Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія

Галузеві терміносистеми взаємодіють одна з одною, мають спільний термінологічний фонд. Ізольованих терміносистем немає, вони містять уніфіковані щодо норм сучасної мови терміни на міжгалузевому рівні.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни поділяються на три групи:

1. Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галу­зевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: мовна система, закони милозвучності, дискурс культури, універсали культури; або прикметник + іменник, наприклад: унітарна держава, цивільна відповідальність;

• трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити
прийменники:

а) прикметник + прикметник + іменник, наприклад: щілинні приго­
лосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія;

б) прикметник + іменник + іменник, наприклад: структурний тип
речення, адитивний синтез кольору, маскультурний код мови,
пасивний словник мовця;

в) іменник + прикметник + іменник, наприклад: форма релігійного
світогляду, речення з однорідними членами, ревізія міжнародного
договору, теорія лінгвістичної відносності;

г) іменник + іменник + іменник, наприклад: категорія числа імен­
ника, позолота обрізів видання;

• багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири
і більше компонентів, наприклад: автоматичний стапельний
приймальний пристрій, визначення авторських і суміжних прав.

3.. Інтернаціональне й національне у термінознавчому процесі.

Немає таких мов, які б розвивалися в абсолютній ізоляції. Будь-яка мова обов’язково зазнає іншомовного впливу та впливає на інші мови, адже будь-яке досягнення в науково-технічному прогресі однієї країни незабаром стає досягненням всієї людської цивілізації. Процес запозичення іншомовних елементів переважною більшістю мов світу активізувався внаслідок поширення міжнародних зв’язків, що спричинило, в свою чергу, появу співвідношення інтернаціонального та національного в термінознавчому процесі. Інтернаціональне, на думку більшості галузевих фахівців, асоціюється з запозиченням, а національне – з пуризмом (від лат.: purus – чистий), тобто прагненням до очищення мови від іншомовних слів. Інтернаціоналізмом може називатися слово, що зустрічається принаймні у трьох неспоріднених мовах. Якщо цей критерій не виконується, тоді це буде звичайне запозичення на національному рівні.

Помітною є тенденція до інтернаціоналізації термінології, через що в ролі термінів виступають переважно запозичення. Інтернаціоналізми – слова,поширеніу більшості мов світу. Наприклад, нація, біологія, університет, ректор, бюро, мораль, політика тощо. Інтернаціональні слова стосуються переважно спеціальної термінології, різних галузей науки і техніки.

Запозичені з інших мов слова мають деякі фонетико-граматичні ознаки, які їх відрізняють:

- початкове а – алгебра, архів, абітурієнт, акциз, апеляція;

- початкове е – економіка, елемент, ембарго, емісія, експорт;

- початкове і (у багатьох випадках) – інкасо, імпорт, інвестиції, ієрархія;

- наявність ф – фактор, фірма, ф'ючерс, інфляція, штраф;

- сполучення кс, пс – психоаналітик, ксенобіотик, факс, ксерокс;

- збіг приголосних – верстат, менеджмент, ландшафт, конституція;

- суфікс - инг(-інг) – блюмінг, смокінг, мітинг, факторинг, маркетинг;

- дифтонги ау, іа, іу, іо, уа тощо – аудит, діаметр, радіо, аутсайдер, консорціум, ажіотаж.

- грецькі корені – авто-, антропо-, біо-, бібліо-, гео-, гідро-, геліо-, діа-, зоо-, макро-, мікро-, моно-, нео-, палео-, піро-, полі-, пан-, психо-, син-, теле-, тетра-, хроно- тощо;

- латинські корені – аква-, інтер-, квазі-, соціо-, суб-, супер-, ультра- тощо;

- латинські префікси – де-, ін-, інтер-, ре-, екс-, суб-, транс- тощо;

- латинські суфікси – - ум-, -ус-, -ент-, -ці-, -ур-, -ант- тощо.

За допомогою греко-латинських морфем створюються нові терміни й у наш час. Терміни – надзвичайно динамічний шар лексики: 90% нових слів – це терміни.

4. Проблеми сучасного термінознавства.

Національна мовна система будь-якої галузі знань неоднорідна за по­ходженням, оскільки в її основі закладена універсальна греко-латинська система терміноелементів, яка в кожній мові специфічно асимілюється, з урахуванням особливостей фонетичної, орфографічної, граматичної, лексичної системи літературної мови. Схематично її можна представити сукупністю універсальних (інтернаціональних), питомих (національних), чужорідних (іншомовних), унікальних (безеквівалентних) та оказіональних (екзотичних) термінологічних одиниць, а також специфічної системи символів та інших екстралінгвістичних компонентів. Розвиток новітньої української термінології тісно пов'язаний з харак­тером сучасної науки. Десь із середини XX століття темпи її розвитку такі, що кількість опублікованих у наукових часописах світу статей подвоюється кожні 12 – 15 років. Це означає, що для опрацювання нових публікацій навіть у вузькій галузі необхідні доведені до автоматизму навички перекодування наукової інформації зі світових мов, зокрема англійської, українською. Це завдання легше вирішувати тоді, коли існує певна традиція терміновжитку. І як б не наголошували на семантичних чи естетичних критеріях добору терміна, історія розвитку різних галузей знань за­свідчує, що найчастіше перевагу надають терміну, що має найдовшу традицію вжитку, часто всупереч національним традиціям.

Сьогочасну українську ситуацію в галузі термінологічного нормування ускладнює та обставина, що серед теоретиків і практиків термінотворення є прихильники принаймні двох термінотворчих традицій, кожна з яких передбачає різний національнокультурний вибір: одні зорієнтовані на використання всіх наявних в українській мові способів і засобів, а інші віддають перевагу калькуванню з російської мови.

Дискусії на численних термінологічних конференціях останніх років констатують, що чи не найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається питання збереження національного духу української термінології за умов широких глобалізаційних процесів сучасності. Полеміка відбувається з приводу найбільш прийнятних назв спеціальних понять з низки дублетних найменувань, а також щодо способів і засобів лексикографічного опрацювання й стандартування номінацій процесових понять, словотвірна структура яких відрізняється від аналогічних термінів інших слов'янських мов, насамперед російської.

Чимала кількість українських учених, особливо в різних галузях науково-технічних знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури.

5. Стандартизація термінології. Стандартні звороти наукового стилю. Стандартизація термінології – це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнарод­ний стандарт). Стандартизована термінологія обов'язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено у Німеччині в кін­ці XIX – на початку XX ст., коли виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандарти­зації термінів розробив німецький учений В. Вюстер.

В українській історії першим нормувальним термінологічним цен­тром можна вважати Наукове товариство імені Тараса Шевченка (кі­нець XIX – початок XX століття), навколо якого гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті – початок 30-х років). Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою – цим займається Державний стандарт України (ДСТУ). Відзначимо, що зараз (з 1.07.2003 р.) ці стандарти називають «національними».

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

• систематизують поняття певної галузі науки чи техніки; пере­діляють їх з категоріями (предмети, процеси, якості, величини тощо);

• розмежовують родові та видові поняття;

• відбирають усі терміни галузі, узятої для стандартизації, зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики,
рукописів та інших джерел;

• розподіляють терміни за групами: а) вузькоспеціальні терміни;
б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні);

• визначають з групи термінів-синонімів нормативні (інші терміни
також подають, але з позначенням нерекомендований);

• добирають еквіваленти англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;

• формулюють українською мовою визначення (дефініції) поняття;

• мовознавці рецензують стандарт.
Стаття стандарту має таку будову:

• назва поняття українською мовою;

• скорочена форма терміна;

• недозволений (нерекомендований) синонім;

• родове поняття;

• видове поняття;

• еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами;

• дефініція (означення);

• формула або схема.

6. Особливості перекладу дієприкметникових та дієприслівникових зворотів. У стандартах закріплено систему вимог до стилю ук­раїнських нормативних документів. Дотримування цих вимог має полегшити сприймання й розуміння науково-технічних текстів, упорядкувати процес утворювання й удосконалювання української науково-технічної термінології.

Є два головні правила, записаних у стандартах:

-усі мовні засоби треба вживати відповідно до їхньої
головної (прямої) призначеності;

- за наявності двох рівнозначних слів – іншомовного походження й українського, треба вживати українське.

Перше правило ґрунтується на прямому призначенні деяких мовних засобів:

– дієслова недоконаного виду й утворені від них від­дієслівні іменники на -ння (-ття) позначають дію (процес) (вимикати – вимикання);

– дієслова доконаного виду й утворені від них віддієслівні іменники на -ння (-ття) – подію (вимкнути – вимкнення);

– зворотні дієслова на -ся – неперехідну дію (світло
вимикається);

– безособова форма дієслова на -но, -то – дію в безособових реченнях (світло вимкнено);

– віддієслівні іменники із суфіксами (крім на -ння, -ття, що позначають дії чи події), без суфіксів і на -ован- ня – предмети, стани, наслідки дій чи подій (вимикач);

– дієприкметники (пасивні) – стан об'єкта дії (вимикнйй, вимкнений, вимиканий);

– дієприслівники – стан суб'єкта дії (вимкнув, вимикаючи);

– віддієслівні прикметники дійові властивості суб'єктів і об'єктів дії (вимкнутий, вимикальний).

Переклад дієприкметникових та дієприслівникових зворотів з російської мови на українську.

Дієприкметники

Найчастіше в наукових текстах зустрічаються активні дієприкметники, тому слід звернути увагу на засоби їх перекладу:

- прямий переклад (условия, создающие основу функционирования – умови, створюючі основу функціонування);

- підрядним означальним реченням (конкуренция, стимулирующая деловую активность – конкуренція, що стимулює ділову активність);

- заміна за контекстом активного дієприкметника пасивним (вызывающие изменения – визвані зміни і зміни, що викликають);

- заміна активного дієприкметника прикметником (звенящий звук – дзвінкий звук);

- дієприслівником (деталь, остановившеяся надолго – зупинившись надовго, деталь...);

- дієсловом в дійсному способі (колеблюющиеся цены – ціни, що коливаються;

понятия механики, встречающиеся в этом разделе – поняття механіки, що зустрічаємо в цьому розділі);

Також слід знати:

- активні дієприкметники творяться не від всіх дієслів (сказав, прочитав);

в українській мові при перекладі активних дієприкметників не використовуються рос. суфікси -ш (ши), -вш (ий, -вш (ийся)): посиневший – посинілий (-вш- – -л-), высохший – висохлий (-ш- – -л-) покрасневший – по червонілцй (-вш- – -л-).