Загальна характеристика зобов’язань: поняття, зміст, підстави виникнення та припинення

Ссемінар №2 ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Умови дійсності цивільно-правових договорів. Наслідки та порядок визнання угоди недійсною

Змiстом будь-якого договору є права й обов’язки сторiн, встановленi ним. Змiст будь-якого договору характеризується його умовами. Прийнято розрiзняти iстотнi, звичайнi i випадковi умови договору.

Істотні -Такими є умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однією із сторін повинно бути досягнуто згоди (наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк).

До звичайних умов належать тi, якi вироблені практикою для договорів певного виду та оприлюднені в установленому порядку (наприклад, місце виконання договору). Цi умови не обов’язково повиннi бути включенi до договору. Якщо вони не включенi до договору, то дiє загальна норма Цивiльного кодексу. Якщо ж сторони бажають встановити iнше мiсце виконання договору, то це має бути обумовлено в договорi.

Випадковими визначаються такi умови договору, якi звичайно в договорах такого виду не передбачаються, але можуть бути встановленi угодою сторiн. Наприклад, винагорода повiреному в договорi доручення за виконання доручених йому дiй не передбачається, але якщо сторони передбачать умову про винагороду, то повiрений має право вимагати її виплати. Отже, випадкова умова, якщо вона включена до договору, має бути виконана.

Таких вимог можна назвати декілька – це умови дійсності угод:

1) Всі особи, які заключають угоди, повинні бути правоздатними і дієздатними в повному обсязі, що дає їм право на здійснення угод. Оскільки угода є вольовим актом, спрямованим на досягнення певного результату, то й укладати її можуть лише особи, які володіють у тому чи іншому обсязі дієздатністю, тобто воля яких характеризується достатньою психічною зрілістю.

2) Всі угоди за своїм змістом повинні відповідати закону або не суперечити йому. Наприклад, при продажу частки у спільній власності сторонній особі з порушенням прав привілейованої купівлі інший учасник спільної власності може звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав і обов’язків покупця. У даному випадку зміст угоди купівлі-продажу не відповідає закону і тому співвласник має право у межах, встановлених законом, вимагати переведення на нього прав і обов’язків покупця за укладеною угодою.

3) Форма угоди, що обирається за розсудом осіб, які його укладають, за винятком випадків, коли закон зобов’язує укласти угоду у певній формі. Так, наприклад, договір комісії укладається завжди в письмовій формі, а договір позики між громадянами на невелику суму укладається усно, але, за бажанням сторін, може укладатися в письмовій формі.

4) Волевиявлення осіб, які її укладають. Наявність угоди свідчить про те, що обидва учасники бажали її укласти і що зовнішнє вираження їх волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі. Це означає, що ніхто не може фізично чи психічно тиснути на особу, примушувати її укладати ту чи іншу угоду. Всі угоди, які укладаються під тиском насильства, погрози, обману або внаслідок збігу тяжких обставин, можуть бути визнані судом недійсними, якщо потерпіла сторона подасть позов до суду і буде вимагати визнання угоди недійсною у зв’язку з тим, що в ній волевиявлення не відповідає внутрішній волі даної особи.

Ссемінар №2 ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Загальна характеристика зобов’язань: поняття, зміст, підстави виникнення та припинення

Зобов’язальне право — це система цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини в галузі товарообігу, а також майнові відносини по відшкодуванню заподіяної шкоди за участю юридичних та фізичних осіб.

Система зобов’язального права поділяється на загальну та особливу частини. Загальна частина складається з норм, які поширюються на всі зобов’язання, що виникають у цивільно-правових відносинах (наприклад, норми про поняття і підстави виникнення зобов’язань, виконання зобов’язань, відповідальність суб’єктів за порушення зобов’язань та їх припинення). Особлива частина зобов’язального права містить норми, які регулюють окремі види зобов’язань (наприклад, купівлю-продаж, поставку, майновий найм, підряд, підряд на капітальне будівництво тощо). Зобов’язання являє собою такі правовідносини, в силу яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Види зобов'язань:

В зобов'язальних правовідносинах може приймати участь один кредитор і один боржник. Якщо ж на боці кредитора чи на боці боржника, або одночасно і на боці кредитора і на боці боржника виступають декілька осіб, то в цих випадках ведуть мову про множинність осіб у зобов'язанні. При множинності осіб законодавець розріз­няє зобов'язання дольові (часткові) і солідарні.

Зобов'язання вважається дольовим, якщо кожний із боржників зобов'язаний виконати певну дію в певній частиш. Частки у виконанні зобов'язань вважаються рі­вними, якщо інше не передбачене законом чи догово­ром.

Солідарні зобов 'язання мають місце, коли кожен із бо­ржників повинен виконати зобов'язання повністю. Со­лідарні зобов'язання виникають лише у випадку, коли це передбачено законом чи договором; Так, ст. 74 Зако­ну України "Про господарські товариства" прямо зазна­чає, що якщо при ліквідації повного товариства вияви­ться, що наявного майна товариства не вистачає для оплати всіх боргів, то за недостатню частину майна не­суть солідарну відповідальність учасники товариства всім своїм майном. Солідарну відповідальність несуть також особи, які спільно заподіяли шкоду.

Особа, яка за певних, визначених законом чи дого­вором, обставин виступила в ролі боржника і надала кредитору належне, набуває права регресу. Регресні зо­бов 'язання це зобов'язання, в силу яких одна особа, що з вини боржника сплатила певну грошову суму третій осо­бі (кредиторові), має право вимагати від боржника відш­кодування цієї-суми. Регресні зобов'язання виникають як наслідок вико­нання іншого зобов'язання. Вони можуть виникнути не лише при солідарності боржників (боржник, який задо­вольнив вимогу кредитора, сам стає кредитором по від­ношенню до іншого боржника), а й у випадках наявності вини зобов'язаної особи і відсутності вини кредитора. Скажімо, якщо водій автопарку вчинить дорожньо-транспортну пригоду, то відповідальною особою перед потерпілим буде автопарк (як володілець джерела під­вищеної небезпеки), який, у випадку задоволення позо­ву потерпілого, має право звернутися з регресним позо­вом до бепосереднього винуватця аварії.

Поруч з дольовими (частковими) і солідарними зо­бов'язаннями законодавець називає і субсидіарні або додаткові зобов'язання. Їх суть полягає в тому, що при не­виконанні чи неналежному виконанні боржником своїх зобов'язань відповідальність, за певних обставин, може бути покладена на додаткового боржника. Субсидіарні зобов'язання можуть виникати як на підставі закону (наприклад, при заподіянні шкоди неповнолітніми у віці від 15 до 18 років при відсутності у них майна чи заробі­тку достатнього для відшкодування шкоди, заподіяну шкоду відшкодовують їх батьки (усиновителі) або піклу­вальники, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їх вини), так і в силу укладеного договору (наприклад, договір поруки).

Поточні, короткотермінові зобов'язання з термінами погашення, як правило, менше одного року – рахунки кредиторів, короткотермінові позики, частина довготермінової позики, термін оплати якої настає в даному звітному періоді, податок на прибуток.

Довготермінові зобов'язання з термінами погашення більше одного року після дати складання балансу, включаючи середньо- і довготермінові позики (звичайно забезпечені облігаціями) та кредити постачальників.

Залежно від особливостей змісту, специфіки об'єкта і підстав виникнення зобов'язання в цивільному праві розрізняють односторонні і взаємні види зобов'язань.

У тих випадках, коли одній стороні зобов'язання на­лежить право, а іншій - обов'язок, зобов'язання вважає­ться одностороннім. До односторонніх зобов'язань від­носять договори позики, дарування.

Якщо кожна із сторін набуває поруч з правами ще й певних обов'язків, то зобов'язання вважається взаємним (купівля-продаж).

В залежності від ступеня визначеності предмета зо­бов'язання, вони поділяються на однооб'єктні, альтернативні і факультативні. За однооб'єкгним зобов'язан­ням кредитор має право вимагати від боржника вико­нання певної визначеної дії. Так, за договором купівлі-продажу будинку продавець повинен передати покупцеві саме будинок, а не якусь іншу річ чи виконати інші дії.

Альтернативне зобов'язання - це зобов'язання, зміс­том якого є право вимоги і відповідний йому обов'язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Здійснення однієї із цих дій і складає виконання зобов'язання. Право ви­бору, якщо інше не випливає з закону чи тексту догово­ру, або із суті договору, - належить боржнику. Він ви­рішує, які саме дії має вчинити. В силу спеціальних вка­зівок закону право вибору може бути надане і кредитору.

На відміну від альтернативних, факультативні зо­бов'язання це такі зобов'язання, в силу яких боржник повинен виконати певну дію, але йому надається мож­ливість замість цієї дії виконати іншу.

Зобов'язання, за яким боржник повинен виконати певну дію, а кредиторові належить право вимагати вчи­нення такої дії, називають зобов'язанням з позитивним змістом. Якщо ж кредитор має право вимагати від бор­жника, щоб той утримувався від вчинення певної дії, і той зобов'язаний її не вчиняти

Цивільне законодавство розрізняє також головні і до­даткові (акцесорні) зобов'язання. Додатковим є зобов'язання, мета якого забезпечити виконання головного зо­бов'язання (так, угода про заставу забезпечує виконання основного договору-позики). Додаткові зобов'язання ті­сно пов'язані з головним і припинення головного зо­бов'язання відповідно припиняє і додаткове.

За підставами виникнення зобов'язання поділяються на договірні, позадоговірні та односторонньо-вольові. Дого­вірні зобов'язання виникають із укладених між сторона­ми договорів. Підставою виникнення позадоговірних зобов'язань є: заподіяння шкоди, рятування майна, безпід­ставне збагачення. Односторонньо-вольові зобов'язання виникають із односторонніх угод (довіреність, заповіт).

Дія зручності вивчення зобов'язання розбиваються на групи за певними економічними та юридичними ознаками. Наприклад:

1) зобов'язання з сплатної реалізації майна (купів­ля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне ут­римання);

2) зобов'язання з сплатної передачі майна в користу­вання (майновий найом, найом житлового приміщення);

3) зобов'язання з безоплатної передачі майна у влас­ність або користування (дарування, позичка);

4) зобов'язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво);

5) зобов'язання з надання послуг (доручення, комі­сія, схов, експедиція);

6) зобов'язання з перевезень (залізничних морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річко­вим буксируванням);

7) зобов'язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунки, розрахункові правовідносини, чек, вексель);

8) зобов'язання з страхування (майнове та особисте страхування);

9) зобов'язання за спільною діяльністю (спільна дія­льність громадян, спільна діяльність організацій);

10) зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);

11) охоронні зобов'язання (зобов'язання, які вини­кають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання чи збереження майна).