Загальнонаукові методологічні принципи.

Методологічними принципами називаються вихідні положення наукової теорії, що виконують функцію обґрунтування її змісту та визначають напрям і спосіб вивчення предмета дослідження.

Методологічні принципи розгядаються як єдність логічних та інтуїтивних; емпіричних та раціональних чинників наукової теорії.

Усі принципи наукового дослідження можна об’єднати в групу, що охоплює методологічні принципи: інтерсуб’єктивності, історизму, достатньої підстави, детермінізму, несуперечливості, перевірюваності й відтворюваності, науковості, наступності й відповідності, цілісності й системності, доповнюваності.

Принцип інтерсуб’ єктивності відображає властивість загальнозначущості й загальнообов’язковості наукового знання. Він виявляється у прагненні дослідника досягти істинного знання, максимально абстрагуючись від своїх бажань, упереджень, переваг та індивідуальних особливостей наукового пошуку, й спрямування його на розкриття загальних закономірностей і властивостей досліджуваного об’єкта чи явища.

Принцип достатньої підстави. Сутність його виявляється в тому, що кожна висловлена думка має обґрунтовуватися іншими, істинність яких науково доведена й не підлягає сумніву. Причому, слід у тексті дисертації робити коректні посилання на конкретних авторів цих ідей із зазначенням відповідного джерела, а бажано й сторінки.

Принцип детермінізму виступає у формі причинності як "сукупності обставин, що передують в часі певній події й викликають її". Він відображає причинні зв’язки педагогічних явищ і процесів, коли одні з них за певних умов з необхідністю виступають причиною інших. Принцип детермінізму передбачає зумовленість обґрунтованої наукової теорії усім існуючим знанням у галузі педагогіки чи психології, адже без його критичного аналізу неможливо виявити й зрозуміти визначальну суперечність між суспільною потребою та можливостями педагогічної чи психологічної теорії й практики.

Принцип несуперечливості виявляється у такій логіці наукового мислення дослідника, яка забезпечується дотриманням законів логіки, передусім, закону недопущення суперечності.Тобто чітко має спрацьовувати формула: "Якщо - То". Порушення логіки викладу матеріалу є наслідком недостатньої усвідомленості дисертантом змісту своєї наукової роботи, причинно-наслідкових зв’язків. Це виявляється у "перестрибуванні" з однієї думки на іншу, у загублюванні думок, а потім немстивованому поверненні до них після викладу значного обсягу тексту. Отже, принцип несуперечливості вимагає такої побудови наукових тверджень, за якої судження про різні аспекти досліджуваного процесу не повинні суперечити одне одному, а також фактам та досвіду, на основі аналізу яких вони виникають.

17. Методологія позитивізму.

Позитивізм зіграв величезну роль у розвитку методології вивчення конкретних відносин і процесів минулого і сьогодення, сприйняв від раціоналізму XVIII ст. віру в безмежний прогрес суспільства, переконання у визначальну роль наукових і технічних знань для всього історичного розвитку.

Позитивістська методологія історії в цілому спиралася на теорію рівноправних взаємодіючих факторів і виходила з таких основоположних принципів наукової роботи: особливий закон з'єднує історичні явища в причинні ряди; ці ряди явищ утворюють єдиний історичний процес закономірного розвитку, або еволюції;основною рушійною силою розвитку є народні маси, а не окремі особистості.

Позитивістська історіографія висувала принцип неупередженості наукового дослідження і виключення оціночних суджень, що далеко не завжди дотримувалася на практиці.