Методика розрахунку та облік сумнівної дебіторської заборгованості

МЕТОДИКА РОЗРАХУНКУ ТА ОБЛІК СУМНІВНОЇ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

Сумнівна або безнадійна дебіторська заборгованість – це заборгованість, яка не може бути погашена через неплатоспроможність боржника.

З іншого боку, безнадійну дебіторську заборгованість клієнтів за реалізовану їм продукцію вже було відображено у складі доходів підприємства (за методом нарахування), вона вплинула на збільшення прибутків і податку на прибуток. Отже, необхідно мати механізм регулювання цього явища, який би дозволив списання такої заборгованості на зменшення прибутків або на збільшення витрат. У міжнародній практиці заведено списувати їх на витрати підприємства. При цьому може бути пряме списання, або списання через створення резерву для сумнівних боргів. Перевага надається другому методові.

Згідно з принципом обережності, підприємство повинне наприкінці року визначити суму безнадійних боргів і створити резерв для їх погашення за рахунок витрат поточного року. Але постає питання – як визначити суму безнадійного дебіторського боргу?

Найточнішим, але достатньо трудомістким, є метод визначення сумнівних (безнадійних) боргів по кожному клієнтові (дебіторові) на основі вивчення фінансового стану та платоспроможності.

Приклад. Клієнт “Б” винен нашому підприємству 8000 дол. Підприємство оцінює його як неплатоспроможного на 60%. Отже, очікувані втрати становлять 4800 дол. ($8000 × 60%).

В разі, якщо резерву виявилось недостатньо для списання сумнівних боргів його донараховують.

Така методика визначення і обліку сумнівної дебіторської заборгованості має достатньо широке застосування в західноєвропейських країнах. Проте в багатьох країнах, особливо в США, Великобританії, Канаді та інших, знаходять застосування менш трудомісткі методи визначення і обліку безнадійних боргів дебіторів. Такими методика є визначення суми безнадійних боргів дебіторів. Такими методами є визначення суми безнадійних боргів, виходячи: 1) з даних про прибутки та збитки; 2) з даних бухгалтерського балансу.

Визначення безнадійних боргів на підставі інформації звіту

Про прибутки та збитки

За цим методом сума безнадійних боргів розраховується із застосуванням певного відсотка від обсягу продажу в кредит. При цьому відсоток визначається як середня величина відсотків безнадійних боргів до обсягу продажу не менш, ніж за три роки.

При цьому методі залишок на кінець року по рахунку “Резерв для сумнівних боргів” не береться до уваги, тому що він відноситься до минулих років.

Визначення безнадійних боргів на підставі інформації балансу

Основою цього методу є розрахунок відсотків від суми дебіторської заборгованості. При цьому відсоток визначається як середня величина відсотків не погашеної дебіторської заборгованості не менш ніж за три минулі роки.

Цей розрахунок стосується всієї дебіторської заборгованості. Тому береться до уваги залишок резерву на кінець року.

Спосіб визначення суми безнадійних боргів на основі періодизації дебіторської заборгованості розраховується так, із збільшенням прострочених днів оплати суттєво зростає відсоток неоплачених рахунків.

Покупець	Кількість прострочених днів оплати
	1-30	31-60		Більше 90
Процент неоплачених рахунків, виходячи з минулого досвіду	2%	5%	10%	25%	40%

 

 

ОБЛІК ВЕКСЕЛІВ ДО ОДЕРЖАННЯ

В розрахунках між підприємством та його дебіторами можуть застосовуватись векселі.

Вексель – це безумовне зобов’язання клієнта заплатити певну суму грошей на вимогу або в зазначений час. Дата оплати вказується на векселі у вигляді напису конкретної дати, або кількості місяців з дати оформлення векселя, або кількості днів з дати оформлення векселя. В будь-якому разі підприємство мусить визначити точну дату оплати векселя, що важливо для контролю.

Клієнт здебільшого сплачує по векселю відсотки за відсотковою ставкою з розрахунку на рік. Сума відсотків по векселю визначається за формулою:

Сума відсотків = Номінал векселя (сума) ×

× Відсоткову ставку × Строк векселя

Таким чином, в суму погашення векселя входить номінальна вартість векселя та відсотки по векселю.

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ (ГЛОСАРІЙ)

Безнадійна дебіторська заборгованість – заборгованість може бути погашена через неплатоспроможність боржника.

Вексель – безумовне зобов’язання боржника заплатити повну суму грошей на вимогу або в зазначений час.

Дебіторська заборгованість – заборгованість інших фізичних та юридичних осіб даному підприємству, установі, організації.

Дисконт – знижки з ціни товару, надана покупцеві.

Періодизація дебіторської заборгованості – метод аналізу розрахунків заборгованості клієнтів за кількістю прострочених днів оплати.

Податок на добавлену вартість – непрямий податок, що встановлюється у відсотках до реалізованої продукції та послуг.

Рахунки на одержання – заборгованість клієнтів (покупців) на реалізовану їм готову продукцію чи товари, за виконання роботи або за надані послуги.

Ставка дисконту – відсоткова ставка, яка використовується для дисконтування.

Чиста реалізаційна вартість – реальна сума дебіторської заборгованості, яку підприємство може одержати в грошах, тобто сума дебіторської заборгованості за мінусом сумнівних боргів.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Визначення та склад дебіторської заборгованості.

2. Як оцінюється дебіторська заборгованість для відображення її в банку?

3. Загальна методика обліку рахунків до одержання.

4. Суть та методика обліку знижок, наданих підприємством покупцеві.

5. Суть та методика обліку податку на добавлену вартість.

6. Дайте визначення сумнівної (безнадійної) дебіторської заборгованості.

7. Методи обліку створення резерву для сумнівних боргів та списання безнадійної заборгованості.

8. Дайте визначення векселя та вкажіть його призначення в розрахунках з дебіторами.

9. Методика визначення відсотків по векселю та облік розрахунків....

10. Методика обліку дисконтованих векселів.

 

Метод ФІФО

Залишок товару, в тому числі:

4 од. × $11 = $44;

15 од. × $12= $180;

Разом $224

Собівартість реалізованих товарів:

$100 + $132 + $180 - $224 = $188.

Метод ЛІФО

Залишок на кінець місяця:

9 од. × $11 = $99;

10 од. × $10= $100;

Разом $119

Собівартість реалізованих товарів:

($100 + $132 + $180) - $199 = $213.

Метод ФІФО

Видаток

20.11. 8 одиниць × 10 = $80;

28.11. 2 одиниці × $10 = $20;

-//- 8 одиниць × $11 = $88;

Разом: $188.

Залишок на кінець місяця:

10 +27 – 18 = 19 одиниць.

в тому числі:

4 одиниці × $11 = $44;

15 одиниць × $12 = $180;

Разом: $224.

Метод ЛІФО

Видаток

20.11. 8 одиниць × $11 = $88;

28.11. 10 одиниці × $12 = $120;

Разом: $208.

Залишок на кінець місяця – 19 одиниць:

5 одиниць × $12 = $60;

4 одиниці × $11 = $44;

10 одиниць × $10 = $100.

Разом: $204.

Як висновок, зазначимо, що різні методи оцінки дають різні результати щодо собівартості списаних на виробництво чи на реалізацію матеріалів (товарів) та їх залишку на кінець звітного періоду. Звідси – методи оцінки суттєво впливають на витрати і на фінансові результати діяльності підприємства. Ясно, що держава повинна регулювати це питання.

Фірми самостійно обирають для себе методи оцінки товарно-матеріальних запасів. вибір залежить насамперед від ринкової кон’юнктури. Якщо визналась тенденція до зростання цін на товари чи на матеріали, то фірми надають переваги методові ЛІФО. В період значних інфляцій процесів держава може на певний час заборонити застосування цього методу оцінки. І, навпаки, якщо є тенденція до зниження цін, то підприємства надають перевагу методові ФІФО. Найменш ризикованим є метод середньозваженої собівартості.

Разом з тим підприємства повинні дотримуватись загальноприйнятого принципу обліку – постійності облікової політики. Це стосується і застосування методів оцінки запасів. Прийняті методи оцінки запасів не повинні змінюватись впродовж року чи більшого періоду, а їх зміна повинна мати обґрунтування. Про це обов’язково зазначається в додатках чи пояснювальній записці до річної фінансової звітності.

 

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ (ГЛОСАРІЙ)

Знецінення запасів – різниця між чистою вартістю реалізації фактичною собівартістю залишку запасів на складі.

Метод ідентифікації – метод оцінки, за яким відпущені на виробництво чи на реалізацію матеріали (товари) оцінюються за цінами конкретних партій запасів, що надійшли на підприємство.

Метод ФІФО – метод оцінки запасів, який припускає, що матеріали (товари), які перші надійшли, першими списуватимуться на виробництво чи на реалізацію, тобто за цінами перших надходжень.

Метод ЛІФО – метод оцінки запасів, який припускає, що матеріали (товари), придбанні останніми, на виробництво чи на реалізацію віддаватимуться першими і оцінюватимуться за цінами останніх надходжень.

Метод середньозваженої собівартості – метод оцінки запасів, за яким витрачені та реалізовані запаси, а також їх залишок на кінець звітного періоду оцінюються за середніми цінами з урахуванням залишку на початок періоду та надходжень.

Принцип меншої вартості – принцип, за яким товарно-матеріальні запаси оцінюються і відображаються в балансі за меншою вартістю з 132-х за собівартістю або за чистою вартістю реалізації.

Чиста вартість реалізації – вартість запасів за ринковими цінами на дату складання балансу за мінусом витрат на реалізацію.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Зміст товарно-матеріальних запасів та їх роль у формуванні активів фінансових результатів підприємства.

2. Суть та методи системи періодичного обліку запасів.

3. Суть та методи системи постійного обліку запасів.

4. Вкажіть принципові відмінності систем постійного та періодичного обліку запасів.

5. Методи оцінки товарно-матеріальних запасів та їх характеристика.

6. Вплив методів оцінки запасів на фінансові результати підприємства.

7. Порядок відображення в обліку результатів інвентаризації залишків запасів на складі наприкінці звітного періоду.

8. Суть принципу оцінки запасів за меншою вартістю.

9. Методика оцінки запасів за принципом меншої вартості.

10. Порядок відображення товарно-матеріальних запасів у балансі.

 

 

МЕТОДИКА РОЗРАХУНКУ ТА ОБЛІК СУМНІВНОЇ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

Сумнівна або безнадійна дебіторська заборгованість – це заборгованість, яка не може бути погашена через неплатоспроможність боржника.

З іншого боку, безнадійну дебіторську заборгованість клієнтів за реалізовану їм продукцію вже було відображено у складі доходів підприємства (за методом нарахування), вона вплинула на збільшення прибутків і податку на прибуток. Отже, необхідно мати механізм регулювання цього явища, який би дозволив списання такої заборгованості на зменшення прибутків або на збільшення витрат. У міжнародній практиці заведено списувати їх на витрати підприємства. При цьому може бути пряме списання, або списання через створення резерву для сумнівних боргів. Перевага надається другому методові.

Згідно з принципом обережності, підприємство повинне наприкінці року визначити суму безнадійних боргів і створити резерв для їх погашення за рахунок витрат поточного року. Але постає питання – як визначити суму безнадійного дебіторського боргу?

Найточнішим, але достатньо трудомістким, є метод визначення сумнівних (безнадійних) боргів по кожному клієнтові (дебіторові) на основі вивчення фінансового стану та платоспроможності.

Приклад. Клієнт “Б” винен нашому підприємству 8000 дол. Підприємство оцінює його як неплатоспроможного на 60%. Отже, очікувані втрати становлять 4800 дол. ($8000 × 60%).

В разі, якщо резерву виявилось недостатньо для списання сумнівних боргів його донараховують.

Така методика визначення і обліку сумнівної дебіторської заборгованості має достатньо широке застосування в західноєвропейських країнах. Проте в багатьох країнах, особливо в США, Великобританії, Канаді та інших, знаходять застосування менш трудомісткі методи визначення і обліку безнадійних боргів дебіторів. Такими методика є визначення суми безнадійних боргів дебіторів. Такими методами є визначення суми безнадійних боргів, виходячи: 1) з даних про прибутки та збитки; 2) з даних бухгалтерського балансу.