ТЕМА 1. Загальні відомості про технологію монтажу електрообладнання

ЗМІСТ

Ст.

1. Тема №1. Загальні відомості про технологію монтажу електрообладнання. 2

2. Тема №2. Монтаж внутрішніх електропроводок. 19

3. Тема №3 Монтаж освітлювальних і опроміню вальних установок. 43

4. Тема №4 Монтаж електродвигунів. 68

5. Тема №5 Монтаж пускозахисної апаратури. 87

6. Тема №6 Монтаж кабельних ліній. 95

7. Тема №7. Монтаж повітряних ліній. 132

8. Тема №8 Монтаж споживчих трансформаторних підстанцій. 145

9. Тема №9 Монтаж заземлення та інших захисних заходів електробезпеки. 150

 

ТЕМА 1. Загальні відомості про технологію монтажу електрообладнання

План

1. Завдання, структура і зміст дисципліни, її зв'язок з іншими дисциплінами.

2. Значення дисципліни у підготовці техніка-електрика.

1. Проектно-кошторисна документація на будівництво та електромонтажні роботи. Нормативна документація.([1,11-13ст])

2. Загальні вимоги до виконання електричних схем, та їх використання. ([1,44ст])

3. Принципові електричні схем, схеми з’єднань та робочі креслення. ([1,11-13ст])

4. Робочі креслення, плани, схеми, специфікації.

5. Зміст проектно технічних документів, правила влаштування електроустановок.(Приклад ПУЕ, Записка проект)

6. Державні стандарти, єдина система конструкторської документації.

7. Кліматичне виконання, категорія розміщення та ступінь захисту електрообладнання. ([1,346-347ст])

8. Класифікація електроустановок за призначенням, родом установки, класом напруги. ([1,30ст])

9. Класифікація електроустановок, електроприміщень за умовами середовища та ступенем ураження електричним струмом. ([1,31ст])

10. Організація питань техніки безпеки при монтажі

ПРОЕКТНО-КОШТОРИСНА ДОКУМЕНТАЦІЯ НА БУДІВНИЦТВО ТА

ЕЛЕКТРОМОНТАЖНІ РОБОТИ.

 

Основним технічним документом, який дає право на здійснення будівництва об’єкту, являється узгоджений із будівельними та монтажними організаціями, затверджений замовником і підписаний ним до виконання робіт.

Проектно-кошторисною документацією називають техніко-економічну документацію, яка визначає об’єм, послідовність і вартість будівництва об’єкта і гарантуючу нормальне виконання технологічних процесів після закінчення будівництва з заданою продуктивністю, режимами або навантаженням. Проект являється основою для планування капіталовкладень, заключення договорів на будівництво і замовлення обладнання, матеріалів і апаратури.

Проектування здійснюють галузеві, спеціалізовані державні або не державні проектні інститути, організації, бюро.

Основним нормативним документом для проектування являється «Інструкція по розробці проектів і кошторисів для промислового і сільськогосподарського будівництва» (СН 202 — 76), яка встановлює зміст, склад, послідовність розробки, узгодження та затвердження проектів і кошторисів. Для координації проектних робіт по кожному проектованому об’єкту призначається головний інженер проекту (ГІП).

Проектування здійснюється на основі договора замовника з проектною організацію.

Підрядник (генеральний підрядник) — державне, кооперативне, акціонерне, приватне підприємство, організація або приватна особа, які здійснюють своїми силами будівництво або реконструкцію передбачених планом об’єктів і ввід їх в експлуатацію. Генеральний підрядник при необхідності для виконання спеціальних видів робіт запрошує спеціалізовані будівельні і монтажні організації (субпідрядників).

Тема: Монтаж освітлювальних і опроміню вальних установок.

План

1. Джерела випромінювання

2. Світильники та опромінювані.

3. Електроустановці вироби.

4. Технологія монтажу світильників внутрішнього встановлення

5. Розмітка місць установки світильників

6. Заземлення та захист освітлювальних мереж ення та занулення світильників.

7. Монтаж світильників зовнішнього освітлення.

8. Монтаж світильників

9. Експлуатація і ремонт освітлювальних установок

10. Техніка безпеки під час електромонтажних робіт.

 

Джерела випромінювання.

Освітлювальною електроустановкою називається спеціальний електротехнічний пристрій, призначений для освітлення територій, приміщень, будинків і споруд.

Залежно від призначення світильників освітлювальної електроустановки розрізняють загальне, місцеве, комбіноване робоче і аварійне освітлення.

Загальним називають освітлення всього або частини приміщення. Місцеве — це освітлення робочих місць, предметів або поверхонь, наприклад спеціальне освітлення оброблюваної деталі чи інструмента на токарному верстаті.

Комбіноване сполучає загальне і місцеве освітлення.

Робочим називають освітлення, призначене для забезпечення нормальної діяльності виробничих і допоміжних підрозділів підприємств.

Аварійним називається освітлення, яке при порушенні робочого освітлення тимчасово забезпечує можливість продовження роботи або евакуації людей. Аварійне освітлення обладнують у промислових приміщеннях, коридорах, проходах, проїздах і на сходових клітках. Світильники аварійного освітлення повинні відрізнятися від інших світильників пофарбуванням і конструкцією; їх приєднують до електричної мережі, не зв'язаної з мережею робочого освітлення.

Електроживлення світильників загального, місцевого, робочого та аварійного освітлення в нормальних приміщеннях здійснюється на напругу 127 або 220 В, а в приміщеннях з підвищеною небезпекою і в особливо небезпечних приміщеннях — на напругу 12, 24 або 36 В.

Переносне (ремонтне) освітлення здійснюють переносними ручними лампами, які приєднують до мережі напругою 127 або 220 В у нормальних приміщеннях і 12 В у приміщеннях підвищеної небезпеки і на (відкритих ділянках території підприємства.

Основною вимогою, що ставиться до освітлення, є забезпечення нормованих значень освітленості. Нормовані значення освітленості визначаються умовами зорової роботи, в тому числі: розмірами предметів розрізнення, їх контрастом з фоном і коефіцієнтом відбиття фону; наявністю доступних небезпечних для дотикання предметів (відкритих струмопровідних частин, не огороджених частин машин, що обертаються, тощо); наявністю в полі зору світних поверхонь значної яскравості (електро- або газозварювання,

розплав металу, розжарені оброблювані деталі, що випромінюють світло, виробничі вогні тощо).

Монтаж освітлювальних електроустановок здійснюють згідно з проектом, у якому наводять світлотехнічні розрахунки і дають розрахунок освітлювальної мережі. При цьому враховують характер технологічного процесу, умови експлуатації і стан навколишнього середовища. Розрахунок за втратою напруги ведуть на основі найменших витрат провідникових матеріалів (проводів, кабелів, шин тощо). Напруга найвіддаленіших ламп повинна становити не менше: 95 % номінальної — для мережі аварійного і зовнішнього освітлення, яке виконується світильниками; 97,5 % номінальної — для мережі робочого освітлення всередині приміщень промислових підприємств і прожекторних установок зовнішнього освітлення. Напруга ламп повинна становити при нормальному режимі не більше 102,5 % номінальної.

Розрахункове навантаження живильної освітлювальної мережі визначається множенням встановленої потужності ламп, виявленої в результаті світлотехнічного розрахунку, на коефіцієнт попиту, який дорівнює: 0,6 — для розподільних пристроїв, підстанцій, складських і допоміжних приміщень підприємств; 0,8 — для лабораторій і лікувальних закладів; 1 — для виробничих приміщень. Живлення освітлювальних електроустановок здійснюється від окремих освітлювальних трансформаторів або від трансформаторів, до яких одночасно приєднані й силові споживачі (електродвигуни, електрозварювальні апарати тощо).

Однією із форм енергії являється оптичне випромінювання, виникнення якого пов’язане зі змінами енергетичних станів електронів в атомі, а також із хвильовим чи обертальним рухом молекул, що входять в склад випромінювального тіла. З фізичної точки зору будь яке тіло, яке здатне випромінювати енергію в навколишнє середовище, можна назвати джерелом випромінювання.

Під тепловим випромінюванням розуміють випромінювання, яке виникає внаслідок теплового збудження атомів і молекул. Воно випускається всіма тілами при температурах, відмінних від абсолютного нуля, і характеризується температурою тіла. Теплове випромінювання твердих і рідких тіл має безперервний спектр. Люмінесцентне випромінювання виникає при збудженні атомів і молекул речовини за рахунок будь-якого вигляду енергії, крім теплової, наприклад, енергії хімічних реакцій, електричного струму і т.д. Теплове і люмінесцентне випромінювання є некогерентний і розповсюджуються в просторі у різних напрямах. Одночасно з випущенням випромінювання кожне тіло поглинає падаюче на нього випромінювання, внаслідок чого встановлюється рівноважна температура. Спектральні випромінювальні властивості тіл характеризуються спектральною щільністю енергетичної світності, а поглинальні властивості – спектральним коефіцієнтом поглинання, який показує, яка частина падаючого на поверхню тіла монохроматичного потоку випромінювання при певній температурі і довжині хвилі поглинається. Тіло, що повністю поглинає весь падаючий потік незалежно від напряму падіння, спектрального складу і поляризації випромінювання, називають чорним тілом. Випромінювання цього джерела підкоряється законам, які застосовуються також для розрахунку випромінювання реальних тіл з використанням поправочних коефіцієнтів.

Всі існуючі джерела випромінювання можна розділити на дві групи: штучні і природні, які в свою чергу класифікуються чи по фізичній природі випромінювання, чи по призначенню.

До природних джерел випромінювання відносяться Сонце, Місяць, Планети, зорі, поверхня Землі, хмари, атмосфера. Природні джерела, випромінювання які неможливо регулювати, як правило, використовуються в системах пасивного типу чи для наукових досліджень.

Найбільш практичного значення мають штучні джерела випромінювання, які можна розділити на технічні та зразкові (модель чорного тіла, порожнисті випромінювачі, імітатори випромінювання). До основних технічних джерел відносяться теплові (температурні), люмінесцентні, змішуваного випромінювання світлодіоди і лазери.

Електричною лампою розжарювання називається джерело випромінювання, яке одержують у результаті теплового випромінювання твердого тіла, нагрітого до високої температури, через яке пропускають електричний струм, при цьому тверде тіло поміщено в скляний балон, заповнений газом. Дані лампи широко застосовують як джерела випромінювання в ближній ІЧ-області. Лампи розжарювання - теплове джерело світла, спектр якого відрізняється від денного світла переважанням жовтого та червоного випромінювання і повною відсутністю ультрафіолету.

Лампи розжарювання Коефіцієнт корисної дії в них становить лише 6-8%, і вони більшою мірою нагрівають, ніж висвітлюють (дають 95% тепла і лише 5% - світла). До того ж, такі лампи мають короткий термін служби (не більше 1000 годин) і малу світловіддачу, тобто світловий потік, який припадає на одиницю потужності (7-17 лм / Вт). Процес перетворення відбувається в лампі при нагріванні її волоска з вольфраму до 2600—2700 °С. Волосок лампи не перегоряє, оскільки температура плавлення вольфраму (3200—3400 °С) значно вища за температуру розжарювання волоска, а також внаслідок того, що з колби лампи видалене повітря або колба заповнена інертними газами (сумішшю азоту, аргону, ксенону), в середовищі яких метал не окислюється.

При тривалій роботі лампи розжарювання її волосок розжарення під дією високої температури нагрівання поступово випаровується, зменшуючись у діаметрі, і, нарешті, перегоряє. Галогенні лампи

Галогенна лампа розжарювання (рис. 1.3) являє собою лампу, в колбу якої вводиться невелика кількість галогену, зазвичай йоду або брому. Розпилена нитка вольфраму з'єднується з галогеном, в результаті чого утворюється газоподібна речовина - галогенід вольфраму. Ця реакція приєднання відбувається при температурі 573 K, близької до температури колби. При температурі, близької до температури нагрітої нитки лампи, галогенід вольфраму розпадається на галоген і відновлений вольфрам, який частково осідає на спіралі. Таке повернення розпиленого вольфраму на спіраль лампи усуває його напилювання на стінки колби і подовжує термін служби лампи.

Лампи розжарювання з галогенним циклом мають термін служби в два-три рази більший, ніж звичайні лампи, а при однаковому терміну служби мають більш високу світлову віддачу і менші розміри тіла розжарювання. Температуру нитки можна довести до 3400 K.

В даний час створені і газорозрядні лампи з галогенним циклом, де використання останнього дозволило поряд зі збільшенням світловіддачі лампи значно поліпшити спектральну характеристику випромінюваного світла. Досліджується можливість застосування фтору, що дозволить наблизити температуру спіралі до температури плавлення вольфраму і збільшити світлову віддачу на 50%. Широко використовуються також галогенні лампи зі скляним відбивачем і кольоровим захисним склом. Кольорове скло додає світловому пучку певний відтінок. Призначені для декоративного освітлення. Галогенні лампи з параболічним скляним відбивачем, покритим металевим алюмінієвим шаром, призначені для створення світлових акцентів. Злегка рифлена поверхня переднього скла добре підкреслює ефект "іскристого" світла і захищає пальник від забруднення і пилу, а також від зіткнення з руками людини. Застосовується в акцентному освітленні, у висвітленні суспільних і житлових приміщень, вуличного підсвічування (при використанні на вулиці лампа повинна бути захищена від попадання вологи).

Галогенні лампи з подвійною колбою працюють від напруги, мають різьбовий цоколь. Лампи характеризуються стабільною світловіддачею і відмінною передачею кольору. Лампи можуть працювати з регулятором яскравості. Застосовуються для освітлення житлових і громадських приміщень.

Сучасні галогенні лампи не мають цього недоліку завдяки додаванню в газ-наповнювач галогенних елементів. Галогенні лампи мають яскраве насичене і рівне світло, спектральний склад якого значно відрізняється від спектрального складу світла звичайної лампи розжарювання і наближений до спектру сонячного світла.

Люмінесцентна лампа - газорозрядне джерело світла низького тиску. Його світловий потік визначається свіченням люмінофора під впливом ультрафіолетового випромінювання, яке виникає внаслідок електричного розряду.

З середини стінка колби покрита сумішшю люмінесцентних порошків, яка називається люмінофор. Лампи з трьох-смуговим люмінофором більш економічні, оскільки світлова віддача у них становить (до 104 Лм / Вт), але володіють найгіршою передачею кольору (Ra = 80), а лампи з п'яти-полісним люмінофором мають відмінну передачу кольору (Ra = 90-98) при меншій світловий віддачі (до 88 Лм / Вт).

Існує два способи запалювання люмінесцентних ламп - електромагнітним та електронним баластом. Тип баласту впливає на запалювання ламп, а також на мерехтіння в роботі і термін служби паливних електродів. При підпалі люмінесцентних ламп з електромагнітним баластом відбувається до 30% втрат електроенергії. Основною відмінністю люмінесцентного світильника з електронним баластом від такого ж світильника з електромагнітним баластом, крім енергозбереження, ваги та об'єму, є частота мерехтіння: Лампи з електронним баластом працюють з високою частотою мерехтіння близько 42000 Гц в секунду, тоді як лампи з електромагнітним баластом працюють з частотою 100 Гц в секунду, що при тривалому використанні викликає втому очей.

Прямі трубчасті люмінесцентні лампи - це газорозрядні лампи низького тиску. Складаються зі скляного балона, двох цоколів з вивідними контактами на обох кінцях балона, двох підігрівних катодів з вольфрамової нитки або сталевої трубки. Балон наповнений парами ртуті і інертним газом (аргоном). Довжина трубки безпосередньо пов'язана зі світловіддачею лампи. Застосовуються в житлових і громадських приміщеннях. Люмінесцентні лампи низького тиску є газорозрядними електричними джерелами світла. Люмінесцентні лампи низького тиску виготовляють: на напругу 12? В потужністю 15 і 20 Вт; на напругу 220 В потужністю 30, 40, 80 і 125 Вт. Строк служби і нормальної роботи люмінесцентних ламп становить близько 5000 год. за умови нечастих вмикань, стабільності номінальної напруги та забезпечення оптимальної навколишньої температури (яка не виходить за межі 15—25 °С).

Газорозрядні лампи, мають високу світловіддачу і тривалий термін служби в широкому діапазоні температур навколишнього середовища. Газорозрядні лампи світять на повну силу не відразу, а після закінчення 2 - 7 хвилин.

До групи газорозрядних ламп входять металогалогенні, натрієві та ртутні лампи.

Металогалогенні лампи - це ртутні лампи високого тиску, в яких використовуються добавки із йодидів металів, у тому числі рідкоземельних, а також складні з'єднання цезію та галогеніди олова.

Натрієві лампи вони мають найвищу світлову віддачу серед газорозрядних ламп, економні та мають тривалий термін служби. Випромінюють характерний жовтий колір, але якщо до складу запалюваної речовини входить ксенон, вони дають яскраве біле світло.

У ксенонової газорозрядної лампи немає нитки розжарювання, світло створюється в маленькій сфері, яка наповнена сумішшю хлоридів деяких металів та інертними газами (один з них - ксенон, звідси і назва - ксенонове світло). Електрична енергія у лампі перетворюється в світлову при горінні електричного дугового розряду, створеного між двома електродами в атмосфері ксенону, світло такої лампи легко сформувати в точний світловий пучок.

Стельова розетка РПУХЛУ

Розетку виготовляють з пластмаси і використовують для закривання отворів виходу проводів і крюків У623УХЛУ, 4625УХЛУ з перекриттів. У ній розміщують затиски, що сполучають дроти світильника з дротом лінії

Відстань між корпусом електродвигуна і стіною приміщення або між корпусами, а також між торцями сусідніх двигунів при наявності проходу з одного) боку повинна бути не менше 0,3 м при висоті двигунів до 1 м і не менше 0,6 м при висоті понад 1 м. Ширина проходу між електродвигунами і фасадом пульта або шафи керування повинна бути не меншою 2 м, а між корпусом двигуна і торцем пульта або шафи - 1 м. Електродвигуни, повинні бути установлені на відстані не менше 1 м від конструкцій приміщень, виконаних із горючих матеріалів.

Шум, який створює електродвигун разом з робочою машиною, не повинен перевищувати допустимих значень.

Кабелі і проводи для під′єднання електродвигунів повинні мати гнучкі мідні жили.

ПІДГОТОВКА ЕЛЕКТРОДВИГУНІВ ДО МОНТАЖУ

Перед монтажем ознайомлюються з паспортними даними електродвигуна з метою визначення відповідності його напрузі електромережі та умовам навколишнього середовища. Перевіряють також відповідність ввідного пристрою, способу вводу зовнішніх проводів (кабелів) та динамічне збалансування деталей, насаджених на вал двигуна.

Двигуни, що мають ступінь захисту ІР44 та ІР54 повинні мати ввідні пристрої з ущільнювальною гумовою прокладкою під кришкою та в штуцері для вводу кабелів.

Перевірити наявність внбухозахиснил поверхонь кришки і корпусу коробки і наявність на них мастила;

перевірити опір ізоляції обмотки мегомметром на напругу до 500 В. Найменший допустимий опір ізоляції 1 МОм. Двигун, що має менший опір, необхідно піддати сушці, при цьому температура обмотки не повинна перевищувати 100°С;виміряти опір кола терморезисторів (для двигунів зі вбудованим температурним захистом) при короткочасній подачі напруги постійного струму не більше 7,5 В.

Опір кола терморезисторів температурного захисту повинен бути в межах від 120 до 600 Ом при температурі навколишнього середовища від 0 до 40°С;

Заземлюючі болти не повинні мати корозії та пошкоджень. Їх комплектують гайками і шайбами проти самовідкручування.

Двигун очищають від бруду. Законсервовані частини (кінці вала, заземлюючий болт на корпусі двигуна) очищають від мастила ганчіркою, змоченою гасом чи не етильованим бензином.

Перед насаджуванням на вал двигуна шківа чи півмуфти його після очищення змащують технічним вазеліном.

Виконання фундаментів.

Підготовка фундаменту

Монтаж двигунів здійснюється згідно з проектом. Приміщення і фундамент під двигуни приймається за спеціальним актом. Площа приміщення повинна забезпечувати можливість виконання операцій по монтажу електричних машин.

У залежності від потужності і маси електродвигуна і від призначення механізму, двигун може бути встановлений на корпусі механізму, на фундаменті, на рамі або на кронштейнах-консолях. При будівництві фундаменту виконується розмітка під фундаментні болти для кріплення салазок (полоси) чи рами і встановлюються шаблони відповідно розмірам фундаментних болтів. Після затвердіння бетону шаблони вибивають, перевіряючи при цьому, чи відповідає місце розташування фундаментних болтів розмітці. Монтувати електродвигун і затягувати гайки болтів можна тільки через 10-15 діб після заливання болтів. Для електричних, двигунів, застосовуваних у сільському господарстві, маса фундаменту може бути орієнтовно прийнята рівною десятикратній масі двигуна. Якщо ж електропривід працює в умовах частих гальмувань чи і гальмувань-поштовхів, масу фундаменту збільшують до 15 - кратної маси двигуна. Бетонні фундаменти під електродвигуни влаштовують у землі. Для цього риють котлован прямокутної форми, глибина якого повинна бути такою, щоб фундамент лежав не на насипному грунті, а на материку (глибину фундаментів звичайно приймають 0,5..1,5 м). Розміри його в плані приймають відповідно до розмірів фундаментної плити, показів і:; припуском 50.,.250 мм на сторону.

Фундаменти електричних машин не повинні доторкатись до фундаментів колон та інших несучих конструкцій будівлі. Не допускається зв’язувати фундаментиокремихдвигунів та сусідніх машин.Під час приймання фундаменту перевіряють:

відповідність проекту;

відповідність габаритних розмірів;

стан фундаменту;

розміщення і габаритні розміри анкерних болтів.

Площа опорної поверхні фундаменту визначається масою фундаменту і електродвигуна або всього агрегату і допустимим тиском на грунт: на глину і сутінок - не більше 2.5 кг/см на дрібний пісок на крупний пісок - 3,5 на гравій і гальку - 5 кг/см. Припуск на сторону від габаритів машини повинен бути в межах 50-250 мм.Двигун установлюють на фундамент через 10... 15 днів після заливання.Якщо електродвигун надає руху робочому органу через гнучкий зв'язок, то під нього на фундамент установлюють полозки, що дозволяють робити заміну клинових ременів і натяг гнучкого зв’язку, необхідні для нормальної роботи передачі у випадку її розтяжки

. Електричні машини більше 1000 кВт, що прибули з підприємства-виготівника в розібраному виді, встановлюють на окремій фундаментній плиті або спільною з іншими машинами агрегату(мал.). Іноді великі машини встановлюють на декількох окремих плитах, призначених для установки на них стояків підшипників і лап станини.

Фундаментними болтами до фундаменту кріплять одночасно плиту, підшипниковий стояк або лапу станини(мал...). За допомогою настановних плит з регулювальними болтами забезпечують точне регулювання висоти лінії валу машини Регулювальні болти розвантажують сталевими клинами, що укладаються між опорной і настановною плитами. Повітряний проміжок між ротором і статором регулюють за допомогою регулювальних болтів настановних плит під лапами станини.

 

Рис 4.5.1Розмітка основних осей на фундаменті і установка фундаментної плити для електричних машин великої потужності — підкладки, 2 — клин сталевий, 3 — рівень; 4 — гідростатичний рівень

Загальну фундаментну плиту встановлюють після ретельного приймання фундаменту Закладають в отвори фундаментні болти і по периметру фундаментної плити укладають чавунні або сталеві підкладки Плити, що мають нижні полиці(підошву), встановлюють на підкладки і клини, що укладаються в місцях зосереджених

Мал. 4.5.2.Установка підшипникового стоякана окремій фундаментній плиті:

і — підшипниковий стояк; 2 — настановна плі-та; 3 — опорна плита; 4 — клини; 5 — регулиро-вочный болт, 6 — фундаментний болтнавантажень — під підшипниковими стояками, під лапами станин і з двох сторін фундаментних(анкерних) болтів.

Якщо плита не має нижніх полок, то вона має бути встановлена на підкладки і клини, що укладаються під ребра жорсткості, розташовані в непосредст венозній близькості від фундаментних болтів, під підшипникові стояки, під лапи станин і під інші ребра так щоб відстань між осями сусідніх підкладок була не більше 1 м. Підкладки мають бути такої довжини, щоб вони виступали на 35-50 мм з-під плити. Після цього фун- дементную плиту встановлюють краном на підкладки укладені на фундамент. Плиту орієнтують по осях при допомозі схилів, спущених з натягнутих сталевих струн. Фундаментну плиту вивіряють в горизонтальной площини по рівню за допомогою тонких сталь- ных підкладок. Для установки підкладок плиту підніма ют клиновими або гідравлічними домкратами. Прививірянню плити в горизонтальній площині застосовують довжинною лінійку і звичайний або гідростатичний рівень. Коли вивіряння плити закінчене, роблять кріпленняплити до фундаменту затягуванням фундаментних болтів.

Після вивіряння затягують усі болти, підшипникові, що кріплять, стоячи-

ки до фундаментної плити. Підгонку вкладишів підшипників виконують відповідно до інструкції підприємства-виготівника і При установці стояковых подшипни- ков забезпечують ізоляцію від фундаментної плити тих з них, для яких вона передбачена у формулярі машини і в проекті.

Також використовують приклєюання двигуна до фундаменту при монтажі електричних машин. Спосіб не застосовується для машин, установленнях на балках. На фундаменті розмічають майданчики під пластини 1і зачищають їх шліфувальною машиною від цементної плівки. Опорні вузли підвішують над фундаментною плитою і вивіряють електричну машину. Зачищають майданчики від пилу, а склеювані поверхні опорних вузлів очищають від корозії і бруду і протирають ацетоном. На майданчики фундаменту наносять шар епоксид ного клеївши завтовшки 5-10 мм і досвідчені вузли притискують до фундаменту до появи клею у країв пластинів. Специ альные болти 4 опорні вузли можна затягувати через 24 год після приклеювання вузла із зусиллям не більше 2,5 кН.

Мал4.5.3.Опорний вузол:

1 — пластина: 2 — фундаментна плита; 3 — гайка; 4 — спеціальний болт, 5 — шайба, 6 — сухар; 7 — фундамент, 8 — шар клею

Мал.4.5.4.Установка електричної машини на приклеєних опорних вузлах:

1—електрична машина; 2 — фундаментна плита, 3 — шар бетонної підливки; 4 — фундамент; 5 — шар клею; 6 — настановне пристосування, 7 — опорний вузол

Приводні електродвигуни можуть установлюватися безпосередньо на робочій машині або окремо від неї. До опорної підстави вони, кріпляться за допомогою лап станини або фланців..Якщо електродвигун входить у конструкцію машини, то його установка, з'єднання з приводним органом, вивіряння з'єднання, підключення виводів обмоток і апаратурів керування, проводяться безпосередньо на заводах-виробниках робочої машини або агрегату, що поставляються звичайно без розбирання..

.До частин будинків безпосередньо електродвигуни не кріпляться. Спочатку на стіні або стелі закріплюють сталеві конструкції у вигляді зварних із сталевого кутка кронштейнів, полозків та ін. При розмітці отворів на cтiні або стелі передбачається така установки конструкцій, щоб вісь вала електродвигуна знаходилася в горизонтальній (вертикальній) площині і була паралельна поверхні стіни або стелі. Електричні двигуни масою до 60 кг можуть кріпитися за допомогою анкерних болтів, вмурованих у цегельні або бетонні стіни цементним розчином.

Двигуни, встановлені на салазках, заземлюють приєднанням заземлюючого (зануляючого) провідника до обох салазок.

Салазки вирівнюють за допомогою підкладок за рівнем у подовжньому і поперечному напрямках, затягують гайки фундаментних болтів (обов'язково підклавши під кожну гайку пружинну шайбу).

Рис. 4.5.5.. Монтаж електродвигуна на фундаменті і салазках; 1 - штуцер ввідної коробки електродвигуна з внутрішньою різьбою; 2 - те ж, але з зовнішньою різьбою; 3 - ніпель; 4 - муфта пряма; 5 - трубна гайка; 6 - сталева труба електропроводки; 7 - пружинна шайба; 8 - гайка; 9 – заземляючий провідник, (сталь кругла діаметром 5-6 мм, чи смугова 15-20х4 мм); 10 - п'ята електродвигуна; 11 - салазки; 12 - болт.

ПЕРЕДАВАЛЬНІ ПРИСТРОЇ

Передавальні пристрої у значній мірі впливають на довговічність і надійність електропривода. У першу чергу вони впливають на довговічність підшипників двигуна. Передавальні пристрої є складовою частиною електропривода. Найпоширеніші плоскі та клиноподібні паси, муфти, шестерні, відцентрові фрикційні муфти тощо.

В основу вибору передавального пристрою покладено технічну характеристику робочої машини (частоту обертання, швидкість лінійного переміщення) та допустимі радіальні й осьові навантаження на кінець вала, що виступає.Залежно від призначення і конструкції електричних машин і механізмів, а також від вимог до їх валів застосовують основні види з'єднань:за допомогою муфт; редукторів; шківів; пасів; шестерень

З’єднання валів за допомогою ремнів, муфт:

- жорстке з'єднання (для забезпечення роботи валів без зміщення) виконують за допомогою фланців або жорстких муфт.

напівжорстке з'єднання (для з'єднання валів турбогенераторів з валами парових турбін) виконують за допомогою зубчато-пружних муфт;

еластичне з'єднання (при можливості бокових або кутових змішень валів) виконують за допомогою пружних втулочно-пальцьових муфт типу МУВП.

Ремінна передача Ремінні передачі застосовують при деякій відстані між осями електродвигуна і робочої машини або при неоднаковій частоті обертання. Передачі цього виду мають простоту, плавність ходу, безшумність роботи, малі початкові витрати.

Ремінні передачі складаються з двох шківів, укріплених на валах електродвигуна (головний) і машини (вторинний). Розрізняють дві гілки ременя головну S 1 і вторинну S 2. Головна гілка під час руху ременя натягнута сильніше. Приводні ремені за формою поперечного перерізу можуть бути плоскими, клиновими (трапеціє­подібними), зубцюватими, круглими.

. При ремінній і клиноременной передачах необхідною умовою правильної роботи електродвигуна з приведеним їм в обертання механізмом є дотримання паралельності валів електродвигуна і механізму, що обертається ним, а також збіг середніх ліній по ширині шківів. При однаковій ширині шківів і відстані між центрами валів до 1,5 м вивіряння робиться за допомогою сталевої выверочной лінійки. Лінійку прикладають до торців шківів і підганяють електродвигун так, щоб лінійка торкалася двох шківів в чотирьох

Рис 4.6.1. Розмітка установки електродвигуна при ременнной і клиноременной передачах і однаковій ширині шківів

а — за допомогою вимірювальної лінійки, б — за допомогою скоб і струни, в — за допомогою шнурка поточках.

Безпосереднє з'єднання електродвигуна муфтою з валом приводного механізму отримало найбільше поширення саме тому використовують муфти.

За призначенням, принципом дії і конструкцією муфти класифікують:' муфти з постійним зчепленням валів електродвигуна і робочої машини (глухі, пружні, рухливі й ін.);

При з’єднанні робочої машини з двигуном за допомогою муфти обмежень за швидкістю обертання або потужністю не існує.

Півмуфти виготовляють двох типів: І – з циліндричним отвором на кінці валів; ІІ - з конічним отвором на кінці валів.

Півмуфти кожного типу повинні виготовлятись двох виконань: 1 – на довгі та 2 – короткі кінців валів. Допускається поєднання півмуфт різних типів та виконань із різними діаметрами посадочних отворів у межах одного обертального діаметру

Глуха муфта складається з двох півмуфт, одна з яких насаджена на вал електродвигуна, а інша - на вал робочої машини або механізму. Пружні муфти можуть бути металевими або неметалевими.

Недоліками ремінних передач є великий надлишковий тиск на вали, мала компактність, мінливість частоти обертання за рахунок птрослизання ременя і невисокий ККД.

Рисунок 4. 6.2 - Жорстка муфта

 

Рис 4.6.3. Втулково пальцьові пружні муфти:

L — довжина муфти; l — довжина півмуфти; d i d₁ — внутрішні діаметри півмуфт відповідно з циліндричним і конічним отворами; D —зовнішній діаметр муфти

Вивіряння положення валів електродвигуна і машини, що обертається ним, при безпосередньому їх з'єднанні муфтами виконують за допомогою двох центровочных скоб, що закріплюються на валах електродвигуна і машини (мал.

. Повертаючи одночасно вали електродвигуна і машини в одному і тому ж напрямі, домагаються того, щоб відстані А і Б між скобами при з'єднанні валів поперечно-свертными муфтами не змінювалися, а при з'єднанні іншими видами муфт різниця в проміжках не перевищувала допустимих значень. Для цього під електродвигун або машину підкладають прокладення(покрівельну і смугову сталь), зрушують убік одну з машин до тих пір, поки відстань між обома вістрями залишатиметься незмінною при будь-якому положенні валів, що одночасно повертаються.

Рис 4.6.4. Вивіряння установки(сполучення) електродвигуна і машини, що обертається ним, при безпосередньому з'єднанні їх муфтами за допомогою центровочных скоб а — закріплюваних хомутами на напівмуфтах, б — закріплюваних на котках напывмуфт, в — закріплювані на ободі напівмуфт

Плоскоремінна передача одержала поширення у вигляді відкритої, або прямої, передачі. Вона застосовується, коли вали електродвигуна і машини паралельні й обертаються в одну сторону.

Правильне з'єднання кінців ременя і монтаж передачі забезпечують повільність ходу, безшумність роботи і довговічність.

Міжосьова відстань ремінної передачі визначається в основному конструкції машини і приводу. Для задовільної робот плоско ремінної передачі потрібно, щоб міжосьова відстань була не менше подвійної суми діаметрів обох шківів. Для скорочення габаритів передачі звичайно наближаються до вибору малих міжоеьових відстаней. Проте при цьому кут обхвату меншого шківа повинний бути не менше 150°. Ширина ременя приймається на 10...15 мм менше ширини шківа. Діаметр меншого шківа, насадженого на вал електродвигуна, в усіх випадках повинен бути не менше діаметра ротора. Плоскоремынны передачі одержали поширення ири передачі потужності від 0,6 до 40 кВт і більш при швидкості ременя від 5 до 25 м/с і передатному числі 5:1, а з натяжним роликом - 10:1

Рис. 4.6.5. Шківи для електродвигунів:

а - плоскопасовий; б – клинопасовий; В — довжина обода; D –діаметр шківа; L - довжина маточини; d - внутрішній діаметр маточини; в –ширина шпонкового паза;