Сутність, зміст і складові частини воєнної доктрини України

Сутність воєнної доктрини України

Доктрина – це наукова (філософська) теорія.

Воєнна доктрина – це воєнна теорія, викладена у формі офіційно прийнятих цільових установок та керівних принципів.

Воєнна доктрина України є складовою частиною концепції національної безпеки і становить сукупність керівних принципів, військово-політичних, військово-стратегічних, військово-економічних і військово-технічних погдядів на гарантування воєнної безпеки держави шляхом політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів.

Національна безпека – це система, котра відображає стан захищеності національних інтересів від внутрішніх та зовнішніх загроз, забезпечує стійкий прогресивний розвиток особистості, суспільства та держави. Вона визначає відсутність небезпеки для конкретних об’єктів чи суб’єктів, котрими є особистість, суспільство, держава.

Основні положення Воєнної доктрини зв'язані з характером суспільного ладу, політикою правлячого класу, рівнем розвитку засобів ведення війни, воєнної науки тощо.

Воєнна доктрина повинна відповідати (дати повну відповідь) на п'ять основних питань:

* з яким противником прийдеться вести війну;

* якщо неможливо запобігти війні, то передбачити можливий характер її ведення. Які цілі і завдання можуть стояти перед державою та її Збройними Силами в цій війні;

* які потрібно мати Збройні Сили, щоб виконати ці завдання, в якому напрямку проводити воєнне будівництво;

* якими способами вести війну, якщо її розв'яжуть реакційні сили;

* як здійснювати підготовку держави до війни.

Наша держава твердо і непохитно проводить миролюбну політику, головною метою якої є створення сприятливих умов для подальшого розвитку держави, її революційного обновлення, забезпечення народу працю і життя в умовах миру та свободи, ліквідувати гонку озброєння та загрозу сучасної війни, затвердити міжнародну безпеку, Україна приєдналася до договору про заборону та нерозповсюдження зброї масового ураження, передачу та знищення тактичної та ядерної зброї.

Доктрина не видумується та не винаходиться, а складається об'єктивно. Всі її складові частини (елементи) і основні положення виникають з реально існуючих умов і передусім, з внутрішньої та зовнішньої політики держави, її соціально-політичних, економічних та географічних особливостей, рівня розвитку виробництва, а також стану озброєння та наукові розробки теорії ведення війни.

Воєнна доктрина України – основа її воєнного будівництва, спирається на аналіз геополітичної ситуації в світі та довгострокові наукові прогнози її розвитку.

Доктринальні положення є обов’язковими для державних органів, організацій, органів самоврядування та громадян України і є основою узгодження їх зусиль у зміцненні національної воєнної безпеки України.

На основі воєнної доктрини розробляється концепція будівництва видів ЗС України, родів військ, інших військових формувань України і контрактні програми їх реалізації.

В її основі лежать ідеї та положення Декларації про незалежність України. Це являє собою головний стержень змісту доктрини України. Найбільш принциповими установчими цілями та положеннями є:

1. в воєнній доктрині України пріоритет віддається не підготовці до війни, а її попередженню, закріпленню міжнародної безпеки.

2. їй придасться оборонний напрямок.

В преамбулі доктрини говориться, що стратегічним завданням України в галузі оборони є захист її державного суверенітету і політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та недоторканості кордонів.

Свою воєнну безпеку Україна розглядає, як стан воєнної захищеності національних інтересів в умовах потенційної та реальної загрози.

зміст і складові частини воєнної доктрини та їх характеристика

Воєнна доктрина включає три основні складові частини (аспекти):

* воєнно-політичні аспекти;

* воєнно-технічні аспекти;

* воєнно-економічні аспекти.

Коротко розглянемо всі аспекти доктрини.

І. Воєнно-політичні аспекти. В першому розділі вказується, що головною метою воєнної політики України є гарантування національної безпеки України від зовнішньої воєнної загрози, відведення війни, підтримання міжнародного миру і безпеки.

Україна будує свої відносини з іншими державами на основі принципів рівноправності, взаємоповаги, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи.

Здійснюючи свій зовнішньополітичний і воєнно-політичний курс згідно з національними інтересами, Україна:

* не пред'являє територіальних претензій до інших країн і не признає жодної територіальної претензії до себе;

* строго дотримується принципу недоторканості своїх державних кордонів;

* поважає державний суверенітет і політичну незалежність інших держав та визнає за ними право на вирішення всіх питань своєї національної безпеки, відповідаючих своїм інтересам без нанесення збитків (спаду) безпеки інших держав;

* дотримується паритетного та збалансованого скорочення всіх видів Збройних Сил і озброєнь в регіонах та в світі, виходячи з умов забезпечення оборонної необхідності кожної держави;

* відстоює всі вирішення міждержавних суперечностей тільки політичними та іншими прийнятими відповідно з нормами міжнародного права засобами і шляхом прийняття всіма державами обов'язків про взаємний ненапад.

* будує свої відносини з іншими державами незалежно від їх суспільно-політичного ладу і воєнно-політичного орієнтування на взаємне вирішення всіх питань безпеки сторін;

* забороняє використовувати свої Збройні Сили для вирішення політичних завдань на своїй території;

* виступає проти розташування іноземних військ на своїй території і на території інших держав без їх на те згоди;

* виключає своє одностороннє та повне роззброєння.

Головними причинами війни та воєнних конфліктів можуть стати економічні, політичні, територіальні, національно-етнічні, релігійні та інші суперечності, які державами не завжди вирішуються безконфліктно.

Своїм потенціальним противником Україна вважатиме державу, послідовна політика якої становить воєнну небезпеку для неї, веде до втручання у внутрішні справи України, зазіхання на її територіальну цілісність та національні інтереси.

Україна засуджує війну як знаряддя національної політики, додержується принципу незастосування сили та загрози силою і виступає за вирішення всіх міжнародних питань та конфліктів виключно політичними методами:

• бере участь в скороченні військ;

• виключає воєнне втручання в її внутрішні справи;

• головна мета в можливій війні полягає у відбитті збройної агресії і припиненні воєнних дій політичними і дипломатичними засобами;

• застосовує свої Збройні Сили виключно у випадках збройної агресії проти неї або при виконанні своїх міжнародних обов'язків.

Ставлення України до ядерної зброї та інших видів ЗМВ.

* застосування ядерної зброї - недопустимо;

* загальне ядерне роззброєння;

* Україна ніколи не буде застосовувати ядерну зброю, виключає її з арсеналу зовнішньої політики;

* Україна є без’ядерною державою.

ІІ. Воєнно-технічні аспекти.

1. Основні напрямки забезпечення воєнної безпеки.

Основними завданнями в мирний час є:

- прогнозування мети і характеру можливої війни для її запобігання;

- будівництво власних Збройних Сил в межах розумної достатності;

- підтримання воєнного потенціалу на рівні, достатньому для стримування агресії;

- забезпечення недоторканості державних кордонів в повітрі, на суші та на морі;

- припинення можливих провокацій та посягань на суверенітет країни;

- підтримання постійної готовності Збройних Сил до відбиття можливої агресії з боку будь-якої держави із повітряно-космічного простору, суші або моря.

У воєнний час:

- мобілізація всіх матеріальних та людських ресурсів країни для відбиття збройної агресії;

- завдання поразки агресору, позбавлення його можливості продовжувати війну та припинення дій за умов, вигідних для України.

Воєнна безпека України досягається за рахунок:

* єдиних політично-дипломатичних зусиль, спрямованих на зниження рівня воєнного протистояння;

* створення зон, ільних від зброї масового ураження;

* активних колективних акцій для вирішення конфліктів, що виникають;

*наявності військ постійної готовності та резервів, які за своєю чисельністю, оснащенням, бойовою злагодженістю і ступенем розгорнутості забезпечували б відбиття агресії;

*відмобілізування і стратегічного розгортання всіх Збройних Сил та організованого вступу держави у війну;

*здатності вести воєнні дії на суші, на морі, в близькому космосі та повітрі;

*забезпечення високого рівня майстерності, морально-психологічної та професійної підготовки особового складу до виконання завдань збройної боротьби за будь-яких умов бойових обставин;

*оснащення Збройних Сил новітніми засобами збройної боротьби;

*готовність виділити відповідні військові формування до складу військ ООН.

2. Завдання збройних Сил і принципи будівництва.

Основним завданням Збройних Сил є захист незалежності, територіальної цілісності, недоторканості України. Їх розбудова здійснюється згідно з національним законодавством і ратифікованими Україною міжнародними договорами та угодами з військових питань.

Основними принципами будівництва Збройних Сил є:

* проведення оборонної, мобілізаційної, бойової та морально-психологічної підготовки особового складу з урахуванням засобів збройної боротьби та принципів воєнного мистецтва;

* комплектування їх на основі загального військового обов'язку і за контрактом з поступовим переходом до професійної армії;

* військово-патріотичне виховання призовної молоді, особового складу на національно-історичних традиціях;

* вирішення комплексу питань, пов'язаних з соціальним захистом військовослужбовців;

* повна департизація (заборона військовослужбовцям брати участь у діяльності політичних партій, рухів).

ЗСУ мають у своєму складі види і роди військ та інші військові формування і об'єкти, необхідні для забезпечення обороноздатності держави та передбачені чинним законодавством.

Якісними ознаками будівництва Збройних Сил є: бойова здатність; бойова ефективність; бойова стійкість; мобільність; інформованість; керованість; живучість; готовність до мобілізації; готовність до виконання бойового завдання.

ІІІ. Воєнно-економічні аспекти.