Різноманітність стильових тенденцій на прикладі творів

Поезія кінця XX — початку XXI століття характеризується багатством тематики, стильових і жанрових знахідок. Її творили кілька поколінь поетів:

- шістдесятники (Іван Драч, Ліна Костенко, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Ірина Жиленко та інші);

- сімдесятники (Павло Мовчан, Любов Голота, Світлана Йовенко, Наталка Білоцерківець, Володимир Забаштанський, Леонід Талалай та інші; серед них — поети «київ­ської школи» (Віктор Кордун, Василь Голобородько, Микола Воробйов, Василь Рубан), поети-дисиденти (Іван Гнатюк, Ігор Калинець, Ірина Калинець, Степан Сапеляк);

- вісімдесятники (Василь Гарасим'юк, Ігор Римарук, Іван Малкович, Анато­лій Мойсієяко, Оксана Забужко, Оксана Пахльовська та інші);

- дев'яностники (Василь Махно, Сергій Жадан, Тимофій Гаврилів, Павло Вольвач, Роман Скиба, Юрій Бедрик, Тарас Прохасько, Іван Андрусяк та інші). Останнє покоління видало антологію нової української лірики— «Дев'яностники» (1998);

- двітисячники (К. Бабкіна, С. Богдан, А. Бондар, Б.-О. Горобчук, Я. Гадзінський, П. Коробчук, М. Кіяновська, О. Коцарев, Г. Крук, Д. Лазуткін, А. Малігон, О. Мамчич, Б. Матіяш, С. Поваляєва, М. Савка, О. Сливинський, Ю. Стахівська, О. Степаненко-Стронґовський, В. Черняхівська, І. Шувалова, Л. Якимчук, Б. Матіяш, Д. Лазуткін, А. Любка та інші)

Завдання. Провести дослідження сучасної лірики та узагальнити:

- проблематику,

- тематику

- художні особливості.

Результати оформити у вигляді тез.

 

Ігор Римарук (“Різдво”, “Зірка”, “Обнови)

Розширював зображальні й виражальні можливості лірики Ігор Римарук (1958—2008). Це поет-філософ, удостоєний Шевченківської премії 2002 року. Його поетичні образи тонко відшліфовані, асоціації різнопланові, наповнені історичними й міфологічними деталями. Римарук прагнув зобразити безмежні духовні пошуки людини в сучасному світі й історії, виразити не тільки швидку мінливість, а й стабільність буття і передусім — гуманістичних цінностей. Образ «високої води» в першій збірці, стає символом плинності часу, пам'яті, крізь обшири якої вима­льовується поступ Вітчизни, тих поколінь борців, які захищали полю, трударів, що засівали поля та будували ракети. Вода стає дзеркалом, що відсвідчує «тишу віків», «відблиски юності сині на гіллі сосновім. / Те, що здалося пам'яттю, тишею, словом, — / лиш течія, Лиш любові й віків течія» (цикл сонетів «Сліди неминущі»).

Ігор Римарук відчував слово у барвах і звуках, висвічував (того глибинні смисли: «Я сказав: «Цей затемний сад / не вродив золотими плодами. / Листопад, лиш один листопад — перед нами, під нами, над нами...» // Ти сказала: «Тоді, як льоди / відітнуть од землі наші тіні, — не плоди, а листки, мов сліди золотітимуть у безгомінні». Поетичний ефект досягається звукописом. Схильний до інтелектуальних обра­зів митець водночас зберігав свободу й духовність, ліризм і прозріння, бурхливий голос тривоги і розпачу. У художньому світі Римарука живе багато «я», які від­чувають і говорять по-різному. У циклі сонетів «Сліди неминущі» це — філо­соф, який роздумує над сенсом життя; у циклі «Камінне дзеркало» — розваж­ливий співбесідник, який вслухається в музику Всесвіту і людської душі; у циклі «Мить листопаду» — мрійливий і закоханий юнак; у поезії «Перед «Авто­портретом зі свічкою» Тараса Шевчен­ка» — поет-трибун, спадкоємець бун­тівливої поезії Кобзаря: «Ви хто щедро платив на відомий мотив / дань усім одноденкам / а на кручу зіниці камінні котив — не кляніться Шевченком // хоч насунули смушком собі на чоло / правдолюбів кволе / там де триста як скло товариства лягло [ не було вас ніколи».

ЗІРКА

Може, так би невидимо й жив — та котроїсь липневої ночі ' впала зірка з високих верхів у дитячі незамкнені очі,

пропекла борозну межи брів і засіяла пам'ять золою...

Затулитись од неї хотів — та долоня була замалою.

Коментар

Дитинство — пора мрій, фантазій, сподівань. І як добре, що дитяча душа відкрита, готова до сприйняття добра й краси! Тільки в дитинстві можна впіймати зорю, запалитися нею, мати хай нездійсненну, але велику мрію. І як важливо підтримати в собі отой запал, не прожити «невидимкою», котра ні собі, ні людям нічого корисного не зробила, нікого не підтримала, не допомогла.

ОБНОВИ

молодій душе

радій обновам —

лавровий вінок стає терновим

стражники у мученики пруть,

хрест не орден

хрест не одберуть

на крилатий герб у консулаті

задивились коники крилаті

 

а буланий змій

а вороний —

де ви нині

в упряжі якій

мчить полями бричка макабрична

деренчить горлянка візника

і твоя

душе

зоря одвічна

в небесах оновлених зника

Коментар

У вірші І. Римарука «Обнови» подана алегорична картина сучасного світу з його суперечностями, протиріччями, коли «лавровий вінок» перетворюється на «терновий», кати стають героями, тільки «тяжкі хрести» залишаються, їх не одберуть, це не ордени. Ліричний герой поезыъ жалкує за «буланими», «вороними» «зміями» — мріями, сподіваннями, сміливими вчинками, котрі змінилися на буденщину — деренчливу бричку з крикливим візником, і прагне оновлення, «крилатості», лету до осяйних небес.