Фактори зміни і резерви зростання продуктивності праці та кількісна оцінка їх впливу.

 

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка програм підвищення ефективності використання трудового потенціалу підприємства потребують чіткої класифікації факторів, що впливають на рівень продуктивності праці.

Фактори зміни продуктивності праці класифікують за рядом ознак.

За сферами впливу та можливостями їх врахування в практичній діяльності усі фактори зміни продуктивності праці ділять на:

─ загальнодержавні і загальноекономічні (законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура, макроструктурні зрушення, в суспільстві, природні ресурси, перехід на більш економічні види енергії, паливо, сировину, і матеріали, введення в дію нових потужностей);

─ галузеві (удосконалення управління галуззю; впровадження нових технологій; удосконалення форм суспільної організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва; тощо);

─ внутрішньовиробничі (характер продукції, технологія та устаткування, матеріали, енергія; персонал, організація виробництва і праці, системи мотивації тощо).

Зовнішні (загальнодержавні і загальноекономічні) фактори мають прямий господарський інтерес і повинні враховуватись підприємством при розробці планів.

Внутрішньовиробничі фактори відіграють вирішальну роль в змінах рівня продуктивності праці і на них підприємство може безпосередньо впливати.

Під резервами зростання продуктивності праці розуміють невикористані реальні можливості економії праці, реалізація яких забезпечила б досягнення мінімальних витрат праці на одиницю продукції (робіт, послуг), обумовлених впливом певного чинника при незмінних інших умовах.

Резерви зростання продуктивності праці класифікують за різними ознаками.

За часом використання розрізняють поточні і перспективні резерви.

Поточні резерви пов’язані з поліпшенням використання робочого часу та часу роботи машин, агрегатів і устаткування й можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.

Використання перспективних резервів передбачається через тривалий період (більший року), так як їх реалізація пов’язана з суттєвими вдосконаленнями техніко-технологічної бази підприємства, організації і управління виробництвом.

За сферами реалізації резерви, як і фактори, ділять на загальнодержавні, галузеві та внутрішньовиробничі.

До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці країни і які пов'язані з недовикористання науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств, неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

Галузеві резерви пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці підприємствах галузі (недосконале управління галуззю, використання застарілих технологій, неефективні форми суспільної організації праці: концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва).

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємствах і обумовлені недовикористанням матеріально-технічної бази виробництва: нереалізовані можливості повного використання засобів праці за часом та за технічними параметрами; недовикористання можливостей використовуваної (прогресивної) технології та технічного оснащення підприємства, нереалізовані можливості використовуваних (прогресивних) предметів праці; невідповідність продукту праці вимогам стандарту; недовикористання можливостей особистого чинника виробництва, недовикористання можливостей раціонального поєднання матеріально-технічних та особистих чинників виробництва.

Внутрішньовиробничі резерви ділять на загальнофірмові, цехові та резерви робочих місць.

За змістом резерви продуктивності праці поділяються на:

─ соціально-економічні, що визначають можливості підвищення якості використання робочої сили;

─ матеріально-технічні, що передбачають використання більш ефективних засобів виробництва;

─ організаційно-економічні полягають в удосконалені взаємодії робочої сили і засобів виробництва.

За ознаками можливостей використання резерви ділять на:

─ резерви запасу (недовикористання потужностей, змінності роботи, передових методів праці);

─ резерви втрат (втрати робочого часу, непродуктивні витрати).

За напрямками впливу внутрішньовиробничі резерви ділять на:

─ резерви зниження трудомісткості продукції;

─ резерви підвищення ефективності використання робочого часу;

─ резерви вдосконалення структури кадрів.

Оскільки резерви зростання продуктивності праці виступають як невикористані можливості скорочення затрат праці під впливом тих чи інших чинників, кожен резерв можна розглядати відносно певного чинника, а всю сукупність резервів доцільно класифікувати відповідно до класифікації чинників. Така класифікація дає можливість найповніше виявити склад та структуру резервів, провести комплексний аналіз при їх оцінюванні, встановити основні причини та накреслити шляхи усунення втрат та нераціональних затрат праці на виробництві.

Взаємозв’язану класифікацію факторів зміни (зростання чи зниження) та резервів підвищення продуктивності праці використовують для забезпечення методологічної єдності аналізу і планування зростання продуктивності праці на всіх рівнях управління. При цьому всю сукупність різноспрямованих факторів зміни продуктивності праці об’єднують в наступні типові групи: