Комунікативні бар’єри і підвищення ефективності комунікацій у міжнародних корпораціях

1.Здійснення комунікацій - це зв’язуючий процес, необхідний для будь-якої важливої управлінської дії.

2.Комунікації - це обмін інформацією між людьми.

3.Між організацією і її оточенням, між вище і нижче розташованими рівнями, між підрозділами організації необхідним є обмін інформації. Керівники зв’язуються напряму з підлеглими, незалежно від того чи то є індивіди, чи групи. Існують також чутки - як неформальна інформаційна система.

4.Основними елементами комунікаційного процесу є

відправник,

повідомлення,

канал,

отримувач.

5.Етапи процесу -

розробка ідеї,

кодування і вибір каналу,

передача,

розшифровка (декодування).

6.Обернений зв’язок, тобто реакція покупця, яка показує, чи є зрозумілою чи незрозумілою передана інформація, допомагає подолати шум.

7.Шум в інформаційній системі - це те, що викривлює зміст внаслідок мовних відмінностей, відмінностей у сприйнятті, а також фізичних взаємодій.

8.Відмінності у сприйнятті є поширеною перепоною на шляху обміну інформацією, оскільки люди реагують лише на те, що сприймають. Якщо у них різні системи цінностей і переваг, вони, скоріше за все, будуть сприймати і інтерпретувати інформацію по-різному.

9.Семантичні відхилення, тобто неспівпадання способів використання слів і їх значень, є поширеною вадою в інформаційних обмінах з використанням слів як символів.

10.Невербальні сигнали можуть ускладнювати комунікацію, якщо вони вступають у протиріччя із значенням слів.

11.Поганий обернений зв’язок і невміння слухати заважають ефективному обміну інформацією.

12.Керівник може підвищити ефективність міжособових обмінів, проясняючи ідеї до того, як повідомляти їх, враховуючи можливі відмінності - семантики і сприйняття, - подаючи значення мови поз, жестів і інтонацій, використовуючи емпатію і заохочуючи формування оберненого зв’язку.

13.Поширеними перепонами на шляху обміну інформацією в організаціях слугує фільтрація поганих новин підлеглими, перевантаження інформаційної сітки і незадовільна структура організації.

14.Обмін інформацією в організації можна покращити, створивши системи оберненого зв’язку, регулюючи інформаційні потоки, здійснюючи управлінські дії, що сприяли б формуванню вхідних і бокових гілок інформаційного обміну, розвертаючи системи збору пропозицій, друкуючи матеріали інформаційного характеру для використання всередині організації і застосовуючи досягнення сучасної інформаційної технології.

Особливості контролю в м/н середовищі.

Суть процесу контролю.

Контроль - це особливий вид діяльності на підприємстві, який зосереджений на спостереженні за процесом управління та на його оцінці. Контроль є кінцевою функцією менеджменту, і прорахунки й недоліки у його виконанні призводять до погіршення результатів господарювання. Водночас належний контроль сприяє досягненню поставлених цілей.

Три складові контролю:

-установлення стандартів;

-оцінка виконання;

-коригування.

Функція контролю може розглядатись і як зворотній зв’язок системи, рис. 1.

Рис.1. Контроль як зворотній зв’язок системи.

Як видно з цієї схеми, контроль розпочинається з бажаного виконання, яке грунтується на стандартах. У процесі діяльності досягається фактичне виконання, яке піддається оцінці й порівнюється зі стандартами. Якщо виникають відхилення реального виконання від стандартів, то треба виявити причини цих відхилень, розробити і реалізувати програму відповідних коригувальних дій. Після коригування процес має повернутися до бажаного виконання (стандарту), за яким настає наступний цикл, і т.д.

Контроль є таким типом діяльності щодо управління м/н фірмою, який дає змогу вчасно виявити проблеми, розробити і здійснити заходи, спрямовані на коригування ходу та змісту робіт в організації до того часу, коли проблеми набудуть ознак кризи. Одночасно контроль дає можливість виявити та поширювати позитивні починання, підтримувати найбільш ефективні напрями діяльності на підприємстві.

Головна мета контролю: сприяти зближенню фактичних і необхідних результатів виконуваних робіт, тобто забезпечити виконання завдань (досягнення цілей), що стоять перед підприємством.

Контроль як управлінська діяльність має відповідати таким вимогам:

-бути всеосяжним та об’єктивним, тобто зорієнтованим на адекватне відображення досягнутих параметрів відносно встановлених цілей та обраних стратегій;

-орієнтуватися на кінцеві результати, в цьому контексті контроль розглядається як засіб досягнення цілей;

-повинен мати безперервний та регулярний, незворотній характер;

-бути гнучким, тобто не заважати виконанню основної роботи (на противагу “радянським системам” контролю, коли “під цю функцію” будувалася система);

-відповідати змісту тих робіт, які контролюються, перевіряти не тільки кількість і термін, а й якість роботи;

-бути зрозумілим для тих, кого контролюють та перевіряють;

-бути своєчасним, щоб мати змогу втручання і коригування процесів, що відбуваються;

-забезпечувати перевіряючих необхідною повною, зрозумілою та лаконічною інформацією;

-бути економічним, тобто відповідати вимозі: затрати на його проведення не можуть бути більшими, ніж ті результати, яких досягають у процесі контролю;

-має бути дієвим, тобто не обмежуватися виявом фактичного стану об’єкта контролю, а й супроводжуватися відповідними рішеннями.

Найбільш об’єктивним та ефективним контроль буде тоді, коли вироблено систему нормативів (стандартів) виконуваних робіт і кінцевих результатів (цілей). Насамперед повинні розроблятися нормативи витрат грошей та часу, що доповнюються системою тих показників, які керівники підприємства (або стратегічної програми) вважають найважливішими щодо діяльності об’єктів контролю. Найчастіше нормативи (стандарти) розробляються за такими групами: цінові, доходні, програмні (техніко-економічні), фізичні (для виробів і технологічних процесів), поведінкові тощо. Часто нормативами (стандартами) є відповідні стратегічні цілі та планові параметри стратегій. У цих випадках установлюються певні інтервальні значення для нормативів (мінімум та максимум).

Стандарти, чи нормативи, - це переважно кількісні характеристики процесу чи явища, що знаходять вираз у відповідних показниках. Визначення цих показників - найскладніша за змістом робота, тому що треба передбачити надходження відповідної інформації для їх розрахунків.

Типи стандартів:

-фізичні стандарти - виробництво, продаж;

-цінові стандарти - маркетинг, збут;

-стандарти капіталу - фінанси;

-стандарти доходів - фінанси;

-програмні стандарти - виробничі підрозділи;

-невловимі стандарти - менеджери всіх рівнів;

-цілі як стандарти - лінійні підрозділи;

-стратегічні плани як контрольні точки для стратегічного контролю.

Системи контролю.

Контроль і перевірка виконання стратегічних планів і програм потребують вироблення взаємозв’язаних систем контролю на підприємствах, які охоплюють підсистеми контролю за:

-технологічними процесами;

-якістю продукції та праці;

-додержанням чинного законодавства, що регулює діяльність підприємства;

-виконанням окремих завдань, етапів, напрямів та стратегічних програм і планів у цілому;

-виконанням рішень, вказівок, наказів, розпоряджень вищого керівництва підприємства;

-додержанням установлених фінансово-економічних параметрів функціонування підприємства тощо.

Класифікація систем контролю

Ознаки класифікації

Види систем контролю, що застосовуються

Цілі та завдання системи контролю

Поточний контроль виконання рішень

Контроль за діяльністю окремих виробничо-управлінських підсистем

Стратегічний контроль

Час здійснення контролю

Попередній контроль

Поточний контроль

Підсумковий контроль

Об ’єкт контролю

Строки виконання наказів, розпоряджень, окремих завдань, документів тощо Якість роботи (окремих виконавців, груп, підрозділів тощо)

Додержання встановле- них параметрів (норма- тивів, стандартів) - тех- нічних, економічних, організаційних тощо.

Глибина керівного впливу

Система спостереження та одержання інформа- ції за ходом виконува- них робіт (моніторинг)

Оперативне втручання в процеси виробництва та управління

Контроль за результа-тами виробничої та управлінської діяльнос- ті (евіфінальний контроль із впливом на майбутні рішення)

Обладнання, що використовується для контрольних операцій

Журнали, картотеки, табло, графіки, персо- нальні книжки виконав- ців тощо (ручні системи)

Автоматизований контроль виконання (ЕОМ, датчики, прилади тощо)

Комбіновані системи контролю (машиноручні)

Контрольна м/н рівні.

Коли організація здійснює свій бізнес на м/н рівні, функція контролю набуває додатковий ступінь складності. Менеджери повинні не лише встановлювати стандарти, вимірювати результативність і здійснювати коригуючі дії для свого бізнесу в країні базування, але й здійснювати аналогічні операції для свого м/н бізнесу за її межами. Очевидно, що чим глобальніший їх бізнес, тим складніше здійснювати функцію контролю.

Додатковий фактор, що ускладнює ситуацію з контролем, пов’язаний з можливими комунікаційними проблемами, що виникають між центральною штаб-квартирою корпорації і її філіями і дочірніми фірмами. Подібні проблеми можуть виникати із-за географічної віддаленості, мовних і культурних бар’єрів. Так, наприклад, американський стиль контролю полягає у тому, щоб вибрати ряд співробітників і покласти на них відповідальність за досягнення цілей і проведення програм. У рамках мексиканської культури відповідальність сприймається як щось фатальне. Якщо менеджер-американець скаже менеджеру-мексиканцю із мексиканського відділку фірми, що той несе особисту відповідальність за невдачу, то нанесе йому серйозну образу. Більше того, детальне інформування, яке є елементом деяких систем жорсткого контролю, неприйнятне з точки зору ряду національних культур.

Менеджерам, що спіткнулись з проблемами здійснення контролю на м/н рівні, можна порадити скористатись наступними прийомами:

1)періодично проводити наради у штаб-квартирі фірми з відповідним персоналом зарубіжних відділень і філій;

2)здійснювати візити керівництва центрального офісу корпорації у зарубіжні філії і дочірні компанії;

3)назначати на роботу в зарубіжні філії менеджерів з центральної штаб-квартири;

4)вимагати надання звітів із зарубіжних відділень в штаб-квартиру фірми з детальним описанням результатів діяльності по окремим напрямкам робіт;

5)здійснювати різноманітні види бюджетно-фінансового контролю.

Фірма “Інтернешнл Телефон енд Телеграф” (“Ай Ті Ті”), наприклад, щомісячно проводить наради менеджерів всіх своїх відділень у штаб-квартирі корпорації у Нью-Йорку. На ці наради запрошуються керівники всіх прибуткових і збиткових структурних одиниць фірми. На нарадах обговорюються звіти, підготовлені кожним таким підрозділом. У цих звітах відображені детальні відомості про обсяг продаж, прибуток, відсотки на вкладений капітал і т.д. Крім цього, очікується, що всі менеджери повідомлять про свої поточні і очікувані проблеми, що виникають під час господарської діяльності. Більше того, вони повинні бути у змозі пояснити, чому виникли ці проблеми і як вони збираються їх вирішити.

Аналізуючи результативність діяльності зарубіжних філій фірми, потрібно обов’язково пам’ятати, що покладати на менеджера філії відповідальність можна лише за те, що знаходиться під його контролем. Так, наприклад, якщо з’ясується, що основною причиною слабкої результативності зарубіжної філії є дії уряду чи раптове підвищення цін на сировину або матеріали, то покладати за це відповідальність на менеджера не варто, оскільки ці фактори знаходяться поза межами його контролю. З іншого боку, звичайно, у тій мірі, в якій вплив цих факторів можна було передбачити, відповідальність за результати потрібно покласти на менеджера. Якщо якісь тенденції могли бути прийняті до уваги, то потрібно удосконалити систему планування зарубіжної філії так, щоб вона давала можливість врахування тенденцій, які характеризуються високою вірогідністю впливу на показники діяльності філії.

До нефінансових характеристик, які підлягають контролю, належать частка продукції фірми на ринку, продуктивність праці, образ фірми у країні і у суспільстві, моральний рівень співробітників, взаємовідносини з профсоюзами і відносини з урядом приймаючої країни.

Три основні вимоги до контролю в м/н компаніях:

1)Стандарти м МНК повинні враховувати як загальнокорпоративні цілі так і місцеві умови.

2)Інформація, що міститься у звітах, повинна віддзеркалювати не тільки поточне виконання, а й встановлені стандарти.

3)Управлінські дії щодо коригування відхилень є заключним кроком функції контролю.

Проблеми контролю в МНК:

-цілі зовнішньоекономічних операцій конфліктують із загальнокорпо- ративними цілями;

-цілі партнерів СП суперечать корпоративному менеджменту;

-досвід і компетенція в плануванні дуже різняться у різних зарубіжних відділеннях;

-філософська природа конфліктів відносно цілей і політика зарубіжних операцій в основному пов’язані з культурними відмінностями між менеджерами країни походження і країни-господаря.

1. Поняття міжнародного бізнесу, періодизація розвитку

На кінець 20 - початок 21 століть, м/н бізнес став всеохоплюючим і всепроникаючим феноменом сучасної цивілізації.

Не дивлячись на те, що немало прикладів м/н бізнесу, у яких партнерами виступають, з одного боку, приватна фірма, а з іншого - урядова установа іншої країни, все ж таки більш характерним варто вважати або міжфірмові операції такого роду, або внутрішньофірмові - у тому випадку, коли різні підрозділи фірми розміщені в різних країнах і ці підрозділи взаємодіють між собою (найтиповіші у цьому випадку так названі мультинаціональні корпорації). Отже, м/н бізнес - це, у першу чергу, ділова взаємодія приватних фірм або їх підрозділів, що знаходяться у різних країнах.

Але потрібна відповідь на головне питання: що спонукає бізнес ставати міжнародним, що визначає доцільність, корисність, а зачасту і необхідність виходу фірми за кордони власної країни?

Міжнародний бізнес базується на можливості отримання вигод саме із переваг міждержавних (міжкраїнових) ділових операцій, тобто з того факту, що продаж даного товару в іншій країні, або налагодження фірмою однієї країни виробництва в іншій країні, або надання послуг спільно фірмами двох країн - третій і т.д. забезпечують залученим у бізнес сторонам більше переваг, ніж вони б мали, якби вели страву у своїх країнах. Це - ключовий момент не лише в розумінні природи і специфіки власне м/н бізнесу, але й у поясненні виникнення і розвитку міжнародного менеджменту як такого.

Таким чином, мова йде про мотивацію підприємця (менеджера), а вона розвивалась в контексті історичного розвитку цивілізації у цілому і її економічного ядра - перш за все. Які ж основні етапи цього розвитку?

Періодизація розвитку м/н бізнесу.

Американський дослідник Р.Робінсон поділив історичний розвиток міжнародного бізнесу за 5 останніх віків на 4 ери.

1.Комерційна ера (1500 - 1850 рр.).

Починається з часів великих географічних відкриттів і закінчується серединою 19 ст.

Передумови розвитку м/н бізнесу.

Пошук величезних особистих вигод, пов’язаних з торгівлею колоніальними товарами в Європі, був потужною рушійною силою, яка визначала розвиток базової форми м/н торгівлі. Ризики цього бізнесу були також надзвичайно великими (пов’язані з далекими морськими подорожами), але сама можливість отримання прибутків, що набагато перевищували затрати, залучала в цей самий перший м/н бізнес все нові і нові покоління підприємців. Паралельно з ним розвивалась досить велика сфера, яку сучасною мовою можна було б назвати бізнес-сервісом власне м/н бізнесу - від інвестиційного і страхового (фінансування торгових експедицій і страхування їх) до інфраструктур (розвиток складського і транспортного господарства). Вагомий імпульс отримала промисловість європейських країн: від суднобудування і металообробки до переробки заморської сировини (передовими країнами щодо розвитку м/н бізнесу були Англія, Голландія, Іспанія, Німеччина, Франція).

Принципова відмінність м/н бізнесу полягає в 2 головних обставинах:

1)жорсткий вплив взаємовідносин країн на можливість і ефективність ведення бізнесу між фірмами;

2)підтримка, яку уряд країни надає власним підприємцям в їх зарубіжній діяльності.

Значення ери комерції для м/н менеджменту.

Ера комерції вперше поставила перед підприємцями розвинутих європейських держав наступні ключові питання м/н мен-ту (як системи управління м/н бізнесом):

-чи є економічний сенс переносити підприємницьку активність і ризики із національного середовища за рубежі держави і чи можуть бути оцінені раніше відповідні прибутки і (або) збитки?

-від яких основних факторів реально залежить прийняття таких рішень?

-наскільки є вільним бізнес у своїх рішеннях і діях від політики своєї держави, чи може він розраховувати на її підтримку (враховувати протидію)?

-що потрібно враховувати, передбачати і здійснювати під час ділових операцій на “чужій території” в інтересах забезпечення довгочасної прибутковості цих операції і безпеки їх ведення?

2.Ера експансії (1850-1914 рр.)

Передумови ери експансії.

Здійснюється остаточне оформлення і структуризація колоніальних імперій на фоні бурхливого розвитку європейських країн, а пізніше США, викликаного промисловою революцією початку 19 ст. і наступними досягненнями технологічного розвитку. Перехід від вивозу екзотичних заморських товарів до видобутку сировини і систематичного плантаційного господарства в колоніальних регіонах як більш вигідних і економічно перспективних сфер зарубіжного бізнесу.

Конкурентні переваги розвинутих європейських держав грунтувались на дешевій сировині, що вироблялась в колоніях. Це спонукало необхідність надходження інвестицій у розвиток колоніальної сировинної індустрії. Одночасно зростала роль державного колоніального управління: захисту колоній від зовнішньої загрози і збереження самого колоніального режиму вимагали від метрополій узгоджених дій влади і національного бізнесу на території колонії. Оскільки в нього почали залучатись маси робітників-туземців, а вивіз в колонії кваліфікованої робочої сили із метрополій був економічно невигідним, то гостро встали питання урахування місцевих культурних особливостей, освіти і соціальних проблем місцевого населення.

Також відбувається інтенсивний розвиток внутрішньоєвропейського м/н бізнесу. Різні темпи розвитку європейських держав у цей період, різниця в забезпеченості природними ресурсами, різний рівень освіти населення і інші подібні фактори дозволили виділити, з одного боку, країни-виробники промислової продукції і з, іншого боку, країни-ринки для цієї продукції (останні у багатьох випадках виробляли дешеву с/г продукцію).

Також - це епоха безперервних торговельних війн між країнами. Цікавим наслідком цього став розвиток виробничих підприємств і філій за кордоном.

Розвивався і міжнародний фінансовий сервіс, міжнародний транспорт.

Значення ери експансії для м/н бізнесу.

У цей період досить точно визначились головні мотиви м/н бізнесу, що збереглись і до наших днів:

-використання більш ефективних ресурсів (сировинних, природних, енергетичних);

-розширення ринків збуту;

-нові поля застосування (використання) вільних фінансових ресурсів;

-використання сприятливих умов місцевого законодавства (податкового, митного і т.д.).

3.Ера концесій (1914-1945 рр.)

Характеристика.

Якісно змінилась роль найбільших компаній, які оперували на колоніальних ринках. Не залежно від того, чи йде мова про відому United Fruit, бельгійцях в Конго чи перших нафтових концесіях на Середньому Сході, кругом відповідні компанії-концесіонери перетворюються в автономні економічні держави, що здійснюють виробничі, торгові, освітні, медичні, транспортні, поліцейські функції не лише для своїх робітників, але часто і для всіх жителів районів, що належать до концесій.

Відбувається формування на концесійних підприємствах значного прошарку туземних менеджерів середньої ланки, яких спеціально навчали, зачасту - на підприємствах і в навчальних закладах самої метрополії. Одночасно зростала і національна свідомість колоніальних народів.

Щодо м/н бізнесу в неоколоніальній сфері варто відмітити декілька найбільш характерних моментів. Перший - поразка Німеччини у Першій світовій війні і відповідно перерозподіл світових ринків. Другий - Велика депресія 1929-1932 рр.: вона з усією гостротою поставила питання про ефективність м/н бізнесу у порівнянні з внутрішньодержавним, і інтернаціоналізація використання людських ресурсів (що характерна для ери глобалізації) вперше заявила про себе саме в ці роки. Відмічені перші масові міграції робочих із Азії, Африки і Латинської Америки на підприємствах країн Заходу. Виникнення двох сильних тоталітарних режимів (в СРСР і Німеччині) показало досить ясно значні можливості державного управління зовнішньоекономічною діяльністю, але одночасно і всі слабкі риси держави як “міжнародного підприємця”.

Значення ери концесій для м/н бізнесу.

Концесійна ера підготовила грунт для самовизначення колоніальних і напівколоніальних країн в економічному аспекті, а Друга світова війна надала значний політичний імпульс цим процесам. З іншого боку, такі явища, як інтернаціоналізація світового ринку робочої сили і загострення суперництва на світових ринках сировини, напівфабрикатів і готових виробів, головні учасники якого прагнуть придбати конкурентні переваги, використовуючи можливості все більш складної структури м/н бізнесу, означали просунення не лише до наступної ери національних держав, але й до глобалізації бізнесу в цілому.

4.Ера національних держав (1945-1970 рр.)

Особливості розвитку м/н бізнесу.

Два головних напрямки розвитку м/н бізнесу: по-перше, становлення і бурхливий розвиток десятків нових національних держав, що отримали в наслідок концесійної ери у певному розумінні розвинутий економічний базис і деяку кадрово-технологічну структуру. З другого боку - і всі недоліки колоніального господарського розвитку: від монопродуктових економік до тяжких фінансових проблем. Це стало початковим поштовхом значному розвитку м/н бізнесу: незалежні держави проводили активний пошук ринків збуту традиційних продуктів свого експорту і були активними реципієнтами для будь-яких інвестицій. Це стало поштовхом розвитку м/н ринків капіталу, появі і розвитку ряду нових фінансових інструментів, зростанню сфери м/н аудиту та консалтингу.

З іншого боку, наймогутніші американські корпорації, використовуючи переваги домінуючого положення США у післявоєнний період, вперше практично здійснили прорив до мультинаціонального бізнесу, тобто до якісно нового ступеня розвитку м/н бізнесу фірми, коли весь світ стає, по суті, ареною її конкурентної боротьби і сферою фірмових інтересів. У 60-70 роки їх догнали і перегнали європейські та японські суперники. Завоювання ринків товарів та послуг завжди опосередковується, і в свою чергу опосередковує ще більш жорстку боротьбу тих же суперників на м/н, регіональних та національних ринках капіталів, технологій, робочої сили, інформації і т.д.

Реальне просування національної економіки до ефективного виробництва і сфери послуг потребує певного комплексу, що називається “пакет розвитку”, що включає: технології, капітал, інформації, кваліфікацію і компетентність персоналу, консалтингову підтримку та ін. Але отримати це “відразу і разом”, у 70-ті роки було складно, тому країни, що розвивались і їх фірми брали різні елементи пакету в різних країнах і у різних фірм, роблячи його “оптимальним для себе”. Оскільки для реального мультинаціонального бізнесу весь світ - поле його ділової гри, то формування такого пакету для власних цілей або в інтересах партнерів тут можна здійснювати найбільш ефективно.

Початок глобалізації м/н бізнесу.

Подальший розвиток мультинаціональності в м/н бізнесі, з зовнішньої точки зору, йшов шляхом зростання кількості МНК, хоча в 70 і 80-ті роки спостерігається якісний прорив: в число найбільших МНК входять фірми країн, що розвиваються і знаходяться на різних ступенях розвитку: Південна Корея, Філіппіни, Індії, Тайваню і т.д. Але внутрішній зміст цього процесу як раз і підготував перехід м/н бізнесу до найвищої точки його розвитку - глобалізації.

Якщо в минулому МНК вирішували відносно прості задачі виробництва і дистриб’юції товарів, то за останні десятиліття вони почали вирішувати набагато складніші і глобальніші задачі: С.Ронен визначає їх як створення і використання сітки мультинаціонального обслуговування, що включає банки, рекламні агентства, консалтингові фірми, університети, заклади охорони здоров’я і т.д., які опираються на глобальну комп’ютеризацію. У даному випадку не має значення, до якої країни належить той чи інший елемент сервісу - мультинаціональність не тому космополітична, що у неї “немає вітчизни” (в кінці кінців Intel все ж таки американська фірма, як Soni - японська, а Siemens - німецька), а тому, що вона не може дозволити (за інших рівних!) замінити ефективність патріотизмом.

Формуючи власну сітку мультинаціонального обслуговування, кожна МНК розглядає її як власну гарантію ефективності бізнесу, а той факт, що в кінцевому підсумку ці сітки зливаються в глобальну сітку, просто збільшує ефективність системи в цілому.

Фактори розвитку м/н бізнесу.

Фірмовий бізнес потребує різних рівнів міжнародності в залежності від двох головних факторів. Якщо розглядати бізнес фірми із країни А в країні Б, то факторна структура буде наступною.

По-перше, рівень міжнародності бізнесу фірми залежить від глибини її залучення в бізнес у країні Б. Якщо мова йде про разові продажі товару через експортно-імпортну фірму самої країни А, то це найнижчий рівень залучення практично не відображає ніякої потреби і міжнародній складовій бізнесу - адже такі операції не відрізняються від продаж і розрахунків з іншими фірмами, а вся м/н складова має місце в офісі експортно-імпортної фірми і прихована від виробника.

Інша справа, якщо фірма розпочала виробництво у країні Б, найняла місцевий персонал, розвернула дистриб’ютерську сітку (або вступила у співпрацю) і т.д. Тут максимально проявляється міжнародність: від мовних питань до місцевого податкового законодавства і від репатріації валютного прибутку до участі у місцевих соціальних акціях. Зрозуміло, що між цими двома полюсами лежить цілий ряд послідовних ступенів розвитку міжнародності.

По-друге, міжнародність залежить від рівня культурної подібності країн А і Б. Якщо А - це Франція, а Б - Італія, то належність обох країн не просто до Європи, а до одного кластеру європейських романських (латинських) країн, дозволяє визнати високий рівень взаєморозуміння і міжнародна адаптація відповідного менеджменту у культурному (самому складному) аспекті буде досить простою. Але якщо А - це Франція, а Б - Україна, то справа виглядає суттєво складнішою. І зовсім високий рівень міжнародності потребується у парі “Франція - Японія”, якщо брати до уваги культурні відмінності.

Роль ери національних держав.

Ера нац. держав дала вагомий поштовх розвитку м/н бізнесу і зробила його сферою весь світ, в якому перестали існувати закриті системи типу “метрополія-колонія”. Одночасно м/н бізнес вийшов на якісно новий рівень розвитку і тому потребував якісно нову систему управління.

Широта оперування бізнесу у всьому світі робить неадекватною вимогам глобальної ефективності фірмового бізнесу попередню формулу “управління зарубіжними операціями”, або “управління ЗЕД”. Потрібна заміна формулою “міжнародний менеджмент”. А той факт, що найпершими це зрозуміли МНК, обумовлений природою МНК - вони першими вийшли на самий високий рівень міжнародності і за глибиною залучення, і за культурним фактором, оскільки глобальна ефективність фірми (а вона і є головна ціль) вимагає абсолютної свободи вибору форми діяльності у будь-якій країні і абсолютну свободу вибору самої країни.

5.Ера глобалізації (починаючи з 70 рр. 20 ст.)

Цей період розвитку цивілізації взагалі і м/н бізнесу зокрема проходить під знаком революційних технологічних змін, за якими йдуть економічні, соціальні і політичні зміни. Комп’ютерна революція і значний розвиток телекомунікацій практично змінили обличчя всіх традиційних технологій шляхом виведення їх на якісно новий рівень.

Сьогодні на Землі практично не залишилось закритих для міжнародного бізнесу зон і тем.

Реальна глобалізація характеризується тим, що м/н економічні зв’язки охопили практично всі країни планети і кожна з них залежить від м/н бізнесу. Наслідки цього двоякі: з одного боку, країна може користуватись всіма благами, не відчуваючи негативних наслідків відсутності в неї тих чи інших ресурсів, можливостей і т.д. Але, з іншого боку, природною платою за це є і суттєва залежність країни від стану світових ринків в цілому: не можна користуватись лише благами інтеграції в світову економіку, доводиться одночасно нести і ризики цього процесу (світова фінансова криза 1998 р.).

1. Валютно-фінансове середовище міжнародного менеджменту.

Міжнародний фінансовий менеджмент (МФМ) - система економічних рішень, які виникають з приводу реалізації фінансового управління в умовах інтернаціоналізації господарської діяльності фірми. При цьому фірма повинна орієнтуватись на те, що її комерційна діяльність на іноземних ринках принесе більший прибуток, ніж на національному ринку. Всі рішення, що приймаються в різних підрозділах фірми, повинні бути прораховані з фінансових позицій. В протилежному випадку успіх функціонування такого підрозділу сумнівний.

Міжнародний менеджер, приймаючи рішення, повинен враховувати особливості міжнародного валютно-фінансового середовища (ВФС), в якому працює міжнародна фірма.

Особливостями сучасного ВФС, які впливають на ріст невизначеності при прийнятті рішень міжнародним менеджером, є ❖ різноманітність валют (готівка, що надходить в головну компанію із зарубіжних філій та дочірніх компаній виражена в різних валютах, тому аналіз обмінних курсів, а також вплив коливань вартості валюти повинні обов'язково бути включені до фінансового аналізу);

• валютний ризик (валютно-курсовий ризик-це ймовірність втрати чи недоодержання прибутку порівняно із запланованими величинами, які пов'язані з коливанням валютного курсу);

•і* політичний ризик (пов'язаний із будь-якими діями уряду приймаючої країни, які зменшують вартість інвестицій компанії);

❖ різноманітність економічних і юридичних систем (напр., відмінності у податковому законодавстві можуть привести до того, що певна угода буде мати абсолютно неоднакові економічні результати після сплати податків залежно від місця укладання угоди. Податок, як міра економічних обмежень варіює від 52% у Швеції до 30% у США, Греції та до 5% у Непалі.);

♦♦• функціонування евровалютного ринку (євровалюта-це національна валюта, переведена на рахунки в іноземні банки і використовувана ними для операцій в усіх країнах за винятком країни — емітента цієї валюти. Напр. долари США, розміщені в банках Франції вважаються євродоларами);

<♦ роль державних органів (іноземний уряд може обмежувати розмір грошових доходів, які можна репатріювати (спрямувати) в країну походження материнської компанії БИК, така межа встановлюється зазвичай у відсотках від чистої вартості; на виплату дивідендів). Такі обмеження спрямовані на те, щоб примусити БНК реінвестувати доходив іноземній країні, інколи їх застосовують.

щоб попередити відтік великих капіталів і не допустити їх впливу на національну валюту.

Всі суб'єкти світового господарства працюють в межах міжнародної валютної системи (це історично обумовлена форма організації валютних відносин країн, закріплена міжурядовими угодами).

■Основними конструктивними елементами валютної системи є: о міра вартості вивезеного із країни багатства; о спосіб встановлення валютного курсу; о валютні ринки;

о міжнародні організації, котрі регулюють валютну діяльність країн.

Діюча світова валютна система була організаційно оформлена в Ямайці і носить назву Ямайської.

Ямайська валютна система є поліцентричною. В ній роль провідної валюти не закріпилась за жодною національною валютою світу. Мірою вартості вивезеного із країни багатства може виступати будь-яка вільноконвертована валюта.

Сучасна валютна система побудована на базі „плаваючих валютних курсів". Центральні банки країн не зобов'язані втручатися в роботу валютних ринків, для зміни курсу своїх валют. Проте таке втручання і не заборонено. Плаваючий валютний курс вибирають розвинені країни, їх валюти вільноконвертовані і їх курс утворюють попит і пропозицію на валютному ринку.

 

3. Валютний ризик і стратеги його хеджування.

Міжнародний фінансовий менеджер зобов'язаний постійно аналізувати ва іютно курсовії національні і політичні ризики, пов'язані із здійсненням зовнішньоекономічна діяльності.

Валютний ризик є різновидом економічного ризику, його поява пов'я шна коливанням валютно-фінансового середовшца, в якому діє БНК, фірма, котра з Ийсн експортно-імпортну діяльність чи банк, який обслуговує зовнішньоеко юміч діяльність господарюючих суб'єктів.

Валютний ризик - імовірність втрат чи недоодержання прибутку порії няно і плановими показниками через несприятливі зміни величини валютного курсу.

Валютний ризик поділяється на національний і валютно-курсовий.

Групу національних чи суверенних ризиків утворюють ризик валютного кс етрол і політичний ризик.

Ризик валютного контролю пов'язаний з імовірністю заборони зді гсненн валютних переведень за кордон, тобто із введенням валютного мораторію.

Політичний ризик характеризує нестабільність політичного середовища: краг тобто частоту зміни уряду.

Національні ризики в своїй найгіршій формі пов'язані із повною експрої ріаціє активів нерезидентів в цій державі. Якщо така ймовірність висока, то кері ницт фірми може вирішити не реалізовувати тут свої проекти. Фінансовий мені джер такому випадку повинен надати керівництву компанії прогнозні оцінки розміри тако ризику, а рішення про здійснення проекту буде приймати інвестиційний комітет БНК.

У міжнародного фінансового менеджера є широкі можливості стосовно щ яйня рішення про хеджування валютно-курсових ризиків.

Коливання валютного курсу, звичні в умовах Ямайської валютної:исте: відображаються, або на бухгалтерської звітності, або на стані залишків їх г; ошові засобів у банку, на чистому потоці грошових засобів, а в більш широкому розум нні конкурентоспроможності.

Світова практика володіє широким набором засобів, які допомагають j зикну валютного ризику, або його контролювати. Коротко охарактеризуємо осно стратегії, які дозволяють фінансовому менеджеру нейтралізувати валютні риз іки

. Р стратегія прискорень і запізнювань - передбачає вільний вй ір да платежу. Найбільш придатна у відносинах між фірмами-партнерами, які тісно юв'яз одна з одною, адже наявність спільних цілей допомагає знайти найбільш іигідн варіант розрахунків. Така стратегія дозволяє точно розрахувати об'єми фіі іаисоз потоків між фірмами на певну дату і, отже, опосередковано впливати на їлатг

спроможність фірми. Але це вимагає єдиних цілей і чіткої узгодженості і ій

Та