Сутність та функції підприємств

Сутність та функції підприємств

Підприє́мство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Сутність підприємництва повніше виражається в його функціях. Головні з них такі: інноваційна, ресурсна, організаційна, соціальна.

Інноваційна функція підприємництва передбачає сприяння генеруванню і активному впровадженню новаторських ідей і проектів, готовність до виправданого господарського ризику та вміння вести конку* рентну боротьбу. Якщо підприємці не прагнутимуть до пошуку і впровадження нових ідей, виробничих технологій, виготовлення нового продукту, застосування нових форм і методів організації виробництва і збуту, що оперативно реагують на потреби ринку і пов'язані з ризиком, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами.

Ресурсна функція підприємництва полягає у формуванні та продуктивному використанні власного капіталу, а також матеріальних, трудових, природних, інформаційних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва виявляється у поєднанні чинників виробництва в оптимальних пропорціях, здійсненні контролю за їхнім використанням, направленості зусиль працівників на досягнення поставленої мети. Підприємницький успіх - головна мета господарської діяльності.

Соціальна функція підприємництва зводиться до формування мотиваційного механізму ефективної праці, виробництва тих товарів та послуг, які необхідні для максимального задоволення реальних потреб споживачів.

Виконання цих функцій підприємництва потребує певних особистих якостей підприємця.

Фактори впливу на прибуток

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконаленням його матеріально-технічної бази. Вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізувати його на певному рівні. Процес накопичення прибутку відбувається під впливом факторів внутрішнього та зовнішнього характеру.

Внутрішні фактори впливу на прибуток підприємства - це фактори, які залежать від діяльності підприємства:

· обсяг діяльності підприємства;

· стан та ефективність використання ресурсів підприємства;

· рівень доходів;

· рівень витрат;

· ефективність цінової та асортиментної політики.

Зовнішні фактори впливу на прибуток підприємства - це фактори, які не залежать від діяльності підприємства:

· державне регулювання цін в сучасних умовах на товари, які входять до споживчого кошика (хлібобулочні вироби, м'ясні та молочні продукти);

· подорожчання послуг інших галузей народного господарства - зростання цін на електроенергію, тарифів на паливо-мастильні матеріали, теплову, парову енергію, транспортні послуги, послуги зв'язку, що приводить до збільшення поточних витрат;

· система оподаткування - залежність між прибутком та податками обернено-пропорційна - чим менше податків заплатить підприємство, тим більше прибутку залишиться в його розпорядженні;

· зміна нормативних документів по кредитуванню, збільшення облікової ставки за користування кредитними ресурсами - збільшує поточні витрати та негативно впливає на формування прибутку;

· політика держави по формуванню доходів, відсутність індексації доходів населення залежно від темпів інфляції впливає на зниження купівельної спроможності населення, що приводить до зниження обсягів реалізації продукції, а отже зниження прибутків.

Види кредитів

Кредит - важлива економічна категорія. Він забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий та відображає відносини між кредиторами та позичальниками. Його внутрішня суть проявляється в структурі, видах і функціях та закономірностях руху. Кожен вид кредиту характеризує певну грань його внутрішнього змісту, а в сукупності види кредитів дають чітке уявлення про структуру кредиту і його рух у межах товарної і грошової форм.

За характером і способом сплати відсотків виділяють позики з:

- фіксованою відсотковою ставкою;

- плаваючою відсотковою ставкою;

- сплатою відсотків у міру використання позичених коштів (звичайні позики);

- сплатою відсотків одночасно з отриманими позиченими коштами (дисконтний кредит).

За методами надання розрізняють:

- позики, які надано у разовому порядку;

- позики, які надано відповідно до відкритої кредитної лінії;

- гарантовані кредити.

Для аналізу кредитної діяльності кредити поділяють за:

- позичальниками;

- строками надання кредитів;

- ступенем ризику;

- наявністю і характером забезпечення позики;

- об'єктами кредитування.

Наведена класифікація не є вичерпною, оскільки кредити можна класифікувати і за іншими параметрами й ознаками. Узагальнену класифікацію кредитів наведено у таблиці

Параметри	Види кредиту
за видами кредиту	* національний, o міжнародний, o банківський, * державний, o комерційний, * споживчий, * лізинговий, o консорціумний
за сферами спрямування	o спрямований у сферу обороту o спрямований у сферу виробництва
за призначенням і характером використання позичкових коштів	o позички торгово-промисловим підприємствам o кредити під нерухомість o споживчі та сільськогосподарські позички o кредит під цінні папери та кредити, пов'язані з вексель ним оборотом o контокорентний кредит та міжбанківські позички o позички небанківським фінансовим установам та позички органам влади
за характером забезпечення	o забезпечені (ломбардні), гарантовані (банками, третьою особою) * незабезпечені (бланкові)
за строками використання	o строкові o безстрокові o прострочені o відстрочені
за кількістю кредиторів	o надання кредитів одним банком o синдиковані, консорціальні o паралельні

32.

1. Показники ефективності використання робочої сили (трудових ресурсів). Вони визначаються як відношення обсягу реалізованої продукції чи товарообороту чи ефекту у вигляді прибутку до середньоспискової чисельності працівників чи суми затрат на оплату праці всіх працівників. Для більш глибокого вивчення тенденцій зміни цього показника в динаміці потрібно проаналізувати частку розходів на заробітну плату в сукупних витратах, частку приросту обсягу реалізованої продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, зміни чисельності працівників, співвідношення темпів зростання продуктивності праці й середньої заробітної плати. При вивченні всіх цих показників потрібно виявити причину їх зміни і дати конкретні розрахунки впливу на ефективність змін кожного з вивчених показників.

2. Показники ефективності використання оборотних засобів визначаються шляхом розрахунку обсягу реалізації продукції на 1 грн оборотних засобів і оборотності оборотних засобів у днях, яка визначається як відношення середньорічної вартості оборотних засобів до одноденної реалізації продукції

3. Показники ефективності використання основних фондів включають:

— фондовіддачу у вигляді об'єму реалізованої продукції на 1 грн середньорічної вартості основних фондів;

—фондоозброєність як відношення середньої величини основних фондів у розрахунку на одного середньоспискового працівника. При вивченні показників цієї групи потрібно враховувати рівень використання передової технології, структуру основних фондів і роль в їх загальній величині частки активної частини, рівень використання потужності станків, обладнання, а в торгівлі забезпеченість населення торговою площею в м2 на 1000 мешканців.

4. Показники ефективності використання поточних затрат. Сюди відносять, перш за все, ефективність виробничих (торговельних) затрат на здійснення господарської діяльності: це виробнича і повна собівартість, їх частка в ціні продукції, обсяг реалізованої продукції на 1 грн затрат.

Велике значення мають і показники ефективності використання ресурсів, які визначені на основі прибутків. Тут мова йде про показники рентабельності, які визначаються шляхом ділення прибутку на окремі види ресурсів або діленням прибутку на всі затрати.

 

33. Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими й маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Основними завданнями фінансового планування є:

• забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

• установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;

• визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

• виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціональноговикористання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

• здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів

Існують наступні види планів:

o Стратегічні плани - плани генерального розвитку бізнесу. У фінансовому аспекті ці плани визначають найважливіші фінансові показники й пропорції відтворення, характеризують інвестиційні стратегії й можливості реінвестування й накопичування. Стратегічні плани визначають обсяг і Структуру фінансових ресурсів, необхідних для функціонування підприємства.

o Поточні плани - розробляються на основі стратегічних шляхом їхньої деталізації. Якщо стратегічний план дає приблизний перелік фінансових ресурсів, їхній обсяг і напрямки використання, то в рамках поточного планування проводиться взаємне узгодження кожного виду вкладень із джерелами їхнього фінансування, вивчається ефективність кожного можливого джерела фінансування, а також проводиться фінансова оцінка основних напрямків діяльності підприємства й шляхів одержання доходу.

o Оперативні плани - це короткострокові тактичні плани, безпосередньо пов язані з досягненням цілей фірми (план виробництва, план закупівлі сировини й матеріалів і т.п.).

 

34. Фінансова криза на підприємстві — кінцева стадія непрогнозова- ного процесу втрати (під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів) потенціалу розвитку, коли структура капіталу та ліквідність підприємс­тва погіршуються настільки, що це загрожує його дальшому існуванню.

умовити фінансову кризу на підприємстві можуть як зовнішні фактори (тобто ті, що не залежать від діяльності підприємства), так і внутрішні (тобто ті, що залежать від діяльності підприємства).

До зовнішніх факторів належать:

• політична нестабільність у країні, в якій розміщене підприємство;

• нестабільність господарського та податкового законодавства;

• значний рівень інфляції;

• зниження купівельної спроможності населення;

• нестабільність фінансового ринку;

• криза, посилення конкуренції в галузі

Ці фактори можуть зумовити фінансову кризу, якщо відповідні служби підприємств неналежно або несвоєчасно реагують на них.

До внутрішніх факторів належать:

• низький рівень кваліфікації керівного персоналу;

• помилки в організації постачання та здійснення виробничої діяльності;

• помилки в інвестиційній політиці;

• дефіцит коштів для фінансування;

• низький рівень менеджменту та маркетингу;

• недосконалість виробничої структури та структури управління;

• інші.

Фінансова криза буває трьох рівнів:

перший — залежно від фінансового стану підприємства, коли цей стан не загрожує його функціонуванню (за умови переведення його на режим антикризового управління);

другий — фінансовий стан на підприємстві загрожує його існуванню і потребує негайного здійснення фінансової санації;

третій — кризовий, що потребує ліквідації підприємства.

Встановлення рівня фінансової кризи зумовлюється необхідністю прийняття своєчасного та правильного рішення про відновлення платоспроможності підприємства або визнання його банкрутом

Сутність та функції підприємств

Підприє́мство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Сутність підприємництва повніше виражається в його функціях. Головні з них такі: інноваційна, ресурсна, організаційна, соціальна.

Інноваційна функція підприємництва передбачає сприяння генеруванню і активному впровадженню новаторських ідей і проектів, готовність до виправданого господарського ризику та вміння вести конку* рентну боротьбу. Якщо підприємці не прагнутимуть до пошуку і впровадження нових ідей, виробничих технологій, виготовлення нового продукту, застосування нових форм і методів організації виробництва і збуту, що оперативно реагують на потреби ринку і пов'язані з ризиком, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами.

Ресурсна функція підприємництва полягає у формуванні та продуктивному використанні власного капіталу, а також матеріальних, трудових, природних, інформаційних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва виявляється у поєднанні чинників виробництва в оптимальних пропорціях, здійсненні контролю за їхнім використанням, направленості зусиль працівників на досягнення поставленої мети. Підприємницький успіх - головна мета господарської діяльності.

Соціальна функція підприємництва зводиться до формування мотиваційного механізму ефективної праці, виробництва тих товарів та послуг, які необхідні для максимального задоволення реальних потреб споживачів.

Виконання цих функцій підприємництва потребує певних особистих якостей підприємця.