ТОП 10:

Інформація в органах державного управління



Поняття інформації

Слово «інформація» означає відомості про щось. Однак таке тлумачення далеко не завжди може слугувати визначенням поняття інформації. Тому і в науці, і на практиці використовують багато різних визначень цього поняття від найзагальнішого, філософського: інформація – відображенням реального світу до найвужчого, практичного: інформація – відомості, що є об’єктом зберігання, передавання та перетворення.

Визначити поняття інформації дуже важливо, за його допомогою здійснюється зв’язок не лише між філософією й окремими науками (теорією інформації, кібернетикою, інформатикою тощо), але і між теоретичною та практичною діяльністю. Зараз поняття інформації стало загальним для всіх наук, і інформаційний підхід перетворився в загальнонауковий.

Теоретичним і методологічним фундаментом науки про інформацію є теорія відображення. Вся матерія володіє властивістю, по суті родинною з відчуттям, властивістю відображення. В багатьох роботах показано і зразки застосування цього положення на практиці, в пізнанні і розкритті істинної суті природничих і суспільних явищ і процесів. Розглядають інформацію і як одну з головних умов політичної та трудової активності мас.

Основний зміст всіх вказівок, заміток і думок з приводу інформації зводиться до того, що вона, перш за все, повинна об’єктивно відображати реальну дійсність, відрізнятися достовірністю відомостей, бути правдивою, максимально повною, своєчасною, зрозумілою, корисною.

Інформація у широкому значенні – це відображення реального (матеріального, предметного) світу, що виражено у вигляді сигналів та знаків. Сигнали відображають фізичні (фізико-хімічні) характеристики різних процесів і об’єктів, але лише для людини інформація, що отримують з зовнішнього світу, може ставати відомостями. При цьому, щоб інформація сприяла прийняттю на її основі правильних рішень, вона повинна характеризуватися такими властивостями, як достовірність, повнота, актуальність, користь, зрозумілість.

Властивості інформації:

1. інформація вірогідна, якщо вона реально відображає оточуючий світ. Невірогідна інформація може призвести до неправильного розуміння чи прийняття неправильного рішення.

2. інформація повна, якщо її достатньо для розуміння і прийняття рішення. Неповнота інформації стримує прийняття рішень чи може призвести до помилок.

3. цінність інформації залежить від того, які задачі можуть розв’язати за її допомогою.

4. актуальну інформацію важливо мати при роботі в умовах, що змінилися.

5. якщо цінна і актуальна інформація виражена незрозумілими словами, вона може стати некорисною. Інформація стає зрозумілою, якщо вона виражена мовою, якою говорять ті, кому ця інформація призначена.

В цих вимогах полягає головний критерій цінності всілякої інформації, що вказує на можливості максимально повного використання її з метою здійснення керівництва і контролю, розроблення різного роду планів і прогнозів. Поняття інформації є дискусійним.

Є три найбільш поширені концепції інформації, кожна з яких по своєму пояснює її суть:

1. ШЕННОНА – відображає кількісно-інформаційний підхід, визначає інформацію, як міру невизначеності події. Кількість інформації у тому чи іншому повідомленні залежить від ймовірності його отримання: чим більш ймовірна подія, тим менша кількість інформації міститься в повідомленні.

2. ГЛУШКОВА – розглядає інформацію як властивість матерії. Її поява пов’язана з розвитком кібернетики і заснована на твердженні, що інформацію містять будь-які повідомлення, що сприймаються людиною чи приладами. Інформацію несе сонячне світло, гомін водоспаду, шелест листя.

3. АФАНАСЬЄВ – засновано на логіко-семантичному підході, при якому інформацію розглядають як «корисні знання».

Засоби зберігання інформації можна розділити на:

1. рукописні і друкарські.

2. машинні.

3. спеціальні: кіно, відео, фотографія, тощо.

Сучасні засоби передавання інформації використовують схему ШЕННОНА:

Джерело інформації - передавач - канал зв’язку - приймач - адресат.

Каналом зв’язку може слугувати радіо, телефонна, оптико-волоконна, супутникова або інша лінія зв’язку.

Носієм інформації можуть бути:

1. будь-який матеріальний предмет (папір, камінь, дерево, стіл, класна дошка, зоряний пил тощо).

2. хвилі різної природи: акустична (звук), електромагнітна (світло, радіохвиля), гравітаційна (тиск, тяжіння) тощо.

3. речовина в різному стані: концентрація молекул в рідкому розчині, температура і тиск газу тощо.

4. машинні носії інформації: перфострічки, перфокарти, магнітні стрічки, магнітні диски, оптичні диски тощо.

Інформація в ПК подається за допомогою електричних сигналів. Використовують два фізичні способи подання інформації:

1. цифровий (за допомогою дискретних сигналів);

2. аналоговий (за допомогою неперервних сигналів).

 

Різні означення інформації

В наш час ще немає якогось єдиного, загальноприйнятого означення поняття інформації. Серед різноманітних означень можна виділити наступні:

Ø Повідомлення, відомості про щось, моделі, що передають;

Ø Зменшувана, знята невизначеність в результаті отримання повідомлень;

Ø Повідомлення, нерозривно пов’язане з управлінням, сигнали в єдності синтаксичних, семантичних і прагматичних характеристик;

Ø Передавання, відображення різноманітності в будь-яких процесах і об’єктах; відображена різноманітність;

Ø Комунікація, що забезпечує зв’язок між людьми чи технічними засобами;

Ø Товар, що є об’єктом купівлі-продажу знань для досягнення певних цілей;

Ø Факти, що відображають ті чи інші події чи об’єкти;

Ø Дані як результат організації символів у відповідності до встановлених правил;

Ø Знання, що передають в людському суспільстві і відображають інтелектуальні здібності людини екстраполювати факти (відомості) і робити висновки.

Поруч з названими існують сотні інших означень інформації, що часто суперечать одне одному чи взаємно виключають одне одного. Різноманітність цих означень свідчить про широту підходу до поняття інформації та відображає становлення концепції інформації в сучасній науці. Інформаційними процесами охоплені різні галузі суспільної практики. При цьому в кожній галузі досліджень і практичної діяльності використовують те чи інше означення поняття інформації, що відповідає конкретним цілям цієї діяльності. Наприклад, в НІД науково-технічну інформацію (НТІ) означають як відомості про документи та факти, отримані в ході науково-технічної та виробничої діяльності. Відомі наступні властивості НТІ:

Ø Неадитивність (НТІ не є просто арифметична сума її елементів, ці елементи не можна без псування змісту інформаційного повідомлення розташовувати в повідомлення в будь-якій довільній послідовності і по-різному групувати);

Ø Цінність виявляється в її суспільно-корисній значимості (наявність товарних властивостей, можливість багаторазового використання інформації тощо);

Ø Суспільна природа (НТІ використовують лише в людському суспільстві);

Ø Семантичний характер (НТІ має певний зміст);

Ø Мовна природа (в повідомленні НТІ можна передати лише засобами мови, природної чи штучної).

Ø Незалежність НТІ від мови і носіїв (зміст НТІ інваріантний, виражена НТІ англійською чи китайською мовою чи у вигляді формули, зафіксована вона на папері чи на магнітній стрічці);

Ø Дискретність (в НТІ можна виділити структурні частини змісту: поняття, висловлювання, факти, гіпотези, концепції, теорії, закони, вчення);

Ø Кумулятивність (можливість коротшого узагальнення, викладення, згортання);

Ø Незалежність від автора (після опублікування «живе» своїм життям, незалежно від автора);

Ø Старіння;

Ø Розсіювання;

Ø Повторюваність.

НТІ відіграє особливу роль в розвитку науки, техніки, виробництва та в управлінні суспільством. Докладний аналіз ефектів від своєчасного використання НТІданий О. Б. Бурим-Шмарьяном.Вони можуть виявлятися в наступних аспектах:

Ø Управлінському (підвищення обумовленості прийняття рішень);

Ø Науково-технічному (підвищення ефективності, скорочення термінів, усунення дублювання наукових досліджень, розробок, проектування);

Ø Виробничому (сприяння прискоренню впровадження науково-технічних досягнень в виробництво);

Ø Економічному (економія ресурсів і економічна ефективність від впровадження науково-технічних досягнень, запозичених з НТІ);

Ø Освітньому (сприяння безперервній освіті фахівців);

Ø Ідеологічному (сприяння формуванню суспільної свідомості).

Все життя людини постійно пов’язане з отриманням, накопиченням і опрацюванням інформації. Інформація є предметом інтелектуальної діяльності, продуктом цієї діяльності. Інформація для людини – це знання, які вона отримує з різних джерел. Все, що знає конкретна людина, вона колись дізналася від батьків, вчителів, з книг, особистого практичного досвіду і зберегла у своїй пам’яті. У свою чергу, все, що написано в книгах, журналах, газетах, відбиває знання авторів цих текстів, а тому це також інформація.

Людина зберігає інформацію або у власній пам’яті (кажуть – у думці) або на якихось зовнішніх носіях. Частіше за все на папері. Ті відомості, які людина пам’ятає, їй завжди доступні. Кожна людина пам’ятає свою домашню адресу, телефон, а також адреси і телефони близьких людей. Якщо ж знадобиться адреса або телефон, який забули, то допоможе записник або телефонний довідник.

Власну пам’ять людини можна назвати оперативною пам’яттю. Тут слово «оперативний» є синонімом слову «швидкий». Заучені знання людина відтворює вмить. Власну пам’ять ще можна назвати внутрішньою пам’яттю, оскільки її носій – мозок – знаходиться всередині людського тіла.

Людині постійно доводиться брати участь в процесі передавання інформації. Передавання може відбуватись при безпосередній розмові між людьми, через листування, за допомогою технічних засобів зв’язку: телефону, радіо, телебачення. Такі засоби зв’язку називають каналами передавання інформації.

Процес передавання інформації завжди двосторонній: є джерело і є приймач інформації. Джерело передає (відправляє) інформацію, а приймач її отримує (сприймає). Читаючи книгу або слухаючи вчителя, учень є приймачем інформації, працюючи над твором з літератури або відповідаючи на уроці – джерелом інформації. Кожна людина постійно переходить від ролі приймача до ролі джерела інформації. Людина завжди прагнула доступним їй способом зафіксувати відомості про те, що більше всього її хвилювало. Наші вельми давні предки залишили нам інформацію про себе у вигляді розписів на скелях в печерах, де вони мешкали.

Люди знаходили можливість зробити сховище інформації компактнішим, що дозволяло робити необхідну інформацію транспортабельною, зручнішою для зберігання, а також обмежувало доступ до неї небажаних осіб. Тому і з’явилися носії інформації придатні для транспортування (глиняні таблички, дощечки, папірус, пергамент, папір, магнітні носії, лазерні носії тощо).

Зі зміною носіїв інформації змінилися і методи нанесення інформації безпосередньо на носії, що спричинило необхідність винаходу відповідних технічних засобів для роботи з інформацією: «випалення глини – глиняні таблички, папір – книгодрукування, магнітні носії – комп’ютер».

При першому способі інформація кодується, як правило, за допомогою нулів та одиниць. Коду 1 може відповідати, наприклад, наявність електричного імпульсу, а коду 0 – його відсутність. Прикладами аналогових сигналів є звуковий і відповідний йому електричний сигнал у колі мікрофона, телефону тощо. Цифровий спосіб забезпечує значно кращу якість відтворення переданої інформації.

Процеси, пов’язані з отриманням, зберіганням, передаванням інформації називають інформаційними процесами. Історія людського суспільства – це історія накопичення і перетворення інформації. Для обміну інформацією між людьми використовують мови. До останнього часу основним зберігачем інформації були книги. З кінця XIX століття для передавання інформації на далекі відстані стали широко використовувати телеграф і телефон. У сучасному інформаційному суспільстві на перший план виходять інформаційні процеси, пов’язані з використанням комп’ютерних технологій і електронних носіїв інформації.

Одне і те саме повідомлення можна виразити різними мовами:

1. розмовні мови (більше 2000).

2. мова міміки і жестів.

3. мова малюнків і креслення.

4. мова науки (математики, хімії тощо).

5. мова мистецтва (музики, живопису тощо).

6. спеціальні мови (есперанто, морський семафор, азбука Морзе, азбука Брайля для сліпих тощо).

Основні інформаційні процеси містять у собі збирання, пошук, опрацювання, зберігання та захист інформації.

Пошук інформації – це процес пошуку таких записів, що відповідають ознакам, зазначеним в інформаційному запиті. У даний час існує багато пошукових систем різноманітного рівня та призначення: від довідкових систем у програмних додатках до пошукових служб у мережі Інтернет.

Опрацювання даних – цілеспрямована послідовність дій над даними та розроблення систем автоматизованого опрацювання даних. При опрацюванні інформації слід враховувати три інформаційні характеристики: обсяг, кількість і цінність. Визначення обсягу інформації зводиться в основному, до підрахування символів, рядків і не викликає труднощів. Цінність інформації можна оцінювати за актуальністю та сучасністю даних, за достовірністю та повнотою інформації. Попередньо цінність інформації можна визначити за ступенем того, наскільки вона наближає нас до поставленої мети.

У даний час, особливо при роботі в мережах, існує постійна небезпека злочинних несанкціонованих дій над інформацією. Захист інформації повинен вестись у кількох напрямках:

1. захист від випадкових чинників, тобто неправильних дій користувача, виходу з ладу апаратури;

2. захист від навмисних дій, що полягають у розкритті конфіденційної інформації, запуску компрометуючої інформації, у несанкціонованому використанні ресурсів інформаційної системи, відмові від обслуговування.

Нейтралізація загрози безпеці здійснює служба безпеки, у функції яких входять забезпечення цілісності та надійності даних, контроль доступу та захист від відмов.

Відбиття результатів людської діяльності або розуміння навколишнього світу, подане у формалізованому вигляді (набором чисел, графічних зображень, слів, знаків) називають даними. Дані отримані від джерела інформації є повідомленням. У теорії інформації повідомленням називають упорядкований набір символів із заздалегідь фіксованої множини, що слугує для вираження інформації.

Інформацію можна визначити як повідомлення, яке знімає невизначеність, що існувала до його надходження. Якщо повідомлення не усуває невизначеності, вони можуть бути віднесені до інформаційних шумів.

При передаванні повідомлення в реальних системах до місця призначення надходять два різних сигнали. З погляду інформації не існує «чистого шуму»: шум завжди щось говорить про своє джерело, шум сам може слугувати інформацією. Радіохвилі дають нам інформацію про іоносферу, космічне випромінювання – про зірки. Іноді шум добавляють до сигналу зумисне. Це називають маскуванням.

Точне або наближене відтворення отриманої інформації в будь-якому іншому місці називають передаванням інформації. Повідомлення передають за допомогою сигналів, що мають визначені фізичні властивості. Сигнали можуть бути зорові, звукові, електричні, радіосигнали тощо. Для однозначного подання повідомлень для їх передавання за допомогою сигналів необхідний процес кодування. Код – це універсальний спосіб відображення інформації при її зберіганні, передаванні й опрацюванні. Код встановлює відповідність між елементами повідомлень і сигналами.

Кількість або обсяг інформації, що міститься в повідомленні, визначають кількістю бітів у цьому повідомленні. Число бітів у розрахунку на одиницю часу називають швидкістю передавання інформації.

Проблеми інформації

У наш час проблеми інформації одні з найпопулярніших у науці. Зі створенням теорії інформації посилання на неї часто трапляються в працях учених найрізноманітніших спеціальностей. Проблеми інформації досліджують інженери, історики, біологи, соціологи, журналісти та представники багатьох інших галузей науки. Деякі розглядають інформацію «як соціальне явище, тобто певний феномен, пов’язаний з діяльністю тих чи інших суб’єктів соціальних спільнот (груп) чи соціальних інститутів (установ і організацій, які функціонують у суспільстві)». Це точка зору соціологів. Предметом вивчення тут виступає інформаційна діяльність тих чи інших соціальних груп. При цьому зв’язок інформації з діяльністю полягає у тому, що перша виступає у вигляді предмета, засобу та продукту другої.

Крім того, спеціалізовану діяльність у суспільстві цих груп реалізують у формі як спеціалізованої (професійної) діяльності, так і неспеціалізованої (спонтанної).

У соціології поняття інформації не набуває якогось якісно іншого змісту, хоча його неповністю використовують у тому ж значенні, як у теорії інформації, оскільки обов’язково розглядає зміст інформації, яку аналізують. В цілому під інформацією в соціології розуміють «будь-яке повідомлення (текст), яке вміщує якісь відомості (нове знання) відносно того чи іншого об’єкта (предмета повідомлення)».

На цьому рівні можна вивчати повідомлення і все, що з ними пов’язано за допомогою комунікаційного ланцюжка Г.Д. Лассвелла. Інформація в соціології виявляється за допомогою знакової системи у вигляді різноманітних текстів. Саме за допомогою знаків відбувається об’єктивне фіксування змісту інформації. Це забезпечує можливість, по-перше, відокремити інформацію від її джерела, по-друге, передати її для сприйняття іншими членами суспільства. Як правило, знаки, в яких фіксують інформацію, це природна мова, усна чи письмова. Але ж є й інші знакові системи – від формул до азбуки Морзе тощо.

Треба зауважити, що інформація є глобальною проблемою сучасності, бо саме від неї залежить успішний розвиток суспільства. Крім того, інформаційна взаємодія різних груп людства – найважливіша форма соціальної взаємодії. Саме від цього залежить суспільний поступ. Інформаційний чинник останніми роками спричинив революційні зміни. Зараз весь світ включений в єдину інформаційну систему, причому вона працює фактично в режимі реального часу. Інформація для людства є не тільки умовою, але й стимулом до дії, дезінформація та інформаційний хаос викликають почуття невпевненості та безсилля. Велику роль у самопочутті суспільства відіграє також міра задоволення потреби в інформації. У нездоровому суспільстві, як правило, є почуття інформаційного голоду.

Найзагальнішим визначенням інформації є її трактування: «як відбиток розмаїття, яке уможливлює розглядання інформації у межах загальної концепції в неживій природі, пов’язану з поняттям впорядкованості, структури, організації, та в усіх кібернетичних системах (біологічних, механічних, соціальних), перш за все пов’язану з поняттям управління». Інші вчені вважають, що «інформація – це знання, але не все знання, яке має людство, а тільки та його частина, яку використовують для орієнтування, для активної дії, для управління. Справді, те знання, яке не використовують, не можна вважати інформацією, бо ним не користуються інші члени суспільства, воно до них не дійшло і не може дійти. Отже, вчені по-різному трактують це поняття. З одного боку, це природно, бо різні вчені по-різному використовують інформацію, з іншого – не можна погодитися з тією точкою зору, що «немає і не може бути єдиного визначення поняття «інформація». Попри всі особливості розгляду, головні, принципові підходи залишаються ті самі, і, таким чином, явище інформації залишається принципово те саме, різними є тільки підходи до нього.

Існують два підходи до природи інформації атрибутивний і функціональний. Прихильники першого розглядають інформацію як об’єктивну властивість усіх матеріальних об’єктів (інформація атрибут матерії). Прихильники другого стверджують, що інформація є умовою і результатом спрямованої активності і тому вона виникає тільки на соціально-свідомому рівні. Не викликає сумніву, що інформація, якою обмінюються члени суспільства, обов’язково пов’язана з відбиттям реальності. Ще Н. Вінер розумів під інформацією позначення змісту, який надходить з зовнішнього світу у процесі пристосування до нього людини. При цьому слід підкреслити різницю у ставленні до пошуку та опрацювання інформації людини та машини. З використанням ПК, безперечно, значно швидше можна опрацювати інформацію, але це стосується тільки замкненої системи. Із зовнішнім світом людина працює набагато ефективніше.

Пануючі у закордонних учених точки зору на інформацію вдало систематизував Ф. Махлуп:

Ø Інформація – процес передавання знань, сигналу чи повідомлення;

Ø Інформацією є поточні дані про змінні величини в деякій галузі діяльності, систематизовані відомості щодо основних причинних зв’язків, які містяться у знанні як понятті загальнішого класу, по відношенню до якого інформація є підлеглою;

Ø Інформація є знання, які передані кимось іншим чи набуті шляхом власного дослідження чи вивчення;

Ø Інформація є знання про якусь особу, подію, випадок чи щось подібне.

В.З. Коган виділив з усіх визначень спільні моменти. Це чотири компоненти:

Ø Процес пізнання чогось, про що передають інформацію;

Ø Того, хто передає інформацію;

Ø Того, хто сприймає інформацію;

Ø Самої інформації.

Отже, інформація – це знання, яке передають від джерела до приймача інформації. Актуальною проблемою є вивчення взаємодії та взаємовпливу між інформацією та тим, що її викликає. Справді, якісь властивості неживої природи є потенційною інформацією, але стають нею тільки після того, як про них набуває знання людина.

Якщо говорити про інформацію, яка обертається у суспільстві, то її поділяють на семантичну та естетичну. Семантичною є «інформація, яка підлягає універсальній логіці, має структуру, допускає точне уявлення, яку можна перекласти іншими мовами». Естетична – це «інформація, яку не можна перекласти, яка належить не до універсального набору символів, а тільки до набору знань, спільних для сприймача та передавача; вона теоретично не перекладається іншою «мовою» чи у систему логічних символів тому, що іншої такої мови для передавання цієї інформації не існує».

Але це тільки одна з багатьох пропонованих схем класифікації інформації. В.З. Коган спробував охарактеризувати евристичне функціонування інформації у суспільстві такими ознаками:

Ø Розмах циркуляції – від мінімального (міжособистісного) до максимального (глобального).

Ø Час циркуляції – від мінімального (однократного) до практично невизначених часових меж.

Ø Напрямок руху – горизонтально (між індивідами чи групами одного соціального рівня) чи вертикально (між індивідами чи групами, які перебувають у ієрархічних відносинах).

Ø Емоційне забарвлення – вона, як правило, має імперативний характер при русі зверху вниз, умовний при русі знизу вверх, а також при горизонтальному русі.

Ø Спосіб виробництва – він може бути як персоніфікованим, так і безособистісним. У першому випадку ставлення висловлюють безпосередньо, у другому – опосередковано.

Ø Мета виробництва – мета єдина це вплив. Він може мати різний характер: ідеологічний, економічний, естетичний, якийсь інший.

Слід зазначити, що, згідно з К. Шенноном, кількість інформації, яку отримуєш, тим більша, чим менший запас інформації з цього приводу ти вже маєш. Це, звичайно, не означає, що якщо в повідомленні немає нової для користувача інформації, то це не інформація. Інформаційний характер повідомлення зберігається, бо його мета була – повідомити інформацію. Таким чином, статична модель інформації полягає в тому, що «чим менше знаєш до отримання інформації, тим більше дізнаєшся після нього», а семантична відповідає такій формулі: «щоб знати, треба прийняти і зрозуміти, щоб зрозуміти, треба знати». Отже, перша модель більше відповідає стану технічних систем, друга – стану людини. Взагалі, у людському суспільстві інформація відіграє все важливішу роль. Деякі вчені вважають, що інформація за своїм обсягом і важливістю є продуктом, який можна порівняти з усіма іншими продуктами нашої цивілізації. Від її запасів та впорядкованості залежить спосіб розв’язання тієї чи іншої проблеми. Тобто вона первинний продукт, який треба опрацювати для отримання інших продуктів. Вони пропонують вважати опрацювання інформації першим промисловим циклом. Причому виробництво інформації стосується всього суспільства. Треба звернути увагу на таку важливу обставину: виробництво інформації весь час збільшується. Це закономірний процес і боротися з ним все одно, що воювати з вітряками. Але постає проблема використання інформації. Людина не може охопити і маленької частки того потоку, який проходить за різними інформаційними каналами кожного дня. Цю проблему можна вирішити тільки шляхом упорядкування інформації, її сортування та спеціалізації.

Інформація як товар

Інформація стає товаром в умовах товарного виробництва, тобто коли продукти праці виробляють з метою продажу на ринку. Щоб стати товаром, інформація має бути продуктом вза­галі, специфічної конкретної праці (наукової, політичної, юридичної тощо), праці, яка містить класичні елементи (цілеспря­мовану діяльність людини, засоби та знаряддя праці), а також бути здатною обмінюватися в певній пропорції на інші товари або їхній грошовий еквівалент. Процес створення інформації потребує витрат і ресурсів, але вартість її визначають не стільки витратами на її вироблення, скільки тим впливом на виробництво нового товару, який ство­рюють за її допомогою, а також, звичайно, ринковою кон’юнк­турою. Вважають, що інформація — специфічний товар, на який не можна механічно переносити всі характеристики матеріальних продуктів. Товарні властивості інформації як ідеального феноме­ну, з одного боку, визначають тим, що притаманно товарам вза­галі, з іншого – особливостями, які пов’язані з її природою і можливостями використання. Однією з головних проблем в умовах цього виду виробницт­ва є встановлення ціни товару, у даному разі ціни інформації. Ціна інформації, як і будь-якого товару, визначається перш за все властивостями, тобто ціновою вартістю і вартістю, яку закладено у її основу. Якщо її створюють в умовах товарного виробниц­тва, то її цінова вартість – це здатність задовольнити інформаційні потреби не лише виробника, а й користувача.

Корисність інформації відносна: вона може бути корисною для певних людей, підприємств і непотрібною для інших. Існує міра корисності інформації, тобто будь-яка інформація здатна забезпе­чити досягнення мети її користувача, який приймає рішення стосовно витрат, на які він згоден задля отримання певної інформації, що становить для нього відповідну цінність. Але користувач може самостійно зібрати, зберегти, виробити інформацію. У цьому разі інформація не набуде форми товару. Слід відзначити, що близько 70% всієї інформації поширюється не ринковимспособом. Як певна цінова вартість, інформація стає об’єктом при­власнення.

Цінність інформації щодо її корисності для досягнення певної мети, задоволення специфічної потреби в ній за­лежить від змісту інформації. Цінність – це вказівка на властивість предмета або будь-якої діяльності слугувати задоволенню людських потреб. Її визначають в результаті обміну і не інакше, як взаємоузгодженням індивідуальних граничних норм заміщення (або еквівалентності) різних товарів і послуг. Зростання цінності відбувається лише зав­дяки існуванню людських цілей та намірів і має сенс лише сто­совно них. Економічна цінність показує, в якій мірі різні речі здатні задовольняти відповідну шкалу цілей ту чи іншу з множини розрізнених індивідуальних цілей. Різні товари мають одну загальну властивість, яка поля­гає в тому, що всі вони продукти праці. Внутрішнім змістом будь-якого товару, у тому числі й інформації, є вартість, яку виражають працею, що була втілена в ньому, і відбивають у співвідношенні товарів. Саме вартість інформації робить її здат­ною порівнюватися з іншими товарами.

Виділяють два взаємопов’язаних аспекти: характеристики продукту інформації як моменту будь-якої праці та як економіч­ної форми, яку вона набуває в кожному конкретному суспільстві. Важливим є питання щодо співвідношення корисності інформації та її цінової вартості. Корисність визначають її пізнавальною спроможністю. У процесі руху інформації різниця між корисніс­тю і ціновою вартістю виявляється доволі чітко. Вихідне положення виникнення інформації – це продукування нового знання, яке є переважно творчою працею. Процес здо­буття знань має суб’єктивну корисність, тому що сама праця має корисність, він не уречевлюється і ціновою вартістю не виражається. Нове знання являє собою об’єктивну корисність. Це є кінцевим результатом творчої праці.

Корисність інфор­мації, яка зафіксована на деякому матеріальному носії, визначають, з одного боку, інформаційною ємністю документа, а з іншого — знанням, досвідом користувача інформації. Таким чином, пізнавальна спроможність або корисність документа залежать від обсягу інформаційного простору його автора і тих, хто докумен­том користується. Кінцевий етап руху та формування корисності інформації надходження інформації до користувача. Тут також відбувається зміна цієї корисності в залежності від здібностей та готовності користувача застосовувати інформацію. На цьому етапі вона залишається у кінцевому результаті – вироблених продук­тах, послугах, реалізується її корисність. Таким чином, інформа­ція стає дійсною ціновою вартістю. У відповідності з цим ру­хом відбувається якісна та кількісна зміна інформації.

Існує достатня різноманітність інформаційних продуктів, ство­рено багато класифікацій. Найпростішим видом вважають первинну інформацію (статистичну, звітну, управлінську), що наводять в таких формах, які уможливлюють зберігання та використання її. Складнішим видом є знання, які фіксують у формах, що забезпечують їхнє безпосереднє вико­ристання або вироблення нових знань за допомогою цих форм. Суттєвий елемент інформації – нове, раніше невідоме знан­ня — має форму не уречевлену, безпосередньо є суспільною корис­ністю. Далі інформація набуває уречевленої форми, в якій вона надходить до користувачів. Найчастіше вона має фор­му інформаційного документа. Документом вважають будь-яку усвідомлену (здатну бути усвідомленою) інформацію, яка зафік­сована зовні пам’яті людини будь-яким способом, на будь-якому носії з метою обігу в інформаційній системі.

Можна виділити такі особли­вості інформації як товару:

Ø володіння інформацією не є гарантією абсолютного права на її використання, тобто її можна продати та залишитись її власником;

Ø продаж інформації можна здійснювати значній кількості по­купців, і жоден з них не стає її одноособовим власником;

Ø виникає в результаті не просто розумової праці, а її творчої частини;

Ø цінність інформації не має прямого зв’язку з вартістю її ство­рення, зберігання й опрацювання, а залежить від потреби в ній, її ак­туальності й якісних характеристик, очікуваних користувачем;

Ø він несамостійний і сам по собі має лише потенційне значення, реалізується його потенціал у поєднанні з іншими видами ресурсів (досвід, праця, кваліфікація, техніка, енергія тощо);

Ø виступає формою безпосереднього включення науки, в тому числі теоретичних досліджень, до складу виробничих сил.

Для виконання функцій стра­тегічного ресурсу інформація повинна відповідати таким вимогам:

Ø зміст інформаційного ресурсу має забезпечувати опера­тивність та очікувану якість управлінських рішень;

Ø зміни зовнішньою та внутрішнього маркетингового середо­вища повинні оперативно відображатись в змінах структури та змісту ІР;

Ø структура організації інформаційного ресурсу має відповіда­ти інформаційним потребам користувачів;

Ø характер змін інформаційного ресурсу повинні бути адекват­ним характеру змін інформаційних потреб;

Ø організація процесів інформаційного забезпечення має перед­бачати оперативний доступ до інформаційного ресурсу.

 

Інформаційні потреби

Безумовно, більшість людей чітко не усвідомлює свої потреби, вони скоріше відчувають проблему або скруту чи перебувають під певним тиском, і ці пізнавальні чи чуттєві потреби можуть бути задоволені повністю або частково шляхом отримання, а потім застосування цієї інформації. ІП постають із прагнення задовольнити ту чи іншу з основних людських потреб: фізіологічні потреби (потреба у їжі, прихистку тощо), психологічні потреби (потреба у пануванні, безпеці тощо) та пізнавальні потреби (потреба у плануванні, набуванні навичок тощо). Це ні в якому разі не означає, що інформаційна потреба менш важлива, тому що успіх у задоволенні однієї (першорядної потреби) залежить від задоволення іншої. І хоча цю останню не можна визначити як першорядну – брак інформації у цьому дедалі інформаційно залежному столітті може мати серйозні наслідки для особи. Таким чином, успішно допомагати людям у задоволенні їх ІП можна лише за умов розуміння труднощів і проблем, які є причиною появи цих ІП – отже, аби бути інформаційним посередником, необхідно відвідувати офіси та робочі місця користувачів, приєднуватися до них у перервах, відвідувати їхні засідання.

Будучи логічним продовженням галузі наукових досліджень і розробок, усі види інформаційної діяльності (ІД) побудовані так, щоб сприяти досягненню загальних соціально-економічних цілей розвитку на основі задоволення інформаційних потреб (ІП) членів суспільства.

Інформаційні потреби членів суспільства задовольняють завдяки таким основним властивостям інформаційних матеріалів, як новизна і корисність. Новизна знання створює ніби різницю потенціалів, завдяки якій відбувається рух знання від виробника (у даному випад







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.214.184.124 (0.026 с.)