Гуманістична психологія (К.Роджерс, А.Маслоу, В.Франкл, С.Сатір, Ш.Бюлер).

Особистість - унікальна цілісна система, яка є відкритою можливістю самоактуалізації. Існує одна мотивуюча сила - прагнення до самоактуалізації. Людина не може актуалізуватися, якщо не здатна розрізняти прогресивні та регресивні шляхи поведінки.

На думку К.Роджерса, основною перешкодою для розвитку точного сприймання, реалістичного усвідомлення себе є "умова цінності". Як тільки дитина починає усвідомлювати себе, в ній розвивається потреба в любові та позитивній увазі. Дитина починає діяти так, щоб отримати любов і схвалення, діючи інколи проти своїх власних інтересів. Дитина намагається бути такою, якою її хочуть бачити, а не такою, якою вона є. К.Роджерс зазначає, що люди часто формують і підсилюють образ самого себе, що абсолютно не відповідає реальності. Головне - віра у внутрішні сили складного організму, яким є людина.

А.Маслоу пов'язує виникнення неврозів із затуханням у людині "внутрішніх сигналів" або ж їх повним зникненням. Людина, позбавлена внутрішніх підказок, шукає такі на стороні. У міру того як індивід все більше сприймає, розуміє і приймає в "Я - структуру" свої ж органічні переживання, він віднаходить, що заміщення системи цінностей - це постійний процес. Для здорового пристосування людина повинна постійно оцінювати свої переживання, щоб побачити наскільки вони вимагають зміни ціннісної структури.

Більшість людей біологічно тягнуться до здоров'я. Існує багато потреб, кожна з яких підпорядкована базовій тенденції організму до становлення і самопідсилення.

Основні ідеї гуманістичної психології:

1. Людина - цілісна унікальна система і повинна вивчатися в її цілісності.

2. Людина відкрита світу, переживання людиною світу і себе є основною психологічною реальністю.

3. Людське життя потрібно розглядати як єдиний процес становлення і буття людини.

4. Людина володіє потенціями до безперервного розвитку і самореалізації, що є частиною її природи.

5. Людина володіє певним ступенем свободи від зовнішньої детермінації завдяки смислам і цінностям, якими вона керується у своєму виборі.

6. Людина є активною, творчою істотою.

4. Культурно - історична концепція Л.С.Виготського.

Середовище є джерелом розвитку вищих психічних функцій. Ставлення до середовища змінюється з віком, а відповідно змінюється і роль середовища в розвитку. У людини немає вроджених форм поведінки в середовищі. Її розвиток здійснюється шляхом засвоєння історично вироблених форм і способів діяльності. Морфофізіологічні особливості мозку і спілкування - умови розвитку дитини. Навчання - рушійна сила розвитку.

. Л.С.Виготський прийшов до висновку: будь-яка вища форма поведінки з'являється у своєму розвитку двічі - спочатку в соціальному плані, як колективна форма поведінки, у співробітництві дитини з дорослим, потім як функція інтрапсихічна (всередині дитини), як певний спосіб її поведінки. В процесі інтеріорізації складається і розвивається свідомість людини.

Процес розвитку вищих психічних функцій - це процес оволодіння зовнішніми засобами культурного розвитку і мислення (мовою, письмом тощо); а також розвитку спеціальних вищих психічних функцій. Суть і зміст культурного розвитку поведінки - глибинні зміни вищих психічних функцій, які відбулися в філогенезі людини. Культура створює особливі форми поведінки, видозмінює діяльність психічних функцій.

5. Психологія ставлення про закономірності дитячого розвитку (В.М. Мясищев).

Основою особистості є індивідуально-цілісна система її суб'єктивно-оцінних ставлень до дійсності. Діяльність і поведінка однієї й тієї ж особистості кожного конкретного моменту визначаються її ставленням до різних сторін дійсності, видами ставлення, які випливають з історії розвитку особистості, з усієї об'єктивної суспільно-історичної дійсності. Питання про розвиток людини нерозривно пов'язане з формуванням її видів ставлення. Виховання є процесом взаємодії вихователя і вихованця. Взаємовідносини, що існують між ними, відіграють істотну роль у процесі взаємодії та разом з тим є результатом цієї взаємодії.

Діяльність (гра, навчання, праця) для формування основних психічних властивостей, які є моральною основою особистості, може бути і нейтральним процесом, якщо між її учасниками не організовані ставлення (відносини, що вимагають взаємодопомоги, співробітництва).

Вікова та педагогічна психологія, як галузь психологічної науки, використовує комплекс загальноприйнятих методів дослідження сучасної психології. Так, із загальної психології у вікову перейшли всі методи, що використовуються для вивчення когнітивних процесів і особистості. Із соціальної - методи, за допомогою яких вивчається міжособистісні відносини в різних дитячих групах, а також взаємовідносини між дітьми і дорослими. Всі ці методи адаптовані до віку дитини.

Класифікація методів вікової та педагогічної психології

За ціллю і задачами дослідження:

1) описові (не експериментальні):

- спостереження;

- бесіда;

- анкета;

- вивчення продуктів діяльності;

2) діагностичні (вимірювальні):

- тести;

3) пояснювальні (експериментальні):

- природній експеримент;

- моделюючий експеримент;

- лабораторний експеримент;

4) перетворюючі (формуючі):

- навчаючий експеримент;

- виховуючий експеримент.

За організацією дослідження:

1) повздовжній зріз (лонгітюдний метод) - дослідження одних і тих самих дітей упродовж тривалого періоду часу;

2) поперечний зріз - дослідження проводиться на окремих і різних за віком групах дітей. Ціль - дослідження особливостей даного моменту формування психіки;

3) комплексне дослідження - використання і поперечних, і повздовжніх зрізів різними дослідниками.

Специфіка предмета психолого-педагогічних досліджень у віковій і педагогічній психології породжує модифікацію у використанні окремих методів. Так, спостереження часто проводиться як щоденникові записи (щоденники матері) - послідовна фіксація фактів, що свідчать про психічний розвиток дитини.

Лабораторний експеримент за частотою використання у віковій та педагогічній психології поступається природному. Важливим для вікової та педагогічної психології є формуючий (навчаючий та виховуючий) експеримент. Саме завдяки йому зміни психічної діяльності дітей розглядаються в результаті активного впливу дослідника (часто педагога) на досліджуваного (учня).

Особливе місце серед методів дослідження індивідуальних і вікових відмінностей дітей посідає близнюковий метод, запозичений з диференційної психології. За допомогою цього методу досліджується подібне і відмінне між гомозиготними й гетерозиготними близнюками, що дозволяє вирішити одну з основних проблем вікової психології - взаємозв'язок біологічної та соціальної обумовленості розвитку психіки.