Тема 6. Ризик та системні властивості економічних рішень

1. Системні властивості рішень

2. Еластичність рішень

3. Надійність та ризикованість планів розвитку та функціонування економічних об’єктів

4. Маневреність рішень

1. Системні властивості рішень

У ринковій економіці підвищуються вимоги до забезпечення прийнятного рівня ризику та надійності планів і економічних рішень, бо за “ненадійність”, неви­прав­да­ну ризикованість доводиться розраховуватися власними коштами. Зокрема, як­­що економічна система буде мати низькі маневрові властивості, то це не дозволяє швидко реагувати на умови функціонування та розвитку, що постійно змінюють­ся.

Одним з основних напрямків урахування невизначеності, неповноти інфор­ма­ції у теорії оптимального планування є концепція адаптивності плану.

Системні властивості планових рішень слід розглядати з урахуванням в явній формі таких важливих характеристик планів як ризик та надійність їх реалізації, еластичність, маневреність, гнучкість, інерційність, живучість, стійкість тощо.

Серед характеристик господарських планів найбільш важливою є їх ефектив­ність. Через зміну умов реалізації плану фактичний рівень ефективності може значно відхилятися від планового, що зумовлює нестабільність, нестійкість та підви­ще­ний ризик у функціонуванні економічної системи. Якщо за несприятливих умов урожайність кормових культур знизилася на 25 %, то це призведе до зниження на­до­їв молока через відсутність кормів більш ніж на 25 %, що негативно вплине на обсяг виручки, одержаної від реалізації продукції, прибутку та рентабельність. То­му одним з важливих завдань планування є проблема стійкості, стабільності по­ка­зників ефективності тощо.

Між системними характеристиками планів існує тісний зв’язок: між ризиком та надійністю, надійністю та еластичністю, ризиком та еластичністю. Наприклад, ма­неврені якості планів мають значний вплив на еластичність, надійність, ризи­ко­ва­ність.

 

2. Еластичність рішень

Еластичність – це економічна категорія, яка характеризує міру реагування од­нієї змінної величини на зміну іншої. Еластичність – це показник, що показує про­це­нтну зміну однієї залежної змінної внаслідок однопроцентної зміни іншої змінної.

Існують різні способи характеристики еластичності плану, серед яких найчас­тіше використовується такий: вивчається ступінь впливу рівня забезпеченості ресурсами та виробництво продукції, його ефективність. Досить зручно встановлювати зв’язок між показниками недопоставки ресурсів і відносної зміни обсягу виробництва продукції. Наприклад, B_l – обсяг виробництва l – ї продукції; D_i – обсяг i-го русурсу; - обсяг недопоставки i-го ресурсу; - недовипуск l-ї продукції.

Тоді характеризує рівень недозабезпеченості i-м ресурсом, недо­ви­пуск продукції.

Якщо відомий механізм формування оптимального плану, то можна встановити залежність

У кожній точці цього відношення характеризує жорсткість, а обернена величина - еластичність плану.

Оскільки економічні системи ієрархічні, то для забезпечення відповідного рівня еластичності всієї системи необхідно, щоб плани нижчих рівнів системи задовольняли відповідний рівень еластичності, тобто задається норматив еластичності. Для вищого рівня ієрархії системи треба визначити оптимальну еластичність.

3. Надійність та ризикованість планів розвитку та функціонування економічних об’єктів

Адаптивний підхід до планування розвитку та функціонування економічних систем передбачає, що методика прийняття планових рішень за умов невизна­че­ності інформації (вхідні та внутрішні параметри) повинна охоплювати як стадії про­ектних розробок плану, так і відображати способи аналізу та оцінки ризи­ко­ва­ності плану, а також способів компенсації чи нейтралізації негативних збурюючих дій.

Надійність визначається як потенційна ймовірність виконання плану. Ризик (на­пруженість) – як ймовірність його невиконання.

Ці два поняття взаємопов’язані. На практиці вводять бали ризикованості планів і цю величину розраховують за формулою

R_k=A(1-H_k) (6.1) або R_k= (6.2),

де R_k – ризикованість (напруженість) планів по к-й продукції;

А, В – коефіцієнти бальності;

Н_к – надійність планів по к-й продукції.

У практиці планування йдеться зокрема про стимулювання напруженості (ри­зикованості) планів. При цьому слід пам’ятати, що максимальній надійності відповідає мінімальний ризик (напруженість) і навпаки.

Прийняття планового рішення за умов невизначеності передбачає:

1. Прийняття плану з максимальною чи достатньою надійністю його виконання. При цьому надійність плану характеризує ступінь певності у виконанні рішень, які у ньому містяться.

2. Наявність кількісної оцінки надійності та ризику як оцінок міри відхилення фактичних значень тих чи інших показників від запроектованих.

3. Вияв засобів і способів забезпечення необхідного рівня ризику через відповідний рівень надійності та адаптивності розвитку систем, що в свою чергу проявляється через допустимі варіанти економічного маневрування у цій системі.

Для визначення надійності функціонування економічної системи використо­вують апарат теорії надійності технічних систем. Для цього розробляють структу­рну схему об’єкта, визначають ймовірність характеристики для окремих елемен­тів та зв’язків.

Якщо економічну систему можна зобразити як послідовне об’єднання окремих елементів, то її надійність визначається за формулою

, (6.3)

де Н_m – надійність m-го елементу.

Наприклад, надійність роботи машинобудівного об’єднання визначається на­дій­ніс­тю роботи заготівельних, механічних цехів та слюсарно-складальних цехів тощо.

При паралельному з’єднанні окремих елементів у процесі виробництва надій­ність визначається за формулою

. (6.4)

Підвищити надійність (зменшити ризик) можна за рахунок різних факторів, се­ред яких найвагоміше є підвищення еластичності планів. Між надійністю і елас­ти­чністю існує тісний взаємозв’язок, тобто має місце така залежність

(6.2)

де H_l - надійність плану по випуску l–ї продукції;

M()математичне сподівання недопостачання i–го ресурсу;

- середній в діапазоні (0; ) коефіцієнт еластичності по випуску l-ї продук­ції.

Оскільки в промисловості, сільському господарстві, будівництві одночасно ви­­робляють багато видів продукції, то виникає потреба визначити надійність (ри­зи­кованість) плану по випуску продукції по валу. Для цього використовують фор­мулу

(6.6)

де H – надійність плану по валу;

- математичне сподівання відносної недопоставки i-го ресурсу;

C_l - вартість одиниці l – ї продукції; B_l – обсяг l–ї продукції.

З цієї формули випливає, що надійність плану по валу залежить від рівня елас­ти­ч­ності, розміру планового завдання, а також від функції розподілу недопостав­ки ресурсів. На рівень еластичності діють такі основні фактори:

- резерви ресурсів та продукції;

- маневреність планів;

- взаємозамінюваність продукції, ресурсів, технологій тощо.

За допомогою резервів ресурсів можна теоретично досягнути будь-якої елас­тич­ності, але при цьому мають місце різні витрати амортизаційних відрахувань, втра­ти ресурсів під час зберігання, ризик невикористаних можливостей у вироб­ни­цтві продукції тощо. Тобто існує необхідність мати оптимальний рівень резер­вів.

 

4. Маневреність рішень

Маневреність рішень – це важливий фактор поліпшення еластичності, підви­ще­ння надійності та зниження ризикованості планів.

Маневреність розглядається як реакція системи на змінення зовнішніх та внут­ріш­ніх умов реалізації плану, а також цільових його стратегій.

Затверджені, а особливо реалізовані рішення, набувають властивостей інерт­нос­ті, бо вже здійснені деякі заходи. Змінення умов реалізації плану потребує ко­рекції значень шуканих параметрів. Однак змінення умов відбувається, як правило, в той момент, коли шукані параметри вже внесли відповідний “внесок” необерненості плану. Ця необерненість якраз і розглядається як додаткові обмеження на маневрування елементами системи, що представлені у відповідній моделі шуканими параметрами.

Таким чином, кожному інерційному планові можна співставити свою інерційну післядію. Задача полягає утому, щоб на стадіях до затвердження плано­вих рішень врахувати їх післядію, тобто характеристики наступного інерційного поводження кожного з можливих варіантів.

Існує широка гама можливостей маневрування:

1) ресурсами;

2) продукцією;

3) способами функціонування;

4) інтенсивностями способів.

По кожному з перелічених напрямків можливі два способи маневрування:

- зміна об’ємних характеристик;

- організація взаємозаміни у межах наявних можливостей.

Слід зазначити, що маневреність – це категорія, якою можна і треба керувати. Тому вона виступає як важлива характеристика оптимальних планів, на яку сут­тєво діють некеровані внутрішні та зовнішні фактори.

Маневреність через еластичність впливає на рівень ризику. При розробці на­дій­них, з допустимим ризиком, еластичних планів треба виходити із конкретних умов і цільових стратегій.

Тема 7. РИЗИК ІНВЕСТУВАННЯ

1. Основні принципи розробки інвестиційної стратегії з урахуванням ризику.

2. Показники оцінки інвестиційних проектів з урахуванням ризику.

3. Методи оцінки ризику і прийняття інвестиційних рішень.

4. Вплив інвестиційних проектів на ризик підприємства. Оцінка ризику проекту на основі лінії ринку капіталів.

5. Принципи формування інвестиційного портфеля з врахуванням ризику.

 

1. Основні принципи розробки інвестиційної стратегії з урахуванням ризику.

Під інвестиційною стратегією розуміють формування системи довготермінових цілей інвестиційної діяльності підприємства і вибір та обґрунтування найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Процес формування інвестиційної стратегії фірми здійснюється за такими етапами:

1. визначення періоду, на який формується інвестиційна стратегія;

2. постановка цілей інвестиційного процесу;

3. розробка шляхів (напрямків) стратегії для досягнення представлених цілей;

4. розробка тактичних напрямків інвестиційної діяльності;

5. підбір та обґрунтування конкретних інвестиційних проектів в рамках обраної тактики з визначенням термінів їх реалізації;

6. оцінка сформованої інвестиційної стратегії.

Грамотно сформована інвестиційна стратегія дозволяє підприємцю при прийнятті рішення максимально врахувати фактор ризику і захистити об'єкт господарювання від значних втрат пов'язані з конкретним об'єктом.

2. Показники оцінки інвестиційних проектів з урахуванням ризику.

Метою оцінки інвестиційних проектів є максимізація віддачі в поєднанні із зниженням до прийнятих меж ступеня ризику інвестування. При оцінці інвестиційних проектів розраховують такі показники:

- Чистий потік грошових доходів NCF – це різниця між очікуваними надходженнями від проекту за певний період і видатками по проекту. Кількісно визначається як сума чистого прибутку по проекту та загальною сумою амортизаційних відрахувань.

Економічна сутність – це сума коштів, якими підприємство може вільно розпоряджатись в різні періоди року, що аналізується.

- Період окупності інвестицій (Т) – це кількість років необхідних для повної компенсації видатків по проекту доходами від цього ж проекту.

- Чиста теперішня вартість проекту – це показник, який дозволяє врахувати фактор часу, а отже, і ризик при обґрунтуванні інвестиційного проекту.

(7.1), де

С_F – чистий потік доходу; Со_F – чистий потік витрат по проекту; r – дисконтна ставка;

T – тривалість життєвого циклу проекту; t – порядковий номер року.

Якщо чиста теперішня вартість є додатною, то це означає можливе зростання вартості фірми, тому такий проект вважається доцільним для впровадження.

- Внутрішня ставка доходу – це така норма доходу по проекту, за якої чиста теперішня вартість його дорівнює нулю. Це така норма дисконту, яка зрівнює дисконтний потік доходу з величиною інвестиційних втрат IRR, визначається з рівняння:

(7.2)

Згідно з цим критерієм до реалізації повинні допускатись лише ті проекти, для яких розмір внутрішньої ставки доходу є більшим ніж ціна капіталу, необхідного для інвестування.

4 Індекс прибутковості – це показник ефективності інвестиційних проектів, що розглядаються. Він визначається як відношення теперішньої вартості потоку доходів по проекту до теперішньої вартості видатків по проекту:

(7.3).

Проекти, для яких індекс прибутковості більший 1 повинен братись до реалізації, серед альтернативних проектів перевага надається тому, для якого РІ більший.

 

3. Методи оцінки ризику і прийняття інвестиційних рішень.

Оцінювання ризиків інвестиційних проектів та їх вплив на ризик підприємства вцілому є одним з найважливіших елементів при обґрунтуванні доцільності інвестицій. При цьому ризик може враховуватись різними способами:

1). коригування сподіваних доходів по проекту (коли у процесі розрахунку показників беруть до уваги різні можливі варіанти надходжень і здійснюються через показники математичного сподівання;

2). Коригування дисконтної ставки, яка приймається при розрахунку показників ефективності проекту.

На практиці для оцінки ризику інвестицій і прийняття інвестиційного рішення використовують два основні методи:

1. Аналіз та оцінка чутливості інвестиційного проекту. Цей метод дозволяє дати відповідь на питання, який вплив на показники ефективності проекту має зміна в певних межах окремого параметру ризику.

2. Аналіз та оцінка інвестиційного проекту з допомогою інвестиційного моделювання (корпоративної імітаційної моделі). Цей метод дозволяє визначити ефективність інвестиційних проектів з одночасним врахуванням ризиків спричинених такими факторами як високий рівень інфляції, структурної зміни в ціноутворенні, проблеми взаємних платежів і т.п.

Така модель відображає реальну діяльність фірми і прогнозує реальні потоки надходження по проекту в різні періоди часу, крім того цей метод дозволяє, по-перше, враховувати одночасно вплив всіх параметрів ризику і, по-друге, враховує вплив кореляції цих параметрів між собою.

4. Вплив інвестиційних проектів на ризик підприємства. Оцінка ризику проекту на основі лінії ринку капіталів.

Розглядаючи ризик окремих інвестиційних проектів потрібно брати до уваги не лише їх індивідуальний ризик, але й і вплив на ризик фірми в цілому. Аналізуючи проблему ризику пов'язаного з інвестиційними процесами на діючих підставах слід звернути увагу на проблему ефективності інвестиційного портфелю. Суть цієї проблеми полягає у тому, що в межах певної фірми завжди існують різні види і напрямки діяльності у зв'язку з чим всі активи на підприємстві можуть бути умовно поділені за різними напрямками діяльності, а підприємство можна трактувати як портфель, що складається з різних активів. Окремі складові цього портфелю можуть мати різну віддачу і різну мінливість доходності під впливом зовнішніх факторів, тобто різний ризик. Взаємозалежність між ризиком інвестиційних проектів і ризиком підприємства в цілому можна аналізувати за методикою Моделі Оцінки Капітальних Активів, за якою ризик інвестицій залежить від ризику інвестиційного портфелю, яким в ідеальному випадку є весь фондовий ринок і показник, який показує цю залежність – коефіцієнт β, а ризик портфелю підприємства в свою чергу залежить від індивідуальних ризиків проектів.

Для дослідження залежності між ризиком конкретного інвестиційного проекту і загальним ризиком на інвестиційному ринку капіталів або ринку інвестиційних проектів спираються на рівняння лінії ринку капіталів.

Кожен портфель можна подати графічно у двомірному просторі, де на осі Х відкладаємо значення коефіцієнту β портфелів, а на осі ординат – їхні сподівані норми прибутку.

На малюнку портфель F складається лише з вкладень, необтяжених ризиком. Для нього β=0, а норма доходу m_F відповідає безризиковій ставці.

Портфель М – це ринковий портфель, який складається з типових для ринку акцій обтяжених ризиком. Його сподівана норма доходу m_м називається середньоринковою нормою доходу ринку капіталів.

Таким чином пересуваючись від т. F до М разом із збільшенням норми доходу відбувається зростання ступеня ризику.

Знаючи координати двох точок, ми можемо побудувати рівняння лінії ринку капіталів:

m = m_F + β (m_м – m_F) (7.4)

Це рівняння дозволяє визначити норму доходності будь-яких цінних паперів задаючись його коефіцієнтом систематичного ризику, який встановлюється ринком. Різниця (m_м – m_F) представляє собою середньоринкову плату за ризик. Лінія ринку капіталів характеризує цей ринок в стані рівноваги, який змінюється, тому параметри рівняння постійно корегуються. Оцінка інвестиційного проекту в рамках даної методики дозволяє визначити його вплив на доходність підприємства (інвестора) і на його загальний рівень ризику.

Приклад:

Лінія ринку цінних паперів подана рівнянням m=6,2+5,8β. Необхідно обґрунтувати спад норми прибутку для чотирьох цінних паперів, для яких β відповідно дорівнює 0; 1; 0,6; 1,5.

Розв'язок:

m₁ = 6,2 + 5,8∙0 = 6,2% – безризиковий цінний папір, який зменшить ризик портфелю;

m₂ = 6,2 + 5,8∙1 = 12% – середньоринкова акція, яка не змінить ризик портфелю;

m₃ = 9,68% – консервативна акція, яка зменшить ризик портфелю;

m₄ = 14,9% – акція є агресивною і збільшить ризик портфелю.

 

5. Принципи формування інвестиційного портфеля з врахуванням ризику.

Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовану множину об'єктів реального і фінансового інвестування призначений здійснювати інвестиційну діяльність у відповідності з розробленою інвестиційною стратегією.

Головною метою формування інвестиційного портфелю є забезпечення реалізації розробленої інвестиційної стратегії шляхом відбору найбільш ефективних і безпечних інвестиційних проектів і фінансових операцій.

Система цілей формування інвестиційного проекту включає:

1. Забезпечення високих темпів зростання капіталу.

2. Забезпечення високого темпу зростання поточної доходності.

3. Забезпечення раціонального ступеня ризику.

4. Забезпечення достатнього ступеня ліквідності інвестиційного портфелю.

Враховуючи деяку конфліктність поставлених цілей кожне підприємство повинно саме визначити їх пріоритетність.