсотків/комісій за ним, високою є ймовірність збереження такого співвідношення протягом дії кредитної угоди;

Клас “Б”- основні характеристики аналогічні або близькі до класу “А”, однак імовірність їх підтримування на такому самому рівні є низькою або наявна тенденція (або інформація) щодо можливості їх зниження.

Клас “В”- сукупні обсяги доходів і витрат позичальника свідчать про досягнення граничної межі в забезпеченні погашення боргу, зміни роботи (погіршенні умов), зростання обсягів зобов’язань позичальника, що свідчить про підвищення ймовірності несвоєчасного та/або в неповній сумі погашенні кредиту і відсотків/комісії, за ним.

Клас “Г”- фінансовий стан позичальника нестабільний.

Клас “Д”- фінансовий стан позичальника незадовільний. Доходи що не забезпечують сплату боргу за кредитом та відсотків/комісій за ним.

Для визначення категорії заборгованості (стандартна чи нестандартна) банк здійснює щомісяця оцінку стану обслуговування боргу:

А) за станом погашення позичальником/контрагентом – юридичною особою кредитної заборгованості за основним боргом (у тому числі за операціями репо) та відсотків/комісій за ним на підставі кредитної історії позичальників та їх взаємовідносин з банком обслуговуванням боргу є:

“добрим”:

якщо заборгованість за кредитом і відсотки/комісії за ним сплачуються за установлені строки або максимальною затримкою до семи календарних днів;

або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки/комісії за ним сплачуються за установлені строки або максимальною затримкою до семи календарних днів.

 

 

Баланс банку.

Баланс комерційного банку - це бухгалтерський баланс, який відображає стан власних і залучених коштів, їх джерела, розміщення в кредитних та інших операціях.Особливістю балансу є рівність підсумків активу і пасиву. Ця вимога обов’язкова для балансу будь-якого підприємства. Вона випливає із того, що як у активі, так і в пасиві показується на певну дату одна і та ж маса коштів, тільки у різних групуваннях: в активі - по видах, в пасиві - по джерелах.

Джерела, що знаходяться в пасиві балансу, поділяються на дві групи:

-вимоги, що пред’являються власниками банку до його активів, і називаються власним капіталом;

-вимоги невласників, які називаються зобов’язаннями.

Таким чином, можна сказати, що баланс знаходиться в рівновазі:

АКТИВИ = ЗОБОВ’ЯЗАННЯ + ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ

При побудові банківських балансів використовується принцип групування операцій за економічно однорідними ознаками. Активи і пасиви подаються у балансовому звіті у порядку зменшення їх ліквідності.

 

Аналіз активів банку.

У діяльності банку важливим моментом є не тільки формування ресурсів, а й ефективне їх розміщення. Тому одним з основних напрямів аналізу банківської діяльності є аналіз його активних операцій. Він має сприяти підвищенню ефективності управління активами банку.

Загальна сума активів — це сума всіх категорій активів за мінусом суми всіх контрактивних рахунків типу резервів під можливі збитки від кредитної діяльності та дисконт за придбаними цінними паперами.

Якісний аналіз активів банку передбачає аналіз активів банку за ступенями ризику та розрахунок і оцінку окремих показників.

Коефіцієнтний аналіз дає змогу оцінити стан ліквідності та платоспроможності банку, якість кредитного портфеля, надійність банку, стан розвитку ресурсної бази, прибутковість роботи банку.

Аналіз активів банку здійснюється в такій послідовності:

— вивчають динаміку зміни загальних активів, у тому числі окремих його статей (горизонтальний аналіз);

— аналізують структуру активів банку за різними класифікаційними ознаками (вертикальний аналіз);

— з'ясовують структуру активів за дохідністю, що характеризує ділову активність банку;

— аналізують структуру активів банку за ліквідністю та ризикованістю.

На основі горизонтального аналізу активних операцій банку аналізують зміни в динаміці через порівняння даних за різні періоди. Зіставлення даних дає змогу виявити відхилення в абсолютній сумі й у процентах за:

— основними робочими активами;

— неробочими активами;

— витратами на власні потреби;

— іммобілізованими активами та коштами.

Наведені групування активів банку дають можливість охарактеризувати якісний склад активів банку.

Вертикальний і горизонтальний аналіз активних операцій дає змогу виявити зміни у розподілі агрегованих статей балансу як у динаміці, так і у внутрішній структурі активних операцій балансу банку і визначити, за рахунок яких операцій зросла (зменшилася) прибутковість (збитковість), виявити зміни

Для дослідження структури розміщення банківських ресурсів застосовують метод групувань. Групування активів банку здійснюють за такими ознаками:

— видами операцій;

— строками розміщення;

— ступенем ліквідності;

— ступенем ризику;

— впливом на рівень дохідності банку.

За видами операцій активи банку можна поділити на п'ять основних категорій (рис. 15.8):

Основні категорії активів банку

- Готівка и прирівняні до неї кошти

- Інвестиції

- Кредити

- Споруди й обладнання банку

- Інші активні операції

За строками розміщення банківських ресурсів активи балансу банку поділяють на:

— поточні активи — це активи на вимогу, які повертаються на першу вимогу кредитора.

— строкові активи — це кошти, розміщені банком на певний строк.

— квазістрокові активи — кошти, які не мають визначеного строку повернення і не можуть бути повернені на першу вимогу. Вони повертаються тільки за певних умов.

Для визначення відхилень за статтями балансу, що впливають на стійкість банку, проводиться групування статей активу балансу за спадним ступенем ліквідності активів.

Ліквідність — це спроможність банку швидко перетворювати свої активи в грошові кошти без втрати їх вартості з метою виконання боргових зобов'язань. При цьому за ступенем ліквідності статті активу балансу поділяють на п'ять основних груп:

Розподіл активів за ступенем ліквідності

- Високоліквідні: первинні, вторинні резерви

- Інші ліквідні активи

- Мало ліквідні активи

- Неліквідні активи

Первинні резерви — це всі касові активи, кошти на кореспондентському рахунку в НБУ.

Вторинні резерви, або "некасові", високоліквідні дохідні активи — це цінні папери, які можуть бути оперативно реалізовані на грошовому ринку та перетворені в грошову форму, тобто в первинні резерви з мінімальною втратою їх вартості.

Інші ліквідні активи — надані банком кредити та інші платежі, до погашення яких залишилося не більш одного місяця.

Малоліквідні активи — позикові активи, до погашення яких залишилося більше одного місяця.

Неліквідні активи — капіталізовані активи, фінансові інвестиції, у тому числі фінансові вкладення в асоційовані та дочірні компанії, дебіторська заборгованість та інші іммобілізовані кошти.

Склад робочих активів

- Кошти на рахунках

- Касові активи

- Кошти, розміщенні в інших банках

- Кошти, вкладенні в цінні папери

- Надані кредити

- Інші активи що дають дохід

До неробочих активів належать рахунки, що не приносять дохід банку. До їх складу входять:

— кошти в розрахунках;

— резерви;

— дебітори;

— кошти, вкладені у майно та господарські матеріали;

— видатки та збитки.

Аналіз пасивів банку.

Дослідження діяльності банків необхідно починати з пасиву балансу, який характеризує джерела коштів і природу фінансових зв'язків банку, оскільки саме пасивні операції значною мірою визначають умови, форми та напрями використання банківських ресурсів, тобто склад і структуру активів.

Головною метою аналізу пасивних операцій банку є визначення ефективності формування ресурсної бази банку за зниження її вартості та підвищення фінансової стабільності.

Аналіз пасивів банку проводиться в такому розрізі:

— аналіз структури пасивів за джерелами формування ресурсів (співвідношення власного капіталу та зобов'язань);

— визначення розміру власного капіталу, його структури та достатності;

— аналіз дотримання основних нормативів достатності капіталу;

— аналіз зміни статутного капіталу банку;

— дослідження та оцінка обґрунтованості розподілу прибутку;

— аналіз структури зобов'язань з позиції витратності та стабільності ресурсної бази;

— розроблення стратегії розширення клієнтської бази з метою здешевлення ресурсів;

— оцінка ділової активності банку щодо залучення ресурсів;

— розроблення прогнозу конкурентоспроможності та фінансового потенціалу банку.

Аналіз пасивів банку починається з визначення співвідношення між капіталом банку та його зобов'язаннями. Структура ресурсів банку визначає його тактику у формуванні ресурсів.

На наступному етапі аналізу вивчають зміни у структурі пасивних операцій банку.

При цьому визначають:

— питому вагу кожного складника ресурсів банку в їх загальній сумі;

— абсолютне відхилення загальної суми ресурсів і кожен її складник на звітну дату порівняно з базовим періодом.

Після вивчення структури пасивних операцій аналізують кожен її складник. Насамперед здійснюють аналіз власного капіталу банку і виявлення його суми за балансом.

На наступних етапах аналізу власного капіталу банку докладно аналізують достатність банківського капіталу та зміни, які відбулися у його складниках.

Достатність капіталу — це здатність банку захистити інтереси своїх кредиторів та власників від незапланованих збитків, розмір яких залежить від обсягу ризиків, що виникають у результаті виконання банком активних операцій.

Ефективність використання статутного капіталу визначають за допомогою таких показників, як:

— розмір кредитних вкладень на 1 грн статутного капіталу;

— розмір прибутку на 1 грн статутного капіталу;

— розмір прибутку на одну акцію;

— розмір прибутку на одного акціонера;

— строк окупності акціонерного капіталу.

Значення статутного капіталу в діяльності банку визначають за допомогою таких показників:

— питомої ваги статутного капіталу в загальній сумі капіталу;

— питомої ваги статутного капіталу у валюті балансу.

Чим вища частка зобов'язань перед клієнтами банку (підприємств та організацій) на довгостроковій основі, тим вища стабільна частина ресурсів банку, що позитивно впливає на його ліквідність і зменшує його залежність від міжбанківських позик. Проте строкові депозити є дорожчими, що негативно впливає на рентабельність та прибутковість роботи банку, водночас збільшення частки (понад 30 %) банківських позик підвищує ризик незбалансованої ліквідності, оскільки посилюється залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Через дефіцит вільних коштів у суб'єктів господарювання частка міжбанківських кредитів у структурі зобов'язань досягає 40—50 %.

Висока частка залишків на рахунках клієнтів знижує стабільність ресурсної бази банку, збільшує потребу у високоліквідних активах, спонукає банк до посилення трансформації частини короткострокових ресурсів у більш довгострокові вкладення і цим загострює проблему ліквідності.