Національно-визвольна війна 1648-1657рр.

В роки національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Б.Хмельницького 1648--1657 у складі козацько-селянських військ перебувала значна частина буковинців, які утворили власний полк, що брав участь у облозі Львова (1648). У 1650 Б.Хмельницький очолив похід у Молдову, який завершився укладенням союзу з господарем В. Лупулом. Впродовж 16-18 ст. постійними були культурні зв'язки Буковини з іншими українськими землями. Молдовські господарі були фундаторами багатьох церков в Україні (Успенська та П'ятницька церкви у Львові та ін.). Відбувався обмін культурними цінностями, насамперед друкованими книгами. Багато вихідців з Буковини навчалися у школах та колегіях Києва, Львова та інших українських міст. У 17-18 ст. на буковинських землях розвивався опришківський та гайдамацький рухи, спрямовані на національне визволення українського народу.

Етнічний склад населення Буковини формувався на слов'яно-українській основі протягом тривалого часу. Починаючи з XV ст. на її території з'явилися євреї. Це були в основному вихідці з Польщі, котрі концентрувалися в Чернівцях та невеличких містах Буковини згідно з прийнятою урядом Росії смугою осілості. Значний міграційний потік становили в XVI ст. і молдавани, шукаючи на Буковині та Наддністрянщині порятунку від репресій турецьких загарбників. Пізніше, у XVIII ст., на Буковину переселяються російські розкольники: потомки донських козаків, що зазнали поразки в Булавинському повстанні, -- некрасівці, а також липовани. Останні переселялися здебільшого з-за Дунаю, згодом з Бессарабії, а частково із внутрішніх губерній Росії.

Колонізація українських земель відбувалася без врахування кордонів колишніх земель, міжземельних об'єднань або етноплемінних союзів, хоча поодинокі винятки й були. По суті, не змінилися етнокультурні кордони Підкарпатської Русі, захопленої Угорщиною; Буковини, що колонізувалася у різні часи різними країнами. Інші колонізовані частини України не відповідали колишнім територіальним одиницям. Таким чином створювався інший образ й інші кордони нового територіального об'єднання, в межах якого давалися взнаки й давні, часом навіть архаїчні кордони: чи то давніх земель, чи то стародавніх племінних утворень.

Слобідська Україна-історико-географічний край у східній частині України, територія якого перекривається приблизно з територією п'яти Слобідських козацьких полків 17 -- 18 століть, автономних формацій у межах Московського царства, а згодом Російської Імперії

Слобідська Україна межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запоріжжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. Вона обіймала частину Середньої височини й сусідню з нею Донецьку низовину, південно-східну частину Придніпровської низовини і невелику частину Донецького кряжа, охоплювала землі теперішньої Харківської, частини Сумської, Донецької, Луганської, Воронезької та Курської областей. Освоєння цих земель розпочалося у 16 ст. А масово у 17 ст(нац-визвольна війна, руїна)

Поселення називалися Слободами. Слободи користувалися пільгами протягом 10-40рр. Не платили податки із торгових операцій, із занять промислами і ремеслами

Вільні землі називалися займанщиною-були приватною власністю тих, хто їх обробляв.

Колонізація-заселення і господарське освоєння вільних земель в середині краіни(внутрішня), заснування поселення за межами своєї країни(зовнішня).

Займанщина-вільні простори родючих земель, які могли обробляти всі, хто бажав і які ставали їхньою приватною власністю.

Заснування слобідських міст

1652 полковник Іван Дзинковський прибув на нові землі з-під Острога на Волині з тисячою козаків та їх сім”ями і заклав місто Острозьк.

Переселенці із м.Ставище(Білоцерківського полку) на чолі з Герасимом Кондратьєвим у 1652 заснували м.Суми.

1656р. Сотник Харко заснував м.Харків. З ним прибуло 600чоловік, які побудували Харківську фортецю

Адміністративно-політичний устрій Слобідської України

1) Устрій подібний до Гетьманщини.

2) Цей край(1650-1660рр) розділявся на 5 слобідських полків. У 1685р З Харківського полку виділився Ізюмський. Основна ф-ція полків: охорона південних кордонів від нападів татар. На чолі полку-полковник, якого обирала старшина, а затверджував Бєлгородський воєвода, а пізніше призначав Московський уряд.

3) Полки поділялися на сотні. Кожен полковник самостійно будував відносини з царським урядом. Влада слобідських полковників була спадковою.

4) 1700р царський указ про обов”язкову постійну службу слобідських козаків.

5) Царський уряд керував Україною через створену в посольському указі канцелярію з малоросійських справ.

Соціальний устрій

5 станів: козацтво, шляхта, духовенство, міщанство, селянство

Боротьба з нападами татар пронизує майже всю історію Слобідської України в XVII -- XVIII ст. Цей край в буквальному розумінні був политий не тільки потом, а й кров'ю тисяч його оборонців. Російський уряд, політичні відносини якого з Кримським ханством та Татарськими ордами весь час залишалися складними, дотримувався в основному оборонно-наступальної тактики, поволі просуваючи свої кордони в степ шляхом будівництва укріплених ліній фортець -- Бєлгородської, Ізюмської, Української та ін. Історики по-різному розцінювали ефективність цієї тактики. Зокрема, Д. І. Багалій вважав, що названі укріплені лінії були неефективними, і дотримувався думки, що наступальна тактика у боротьбі з нападами татар була б більш виправданою. В такому ж дусі висловлюються і деякі сучасні дослідники. Д. І. Багалій першим з дослідників історії краю зумів створити систематичну, комплексну картину будівництва і географію «розташування системи укріплень на території Слобожанщини: Відновлена дослідником панорама боротьби українського населення з татарськими нападами на територію Слобідської, України і сьогодні залишається повною і достовірною.

Бароко

На західні землі України бароко прийшло рано,в перші роки 17ст. Католицька громада Львова вже у 1644р. мала дивний зразок італійського бароко - Стрітенський костел босих кармелітів(збережений). Архітектор Джованні Баттіста Джизлєні майже точно скопіював храм Карло Мадерно у Римі, побудований там у 1603 р. Зберігся й Петропавлівський костел і монастир у Луцьку,побудований архітектором з Венеції Джакомо Бріано у 1606-1610 рр. Не вщухає захоплення й від костелу Св. Трійці в містечку Олика, побудований Радзивіллами, де працювали Б. Моллі та Я. Маліверна ще в 1635-1640 рр.(збіднілий,пошарпаний, але збережений). А будуть ще церковні барокові велетні в Барі, Городенці, Бучачі, Микулинцях, Золочеві, Вінниці, Ізяславі, Кременці,Почаєві. Шедеври бароко донині стоять у Львові, Бердичеві, Кам'янці-Подільському, Наварії, Угневі, Підкамені, Богородчанах.

Назвемо лише три па'мятки неперевершеного світського бароко-палац у Підгірцях з бароковим італійського типу парком(1640рр-реставрується) та палац у селі Оброшино.Останній й понині дивує збереженою скульптурою брами,скульптурою Атласу на службовому приміщенні та бароковим садовим фасадом палацу.Перебудова парадного фасаду в стилі модерн лише підкреслила красу барокових залишків брами,огорожі та сходинок.

Класицизм: Кінець ХVІІ - поч.. ХІХ ст. характеризується в українській архітектурі значним зростанням обсягу будівництва, поширенням нового стилю - класицизму. Класицизм надавав усім містобудівельним заходам державного офіційного характеру. З другого боку в межах цього стилю якоюсь мірою виявились історично-прогресивні будівельно-архітектурні тенденції часу.

Крім того, весь пластично-образний арсенал засобів класицизму ніс на собі відлиски античності й епохи Відродження, інтерес до яких знову посилився в епоху просвітительства. У своїх кращих зразках мистецтво класицизму несло важливі естетичні і виховні функції. Урочиста простота будинків, площ, вулиць зовні ніби підпорядковані, геометрії, несла в собі глибокі емоційні імпульси. Розвиток архітектури великою мірою зумовлюється прогресом будівельної техніки. В цей час поступового впроваджуються в будівництво металеві конструкції, проте, як і раніше поширене було дерев'яне будівництво.

В розвитку класицизму можна визначити три етапи: становлення стилю, зрілість і занепад.

Архітектура першого етапу відзначається переходом від барокко до класицизму, пошуками нових засобів художньої виразності, й новим підходом до ансамблевої забудови. За часів класицизму набуває значення відкритий характер композиції ансамблів площ, вулиць і окремих комплексів.

Основним досягненням другого етапу було створення великих ансамблів, а в архітектурі - застосування декоративного мистецтва для втілення значних художніх задумів.

На третьому етапі поширилося багатоповерхове будівництво, зростали промислові підприємства, учбові заклади. Занепад класицизму виявився також у відході від творчого розуміння й використання форм античності у пануванні канонів і штампів, у прояві електризму.

Відомі зодчі першої половини ХІХ ст.. такі як Андрій Воронихін, Андріян Захаров, Олександр Брюллов, Василь Стасо, Вікентій Беретті доповнили основну формулу класицизму, положенням про цілісність і ансамблю та його синтез із давньою забудовою. Виняткову увагу вони приділяти єдності архітектурних споруд.

Найвеличнішій будівлі за їхнім задумом, мали відповідати вимогам кругового або секторально-панорамного огляду і мати ідеальні пропорції з різних точок зору. На них мав триматися ансамбль вулиці, площ, кварталів. Одним з найбільших досягнень зрілого класицизму було втілення в практику синтезу архітектури й скульптури. В першій пол. ХІХ ст.. співдружність цих двох мистецтв досягла небувалої досконалості. Серед значних і найкращих споруд кінця ХVІІІ ст.. виділяється п'ятибанний Спасо-Преображенський собор у Новгороді-Сіверському, закладений за планом петербурзького архітектора Дж. Кваренчі. Собор

Вже з 1760-хрр. в мистецтві Російської імперії почався поворот до класицизму. Він мав потужну підтримку від царського двору і імператриці Катерини Другої. В перехідних формах від стриманого бароко до класицизму працював запрошений до Петербурга архітектор Валлєн Деламот (1729-1800). В формах французького класицизму працювали і архітектори Баженов Василь Іванович і Старов І.Є., що навчалися у Парижі.

Потужну лінію західноєвропейського класицизму підтримували і твори архітекторів Джакомо Кваренгі і Чарльза Камерона, що оселились в імперії. Виникають і свої майстри-архітектори класицизму -- Львов М.О, Волков Ф.І., пізніше -- Стасов В.П. (1769-1848) та ін.

Червоний корпус Київського університету

У Києві чудовим зразком класицизму є Червоний корпус Київського університету, збудований у 1837-1843 рр. за проектом В.Беретті.

Найбільше поширення мав класицизм в сільських районах, де за проектами архітекторів класицизму будували панські садиби -- від уславлений підмосковних до садиб в провінціях. Зразками чудових садиб в стилі класицизму під Петербургом були Сиворіци, Тайці і Пела, Мар'їно і Ропша, Павловськ і садиба Жерновка.

Зразками прекрасного класицизму в Україні стали садиби в Батурині, Сокиринцях, Качанівці на Чернігівщині, Вороновиці і Серебринцях на Вінничині, Микулинцях на Тернопільщині.