Психолого-педагогічна інтервенція девіантної поведінки

1. Вивчення особистості важковиховуваного підлітка передує корекції важковиховуваності. Потреба у виявленні таких підлітків відпадає, оскільки їх одразу можуть назвати педагоги та батьки. Проте, нас цікавлять особливості їхньої самосвідомості, характеру, причини та обставини, що призвели до важковиховуваності, збережені позитивні сторони особистості, з опорою на які можна було б здійснювати корекцію. Психологічне обстеження повинно бути організованим таким чином, щоб за його результати дозволяли визначити тип важковиховуваності. Іншим завдання психологічного вивчення важковихо-вуваного підлітка є виявлення патологічних рис характеру та потягів і схильності до шкідливих звичок.

Соціальну ситуацію розвитку важковиховуваного підлітка вивчає соціальний педагог. Важковиховуваність з одного боку зумовлена проблемами взаємодії підлітка з найближчим соціальним оточенням, а з іншого – проявляється в них. Тому вивчення цього феномену буде неповним без дослідження конкретних соціальних умов формування особистості підлітка.

З цією метою проводиться педагогічна діагностика, яка покликана з’ясувати:

· виховні можливості сім'ї та учнівського колективу;

· причини виникнення важковиховуваності, несприятливі умови, що підтримують її;

· позитивні якості підлітка, на які необхідно покластися у перевихованні;

· типове і своєрідне у духовному світі підлітка;

· рівень його педагогічної занедбаності.

Вивчення виховних впливів сім'ї передбачає:

1. Уточнення складу, культурних, матеріальних та побутових умов сім'ї. Визначення соціальної спрямованості сім'ї. У цьому відношенні сім'я може бути:

· соціальною за духом та змістом;

· з правильним ставленням до суспільства, але з порушеними внутрішніми взаєминами;

· з егоїстичними установками;

· з асоціальними установками;

· з конфліктними взаєминами.

2. Оцінка педагогічної атмосфери сім'ї, а саме:

· сімейні взаємини, їх характер, зміст, стиль і тон сімейного життя;

· поєднання поваги, любові, вимог до дитини;

· з’ясування наявності проблем та труднощів у сімейному вихованні;

· визначення ставлення дитини до сім'ї (кого любить і за що, з ким рахується, які сімейні обов'язки виконує, як ставиться до братів та сестер);

· наявність помилок у вихованні, зокрема:

· відсутність поглядів на виховання;

· низька педагогічна культура батьків;

· відсутність в сім'ї трудової атмосфери;

· сліпа любов чи навпаки – байдужість до дітей.

3. Вивчення сімейних традицій, звичаїв, прав та обов'язків кожного члена сім'ї. Збір інформації про історію її розвитку.

4. Діагностика типу сім’ї

Діагностика виховного впливу школи передбачає:

1. Визначення провідних педагогічних установок, які склалися в педагогічному колективі. Наявність/відсутність єдиної педагогічної думки та творчого підходу до організації педагогічного процесу.

2. Встановлення виховних можливостей учнівського самоврядування та різних видів діяльності школярів (гуртки і т.д.).

3. Оцінка результатів роботи школи у напрямку виховання провідних особистісних якостей підлітка – колективізму, працьовитості, чесності, нетерпимості до аморальних вчинків, самостійності, людинолюбства, почуття гідності й совісті.

4. Констатація наявності педагогічних помилок вчителів, батьківського активу, активу учнів, зокрема:

· роз'єднаності у діяльності педагогів;

· збільшення числа прогулів у школі;

· невірного підходу до важковиховуваності;

· невміння досліджувати духовний світ підлітка;

· педагогічної безтактності.

Вивчення виховних можливостей первинного колективу має на меті складання загальної психолого-педагогічної характеристики первинного колективу за наступною схемою:

1. Спрямованість колективу (інтереси, потреби учнів, цілі, завдання колективу, духовні цінності).

2. Зрілість суспільної думки: наявність єдиних критеріїв для оцінки діяльності один одного, ефективність впливу на думку учня з боку більшості, спільність ідеалів, наявність хибних ідеалів та помилкових поглядів.

3. Співвідношення офіційної та неофіційної структури колективу.

4. Організованість колективу: наявність/відсутність згуртованості, взаємодопомоги; особливості міжособистісних взаємин.

5. Наявність традицій.

6. Охоплення учнів дорученнями, чергування керівництва і підлеглості.

7. Статус особистості важковиховуваного в колективі за даними соціометрії.

Вивчення важковиховуваного підлітка передбачає:

Діагностику провідної лінії аморальної поведінки, яка має на меті визначити три моменти:

1) який недолік об'єднує всі негативні прояви особистості:

● спотворена спрямованість особистості;

● комплекс антисоціальних потреб, що визначає мотив та цілі поведінки;

● комплекс об'єднаних егоїзмом негативних якостей, наявність яких служить швидкому задоволенню аномальних потреб;

2) на скільки підліток чинить опір педагогічному впливу, як до нього ставиться:

- активно-вороже;

- пасивно - байдуже.

3) співвідношення позитивних та негативних аспектів особистості підлітка.

Для з’ясування зазначених обставин використовуються методи психолого-педагогічної діагностики, зокрема, спостереження та бесіда.

Цілісний аналіз результатів психолого-педагогічного обстеження повинен бути спрямований на вирішення наступних питань:

· які психологічні механізми лежать в основі формування важковиховуваності;

· якою є структура особистості підлітка (спрямованість, інтереси, потреби, цінності, ставлення до себе та до інших, здатність до саморегуляції);

· на які збережені сторони особистості можна спиратись під час корекції;

· які соціальні умови сприяють, а які перешкоджають ефективності корекційної роботи?

На основі психолого-педагогічного обстеження на підлітка складається характеристика з зазначенням історії психічного розвитку, причин та механізмів важковиховуваності, особливостей особистості, соціальних зв’язків, а також тих цінностей та властивостей індивіда, які можна використати у корекційній роботі. Від точності та глибини діагностичної інформації залежить ефективність психолого-педагогічного впливу.