Історія та етнографічний склад

Назва Полісся як географічне визначення певного регіону в Східній Європі має давнє походження. Суть самої назви споріднене зі словом ліс (лісиста місцевість, лісок, біля лісу). На основі даних порівняльного мовознавства звернено увагу на балтський аналог цієї назви ("Pala", "Pelesa", "Pelysa"), що означає в литовській і латиській мовах характерний для Полісся болотистий ландшафт, багнистий ліс. Тому небезпідставна думка про балтсько-слов'янську спільність кореня назви Полісся.

 

Історичною долею населення Українського Полісся здавна тісно пов'язане з іншими районами України, з суміжними Білоруссю та Росією. Вона ґрунтується на активній участі жителів різних його частин у козацько-селянських війнах, національно-визвольній боротьбі українського народу, на жвавих економічних і культурних стосунках. Цим зумовлюється і загальний характер всіх ділянок традиційно-побутової культури населення Полісся, в якій поряд з національно-визначальними збереглося чимало елементів і рис східнослов'янської архаїки та спільності. Походять вони, очевидно, від приналежності різних частин Полісся після давньоруського часу до різних державно-політичних утворень (Великого Князівства Литовського, Польщі, Росії), переорієнтацій і змін господарсько-економічних відносин, особливостей міжетнічних контактів, певної природної ізольованості цього краю.

Назва поліщуки стосовно населення Полісся не була поширена на території всього регіону. Традиційним ареалом побутування цієї назви між самим населенням був здебільшого басейн Прип'яті та її приток. Населення східного Полісся, особливо середнього Подесення, сусіди називали литвинами. Дехто з етнографів схильний вважати поліщуків і литвинів окремими етнографічними групами корінних жителів Українського Полісся.

 

 

Етнопортрет населення

 

Відомо, що населення Полісся складають представники різних етносів. Зокрема його етнографічну особливість репрезентувала у минулому традиційна культура сільського населення, тоді як міста на території регіону були загалом поліетнічними. Посилення зв'язків села з містом у ході історичного розвитку відповідно позначилося і на культурі та побуті сільського населення, особливо в останні десятиріччя XIX і поч. XX ст.

Згідно з археологічними даними, Полісся ще до V—VI ст. н. е. було зоною взаємодії слов’янської і балтійської культур, орієнтовна межа між якими проходила по лінії Ясельда — Прип’ять — Горинь (за рядом лінгвістичних даних такий поділ зберігся аж до ХІХ — ХХ ст.). У час формування й розвитку східнослов’яських ранньофеодальних об’єднань цей край був контактною зоною дреговичів, волинян, радимичів, деревлян, частково полян, сіверян, а також західнобалтських союзів ятвягів, одне з племен якого, за свідченням давніх польських джерел, мало слов’янізовану назву polexiani («полексяни»).

Видатні особистості

Данило Братковський ( 30-40 рр. ХVІІ ст. - 1702 р ) -відомий український поет і громадський діяч.

 

Данило Романович Галицький (1201-1264) - князь Галицько-Волинської землі, політичний діяч, дипломат і полководець.

 

Єлизавета (Галшка) Гулевичівна (1575-1642) - одна із засновниць Київського братства, культурна і громадська діячка

 

Габріеля Запольська (1857-1921) - польська письменниця і актриса.

 

Адам Кисіль (1600-1653) - державний і політичний діяч та дипломат.

 

Йов Кондзелевич (1677-1740) - український іконописець.

 

Михайло Кравчук (1892-1942) - український вчений-математик, академік АН України

Агатангел Кримський (1971-1942) - український вчений-сходознавець, історик, фольклорист, етнограф, мовознавець, літературознавець, письменник, перекладач.

 

Андроник Лазарчук (1870-1934) - майстер побутових картин, пейзажів та портретів.

 

Олена Пчілка (1849-1930) - українська письменниця, етнограф, фольклорист, перекладач, громадська діячка, мати Лесі Українки.

 

Микола Рокицький (1901-1944) - український художник-живописець.

 

 

Ніл Хасевич (1905-1952) - український митець-графік.

 

Леся Українка (1871-1913) - видатна українська поетеса, драматург, громадська діячка. Писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.

Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поем «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драм «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903—1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911) та ін.

 

Василь Стус (1938-1985) - український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1990), Герой України (2005, посмертно).