Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648-серпень 1657рр.). Зборівський та Білоцерківський мирні договори.

Перші перемоги повсталі отримали в битві під Жовтими Водами 6—8 травня 1648 р. та 15—16 травня під Корсунем. Вони мали велике значення для дальшого розгортання визвольної війни в Україні. Королівську владу на Лівобережжі було ліквідовано. Навесні-влітку 1648 р. повстання перекинулось на Поділля, Київщину, Волинь і Лівобережжя України.
Битва під Пилявцями, що відбулася 13 червня 1648 p., закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою польського війська. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину.
Протягом жовтня-листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, взявши викуп, полишили місто, рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли аж до Вісли. Дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я і повернув козацьку армію назад в Україну.
23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва, де гетьмана вітали як українського месію. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під польської влади. З метою заручитися підтримкою у подальшій боротьбі Б. Хмельницький веде переговори із Московською державою та укладає угоду із Трансільванією.
У 1649 р. війна розгортається з новою силою. Польська армія, яку очолив король Ян Казимир, захопила Галичину і вторглася на Поділля. Козацькі війська виступили назустріч польській армії, оточили частину польських військ біля м. Збаража.
15—16 серпня 1649 р. відбулася битва з головними частинами польської армії на чолі з королем Яном Казимиром під Зборовим. Коли, здавалось, перемога вже була на боці козаків, татари залишили поле битви. Кримський хан вимагав, щоб гетьман розпочав переговори з поляками. Було укладено Зборівський договір.
За цим договором Річ Посполита визнавала існування Козацької України у межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, гетьманське правління в ній та свободу існування православної церкви. Реєстр козаків мав складати 40 тисяч. Але селяни, які не потрапили до реєстрових списків, мали повертатися до своїх панів.
Зборівська угода 1649 р. не відповідала планам Хмельницького, однак він вирішив використати здобуті права для державного будівництва на відвойованих землях.
Військові дії між Україною і Польщею відновилися в 1651 p., коли польські війська, порушивши договір, напали на м. Красне. Мужньо боронили місто козаки на чолі з полковником Д. Нечаєм, але змушені були відступити. Сам Д. Нечай загинув. Наступ польських військ було зупинено поблизу Вінниці загонами Івана Богуна.
У вересні 1651 р. в Україну вторглись литовські війська на чолі з князем Радзівілом. Захопивши Київ та Чернігів, вони з'єднались з польськими військами.
Б. Хмельницький збирає нову армію, але перевага лишається на боці поляків, і тому гетьман погоджується підписати мирну угоду між Україною та Польщею. Умови Білоцерківської угоди були важкі. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис, територія гетьманського управління обмежувалася лише Київським воєводством, гетьману заборонялося вести переговори з іноземними державами, польська шляхта здобула право повернутися до своїх маєтків в Україні, селяни повинні були вертатись до своїх панів.
1—2 червня 1652 р. на Поділлі під горою Батогом відбулася битва козаків з польською 20-тисячною армією. У цій битві поляки зазнали страшної поразки, козаки захопили багато полонених, 57 гармат.
У вересні 1653 р. козацьке військо оточило польську армію під м. Жванцем на Поділлі, але кримський хан примусив підписати Б. Хмельницького у грудні 1653 р. новий мир з Польщею на засадах Зборівського договору.

Визвольна війна українського народу на початку 50-х років точилася з перемінним успіхом. Знесилені були обидві сторони. У цих умовах, шукаючи надійного союзника для боротьби, частина козацтва на чолі з Б. Хмельницьким вирішує звернутися за допомогою до Росії.
У наступні після 1654 р. десятиріччя йшов поступовий, але невблаганний процес втрати Українською державою своїх етнічних рис, ліквідації демократично-республіканських органів влади.
Після укладення союзу між Україною та Росією відбулось перегрупування основних учасників війни: кримські татари перейшли на бік Польщі. У березні 1654 р. польська армія перейшла в наступ на Правобережжя. Основна маса російських військ і загони козаків під командуванням Золотаренка розгорнули бойові дії на Смоленщині і в Білорусії. Восени 1654 р. Польща спрямувала свій удар на Поділля. У січні 1655 р. польсько-татарське та україно-російське війська зійшлись під Охматовим. Польсько-татарське військо зазнало поразки.
У липні 1655 р. україно-російське військо рушило на Галичину. 19 вересня 1655 р. під м. Городок (біля Львова) польські війська були розбиті. Польща була вже неспроможна вести бойові дії. Скориставшись цим, війну Польщі оголосила Швеція, яка окупувала значну частину її території. Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і за спиною України уклала з нею Віленське перемир'я (24 жовтня 1656 p.). Б. Хмельницький вирішив продовжувати боротьбу. Він укладає союз зі Швецією та Трансільванією. Але напередодні великого повороту в долі України Б. Хмельницький помирає (27 липня 1657 p.).

 

 

23. Переяславська Рада "Березневі статті".

Основним військово-політичним союзником Української держави протягом першого та другого етапів війни було Кримське ханство, однак постійна зрада хана ставала фатальною для реалізації державної ідеї. У цій ситуації поставала проблема пошуку нового союзника з метою розгрому Речі Посполитої й возз’єднання в межах держави усіх етнічних українських земель.

На його думку існувало два потенційних кандидата на цю роль – турецький султан та московський цар.

Треба зазначити, що Московія з самого початку війни надавала козацькому війську допомогу продовольством, фуражем та сукном. Однак відкрито виступити на боці України московський цар Олексій Михайлович Романов не поспішав. Зазнавши тяжких втрат у війні з Річчю Посполитою, цар вважав за необхідне почекати та подивитися, як козаки й поляки виснажать один одного. Проте у 1653 р. під загрозою укладання союзу між Україною і Туреччиною і в результаті тривалих переговорів Олексій Романов скликав Земський собор. 11 жовтня 1653 р. Земський собор вирішив прийняти Військо Запорізьке (офіційна назва Української держави) під “государеву високу руку” й оголосити війну Речі Посполитій.

29 жовтня московське посольство на чолі з думним боярином Василем Бутурліним виїхало в Україну з метою юридичного оформлення військово-політичного союзу з гетьманом і старшиною. Така рішучість у діях Москви була викликана побоюванням московського царя щодо зближення України з Туреччиною та небажанням зміцнення Польщі у разі її перемоги.

В грудні 1653 р. московське посольство зустрілося з гетьманом, старшиною та його полковниками в Переяславі, поблизу Києва. 18 січня 1654 р. Хмельницький після наради зі старшиною та полковниками, скликає Загальновійськову раду, на якій було ухвалено остаточне рішення про перехід України під протекторат царя. Далі переговори ледь не зайшли у глухий кут. Це було спричинено відмовою московської делегації приймати присягу на вірність Україні. Тільки усвідомлення цілковитої безвиході, неспроможності власними силами зберегти державність та довести війну до переможного кінця, змусили Б. Хмельницького погодитися на однобічну присягу цареві.

Зазначені 11 статей в історії відомі як “Березневі статті” або “Статті Богдана Хмельницького”. На жаль, оригінал договору не зберігся, до нас дійшли тільки копії, тому угода була предметом частих суперечок учених.

Щодо змісту “Березневих статей”, то вони передбачали збереження в Україні існуючої форми правління, й устрою інституцій державної влади, території, судочинства, армії в 60 тисяч реєстрових козаків, фінансової системи, територіально-адміністративного поділу, нової моделі соціально-економічних відносин, цілковитої незалежності в проведенні внутрішньої політики. Суверенітет України частково обмежувався узгодженням кандидатури в Москві, контролем за внутрішньополітичною діяльністю (гетьман через посередництво Москви мав відносини з Річчю Посполитою та Туреччиною), а також податки збиралися під контролем Москви і частина їх спрямовувалася до Москви. Московське царство у свою чергу зобов’язувалося захищати Україну від поляків, турок та татар.

В історичній та юридичній літературі “Березневі статті” оцінюються по-різному. Причиною цього є, як вже зазначалося, втрата оригіналу та конфлікти, що пізніше виникали між росіянами та українцями стосовно статусу України.

Деякі дослідники (переважно російські) вбачали в угоді повну чи неповну інкорпорацію України Росією або ж автономію України у складі Московського царства (В. Мякотин).

Однак, незважаючи на невизначену оцінку угоди, Переяславська рада та “Березневі статті” були для України ані трагедією, ані гоньбою. Їх історичне значення полягало у наступному:

- статті засвідчили юридичне відокремлення й незалежності Війська Запорізького від Речі Посполитої;

- Росія юридично визнавала суверенітет України;

- перед Україною відкривалася перспектива довести війну з Польщею до переможного кінця і возз’єднати усі українські землі;

- для нащадків він був доказом суверенності України.

Водночас слід пам’ятати, що Московська держава проводила політику жорстокої централізації і мала на меті перетворити Україну в одну зі своїх провінцій. Тому відразу після підписання угоди цар почав обмежувати суверенітет України, відміняючи права і привілеї населення.