Система технічного обслуговування підприємства: завдання, структура та організація

 

Функції системи технічного обслуговування:

- ремонт всіх видів устаткування, догляд за ним та налагодження;

- забезпечення робочих місць інструментами;

- переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

- забезпечення підрозділів підприємства енергією, газом, паром тощо;

- забезпечення цехів сировиною, матеріалами, паливом, зберігання напівфабрикатів власного виробництва та готової продукції.

Підрозділи системи ТО:

1) ремонтне господарство;

2) інструментальне господарство;

3) транспортне господарство;

4) енергетичне господарство;

5) складське господарство.

 

1. Ремонтне господарство

Ремонт – це процес підтримання устаткування в робочому стані та відновлення початкової дієздатності. Існує 3 форми:

- централізована – весь ремонтний персонал підпорядковується головному механіку.

- децентралізована – всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядковуються начальнику цехів.

- змішана – ТО та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт – персонал ремонтно-механічного цеху.

В залежності від того, як визначаються потреби у ремонтних роботах розрізняють:

- систему планово-попереджувального ремонту – всі запобіжні заходи і ремонти устаткування здійснюється за встановленими попередньо нормативами (найбільш поширена).

- за результатами технічної діагностики – залежно від фактичної потреби в ремонті після контролю технічного стану.

Головні нормативи ППР:

- ремонтний цикл – час між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації і першим капітальним ремонтом;

- міжремонтний період – між двома суміжними ремонтами;

- структура ремонтного циклу – перелік та послідовність планових ремонтів в межах одного ремонтного циклу

- складність ремонту – трудомісткість планового ремонту у порівнянні з трудомісткістю ремонту еталонного верстату.

 

Завдання ремонтного господарства:

- підтримка обладнання в робочому стані;

- скорочення часу перебування обладнання в ремонті;

- зниження витрат на ремонт.

Ремонтне господарство включає в себе:

- ремонтно-механічний цех

- цехові ремонтні бази

- конструкторсько технологічне бюро ремонту

- склади зап. частин.

Кількість робітників для ТО визначається відповідно до норм обслуговування на 1 робітника. Потреба в матеріалах на ремонт визначається за нормами витрат на одиницю ремонтної складності. Фінансування ремонту відбувається за рахунок собівартості продукції.

Для організації ремонтного господарства на підприємстві важливо правильно визначити тривалість ремонтного циклу устаткування, міжремонтного періоду і періоду технічного обслуговування, а також обсяг ремонтних робіт.

Ремонтний цикл однотипного устаткування у роках:

Т_н – нормативний фонд часу експлуатації до капітального ремонту (між капітальними ремонтами), год;

В_ом – коефіцієнт виду оброблюємого матеріалу;

В_зі – коефіцієнт типу застосовуваного інструменту;

В_кт – коефіцієнт класу точності устаткування;

В_ву – коефіцієнт віку (строку служби) устаткування;

В_ду – коефіцієнт довговічності устаткування;

В_км – коефіцієнт маси устаткування;

Т_дч – дійсний річний фонд часу роботи устаткування;

д_т – частка оперативного часу в дійсному фонді.

 

ü Міжремонтний період

Т_рц – ремонтний цикл, років

N_пр – число поточних ремонтів потягом ремонтного циклу.

 

ü Періодичність технічного обслуговування

n_то – число технічних оглядів протягом ремонтного циклу.

 

ü Річний обсяг ремонтних робіт

t_мч – середня трудомісткість ремонту механічної частини у розрахунку на одиницю ремонтної складності устаткування (норм.-год)

t_еч – середня трудомісткість ремонту електричної частини у розрахунку на одиницю ремонту складського устаткування (норм.-год.)

n_рі – кількість ремонтів і-тої групи устаткування у розрахунковому році

R_сі – категорія складності ремонтної і-тої групи, умовних одиниць

m – кількість груп устаткування.

2. Інструментальне господарство

Інструментальне господарство – сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що зайнятті придбанням, відновленням та ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням та видачею на робочі місця.

Підрозділи інструментального господарства:

а) інструментальний відділ – постачання інструментів та пристроїв, що виготовляються на спеціалізованих заводах

б) інструментальний цех – виготовлення, ремонт та відновлення інструментів.

в) центральний інструментальний склад – приймання, зберігання, облік та видача споживачам.

г) цехові інструментальні комори (підпорядковуються начальнику цеху)

керівництво інструментальним господарством здійснює головний технолог. (підпорядковуються йому а, б, в).

Головне завдання ІГ – своєчасне забезпечення інструментом і технологічною оснасткою при мінімальних затратах на їх придбання, експлуатацію і ремонт.

Інструмент

Універсальний Спеціальний

(широкого застосування: (для виконання конкретних

свердла, різці тощо) операцій: прес-форми, штампи тощо)

 

Класифікація інструменту – розподіл всього інструменту на певні групи, підгрупи, види за характерними ознаками.

Індексація – присвоєння кожному типорозміру певного шифру за десятковою системою.

Потреба в інструментах розраховується на основі:

- обсягу основного виробництва

- номенклатури оснастки

- норм розходу оснастки

- часу роботи інструмента до повного зносу.

 

Річну витрату інструментів конкретного виду можна визначити спираючись на такі показники:

1) Норма спрацювання одиниці інструменту, (хв.):

t_cт – стійкість інструмента, (хв.)

m₀ – число переточок одиниці інструмента.

 

2) Тривалість роботи інструмента у розрахунку на річну програму оброблюваних предметів:

t_м – машинний час обробки одного предмета одиницею інструмента, (хв.)

N_рд – річна прогама обробки предметів, (шт.)

 

3) Обсяг річної витрати інструмента:

4) Норма запасу інструмента на підприємстві:

В_ін.м – витрата інструменту за місяць, (шт.)

T_вз – тривалість виконання замовлення, (місяців)

З_min – мінімальний (страховий) запас на складі, (шт.).

 

3. Транспортне господарство

- транспортно-технологічний відділ;

- спеціалізовані транспортні цехи (залізничний, автомобільний, водний транспорт)

В основі планування транспортного господарства лежить визначення потоків вантажів.

Вантажний потік – це кількість вантажів (у тонах, кубометрах, шт.), що переміщується у заданому напрямку або через заданий пункт на певну відстань за конкретний проміжок часу.

Обсяг перевезень – сума всіх вантажних потоків.

Завдання:

- своєчасне переміщення основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших інструментів.

- якісне і економічне виконання всіх завантажувальних, розвантажувальних та транспортних робіт

Складається транспортне господарство:

- бюро перспективного планування;

- бюро технічного нормування і організації перевезень;

- диспетчерське бюро

- механіки по ремонту;

- транспортний відділ.

Класифікація транспорту:

- за зоною обслуговування (зовнішній, внутрішній);

- за видами: залізничний, нерельсовий, підйомний, конвеєрні пристрої.

Внутрізаводські перевезення

- разові

- маршрутні

 

Маятникові Кільцеві

(між 2-ма пунктами)

 

односторонні двосторонні розвозочні змішані

змішані збиральні

 

Одним із важливих завдань правильної організації ТГ є обґрунтоване обчислення потреби в різних транспортних засобах, перш за все для внутрішнього використання. Наприклад, потрібна кількість електроустаткування для перевезень готової продукції визначається за формулою:

P_д – середньодобовий вантажопотік в цеху до складу;

g_об – добова продуктивність обладнання.

 

4. Енергетичне господарство

Завдання:

- забезпечення безперебійного постачання підприємства всіма видами енергії;

- ефективне використання палива і енергії;

- ріст енергоозброєності праці;

- раціональне використання енергетичного обладнання, його ремонт і обслуговування.

За цільовим призначенням енергія поділяється на:

- рушійна або активна (для приводу техніки)

- технологічна (для термічних, хімічних та інших процесів)

- опалювальна

- освітлювальна

- санітарно-вентиляційна.

Енергоресурси:

- енергія, газ, вода, пар, зжате повітря, тверде та рідке паливо.

Специфічні особливості енергозабезпечення:

- одночасність виробництва і споживання енергії;

- за видами енергії;

- за характером цільового використання енергії.

Енергетичне господарство буває:

- електросилове – понижуючі підстанції, генераторні та транспортні установки, електромережі, акумуляторне господарство;

- теплосилове – котельня, компресори, водопостачання, каналізація.

- газове – газові мережі, холод. та вентиляційні установки.

- пічне – нагрівальні та термічні печі.

- слабкострумове – власна телефонна станція, диспетчерський зв’язок, радіозв’язок.

- енергоремонтне – ремонт, модернізація та догляд за різним енергоустаткуванням.

Керівництво здійснює головний енергетик, відділ головного енергетика. В основі організації лежать розрахунки планового та звітного енергетичного балансів підприємства.

 

5. Складське господарство.

 

Завдання: зберігання і відпускання споживачам необхідних для нормальної діяльності підприємства запасів, сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів, НЗВ, а також готової продукції при мінімальних затратах на виконання складських операцій.

Класифікація:

1. За сферою обслуговування

- центральні

- цехові (комори)

2. За участю у виробничому процесі:

- постачальницькі

- виробничі

- збутові

3. За номенклатурою зберігаємих матеріальних цінностей:

- універсальні

- спеціалізовані

4. За характером складської площі:

- відкриті

- напівзакриті

- закриті

5. За ступенем механізації:

- немеханізовані

- механізовані

- автоматизовані

Розраховується складська площа на підприємстві з урахуванням проїздів, а також допустимого навантаження на 1м² підлоги.