Класифікуйте складне безсполучникове речення за типами з’єднання частин. Поясніть пунктуацію в складному безсполучниковому реченні.

Класифікуйте прикметники за розрядами за значенням та формою вираження. Наведіть приклади.

Прикметник - це самостійна повнозначна частина мови, що виражає ознаку предмета за допомоги синтаксично залежних граматичних категорій роду, числа й відмінка. Прикметники відповідають на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє?

Поняття ознаки широке, воно охоплює найрізноманітніші значення: колір (червоний, чорний, білий), розмір (великий, малий), смак (солодкий, гіркий, кислий), відношення до місця і часу (київський, передній, лівий, пізній, ранній, вчорашній), відношення до матеріалу (залізний, склянний), зовнішні та внутрішні ознаки (стрункий, білявий, розумний, кмітливий), ознаку за належністю (материн, братів сестрин) та ін.

За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями, прикметники поділяються на: 1)якісні; 2)відносні; 3)присвійні.

Якісними називаються прикметники, які виражають такі ознаки предмета, що можуть виявлятися більшою або меншою мірою: кмітливий юнак - кмітлив-іший - най-кмітлив-іший; добре серце - добріше - най-добр-іше.

Відносними називаються прикметники, що виражають ознаку предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин: бурштинове намисто, осінній день, сьогоднішній випадок, перелітні птахи.

Присвійними називаються прикметники, які вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє? Наприклад: мамина казка, батьків сміх, дівоче обличчя, ведмежий барліг.

Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад: золотий ланцюжок (відносний) - золота душа (якісний); срібний перстень (відносний) - срібний голос (якісний); лебединий пух (відносний) - лебедина пісня (якісний); зміїна отрута (присвійний) - зміїний характер(якісний).

Більшість прикметників української мови функціонує у повній (змінній) формі, і лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною має коротку (незмінну) форму: ясен, дрібен, зелен, повен, славен, красен, винен, потрібен, певен, годен, ладен, рад та ін. Прикметники у короткій формі мають нульове закінчення.

Повні форми прикметників існують у двох різновидах: 1)стягненій і 2)нестягненій формах.

1. Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному та знахідному відмінках однини і множини: гарная, гарнеє, гарнії; синяя, синєє, синії.Вони зустрічаються здебільшого в народній творчості та поезії.

2. Cтягнені форми є загальновживаними: гарна, гарне, гарні; синя, синє, сині. Стягнені і нестягнені форми прикметників жіночого і середнього роду відрізняються закінченнями: у нестягненій формі -ая, (-яя), -еє (-єє), -її (-її); у стягненій - -а(я), -е(-є), -і(-ї).

 

Класифікуйте складне безсполучникове речення за типами з’єднання частин. Поясніть пунктуацію в складному безсполучниковому реченні.

Складним безсполучниковим називають речення, у якому окремі прості речення з'єднуються в одне ціле не сполучниками чи сполучними словами, а лише інтонацією.

За цією класифікацією бесполучникові речення поділяють на дві групи:

1) безсполучникові складні речення з однотипними частинами, тобто безсполучникові складні речення однорідного складу;

2) безсполучникові складні речення з різнотипними частинами, тобто безсполучникові складні речення неоднорідного, неоднотипного складу

До безсполучникових складних речень з однотипними частинами належать такі безсполучникові складні речення однорідного складу, предикативні частини яких об'єднуються в одне ціле за допомогою перелічувальної та протиставної інтонації. Предикативні частини таких безсполучникових складних речень однорідно незалежні, семантично скоординовані, співвід­носні з частинами складносурядних речень. За своєю будовою і значенням безсполучникові складні речення з однотипними частинами дуже близькі до складносурядних речень, співвід­носні з ними.

З погляду значення семантики безсполучникових складних речень з однотипними частинами серед них можна виокремити два основні різновиди: 1) речення з перелічувальними відношеннями; 2) речення із зіставно-протиставними відношеннями.

Відмінність між цими двома різновидами полягає не лише в їх семантиці, вони різняться і за структурою: в той час як безсполучникові складні речення з перелічувальними відношеннями є реченнями відкритої структури, тобто кількість предикативних частин у їх складі, будучи зумовленою метою висловлювання, обсягом інформації, її вичерпністю, теоретично не обмежена, безсполучникові складні речення із зіставно-протиставними відношеннями є реченнями закритої структури, кількість предикативних частин у їх складі обмежена двома компонентами.

До безсполучникових складних речень з різнотипними частинами належать складні речення неоднорідного складу, предикативні частини яких поєднуються в одне ціле зумовлювальною та пояснювальною інтонацією, а також такими засобами, як порядок розташування частин, співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків та типізовані лексичні елементи.

Предикативні частини безсполучникових складних речень з різнотипними частинами семантично неоднорідні, залежні, співвідносні з головною і підрядною частинами складнопідрядних речень, що дає певні підстави для зближення цих типів речень між собою.

Зі структурного погляду складні безсполучникові речення з різнотипними частинами характеризуються тим, що вони, утво­рюючи замкнутий ряд, належать до речень закритої структури, тобто завжди складаються лише з двох предикативних частин і не можуть бути поширені третьою і наступними частинами.

Будучи співвідносними зі складнопідрядними реченнями, безсполучникові складні речення з різнотипними частинами можуть виражати різні типи відношень: 1) з'ясувально-об'єктні; 2) часові; 3) умовні; 4) причинні; 5) наслідкові; 6) порівняльні таін.

Кома і крапка з комою ставляться між реченнями, що входять до складу безсполучникового складного речення, якщо вони є рівноправними і між ними можна поставити єднальні сполучники. Кома між реченнями ставиться тоді, коли вони тісно пов’язані одне з одним (Земля чорніє, дрімає розум, серце мліє(Т. Шевченко)). Якщо частини безсполучникового речення значно поширені, далекі за змістом або вже мають в середині розділові знаки, то між ними ставиться крапка з комою (Всі женці стояли мовчки; в руках наче заклякли жмені жита та серпи; всі поглядали то на осавулу, то на Миколу (І. Нечуй-Левицький)).

Двокрапка ставиться в таких випадках:
1) Якщо друге речення пояснює, доповнює або розкриває зміст першого (Надворі було видно, як удень: було видно усе дерево в садку, всі верби, кожну гілляку, кожний збляклий листок…(І. Нечуй-Левицький)). У таких реченнях між частинами можна поставити словаа саме.
2) Якщо друге речення вказує на причину того, про що говориться в першому реченні (А вас просив би я зразки ліпити: (чому?) ви чоловік тямущий і бувалий (Леся Українка)).
3) Якщо в першій частині є слова так, такий, одно, бачити, знати, чути, розуміти, вирішувати, які разом з інтонацією попереджають, що в наступному реченні буде викладений якийсь факт (Я відчував: пахне м’ятою (М. Хвильовий)).

Тире ставиться в таких випадках:

1) у реченні відображається швидка зміна подій (Пройшла мить — літак зник за лісом);

2) між висловленими реченнями маємо причинно-наслідковий зв’язок (Тепловоз на станції чмихнув дуже — у лісі покотилася луна);

3) зміст першого речення протиставляється змісту другого (До неї люди говорять — не чує, не слухає (Марко Вовчок));

4) у першому реченні вказується на час або умову того, про що говориться в другому (Защебетав соловейко — пішла луна гаєм (Т. Шевченко));

5) зміст першого речення порівнюється зі змістом другого (Подивилась ясно — заспівали скрипки(П. Тичина)).