С. П. Миронова, О. В. Гаврилов, М. П. Матвєєва

С.П.МИРОНОВА, О.В.ГАВРИЛОВ, М.П.МАТВЄЄВА

ОСНОВИ КОРЕКЦІЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

 

Кам’янець-Подільський

 

 

З М І С Т

ПЕРЕДМОВА

МОДУЛЬ І. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ КОРЕКЦІЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА СПЕЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

 

Тема 1.1 Діти з порушеннями психофізичного розвитку як суб’єкт корекційної освіти

1. Сутність та класифікація порушень психофізичного розвитку

2. Причини порушень психофізичного розвитку

3. Особливості процесу аномального розвитку

 

Тема 1.2. Корекційна педагогіка як наука

1. Предмет, завдання та понятійно-категоріальний апарат корекційної педагогіки

2. Галузі корекційної педагогіки

3. Перспективи розвитку корекційної педагогіки в Україні

 

Тема 1.3. Загальна характеристика сучасної системи освітньо-корекційних послуг

1. Диференціація системи закладів для дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку

2. Можливості інтегрованого та інклюзивного навчання і виховання дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку

3. Індивідуальне навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку як форма організації корекційно-педагогічного процесу

4. Корекційна спрямованість як основний принцип організації навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку

 

Тема 1.4. Відбір дітей у спеціальні заклади

1. Принципи відбору дітей у спеціальні заклади

2. Організація роботи психолого-медико-педагогічних консультацій

3. Участь педагогів загальноосвітніх закладів у розв’язанні проблеми відбору дітей

 

МОДУЛЬ ІІ. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З НИМИ В УМОВАХ КОРЕКЦІЙНОЇ ТА ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

Тема 2.1. Особливості розвитку, навчання та виховання дітей з порушеннями мовлення

1. Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями мовлення

2. Навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення

3. Особливості роботи вчителя з дітьми, що потребують логопедичної допомоги, в умовах загальноосвітніх шкіл

Тема 2.2. Особливості розвитку, навчання та виховання дітей із затримкою психічного розвитку

1. Сутність, етіологія та класифікація затримки психічного розвитку

2. Психолого-педагогічна характеристика дітей із ЗПР

3. Навчання і виховання дітей із ЗПР у школах та класах інтенсивної педагогічної корекції

4. Корекційні прийоми реалізації індивідуального підходу до дітей із ЗПР в умовах інтегрованого навчання

 

Тема 2.3. Особливості розвитку, навчання та виховання дітей з порушеннями опорно-рухової системи

1. Сутність, етіологія та патогенез порушень опорно-рухової системи

2. Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями опорно-рухової системи

2. Навчання і виховання дітей з порушеннями опорно-рухової системи у спеціальних закладах

3. Корекційні прийоми реалізації індивідуального підходу до дітей з порушеннями опорно-рухової системи в умовах інтегрованого навчання

 

 

Тема 2.4. Особливості розвитку, навчання та виховання дітей з порушеннями слухової функції

1. Роль слуху в розвитку людини

2. Причини виникнення та класифікація порушень слухової функції

3. Навчання і виховання дітей з порушеннями слухової функції у спеціальних закладах

4. Організація допомоги учням з порушеннями слуху в умовах загальноосвітньої школи

 

Тема 2.5. Особливості розвитку, навчання та виховання дітей з порушеннями зорової функції

1. Порушення зору як психолого-педагогічна проблема

2. Класифікація порушень зорової функції та причини їхнього виникнення

3. Навчання і виховання дітей з порушеннями зорової функції у спеціальних закладах

4. Організація допомоги учням з порушеннями зору в умовах загальноосвітньої школи

 

ЛІТЕРАТУРА

 

МОДУЛЬ І.

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ КОРЕКЦІЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА СПЕЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

План

1. Сутність та класифікація порушень психофізичного розвитку

2. Причини порушень психофізичного розвитку

3. Особливості процесу аномального розвитку

Література

1. Бородулина С.Ю. Коррекционная педагогика: психолого-педагогическая коррекция отклонений в развитии и поведении школьников. – Ростов н/Д: Феникс, 2004. – 352 с.

2. Выготский Л.С. Собрание сочинений: в 6-ти томах. Основы дефектологии / Под ред. Т.А.Власовой. - М.: Педагогика, 1983. –Т. 5. – 368с.

3. Ефимова Л.К. Почему болеет ребенок. – К.: Здоров’я, 1984. – 70 с.

4. Лапшин В.А., Пузанов Б.П. Основы дефектологии: Учеб. Пособие для студ. пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1991. – 143 с.

5. Петрова В.Г., Белякова И.В. Кто они, дети с отклонениями в развитии? – 2-е изд.- М.: Флинта: Московский социально-психологический институт. – 2000. – 104 с.

6. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1994. – 143 с.

7. Специальная педагогика: Учебное пособие / Под ред. Н.М.Назаровой. – М.: Академия, 2000. – 400 с.

8. Спеціальна педагогіка: Понятійно - термінологічний словник / За ред. Академіка В.І.Бондаря. – Луганськ: Альма-матер, 2003. – 436 с.

 

Порушення слухової функції

За ступенем виразності та складністю порушення слухової функції поділяються на такі види:

§ глухота – глибоке стійке двостороннє порушення слуху, вроджене або набуте у ранньому віці до того, як у дитини сформувалось мовлення;

§ туговухість – часткова слухова недостатність з різним ступенем виразності, яка є причиною порушень мовленнєвого розвитку;

§ пізнооглухлість – втрата слуху після того, як мовлення було сформованим.

Порушення зорової функції

Відповідно до ступеня порушення функції зорового аналізатора дітей із стійкими вадами зору поділяють на сліпих і слабкозорих:

§ сліпота – зорові відчуття у дітей або зовсім відсутні, або зберігається відчуття світла чи незначний залишковий зір, проте недостатній для звичайної життєдіяльності;

§ слабкозорість – виразне зниження гостроти зору або значне порушення інших зорових функцій (наприклад, звуження меж поля зору), або прогресуюче захворювання. Проте навіть сильно порушений зір є провідним аналізатором.

Важкі мовленнєві порушення

Порушеннями мовлення вважаються відхилення від норми, загальноприйнятої у певному мовленнєвому середовищі, які повністю або частково перешкоджають мовленнєвому спілкуванню та обмежують можливості соціальної адаптації людини.

Специфіка та ступінь відхилень залежать від часу їх виникнення, рівня психічного та інтелектуального розвитку дитини, впливу соціального середовища. Порушення можуть виявлятись в усному чи писемному мовленні у різних його компонентах (звукова сторона, лексика, граматика та ін.) або функціях (комунікативна, мотиваційна, регулююча тощо).

Порушення мовлення можуть бути самостійними, у різних сполученнях, а можуть проявлятись при інших аномаліях, як наслідок основного захворювання.

План

1. Предмет, завдання та понятійно-категоріальний апарат корекційної педагогіки

2. Галузі корекційної педагогіки

3. Перспективи розвитку корекційної педагогіки в Україні

Література

1. Бородулина С.Ю. Коррекционная педагогика: психолого-педагогическая коррекция отклонений в развитии и поведении школьников. – Ростов н/Д: Феникс, 2004. – 352 с.

2. Лапшин В.А., Пузанов Б.П. Основы дефектологии: Учеб. Пособие для студ. пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1991. – 143 с.

3. Миронова С.П. Олігофренопедагогіка. Компактний навчальний курс: Навчальний посібник. - Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський державний університет, редакційно-видавничий відділ, 2008. – 204 с.

4. Синьов В.М. До побудови загальної теорії корекційної педагогіки: визначення предмету науки // Науковий часопис НПУ ім. М.П.Драгоманова. Серія № 19. Корекційна педагогіка та психологія: Зб. наукових праць. – К.: НПУ ім.. М.П.Драгоманова, 2004. - № 1. – С. 3 – 22.

5. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1994. – 143 с.

6. Синьов В.М. Корекційна психопедагогіка. Олігофренопедагогіка: Підручник. – Частина І. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2007. – 238 с.

7. Специальная педагогика: Учебное пособие / Под ред. Н.М.Назаровой. – М.: Академия, 2000. – 400 с.

8. Спеціальна педагогіка: Понятійно - термінологічний словник / За ред. Академіка В.І.Бондаря. – Луганськ: Альма-матер, 2003. – 436 с.

Зв’язок з іншими науками

Клінічними основами корекційної педагогіки слугують: анатомія, фізіологія і патологія людини; психопатологія; невропатологія; генетика; клініка розумової відсталості. Використання знань цих галузей допомагає у проведенні психолого-педагогічної діагностики, розробці корекційних програм, доборі методів роботи з дітьми, що потребують корекції психофізичного розвитку.

Досить тісно корекційна педагогіка пов’язана із спеціальною психологією, яка виконує роль психологічного фундаменту у навчанні, вихованні дітей, корекційній роботі з ними.

Корекційна педагогіка використовує знання вікової і педагогічної психології, соціальної педагогіки і психології.

Сама ж корекційна педагогіка слугує базою для спеціальних методик навчання та виховання учнів з психічними і (або) фізичними порушеннями.

 

План

1. Диференціація системи закладів для дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку

2. Можливості інтегрованого та інклюзивного навчання і виховання дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку

3. Індивідуальне навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку як форма організації корекційно-педагогічного процесу

4. Корекційна спрямованість як основний принцип організації навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку

Література

1. Бородулина С.Ю. Коррекционная педагогика: психолого-педагогическая коррекция отклонений в развитии и поведении школьников. – Ростов н/Д: Феникс, 2004. – 352 с.

2. Колупаєва А.А. Педагогічні основи інтегрування школярів з особливостями психофізичного розвитку у загальноосвітні навчальні заклади: Монографія. – К.: Педагогічна думка, 2007. – 458 с.

3. Лапшин В.А., Пузанов Б.П. Основы дефектологии: Учеб. Пособие для студ. пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1991. – 143 с.

4. Миронова С.П. Олігофренопедагогіка. Компактний навчальний курс: Навчальний посібник. - Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський державний університет, редакційно-видавничий відділ, 2008. – 204 с.

5. Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах // Управління освітою. – 2003. - № 9 (57). – С. 11.

6. Положення про навчально-реабілітаційний центр // Інформаційний вісник. – 1997.- № 11. – С.27 – 30.

7. Положення (тимчасове) про організацію інтегрованого навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладах. - К.- 2002. – 16 с.

8. Положення про спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку. – К. - 2008. – 24 с.

9. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1994. – 143 с.

10. Синьов В.М. Корекційна психопедагогіка. Олігофренопедагогіка: Підручник. – Частина І. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2007. – 238 с.

11. Специальная педагогика: Учебное пособие / Под ред. Н.М.Назаровой. – М.: Академия, 2000. – 400 с.

Інтеграція

Інтеграція відображає спробу залучити учнів з особливими потребами до загальноосвітніх шкіл. Учень пристосовується до вимог школи.

Інтегроване навчання має як переваги, так і проблеми. Переваги, зокрема, проявляються у:

- подоланні ізоляції вихованців;

- можливості отримання освіти за місцем проживання без відриву від сім’ї;

- орієнтації дітей з психофізичними вадами у розвитку на нормальних однолітків;

- реальній соціальній адаптації з раннього віку; оздоровленні емоційної сфери нормальних однолітків;

- навчанні дітей спілкуватися та працювати разом; формуванні у здорових дітей почуття відповідальності за товаришів, які потребують допомоги, емпатії, співчуття.

Процес інтеграції є позитивним ще й через те, що орієнтує педагогів на зміщення акцентів у корекційно-педагогічній роботі з дітьми: об’єктом впливу стає не порушення, а особистість дитини.

Проте на часі в Україні впровадження інтегрованого навчання гальмується такими недоліками:

- недостатня розробленість законодавчо-правової бази;

- слабка інформованість громадськості про проблеми дітей з психофізичними вадами;

- непідготовленість спеціалістів до роботи в системі інтеграції;

- труднощі у науково-методичному забезпеченні навчально-виховного і корекційного процесу.

Ще однією проблемою є ставлення родини до спеціальної освіти. Багатьох батьків не влаштовує варіант перебування їхньої дитини у відокремленому закладі з відривом від сім’ї. Саме тому виникає стихійна інтеграція, коли батьки попри рекомендації ПМПК залишають дітей з психофізичними вадами у масових школах, де вони навчаються без одержання відповідних особливостям їхнього розвитку освітніх послуг.

Як свідчить досвід багатьох країн, вихідним принципом інтеграції дітей з психофізичними вадами є принцип рівних прав і можливостей в одержанні освіти. При цьому інтеграція здійснюється у двох формах: соціальній та педагогічній.

Соціальна інтеграція передбачає соціальну адаптацію дитини з психофізичними вадами у загальну систему соціальних стосунків передусім у межах того освітнього середовища, в яке вона інтегрується (Л.М.Шипіцина). У окремих країнах такий вид інтеграції називають терміном «мейнстрімінг».

Освітня інтеграція передбачає надання дітям з психофізичними вадами можливості спільного навчання в одній школі чи класі з дітьми, що нормально розвиваються, за програмою масової або спеціальної школи (А.А.Колупаєва).

У «Положенні (тимчасовому) про організацію інтегрованого навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладах» (2002р.) визначено, що інтегрована освіта не є альтернативою системі спеціальної освіти дітей з особливими потребами.

Головною метою інтегрованого навчання є створення умов для особистісного розвитку, творчої самореалізації та утвердження людської гідності дітей з особливими потребами.

Завдання інтегрованого навчання:

· забезпечення права дітей з особливими потребами на здобуття середньої загальної освіти в умовах загальноосвітніх навчальних закладів у комплексному поєднанні з корекційно-реабілітаційними заходами;

· різнобічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків і здібностей, формування інтересів і потреб;

· збереження і зміцнення морального і фізичного здоров’я вихованців;

· виховання в учнів любові до праці, здійснення їх допрофесійної підготовки, забезпечення умов для їх життєвого і професійного самовизначення;

· виховання школяра як культурної і моральної людини з етичним ставленням до навколишнього світу і самої себе;

· надання у процесі навчання й виховання кваліфікованої психолого-медико-педагогічної допомоги з урахуванням стану здоров’я, особливостей психофізичного розвитку вихованця.

У існуючих нормативних документах та наукових джерелах описано наступні форми інтегрованого навчання:

ü повна – включення дитини з психологічною готовністю до спільного навчання та відповідним віковій нормі рівнем психофізичного і мовного розвитку в масовий заклад як рівноцінної із здоровими однолітками; корекційну допомогу дитина при цьому одержує згідно потреб у спеціалістів за місцем навчання та проживання;

ü комбінована – діти з близьким до норми рівнем психофізичного та мовленнєвого розвитку навчаються у разом із здоровими однолітками, у процесі навчання одержують допомогу вчителя-дефектолога;

ü часткова - перебування дітей з особливими потребами, котрі не спроможні нарівні із здоровими однолітками оволодіти освітнім стандартом, у масових закладах лише частину дня;

ü тимчасова – періодичне об’єднання зі здоровими дітьми для проведення спільних заходів.

В умовах масової школи інтеграція здійснюється шляхом організації спеціальних класів або включенням дітей з психофізичними вадами до звичайних класів. Наголосимо, що форми інтеграції залежать від рівня розвитку дитини, а саме: повна і комбінована форми є прийнятними для дітей з високим рівнем психофізичного і мовленнєвого розвитку; часткова і тимчасова форми доцільні для дітей з нижчим рівнем розвитку

В інтегрованих (спеціальних) класах (групах) загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладів можуть перебувати діти з психофізичними вадами таких категорій (за умови відповідного висновку психолого-медико-педагогічної консультації (ПМПК)):

§ з порушеннями опорно-рухового апарату (діти з церебральними паралічами, з наслідками поліомієліту у відновному і резидуальному станах, з вродженими і набутими деформаціями опорно-рухового апарату, артрогрипозом, хондродистрофією, міопатією);

§ з порушеннями слуху (з втратою слуху від 30-ти і більше децибел);

§ з важкими мовленнєвими порушеннями (з ринолалією, заїканням, алалією, афазією, дизартрією при нормальному стані слуху і первинно збереженому інтелекті);

§ з порушеннями зору;

§ із затримкою психічного розвитку;

§ з обмеженими можливостями розумового розвитку (легка форма за умови навчання в спеціальному класі або за індивідуальною нецензовою програмою).

Навчання «інтегрованих» дітей здійснюється за навчальними планами і програмами відповідних типів спеціальних шкіл або за індивідуальними планами й програмами з урахуванням категорії порушення. Навчально-виховний процес має бути корекційно спрямованим. Залежно від потреб дитини та її проблем з нею працюють різні спеціалісти: вчитель-дефектолог певної галузі, психолог, соціальний педагог, лікар. Ефективність навчально-виховної, корекційно-розвивальної і лікувально-профілактичної роботи залежить від координованості дій усіх фахівців. До спільної роботи обов’язково залучаються й батьки дитини.

 

Інклюзія

ЮНЕСКО розглядає інклюзію як процес визнання і реагування на різноманітність потреб всіх тих, хто навчається. Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки є особливою системою навчання, що охоплює весь різноманітний контингент учнів та диференціює освітній процес відповідно до потреб учнів усіх груп та категорій.

Інклюзивне навчання передбачає створення освітнього середовища, яке відповідало б потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку (А.А.Колупаєва).

Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та освітнє середовище до потреб учнів, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

Інклюзивна освіта є позитивною не лише для дітей з порушеннями психофізичного розвитку, а й для їх здорових ровесників.

Переваги інклюзивної освіти:

- розуміння суспільством проблем інвалідності;

- солідарність між дітьми з особливими потребами та їх здоровими ровесниками;

- формування у дитини з вадами розвитку моделі здорового повноцінного способу життя;

- створення умов для соціальної адаптації та найбільш повного розкриття свого потенціалу у дитини з вадами розвитку;

- зосередження уваги на можливостях і сильних сторонах особистості дитини;

- можливість усіх дітей жити разом із родиною;

- виховання у здорових дітей толерантності, комунікабельності, більш адекватної самооцінки, меншої агресії, вміння цінувати своє здоров’я;

- реальна інтеграція та суспільна адаптація.

Існуючі бар’єри:

- архітектурна недоступність шкіл;

- недостатність знань і навіть упередженість адміністрації та педагогів шкіл, батьків здорових учнів щодо проблем дітей з психофізичними порушеннями і неготовність до їхнього включення у колектив здорових однолітків;

- відсутність знань у батьків дітей з психофізичними порушеннями про відстоювання прав дітей на освіту, страх перед системою освіти і соціальної підтримки;

- відсутність у школах достатньої матеріально-технічної бази для інклюзивної освіти (підручники, посібники, ТЗН, спеціальне обладнання);

- методична неготовність педагогів і психологів загальноосвітніх закладів;

- відсутність спеціальних посад (медики, спеціальні психологи, корекційні педагоги) у загальноосвітніх закладах для здійснення психолого-педагогічного супроводу дітей з психофізичними порушеннями.

Принципи інклюзивної освіти:

ü цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень;

ü кожна людина є здатною відчувати і думати;

ü кожна людина має право на спілкування й на те, щоб її почули;

ü усі люди потребують один одного;

ü справжня освіта може здійснюватись лише у контексті реальних взаємостосунків;

ü усі люди потребують підтримки і дружби ровесників;

ü для усіх учнів досягнення прогресу скоріше можуть бути у тому, що вони можуть робити, ніж у тому, що не можуть;

ü різноманітність посилює усі сторони життя людини.

Інклюзивна освіта здійснюється через формування спеціального інклюзивного класу, наповнюваність якого має становити не більше 20 учнів. У класі (групі) може бути не більше трьох дітей з психофізичними вадами, при цьому доцільно добирати дітей однієї категорії порушення (нозології).

Як і при інтеграції навчання дітей здійснюється за навчальними планами і програмами відповідних типів спеціальних шкіл або за індивідуальними планами й програмами з урахуванням конкретної категорії порушення. У процесі навчання і виховання реалізуються корекційні завдання.

Ефективність інклюзивної освіти залежить від здійснення психолого-педагогічного супроводу, який має забезпечуватись скоординованими діями команди фахівців: вчитель-дефектолог певної галузі, психолог, соціальний педагог, лікар, батьки дитини.

В цілому для забезпечення ефективного інтегрованого чи інклюзивного навчання дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку, є необхідним створення відповідних умов:

- раннє виявлення вад розвитку і започаткування корекційної роботи;

- правильне діагностування розвитку дитини та урахування її можливостей;

- психологічна готовність дитини і її батьків до навчання спільно зі здоровими однолітками;

- тісна співпраця з батьками, надання їм необхідного мінімуму дефектологічних знань, психотерапевтичної і консультативної допомоги;

- відповідна підготовка педагогів загальноосвітніх закладів для здійснення фахового супроводу «інтегрованих» чи «інклюзованих» дітей;

- створення спеціальних умов в класі, школі (необхідне обладнання, охоронний режим тощо);

- підготовка здорових учнів класу до взаємодії з аномальною дитиною;

- супровід інтегрованого учня фахівцем – дефектологом, надання дитині кваліфікованої корекційної допомоги;

- забезпечення психологічного супроводу.

Оцінювання

Для кожного типу спеціальної загальноосвітньої школи МОН України рекомендовано відповідні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з урахуванням особливостей їхнього психофізичного розвитку та можливостей.

Основними функціями перевірки і оцінювання навчальних досягнень учнів усіх типів шкіл є:

ü контролююча – визначення рівня засвоєння навчальної програми, виявлення готовності до засвоєння нового матеріалу;

ü навчальна – стимулювання зусиль учнів до подолання труднощів, повторення, уточнення, систематизації, застосування знань і вмінь; формування в учнів адекватних критеріїв оцінювання якості своїх знань і вмінь;

ü діагностико-коригуюча – з’ясування причин труднощів, виявлення прогалин у знаннях і вміннях; внесення коректив, спрямованих на подолання цих прогалин у діяльність учнів і вчителя; надання своєчасної допомоги;

ü стимулюючо-мотиваційна – стимулювання учнів поліпшувати свої досягнення, формування позитивної мотивації до навчання;

ü розвивально-виховна – формування вмінь цілеспрямованої діяльності, розвиток відповідальності, працелюбності, активності, охайності, самостійності та інших особистісних якостей учнів;

ü реалізація індивідуального підходу – знаходження відповідного рівня навантаження для кожного учня; вивчення ставлення учня до труднощів, успіхів, оцінки.

 

Перевірка навчальних досягнень учнів здійснюється у межах матеріалу, визначеного навчальними програмами певного типу школи. При цьому враховуються можливості дітей та особливості їхнього психофізичного розвитку. Оцінювання ґрунтується на позитивному принципі, тобто передусім враховуються досягнення учня, а не його невдачі.

Об’єктами перевірки і оцінювання виступають структурні компоненти навчальної діяльності, а саме:

1. Змістовий компонент – знання дітей.

При оцінюванні враховуються такі характеристики знань:

- повнота (від фрагментарного відтворення навчального матеріалу до відтворення у повному обсязі);

- правильність (від не завжди точного до правильного відтворення навчального матеріалу);

- усвідомленість – (від розуміння в основному до вміння пояснити, обґрунтувати);

- застосування знань (адекватність, самостійність, різні умови, використання допомоги).

2. Операційно-організаційний компонент – дії, способи дій, діяльність:

а) предметні (відповідно до змісту основних навчальних предметів);

б) розумові (порівнювати, класифікувати, абстрагувати, узагальнювати тощо) та загальнонавчальні (аналізувати, планувати, організовувати, контролювати процес і результати виконання завдання, вміння користуватись підручником тощо).

Оцінюються такі характеристики:

- правильність;

- швидкість;

- свідомість дій;

- новизна умов (за зразком, аналогічне, нове);

- самостійність виконання;

- якість виконаної роботи;

- цілеспрямованість.

3. Емоційно-мотиваційний компонент – ставлення до навчання.

Оцінюються такі характеристики:

- характер і сила (байдуже, недостатньо виразне позитивне, зацікавлене, виразне позитивне);

- дійовість (від пасивного до дійового);

- сталість (від епізодичного до сталого).

Навчальні досягнення учнів спеціальної школи оцінюються за 4-марівнями і відповідними їм балами:

1) Перший рівень – початковий (1 - 3 бали).

2) Другий рівень – середній (4 – 6 балів).

3) Третій рівень – достатній (7 – 9 балів).

4) Четвертий рівень – високий (10 – 12 балів).

Якісні критерії цих рівнів розроблено у відповідності з типами спеціальних шкіл.

План

1. Принципи відбору дітей у спеціальні заклади

2. Організація роботи психолого-медико-педагогічних консультацій

3. Участь педагогів загальноосвітніх закладів у розв’язанні проблеми відбору дітей

Література

1. В.М.Астапов Введение в дефектологию с основами нейро- и патопсихологии. -М.: Международная педагогическая академия, 1994.- 216 с.

2. Коррекционная педагогика в начальном образовании / Под ред. Г.Ф.Кумариной. – М.: Академия, 2001. – 320 с.

3. Лапшин В.А., Пузанов Б.П. Основы дефектологии: Учеб. Пособие для студ. пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1991. – 143 с.

4. Миронова С.П. Олігофренопедагогіка. Компактний навчальний курс: Навчальний посібник. - Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський державний університет, редакційно-видавничий відділ, 2008. – 204 с.

5. Положення про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації // Інформаційний вісник. – 2004.- № 7. – С.28 – 36.

6. Психолого-педагогическое консультирование и сопровождение развития ребенка: Пособие для учителя-дефектолога / Под ред. Л.М. Шипицыной. – М.: ВЛАДОС, 2003. – 528 с.

7. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1994. – 143 с.

 

Функції ПМПК

Згідно “Положення про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації” їх діяльність спрямовується на:

- виявлення, облік, діагностичне обстеження дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку віком до 18 років;

- рекомендація дітям спеціальних дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, лікувальних закладів відповідного типу, установ та закладів системи праці та соціального захисту населення;

- надання індивідуальної корекційної допомоги та добір відповідних програм навчання дітей з вадами психофізичного розвитку;

- консультування батьків (осіб, які їх замінюють), педагогів, психологів, медичних працівників з питань навчання, виховання, соціальної адаптації та інтеграції у суспільне життя дітей з відхиленнями у психофізичному розвитку;

- просвітницьку діяльність серед населення.

Основними завданнями районних та міських психолого-медико-педагогічних консультацій є наступні:

· здійснення психолого-медико-педагогічного обстеження дітей з метою виявлення особливостей їхнього розвитку; встановлення діагнозу і визначення адекватних умов навчання, виховання, працевлаштування;

· підтвердження, уточнення і зміна раніше встановленого діагнозу для визначення відповідного типу навчально-виховного і лікувального закладу та доцільності перебування в ньому дитини;

· своєчасне виявлення й облік дітей з вадами у розвитку різних категорій;

· консультативно-методична допомога батькам (особам, що їх замінюють), педагогам, лікарям, працівникам правоохоронних органів з питань навчання, виховання і лікування дітей з вадами розвитку, порушеннями поведінки, труднощами навчання;

· проведення роз’яснювальної роботи серед населення, працівників закладів освіти, охорони здоров’я, соціального захисту про необхідність своєчасного виявлення дітей і підлітків з проблемами розвитку з метою надання їм кваліфікованої психолого-медико-педагогічної допомоги;

· організація, координація, консультативно-методична допомога шкільним ПМПК та контроль за їх роботою;

· участь у розвитку мережі спеціальних навчально-виховних закладів;

· направлення дітей і підлітків до науково-дослідних центрів та лікувально-профілактичних закладів для поглибленого і динамічного вивчення їх захворювання чи проблеми у розвитку.

МОДУЛЬ ІІ.

План

1. Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями мовлення

2. Навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення

3. Особливості роботи вчителя з дітьми, що потребують логопедичної допомоги, в умовах загальноосвітніх шкіл

Література

9. Бородулина С.Ю. Коррекционная педагогика: психолого-педагогическая коррекция отклонений в развитии и поведении школьников. – Ростов н/Д: Феникс, 2004. – 352 с.

10. Коррекционная педагогика в начальном образовании / Под ред. Г.Ф.Кумариной. – М.: Академия, 2001. – 320 с.

11. Лапшин В.А., Пузанов Б.П. Основы дефектологии: Учеб. Пособие для студ. пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1991. – 143 с.

12. Логопедия: Учебник для студ. деф. фак-тов пед. вузов / Под ред. Л.С.Волковой, С.Н.Шаховской. – М.: ВЛАДОС, 1998. – 680 с.

13. Положення про спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку. – К. - 2008. – 24 с.

14. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1994. – 143 с.

15. Специальная дошкольная педагогика: Учебное пособие / Под ред. Е.А. Стребелевой. – М.: Академия, 2001. – 312 с.

16. Специальная педагогика: Учебное пособие / Под ред. Н.М.Назаровой. – М.: Академия, 2000. – 400 с.

 

Дошкільні заклади

У системі дошкільної освіти дитина з порушеннями мовлення може одержувати допомогу у спеціальних логопедичних групах (окремих ДНЗ), які диференціюються таким чином:

1) для дітей з ФФН;

2) для дітей із ЗНМ;

3) для дітей із заїканням.

У ці групи приймаються діти із первинно порушеним мовленням і збереженим слухом та інтелектом. Тривалість перебування у цих групах визначається відповідно до якості мовленнєвого порушення дитини. Основною метою спеціальних логопедичних дошкільних закладів (груп) є корекція мовленнєвих порушень у дітей та повноцінна підготовка їх до навчання у масовій школі.

Навчання і виховання здійснюються на основі програм масового дошкільного закладу, адаптованих до особливостей психофізичного розвитку цієї категорії вихованців. Ефективність логопедичної допомоги у дошкільних закладах залежить від комплексного психолого-медико-педагогічного впливу та співпраці з батьками. Безпосередню корекцію мовленнєвих порушень здійснюють логопеди. З вихованцями логопедичних груп працюють не лише логопеди, а й вихователі, завданням яких є закріплення мовленнєвих навичок, вироблених на логопедичних заняттях, розвиток дітей та формування у них знань відповідно до програми ДНЗ. На заняттях з музики і фізичного виховання здійснюється зміцнення здоров’я дітей, розвиток координації рухів і позитивних емоцій, логоритмічний вплив. Психолог працює над подоланням недорозвитку окремих пізнавальних процесів, проблем емоційно-вольової сфери і поведінки. По необхідності діти одержують медикаментозне лікування, фізпроцедури, беруть участь у заняттях з ЛФК. Закріплення одержаних знань, створення позитивної атмосфери для розвитку забезпечують батьки дитини.

План

1. Сутність, етіологія та класифікація затримки психічного розвитку

2. Психолого-педагогічна характеристика дітей із ЗПР

3. Навчання і виховання дітей із ЗПР у школах та класах інтенсивної педагогічної корекції

4. Корекційні прийоми реалізації індивідуального підходу до дітей із ЗПР в умовах інтегрованого навчання

Література

1. Актуальные проблемы диагностики задержки психического развития / Под ред. К.С. Лебединской. – М.: Педагогика, 1982. – 234 с.

2. Безруких М.М., Ефимова С.П. Знаете ли вы своего ученика? – М.: Просвещение, 1991. – 176 с.

3. Безруких М.М., Ефимова С.П., Круглов Б. Почему учиться трудно? – М.: Семья и школа, 1995. – 207 с.

4. Зинченко С.Н. Трудные дети.- К.: Радянська школа, 1988.- 62 с.

5. Ілляшенко Т.Д., Рождественська М.В. Допоможіть дитині розвиватися. – Кам'янець-Подільський: Абетка, 1998. – 104 с.

6. Ілляшенко Т.Д., Стадненко Н.М. Аномальна дитина в школі: Навчально-методичний посібник. – К.: ІСДО, 1995. – 120 с.

7. Ілляшенко Т.Д. Чому їм важко вчитися. Методичний посібник. – К.: Початкова школа, 2003. – 128 с.

8. Положення про спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку. – К. - 2008. – 24 с.

9. Психология детей с задержкой психического развития / Сост. О.В.Защиринская. – СПб.: Речь, 2003. – 214 с.

10. Психология детей с отклонениями и нарушениями психического развития / Сост. В.М.Астапов, Ю.В.Микадзе. – СПб.: Питер, 2001. – 384 с.

11. Специальная психология: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений / Под ред. В.И.Лубовского. – М.: Академия, 2006. – 464 с.