Відповідальність згідно законодавства про працю.

 

Службові особи й інші працівники, з вини яких підприємства, установи, організації зазнали витрат, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, несуть матеріальну відповідальність за правилами, передбаченими главою 9 КЗпП.

Підприємства, установи, організації та громадяни, що спричинили шкоду жилим будинкам, жилим приміщенням, інженерному обладнанню, об'єктам благоустрою і зеленим насадженням на прибудинковій території зобов'язані відшкодувати спричинену шкоду (ст. 190 ч. 1 ЖК України). Мається на увазі цивільно-правова відповідальність за спричинену шкоду за нормами цивільного законодавства. Посадові особи й інші працівники з вини яких підприємства, установи, організації понесли втрати несуть відповідальність у дисциплінарному порядку і матеріальну відповідальність, що покладається на працівників за спричинену шкоду організації.

За порушення дисципліни працівник може бути притягнутий до юридичної відповідальності. Так, на працівника може бути накладене одне з дисциплінарних стягнень: 1) догана; 2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Ознаки складу правопорушення за скоєння якого особа несе матеріальну відповідальність перед підприємством, установою, організацією: а) пряма дійсна шкода; б) протиправність поведінки працівника; в) причинний зв'язок між протиправними діями та заподіяною шкодою; г) винність працівника.

Види відповідальності: а) обмежена (у межах середнього місячного заробітку працівника); б) повна (у випадках, передбачених ст. 134 Кодексу законів про працю України). Останню застосовують у таких випадках; а) при наявності письмового договору про повну матеріальну відповідальність; б) у разі, коли майно було одержано під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; в) якщо існують ознаки злочину; г) якщо працівник завдав шкоди у нетверезому стані; д) навмисне знищення, псування чи недостача інструментів, спецодягу та інших виданих у користування працівнику предметів; е) при покладенні на працівника законодавством повної матеріальної відповідальності; є) при завданні шкоди не при виконанні трудових обов'язків; ж) якщо службова особа винна в незаконному звільнені або переведенні на іншу роботу працівника.

 

 

Самозахист житлових прав.

Під самозахистом розуміється увесь комплекс дозволених законом дій, які громадяни чи організації, житлові права яких потребують захисту, безпосередньо спрямовують на попередження порушення або відновлення порушених житлових прав. Дії осіб, що застосовуються ними в порядку самозахисту, мають відповідати змісту права, що порушено. При цьому посягання на житлові права з боку інших осіб повинно бути наявним. Самозахист є першою стадією у захисті порушених житлових прав. Він може бути єдиним засобом захисту, якщо порушене житлове право при його застосуванні відновлюється, а також може застосовуватись у комплексі з іншими засобами захисту, якщо самозахист не є ефективним. Наприклад, коли власник житла змінює на вхідних дверях у квартиру замок, це може створювати перешкоду для наймача житла у користуванні квартирою через відсутність ключа. У порядку самозахисту наймач може звернутись до власника з тим, щоб останній надав йому ключ від нового замка до вхідної двері квартири. Якщо власник надає наймачу ключ, це усуває перешкоду у праві користування житлом для наймача та в інших засобах захисту немає потреби. Але якщо власник житла відмовить наймачеві, останній може звернутись із позовною заявою до суду та продовжити захист свого порушеного права.

Державні органи та органи місцевого самоврядування можуть здійснювати захист житлових прав осіб у межах своєї компетенції. Така діяльність виявляється у скасуванні актів державних органів чи органів місцевого самоврядування більш низького рівня, державних підприємств і організацій, що порушують житлові права осіб. Так, згідно зі ст. 57 ЖК України рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради з питань обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень, може бути оскаржено до виконавчого комітету вищестоящої Ради. Скарги на спільні рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і профспілкового комітету з цих питань, розглядаються виконавчим комітетом відповідної Ради. Суперечки з цих питань між адміністрацією (органом громадської організації) і профспілковим комітетом розглядаються їх вищестоящими органами.

Крім того, згідно зі ст. 121 ЦПК України у випадках, передбачених законом, органи державного управління можуть звернутися до суду з заявою про захист житлових прав та інтересів інших осіб, що охороняються законом. Органи державного управління можуть бути залучені судом до участі в процесі або вступити в процес за своєю ініціативою для надання висновку в справі з метою здійснення покладених на них обов'язків і для захисту прав громадян та інтересів держави. Участь зазначених органів державного управління у процесі для надання висновків у справі є обов'язковою, коли суд визнає це за необхідне.