Лекція 9. Характеристика основних напрямів виховання

1. Основні напрями всебічного розвитку особистості:

• розумове виховання;

• моральне виховання;

• трудове виховання;

• система профорієнтаційної роботи;

• економічне виховання;

• естетичне виховання;

• фізичне виховання.

2. Шляхи реалізації змісту виховання.

Розумове виховання.

Розумове виховання — це цілеспрямована діяльність педагогів, батьків, громадськості, самого учня щодо розвитку розумових сил і мислення, прищеплення їм культури розумової праці.

Завдання розумового виховання: о озброєння учнів знаннями основ наук;

- формування наукового світогляду та національної свідомості;

- розвиток мислення взагалі і різних його видів (діалектичного, логічного, абстрактного, узагальненого, теоретичного, індуктивного, дедуктивного, алгоритмічного, технічного, репродуктивного, творчого, системного); оволодіння основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, систематизація);

- формування в учнів культури розумової праці (загальні та спеціальні навчальні вміння, вміння раціонально організовувати режим розумової роботи, здатність робити все точно й акуратно, тримати в порядку робоче місце, матеріали; уміння зосереджено й уважно працювати, долати труднощі, розвивати пам'ять, контролювати себе). До завдань розумового виховання належить формування наукового світогляду. Науковий світогляд — це цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності і самої себе.

Науковий світогляд формується у процесі вивчення шкільних навчальних дисциплін, у позаурочній виховній роботі, через доцільну і професійну позицію педагогів і батьків.

Моральне виховання

Моральне виховання — це виховний вплив школи, сім'ї, громадськості, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності.

Зміст морального виховання включає в себе формування національної свідомості, виховання любові до розбудови національної державності; патріотизм; участь молоді в практичних справах розбудови нашої держави; формування в учнів почуття гідності, гордості за свою Батьківщину, вірності Україні. У зміцненні патріотичних почуттів велику роль відіграє героїчне виховання — формування бойового морально-психологічного духу, виховання глибокого розуміння громадянського обов'язку, готовності захищати Батьківщину, оволодіння військовими знаннями, вивчення бойових традицій та героїчних сторінок історії українського народу, його збройних сил,

Моральні цінності поділяються на такі групи:

- загальнолюдські, абсолютно вічні, які мають необмежену сферу застосування (гуманізм, доброта, чесність, правда, гідність, мудрість, справедливість, відчуття прекрасного тощо);

- національні — значущі для одного народу (патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо);

- громадянські — це визнання прав і свобод людини, обов'язку перед іншими людьми, поваги до закону, державних символів, уряду, до ідеї соціальної гармонії тощо;

- сімейні — моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, старших, пам'ять про предків, взаємоповага в сім'ї;

- цінності особистого життя — девіз, за яким живе людина, орієнтири поведінки, цілі, прагнення. Вони визначають риси її характеру, поведінку, успіхи, стиль особистого життя.

У системі морального виховання важливою підсистемою є екологічне виховання.

Екологічне виховання — це систематичний вплив на учнів з метою формування екологічної культури, тобто нагромадження екологічних знань, виховання любові до природи, бажання берегти і примножувати її, формування вмінь і навичок діяльності природничого і географічного циклів. Біологія і географія малюють дітям картину сучасного світу рослин, тварин, усього, що нас оточує. Фізика і хімія дають учням комплекс політехнічних знань, наукові основи і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують недопустимість варварського ставлення до природи. Естетичний цикл предметів розкриває красу природи та її вплив на виховання людини.

До системи морального виховання належить виховання непримиренного ставлення до алкоголю, нікотину, наркотиків, виховання свідомої дисципліни, обов'язку і відповідальності. З цією метою учні повинні отримати знання про шкідливість різних видів наркотиків, згубні наслідки їх уживання. Потрібно формувати в учнів погляди на наркотики як на соціальне зло, залучати їх до боротьби з ним, а з тими, хто вживає наркотики, проводити індивідуальну виховну роботу. Антинаркотична пропаганда має проводитись у процесі вивчення навчальних дисциплін, у позаурочний час (бесіди, лекції, диспути, конференції), особливу роль відіграє власна позиція вчителя щодо наркотиків, куріння, уживання алкоголю.

Велика увага в школі повинна приділятися правовому вихованню — це також підсистема в системі морального виховання. До завдань правового виховання належать: озброєння учнів знаннями законів країни, підвищення їхньої юридичної обізнаності, формування правової свідомості школярів, виховання поваги до Української держави і права, вироблення вмінь і навичок правомірної поведінки, виховання нетерпимості до правопорушень і злочинності, подолання у свідомості деяких учнів помилкових уявлень і негативних навичок і звичок поведінки.

Правове виховання здійснюється в процесі ознайомлення з матеріалами Конвенції про права дитини; вивчення правознавства, історії, літератури, географії; у позакласній та позашкільній виховній роботі під час бесід, лекцій, диспутів на правову тематику, зустрічей з представниками правоохоронних органів, огляду і обговорення кінофільмів, на засіданнях клубів типу "Підліток і закон" тощо.

Статеве виховання — це також складова загального процесу виховної роботи школи і сім'ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

Педагоги повинні виховувати в учнів повагу до себе, чоловічу та жіночу гідність, повагу до протилежної статі, особливо до жіночої. Ця робота особливо інтенсивно повинна проводитися в підлітковому віці, коли потрібно формувати такі почуття, як сором, совість, скромність, які особливо потрібні для правильних стосунків між хлопцями і дівчатами, стримування статевих бажань, очищення психіки від еротичних уявлень. Виробити почуття відповідальності у юнаків і дівчат за свої дії у сфері статевих стосунків — це означає домогтися усвідомлення ними того, що статеві зв'язки без справжнього почуття любові є вульгаризацією статевих бажань, яка зіштовхує людину зі шляху нормального розвитку.

Підготовка молоді до сімейного життя передбачає, окрім вищезгаданих якостей, виховання уміння обирати собі друга (супутника) на все життя, налагодити дружні, безконфліктні взаємини в сім'ї, вміння вести домашнє господарство, розподіляти між собою обов'язки, уміння розпорядитися бюджетом, виховувати дітей.

Методика статевого виховання і підготовки учнів до сімейного життя передбачає виховний вплив під час вивчення шкільних дисциплін, у позаурочній виховній роботі. Специфічними підходами є розмова окремо з хлопчиками і дівчатками, приклади не тільки з художньої літератури та кінофільмів, а й із життя, налагодження здорових стосунків між хлопцями й дівчатами.

Отже, моральне виховання має триєдине завдання: формування моральної свідомості, виховання моральних почуттів і головне — формування моральної поведінки.

Трудове виховання Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання комплексу ролей, необхідних для суспільного життя — ролі громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша. Роль трудівника передбачає вміння і бажання активно трудитися, створювати нові матеріальні та духовні цінності. Головне завдання трудового виховання — це вироблення потреби в праці, правильного ставлення до цілей, процесу, результатів праці та до людей праці. Учні охоплені такими видами праці: 1. Навчальна — головна, перший серйозний і важливий обов'язок учнів перед суспільством. 2. Самообслуговування — дуже важливий щоденний вид діяльності дітей. 3. Суспільно-корисна праця, до неї залучаються переважно старшокласники, вона найбільш сприяє соціалізації особистості. 4. Продуктивна праця існує в школі, якщо для цього створені необхідні умови; цей вид діяльності готує молодь до життя, ринкових відносин, сприяє формуванню багатьох необхідних прикмет людини-виробника, людини-творця. 5. Творча праця, розвиток творчих здібностей учнів на уроках у гуртковій та позашкільній діяльності. Отже, існує система трудового виховання учнів, у якій найважніша роль належить трудовому навчанню — здійснення загально-трудової, загальновиробничої, загально-технічної й спеціальної підготовки. Трудове навчання має виховуючий, розвиваючий і профорієнтаційний, тобто інтегративний характер. У процесі щоденного самообслуговування в учнів виробляються навички культурної поведінки в суспільстві, у сім'ї і в школі. Під час суспільно-корисної і продуктивної праці учні вчаться жити в колективі (клас, різновіковий загін, учнівська бригада, табір праці і відпочинку, кооперативи та інші трудові об'єднання школярів). Учні вчаться демократії, самоврядування, госпрозрахунку, набувають якостей ініціативного, дисциплінованого, відповідального господаря суспільного й індивідуального виробництва, крім цього, учаться бережливості, діловитості, розрахунковості, раціонального планування своєї роботи, прийомів контролю за якістю виконання роботи. На уроках і в позакласній роботі слід застосовувати поряд з бесідою, розповіддю такі форми і методи, як виробничі екскурсії, розв'язування задач з економічними розрахунками, участь в економічному аналізі процесу і результатів суспільнокорисної і продуктивної праці, ділові гри. Система профорієнтаційної роботи з учнями З метою формування в учнів професійного самовизначення потрібна система науково-практичної діяльності школи, сім'ї, підприємств, ПТУ, профорієнтаційних центрів, яка називається професійною орієнтацією. Вибір професії — один з головних життєвих виборів, який здійснює людина в юному віці. Він має велике значення як для самої людини, так і для суспільства. Вибір професії — це, по суті, вибір життєвого шляху, вибір долі. Завданням профорієнтаційної роботи з учнями є їх підготовка до свідомого вибору професії. Змістом профорієнтаційної роботи є: а) розкриття перспектив галузі, в якій учень має намір обрати професію; б) місце обраної ним професії серед інших професій певної галузі; в) перспективи вдосконалення своєї професії і свого професійного зростання; г) умови роботи з обраної професії; ґ) обсяг знань, умінь і навичок, яких вимагає обрана професія. Етапи профорієнтаційної роботи такі: - професійна інформація — це пропаганда різних професій, психолого-педагогічна система формування в особистості активної профорієнтаційної позиції; - професійна діагностика — це система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей; - професійна консультація — надання особистості на основі її вивчення науково - обґрунтованої допомоги щодо професійного самовизначення; - професійний відбір — це система роботи, спрямована на надання допомоги учневі у доборі конкретної професії на основі виявлення й оцінки загальних і спеціальних здібностей, здатностей, інтересів, потреб і об'єктивних умов професійної підготовки і працевлаштування; - професійна адаптація — пристосованість учнів до засвоєння обраної професії. Профорієнтаційна робота проводиться у процесі вивчення предметів трудового циклу та інших навчальних дисциплін, під час позаурочної виховної роботи у школі та сім'ї. Не можна під час профорієнтації допускати таких помилок: ділити професії на "престижні" і "непрестижні", ототожнювати навчальний предмет з професією, вибирати професію під чиїмось впливом, мати застарілі уявлення про характер праці у сфері матеріального виробництва.

Економічне виховання

Економічне виховання тісно поєднане з трудовим. Економічне виховання — педагогічний вплив і діяльність, спрямовані на формування економічної свідомості учнів. Кожна людина повинна розуміти економічне життя суспільства, бути активним творчим учасником виробничого процесу, тому економічне виховання є загальним і обов'язковим. Завдання економічного виховання:

а) ознайомлення учнів із законами ринкової економіки, перебудовою структури виробництва, підвищенням його ефективності, системою виробничих відносин і управління;

б) формування здатності до економічного мислення, підвищення продуктивності праці, уміння швидко оволодівати новими формами і методами праці; виховання почуття і рис господаря, який бережливо ставиться до результатів праці, працює з повною віддачею; виховання розумних матеріальних потреб, уміння розпоряджатися зарплатою. Економічне виховання здійснюється у процесі вивчення основ наук, особливо основ економічних знань, трудового навчання. На уроках математики, фізики, хімії, біології учні вивчають наукові основи виробничих процесів, розв'язують задачі економічного змісту, дізнаються про використання на виробництві досягнень науки і техніки, і це сприяє економічному вихованню.

Класний керівник з метою економічного виховання учнів залучає дітей до праці з самообслуговування, ремонту обладнання і приміщень, обговорення статей на економічну тематику, проводить виробничі екскурсії, зустрічі з працівниками підприємств.

Естетичне виховання

Національне виховання в українській школі передбачає залучення молодого покоління до творчої участі в рідній та загальнолюдській культурі, примноженні її досягнень. Звідси — необхідність удосконалення художньої освіти та естетичного виховання підростаючих поколінь, розвиток у школярів почуття прекрасного.

Естетика — це філософська наука про прекрасне в житті і мистецтві, про особливості пізнання і перетворення світу "за законами краси", про загальні закономірності мистецтва, художньої творчості й естетичного виховання.

Естетичне виховання — це систематичний цілеспрямований вплив на особистість, орієнтований на формування її естетичних ідеалів, смаків і потреб, на вироблення здатності сприймати, переживати й оцінювати прекрасне у природі, житті, мистецтві і праці, на пробудження і розвиток її творчих здібностей і непримиренності до всього потворного і нікчемного в житті й діяльності. Влучно говорять: естетично вихована людина вміє бачити, розуміти і створювати прекрасне.

Завдання естетичного виховання такі:

1. Навчити учнів бачити прекрасне.

2. Виробити здоровий естетичний смак.

3. Зробити життя дітей духовно багатшим, ознайомивши їх з кращими творами літератури і мистецтва. Якщо дитина матиме глибокі знання та уявлення про прекрасне, вона зможе відрізняти і правильно оцінювати потворне, трагічне, героїчне, комічне, величне. Якщо прекрасним є життя, то потворне — усе, що губить життя, заважає прогресу, спотворює людину. Трагічне — усе те, що викликає почуття смутку, горя, це події, які призводять до рішучої, нещадної боротьби двох сторін. Комічне — це все нікчемне, потворне, яке виступає як смішне.

Естетичне виховання не обмежує своїх завдань формуванням почуття прекрасного, трагічного, комічного, потворного, а включає і формування здатності до творчого перетворення світу відповідно до об'єктивних законів розвитку світу і людської життєдіяльності. Уся тонкість і майстерність педагога в естетичному вихованні полягає в умінні встановити різницю між естетичним сприйняттям і сприйняттям як простим психічним актом.

Вихователь має постійно спрямовувати увагу вихованців на відбір і нагромадження вражень, відповідних їхній уяві про прекрасне. Усе відоме, звичне, банальне в чуттєвому матеріалі потрібно відкинути, зняти або подати в новому ракурсі. Естетично розвинений індивід чутливо відгукується на коло впливів зовнішнього світу, і ці впливи глибокі й істотні, змістовні й життєві.

Завданням естетичного виховання є розвиток в учнів творчих здібностей, а саме: оригінальності, ухиляння від шаблону, ініціативності, наполегливості, високої самоорганізованості, колосальної працездатності. Естетика додає незадоволення досягнутим і постійне прагнення вдосконалюватися. Естетичний смак — така якість творчої особистості, яка забезпечує їй оригінальність сприйняття, розуміння і відображення оточуючої дійсності. Естетичні потреби — це мотиваційна сторона естетичних творчих здібностей, вона ніби спрямовує особистість на вчинки і дії, створення явищ і предметів, що відповідають емоційно-інтелектуальній єдності. Без естетичних потреб і естетичних творчих здібностей немає справді естетичної творчої особистості. Вся виховна робота повинна оцінюватися за цим важливим показником.

Художнє виховання — процес цілеспрямованого впливу на особистість засобами мистецтва, завдяки якому у вихованців формуються художні почуття і смак, любов до мистецтва, уміння розуміти його, насолоджуватися ним і здатність залежно від можливостей творити в мистецтві.

Джерелами естетичного і художнього виховання є художня література, музика, образотворче мистецтво, кіно, природа, оформлення школи і її приміщень, зовнішній вигляд учителів і учнів, стосунки між учителями й учнями, естетичне у праці.

Шляхи естетичного виховання:

- залучення дітей до праці (прибирання, догляд за тваринами, праця в саду, на городі, у полі, на пришкільних ділянках, у майстернях). Діти люблять працю, у процесі якої створюється щось красиве, незвичне. В. О. Сухомлинський говорив, що радість праці — це могутня виховна сила;

- естетичне виховання в навчальному процесі. Можливості для естетичного виховання учнів є в кожному навчальному предметі, і естетичне виховання повинне відбуватися на кожному уроці. Унікальні можливості формувати почуття прекрасного мають уроки фізкультури. Вони формують красу людського тіла, естетичне ставлення до тіла, фізичного обличчя людини, її рухів.

Багаті можливості для естетичного виховання учнів мають уроки літератури, малювання, музики та різноманітні факультативи. Оволодіння рідною мовою — перший культурний здобуток дитини. Школа розвиває естетичне почуття слова.

Особливе місце в естетичному вихованні має зайняти українська національна культура. У багатьох школах виникають малі академії мистецтв (МАМ), університети народознавства, товариства народних умільців, школи і класи кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи, "подорожі" до джерел рідного слова, уроки на природі, години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, мандрівки в історію тощо.

Фізичне виховання учнів

Фізичне виховання — це широка галузь педагогічного впливу на учнів. Воно здійснює фізичний розвиток, створює умови для поліпшення розумового, морального й естетичного виховання. Тому це багатогранний процес організації пізнавальної фізкультурно-оздоровчої діяльності учнів, спрямований на зміцнення потреби в заняттях фізкультурою і спортом, розвиток фізичних сил і здоров'я, вироблення санітарно-гігієнічних навичок і звичок здорового способу життя. Це завдання фізичного виховання.

Зміст фізичного виховання: гімнастика, легка атлетика, рухливі ігри, кросова, лижна, ковзанярська підготовки, плавання, теоретичні відомості про суть і значення фізкультури і спорту.

Головні засоби і методи фізичного виховання: а) природні сили (сонце, повітря, вода); б) режим харчування, праці і відпочинку; в) ранкова гімнастика; г) уроки фізкультури; д) позакласна робота (спортивні ігри, гуртки, секції, туризм).

Форми й методи потрібно використовувати комплексно:

1. Фізичні вправи або фізтренування — це привчання дітей до охайності, чистоти, тренування в бігу, гімнастиці, важкій атлетиці. Учні повинні свідомо ставитись до фізичних вправ, мобілізувати свою волю.

2. Методи переконання (роз'яснення) і позитивного прикладу. Вони використовуються у процесі фізичних вправ, тренувань і спортивно-масових заходів.

3. Методи схвалення й осуду, контроль за виконанням санітарно-гігієнічного режиму, участю у спортивно-масовій роботі.

Фізичне виховання у процесі навчання. У процесі навчання потрібно систематично виконувати санітарно-гігієнічні заходи і фізичні вправи (порядок, чистота повинні бути зразковими, вологе прибирання приміщень, освітлення класів, розміщення парт, свіже повітря, легкі вправи на перервах, рухомі ігри).

Під час уроків потрібно передбачати розумову втому і застійні явища в організмі, проводити фізкультпаузи на уроці — це легкі вправи на 1-1,5 хвилини під керівництвом учителя; особливу роль ці вправи мають у початкових і середніх класах. Дійовим засобом фізичного виховання є уроки фізкультури.

На інших уроках (математики, фізики, історії, літератури) також потрібно підтримувати санітарно-гігієнічний режим, заохочувати до занять фізкультурою і спортом, розповідаючи про видатних учених та про роль праці і спорту в їхньому житті.

Система позаурочних занять фізкультурою і спортом повинна бути пов'язана з фізичним вихованням на заняттях. У позаурочній роботі є низка напрямів фізичного виховання:

1. Санітарно-гігієнічна освіта учнів з метою формування у них санітарно-гігієнічних умінь і навичок. Це бесіди про режим праці, відпочинку, харчування, гігієну тіла, способи загартовування організму, зміцнення фізичних сил і здоров'я. Слід читати учням лекції про досягнення фізкультури і спорту, значення спортивних комплексів (ГПО), організовувати зустрічі із спортсменами.

2. Використання сил природи (сонця, повітря, води) для зміцнення здоров'я, фізичних сил учнів. Проводити прогулянки й екскурсії на природу, походи по рідному краю, ігри на місцевості.

3. Спортивне вдосконалення в різних видах фізкультури і спорту. Це організація спортивних секцій з гімнастики, легкої атлетики, а також ігор.

4. Організація і проведення спортивно-масових заходів у школі: спортивних свят, військово-спортивних ігор, спартакіад, спортивних змагань, вечорів, конкурсів.

5. Організація різноманітної трудової діяльності, пов'язаної із затратами м'язової енергії, фізичним тренуванням, перебуванням на свіжому повітрі.

До проведення вищевказаних заходів слід залучати всіх учнів і паралельно проводити індивідуальну роботу. Весь педколектив, учнівські організації повинні бути зацікавлені, щоб заняття фізкультурою і спортом проводилися з учнями щоденно.