ТОП 10:

Закономірності процесу виховання



1. Обумовленість виховання суспільними потребами та умовами життя. Ця закономірність реалізується на уроках під час вивчення основ наук, на виховних заходах, у процесі позаурочної та позашкільної роботи.

2. Взаємозалежність виховання, навчання, освіти та розвитку особистості. Потрібно: виховуючи — навчати, а навчаючи — виховувати.

3. Визначальна роль діяльності та спілкування у вихованні особистості. Ця закономірність реалізується через уроки праці, через спілкування на уроках мови, літератури, інших предметів.

4. Залежність виховання від вікових та індивідуальних особливостей учня. Ця закономірність передбачає застосування особистого прикладу у виховному процесі.

5. Взаємозв'язок учня, колективу класу у виховному процесі, що реалізується через громадську думку класу.

Принципи виховання особистості.

Принципи виховання — це основні вимоги до виховання особистості учня, до змісту, форм і методів виховання. В основу виховного процесу школи покладені такі принципи:

1. Інтеграція всіх виховних сил, єдність школи та інших соціальних інститутів, їх взаємодія, втілення в життя положення "виховання дітей — справа всенародна", культуровідповідність у змісті виховання.

2. Гуманізація, яка виходить із визнання кожної особистості вищою соціальною цінністю і передбачає створення сприятливих умов для становлення громадянина з високими моральними, інтелектуальними і фізичними якостями, посилення уваги до вивчення індивідуальних особливостей учнів і формування їхніх нахилів і здібностей, природовідповідність у вихованні.

3. Гуманітаризація — раннє виявлення здібностей у дітей, їх цілеспрямований розвиток, спрямування енергії в русло свідомої культурної творчості на користь конкретної особистості і всіх людей. Гуманітаризація передбачає також використання виховних можливостей кожного предмета, який вивчають учні.

4. Демократизація стосунків — це врахування справді народного характеру школи, співробітництво і співтворчість педагогів і дітей, створення в школі атмосфери діяльності, спілкування, самоврядування, самоутвердження.

5. Добра воля дітей, самодіяльність, свободовідповідність у вихованні, без яких не можуть бути реалізовані ідеї розвитку та співпраці. Потрібно спиратися на інтереси дітей, романтику, прагнення до самореалізації своїх природних сил, сприяти автономізації особистості, її самостійності й свободі.

6. Поступове перетворення учня з об'єкта пасивного сприймання виховання на суб'єкт активного самовиховання.

7. Плюралізм у діяльності громадських юнацьких і дитячих організацій, відмова від масового залучення дітей до них.

Процес виховання реалізується в різних формах — це виховні години, зустрічі з видатними людьми, походи, екскурсії, турніри, змагання, класні збори, вечори, читацькі конференції, благодійні акції, суспільно-корисна праця та інші (можна налічити 50-60 форм організації виховної роботи).

Існує декілька тисяч методів виховання, які використовують вихователі в педагогічній діяльності: повідомлення, роз'яснення, переконання, привчання, вправи, метод прикладу, змагання, довіра, громадська думка, заохочення, покарання.

Методи виховання складаються з прийомів педагогічної дії, які можуть підсилити або знизити педагогічний вплив. До засобів виховання належать книги, преса, телебачення, радіо, різні види мистецтва, але найбільше значення має слово вчителя, вчасно і мудро ним сказане.

Самовиховання

Самовиховання — це вищий етап виховного процесу, процес цілеспрямованої роботи над розвитком і самовдосконаленням людини від підліткового віку до зрілості. Самовиховання в інтелектуальній, духовній сфері — це самоосвіта. Самовиховання в морально-психологічній сфері полягає в самоконтролі за своїми недоліками і вадами характеру. Самовиховання у фізично-спортивній або в гігієнічній сфері полягає в тренуваннях, проведенні оздоровчих процедур, стеженні за своїм здоров'ям і зовнішністю, виконанні лікарських порад.

Теорія цілеспрямованого самовиховання складається з трьох взаємопов'язаних і взаємозумовлених процесів:

1. Самопізнання. Передусім потрібно вивчити себе як особистість. Для цього застосовується самоаналіз, порівняння себе з іншими людьми (позитивнішими), сприймання критики від товаришів і друзів, спостереження за собою, ніби збоку, щовечірнє підбиття підсумків дня, оцінювання правильних чи неправильних дій, об'єктивне самокритичне (не занижене) ставлення до себе.

2. Самоутримування від негативних думок, дій, слів, вчинків, поведінки. Для цього застосовується самонаказ на стримування, самовідмова, самозаборона, самопокарання.

3. Самопримушування до здійснення позитивних дій, вчинків, добрих справ. Цей прийом сприяє подоланню внутрішньої неорганізованості, небажання вчитися чи працювати, лінощів.

Ефективними у самовихованні є так звані практичні прийоми. Одним з них є так званий прийом "крок уперед", суть якого полягає в щоденному плануванні своєї діяльності на наступний день. Прийом "оцінка прожитого дня" використовується, коли учень щоденно аналізує свої вчинки, здійснені протягом дня. Прийом "самозобов'язання" полягає в плануванні учнем роботи над собою на місяць, чверть, півріччя чи рік.

Прийом "упізнай себе" має характер гри: учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища, він себе впізнає, товариші доповнюють його характеристику. Прийом "самохарактеристики", "взаємохарактеристики" полягає в обговоренні характеристик у колективі, що привчає учнів до самоаналізу.

Методика керування процесом самовиховання учнів залежить від їх вікових особливостей. У V-VІ кл. самовиховання відбувається під час рухливих ігор, занять у гуртках, праці з озеленення. Учні швидко сприймають кращі якості дорослих або своїх ровесників — сміливість, стриманість, наполегливість. Велику роль відіграє класний керівник, який повинен стимулювати відвертість, говорити в очі правду, використовуючи індивідуальні методи впливу на учнів із метою перебудови їх поведінки, усунення вад.

У VII-VIII кл. зміст і форми самовиховання повинні будуватися зовсім по-іншому. Підлітковий вік — найскладніший і для самої дитини, і для тих, хто її виховує. Вплив дорослих на неї швидко зменшується, а вплив товаришів стає часто вирішальним для вироблення стилю власної поведінки, оформлення зовнішності, лексикону, звичок. Тому дітей потрібно зацікавити можливістю роботи над собою "по-дорослому", заняттями з прикладної психології, вечорами "Твої можливості, людино", "Мої загадки", "Який я є, яким я стану" тощо. Пізніше можна починати заняття самопізнання, використати твори про себе, відвертий аналіз позитивних сторін і недоліків у колі друзів, класні збори "Поговоримо про кожного". Поступово самовиховання може стати захоплюючою справою.

У старшому шкільному віці (ІХ - ХІ кл.) самовиховання будується на розумінні учнями інтелектуальної та моральної значущості роботи над собою як провідної перспективи життєдіяльності. Спроби "зробити себе самому" за сучасних умов нерідко стоять вище за шкільну освіту, націлюють на самовиховання за обдуманою життєвою програмою.

Педагоги, класний керівник повинні консультувати кожного учня, рекомендувати художню і психологічну літературу, тактовно підказувати аутотренінг, розуміння самостримування і самопримусу.

Перевиховання

Перевиховання — це виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості учня, які сформувалися під впливом несприятливих умов виховання. Функції перевиховання: відновна, компенсуюча, стимулююча і виправна.

Відновна функція має на увазі створення умов, у яких учень зміг би знову проявити себе з позитивного боку.

Компенсуюча функція передбачає створення таких умов, за яких вихованець зміг би перекрити свої недоліки досягненням успіхів в інших видах діяльності.

Стимулююча функція допомагає активізувати дії виховання у тій галузі, де проявляються його позитивні якості, засудити негативні вчинки.

Виправна функція допомагає вихованцю звільнитися від негативних якостей. Нині існує досить розвинена теорія перевиховання (А.Макаренко), склалася сучасна розгалужена основа для диференціації категорій підлітків і дітей молодшого віку, яких потрібно перевиховувати.

1. Педагогічно занедбані діти — це переважно ті, за якими немає належного нагляду в сім'ї, та з якими погано справляються вчителі в школі. Вони відстають у навчанні від середнього рівня, але не через розумову відсталість, а внаслідок неслухняності, зарозумілості та інших недоліків характеру, що формується. Психічно такі діти нерідко мають комплекс власної неповноцінності. Вік їхній — здебільшого від 7 до 11-12 років, за статтю — переважно хлопчики, але за останні роки зростає й кількість дівчаток. Навчання й виховання таких дітей здійснюється у звичайній школі-інтернаті або в загальноосвітній школі.

2. Важковиховувані діти і підлітки — складніша категорія дітей 11-18 років, які також не піддаються звичайному впливові педагогів і батьків. їм властиве невизнання загальних норм поведінки в школі, в громадських місцях, вони примхливі і часто хизуються своєю поведінкою в компаніях. Типовими для них є вільне проведення часу в своєму оточенні, де панує своя мораль, своє розуміння цінностей. Це важкі підлітки, які ще не скоїли злочинів, але вони потенційно (психологічно і морально) готові до цього. Навчаються вони в загальноосвітніх школах, а в міру скоєних порушень — переводяться в спеціальні школи-інтернати для важких підлітків.

3. Неповнолітні правопорушники — діти і підлітки, які перейшли межу дисциплінарних вчинків у школі (прогулювання уроків, непідкорення вчителям, дитячим колективам) і вже вступили на шлях порушень закону. Однак треба розрізняти поняття "правопорушення" і "злочини". Правопорушеннями звуться недотримання адміністративного права, за які штрафуються батьки, а діти переводяться до спецшколи, перед цим оголошуються покарання аж до виключення зі школи. Районний відділ освіти приймає остаточне рішення щодо виключення.

4. Неповнолітні злочинці — ті школярі середнього або старшого віку, які вчинили злочин, що карається згідно з Карним Кодексом України, і дістали вирок суду. Якщо визнано, що неповнолітні злочинці можуть піддатися перевихованню, то вирок може бути відстроченим або умовним. За важкий злочин (убивство, грабіж, зґвалтування, тяжкі тілесні ушкодження) злочинець відбуває покарання у виправно-трудовій колонії для неповнолітніх. Коли йому минає 18 років, а строк ще не закінчився, він переводиться до дорослої колонії.

Ці категорії перевиховання діють не лише теоретично — за ними стоїть система відповідних навчально-виховних закладів, діяльність спеціальних позаосвітянських адміністративних структур — комісій у справах неповнолітніх при районних та міських радах народних депутатів, інспекцій у справах неповнолітніх при районних відділах" і обласних управліннях МВС, спеціальних дитячих приймальників. Перевиховання здійснюється також у дитячих будинках, де перебуває чимало педагогічно занедбаних і важковиховуваних дітей, у загальноосвітніх школах-інтернатах, сімейних дитячих будинках.

Існує спеціальна методика роботи вихователів і адміністрації у закладах для перевиховання, вона ґрунтується на індивідуальному підході до учня і поділяється на кілька етапів.

На першому, підготовчому етапі детально вивчаються й аналізуються позитивні й негативні якості педагогічно занедбаного учня, умови, що сприяли їх появі та формуванню, вивчаються шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних якостей особистості, конкретні завдання і зміст процесу виховання.

На другому етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем.

На третьому, переломному етапі триває реалізація програми перевиховання, але вже в умовах, коли підліток прийняв її, добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостійність і активність. Однак попередні звички ще можуть даватися взнаки. Тому головне тут — залучати учня до активної роботи в класному колективі, щоб завантажити час, спонукати його до завоювання авторитету в праці, спорті, а потім — у навчанні.

На останньому, завершальному етані перевиховання створюються умови для залучення учня до активної участі в усіх видах діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання та повного самоконтролю, педагог лише консультує, як краще його здійснювати. На основі повної довіри учень стає цілком виправленим, позитивним. Об'єкт перевиховання перетворюється на суб'єкт самовиховання. У роботі з перевиховання необхідно дотримуватися таких принципів: а) поєднання переконання з примусом; б) гуманне ставлення до педагогічно занедбаних учнів; в) об'єктивне ставлення до педагогічно занедбаного учня; г) педагогічний вплив на педагогічно занедбаного учня в неефектному стані; ґ) випереджуюче виховання позитивних якостей у педагогічно занедбаного учня; д) не виділення педагогічно занедбаного учня із загальної маси; е) провідна роль наставника в перевихованні.

Процеси виховання, самовиховання і перевиховання тісно пов'язані між собою і часто переплітаються.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.226.243.226 (0.006 с.)