Тема 15: культура і цивілізація

Даній темі у філософії надається особливого значення тому, що саме культура вважається в суспільно-гуманітарних науках провідним чинником людиноутворення, тобто людина набуває власне людських рис лише шляхом прилучення до культури. Проте саме явище культури виявилось настільки складним та неоднозначним, що породило лавиноподібне нарощування різноманітних її теорій та тлумачень. Проте в будь-якому випадку існують певні суттєві прояви культури, які присутні майже в усіх її тлумаченнях, що й дозволяє її осмислювати й розуміти. Особливе місце у філософському осмисленні культури належить виявленню її зв'язків із цивілізацією.

 

План (логіка) викладу та засвоєння матеріалу.

1. Поняття культури та її вихідні елементи.

2. Ознаки і функції культури.

3. Національна культура та її співвідношення зі світовою культурою.

4. Поняття цивілізації. Взаємозв’язок культури і цивілізації.

5. Глобальні проблеми сучасної цивілізації.

 

Питання 1. Поняття культури та її вихідні елементи.

В житті будь-якого суспільства неперевершену роль відіграє явище культури, яке постає своєрідним фундаментом соціального життя та навіть його, умовно кажучи, "генетичним кодом". Поза культурою не існує ні людини, ні суспільства. Слово „культура” походить від латинського "colere", що означає "оброблення", "догляд". Пізніше це поняття стало означати ефективний метод оброблення землі та зернових рослин, у такий спосіб виник термін "agriculture", або мистецтво землеробства. В такому значенні слово "культура" застосовувалося у Стародавньому Римі в І ст. до н.е. Поширення та активного використання це слово набуло у ХVІІІ і ХІХ ст. (в епоху Просвітництва), коли культурною почали називати людину, яка відрізнялася добірністю манер і освіченістю. Вельми поширеним в сучасному розумінні смислом поняття "культура" є те, що асоціюється із вихованням, інтелігентністю, захоплення театром, літературою; в даному випадку це слово ототожнюється із вихованістю, культурністю. В більш важливому значення культура – це сфера втілення творчих задумів людини, тобто сфера самовиявлення людини, її суттєвих характеристик і можливостей. В реальних, наочних виявленнях вона є частиною дійсності або природою, перетвореною людиною. В культурі людські творчі можливості виявляються із найбільшим ступенем повноти та виразності. Культура є сферою створення і фіксації найперших та найвищих цінностей, ідеалів, сенсів.

Таким чином осмислена культура передбачає, що вона існує стільки ж, скільки існує людина як особливе розумне єство. Проте, звичайно культура за час існування суспільства мінялася як історично, так і регіонально. Можна виділити такі основні парадигми в історичному розвитку культури:

1. Архаїчна (первинна, початкова культура).

2. Класична культура (від давніх цивілізацій до ХІХ ст.).

3. Модерністська культура або культура модерну (ХХ ст.).

4. Постмодерністська культура (кін. ХХ ст. – наш час).

На думку ряду антропологів, феномен культури містить перш за все такі вихідні елементи: знаковий, ціннісний і нормативний.

1. Знаковий елемент - пов'язаний із тим, що предмети культури втрачають суто природне функціонування і починають щось значити, на щось вказувати; знакову роль відіграє перш за все мова. Вона є універсальною, хоч і не єдиною знаковою системою. Мова дозволяє людині орієнтуватися в навколишньому середовищі, накопичувати досвід. Кожне суспільство формує певні уявлення про взаємозв’язки між поняттями стосовно реального світу і сфери надприродного.

2. Ціннісий елемент пов'язаний із тим, що людина усвідомлює свій особливий зв'язок із культурою, із усім, нею створеним і ставиться до всього цього зацікавлено. Цінності вказують на значущість чогось для людини та органічно зв'язані із загальноприйнятими думками щодо цілей та ідеалів, яких людина повинна прагнути. Вони складають основу моральних принципів. Цінності поділяють на індивідуальні, групові, загальнолюдські.

3. Нормативний елемент культури містить норми, стереотипи, правила і ритуали, що регулюють поведінку людей відповідно до цінностей визначеної культури.

 

Питання 2. Ознаки і функції культури.

Осмислення та вивчення культури передбачає її чітке відокремлення від інших суспільних явищ. Цьому слугують суттєві ознаки культури, які не лише орієнтують нас в тому, чим, власне, є культура, а й дозволяють бачити, що саме ми повинні брати до уваги, коли хочемо познайомитись із якимись культурами або якщо хочемо виховати себе в культурному плані. Суттєвими ознаками культури є наступні:

1) культура – це є світ "артефактів", тобто – штучних речей, що створені людиною; або це є те, що пройшло через людську перетворювальну діяльність – так звана "друга природа";

2) способи, технології, методи перетворення природи та створення культурних явищ; вони вводять людину у культурно-історичний процес, оскільки культуру можна створювати лише тоді, коли ми знаємо, як це робити;

3) культура – це сукупність найперших та найвищих цінностей, те із створеного людьми, в чому сутність людини, глибинні якості та можливості людини виявилися максимально повно, досконало та виразно;

4) способи збереження, розподілу та використання культурних цінностей;

5) культура в її людському вимірі – це перш за все взірці, норми, правила поведінки людини в людському та природному середовищі; це є те, без чого людина не може успішно жити і діяти в культурі, в суспільстві, не може розуміти та вдосконалювати саму себе; окрім норм поведінки сюди також включають вірування і традиції.

Засвоєння культури, прилучення людини до культури здійснюється на основі виховання та навчання. Оскільки вона не здобувається біологічним шляхом, культура створюється, а тому культурі навчаються. Кожне покоління в певних межах відтворює її і передає наступному поколінню. Цей процес є основою соціалізації – перетворенню самої людини із природно-біологічного єства на соціально-культурне. Через засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил і ідеалів відбувається формування особистості людини і регулювання її поведінки. Якби процес соціалізації припинився в масовому масштабі, це привело б як до загибелі культури, так і до знелюднення самої людини.

Характер впливу культури та культурних традицій на людину розкривається через функції культури, тобто через її прояви в діях та впливах. Культура виконує досить багато функцій задля того, щоби можна було їх визначити чітко та однозначно. Проте найважливішими серед них є такі.

1. Пізнавальна функція (що передбачає й функцію самопізнання). Культура, тобто створені людством цінності, передбачає і сукупність знань про світ. Однак культура не лише характеризує ступінь пізнання людиною оточуючого світу: в культурі і через культуру суспільство, нація, група людей і окрема людина усвідомлюють і пізнають самі себе, свої творчі здібності, навички і уміння (пізнають та усвідомлюють самих себе).

2. Інформаційна функція. Культура є провідним механізмом передавання і накопичування соціального досвіду. Через культуру здійснюється трансляція соціального досвіду, який фіксується в технологіях, в наукових теоріях, в пам’ятках мистецтва, архітектурі, засобах зв’язку, мові, літературі, нормах моралі і права.

3. Комунікативна функція. Культура постає не лише головним засобом спілкування і зв’язку між людьми, але вона покликана виробляти особливі форми та засоби суто людського спілкування; при тому в міру розвитку культури такі засоби стають все більш гнучкими та досконалими, що суттєво сприяє об’єднанню людей і різних культур.

4. Регулятивно-нормативна функція. Культура виступає як система норм, правил і вимог суспільства до всіх форм діяльності людей, вона є характеристикою ступеню відповідності поведінки і діяльності групи людей або окремої людини певним соціально-моральним нормам і принципам.

5. Гуманістична функція. Культура разом із соціально виробленими та історично випробуваними формами життя формує певний тип людської особистості, достатньо ефективно створює духовний світ людини, прищеплює людині і суспільству певну систему та шкалу цінностей. Розвинена культура покликана виробляти в людей почуття людської всесвітньої єдності, толерантності, взаємного прийняття та порозуміння. Ця функція культури виявляється в єдності протилежних, але взаємозв’язаних процесів – соціалізації та індивідуалізації особистості.

Рівень культурного розвитку конкретного суспільства насамперед вимірюється обсягом духовних цінностей, що створюються у суспільстві, масштабом їх розповсюдження і глибиною їх засвоєння людиною.

На основі цього можна виділити такі критерії культурного прогресу:

1. Гармонійний розвиток сфер культури.

2. Ступінь соціальної рівності людей у прилученні до цінностей культури.

3. Ступінь свідомої участі всіх членів суспільства в історичному культуротворчому процесі.

4. Наявність реальних можливостей для найповнішого виявлення творчих сил і здібностей людини.

 

Питання 3. Національна культура та її співвідношення зі світовою культурою.

Поняття "національна культура" не є тотожним поняттю "народна культура", оскільки національна культура виникає і твориться не тільки стихійно, на рівні фольклору, а й постає сукупністю надбань видатних і талановитих майстрів та діячів культури, тобто – це явище складне як за змістом, так і за суб’єктом свого творення. Застосовуючи поняття "національна культура", ми насамперед маємо на увазі так званий національний елемент культури – те, що виражає особливості буття певного народу і може становити живий інтерес та бути зрозумілим лише тим, хто заглиблений у певний етно-національний контекст - те, що відрізняє культуру певної країни і певної нації від інших.

Кожна національна культура є унікальною і неповторною, але вона залишається людською культурою, оскільки вона є виявленням творчих здібностей людини, того, що входить в людську природу і людський спосіб буття взагалі; саме це й постає в якості світової культури. В реальній практиці життя до світової культури відносять ті надбання національних культур, що набувають визнання і поширення серед різних культур та народів саме тому, що вони виражають не лише щось специфічне, а й те, що взагалі відрізняє людину від усіх інших створінь. Крім того, історичний розвиток людства зумовив наявність багатьох спільних рис у національних культурах різних народів.

З вищесказаного можна зробити висновок, що будь-яка культура містить, крім національного елементу, ще й загальнолюдський, який може бути цікавим і зрозумілим кожній розумній людині - те, що становить основні складові людського способу буття, людської свідомості та інтелектуальної діяльності. Складність же цього питання полягає в тому, що виникають різні думки з приводу того, що є найбільш цінним для людини: те, що є унікальним та своєрідним у культурах, чи те, що може бути прийнятим будь-якою людиною. Справжня ж людська мудрість полягає у вмінні поєднати ці речі, тобто вміти оцінити унікальне на тлі загальнолюдського та людське у змісті унікального.

 

Питання 4. Поняття цивілізації. Взаємозв’язок культури і цивілізації.

Культура як форма виразу сутності людини в її ставленні до оточуючого світу, відіграє важливу роль у виникненні та розвитку цивілізації. "Цивілізація - це певний спосіб існування культури, її зовнішня, інституціолізована форма. Вона може співпадати або не співпадати з культурою як сутнісною формою існування та розвитку людини. Цивілізація – це культура у поєднанні з технікою та технологіями людської життєдіяльності.

Слово "цивілізація" (лат. civitas - громадянський, державний) позначає сукупність форм організації суспільного життя людства, в утворенні яких люди мають значні досягнення. Це поняття набуває поширення в середині ХVІІІ ст. Зокрема, французькі просвітники називали цивілізацію суспільство, засноване на засадах розуму і справедливості.

У другій половині ХVІІІ – початку ХІХ ст. утвердились три підходи до розуміння поняття «цивілізація», які є чинними і в даний час:

1. Унітарний підхід (цивілізація виступає як ідеал прогресивного розвитку людства, що являє собою єдине ціле).

2. Стадіальний підхід (цивілізації є певним етапом прогресивного історичного розвитку людства як єдиного цілого).

3. Локально- історичний підхід (цивілізації є якісно різними унікальними етнічними чи історичними суспільними утвореннями).

Виходячи з міркувань Гізо, цивілізація складається з двох елементів: соціального, зовнішнього, загального стосовно людини, та інтелектуального, внутрішнього. Взаємний вплив цих двох явищ, соціальних і інтелектуальних є основою розвитку цивілізації.

Наведемо ряд думок видатних мислителів щодо сутності поняття цивілізації. Цивілізація – це:

- історичний процес вдосконалення життя людини (П.Гольбах);

- спосіб життя суспільства після виходу його із первісного та варварського стану (Л.Морган);

- матеріальна, утилітарно-технологічна сторону суспільства, що протистоїть культурі як сфері духовності, творчості та свободи (Г.Зіммель);

- остання, завершальна фазу еволюції певного типу культури, епоха смерті даної культури (О. Шпенглер);

- будь-який окремий соціально-культурний світ (А.Тойнбі);

- найширша соціально-культурна спільність, що становить найвищий рівень культурної ідентичності людей (С.Хантінгтон).

Вiдомий американський соціолог і культуролог Л.Морган на початку ХІХ ст. виділив наступні ознаки цивілізації:

- поява міст;

- використання письма;

- виготовлення і використання металів;

- державні форми управління суспільством;

- моногамна сім’я;

- складні форми організації спільного життя людей (зокрема – суспільний розподіл праці).

Сучасні дослідники вважають, що твердження Л.Моргана не підтверджені надійними фактами, а постають свого роду ідеалізаціями реальних історичних процесів.

За О.Шпенглером, який вбачав у цивілізації занепад культури, головні ознаки цивілізації є такими:

- високий рівень розвитку техніки і науки;

- скупчення людей у гігантських містах;

- деградація мистецтва і культури, нівелювання індивідуальних людських особистостей;

- падіння зацікавленості духовними цінностями;

- моральний занепад суспільства і поширення ерцаз-культури.

На думку ряду сучасних дослідників до ознак цивілізації, що не викликають сумнівів, можна віднести:

- певний тип організації та впорядкування суспільного життя, носієм якого постають певні етнічні спільності, що живуть і діють в межах певних територій;

- існування достатньо високого рівня культури,

- розвинена спеціалізація суспільних видів діяльності, існування єдиної та ієрархізованої системи ціннісних орієнтацій членів суспільства;

- складні технології продуктивної діяльності, існування розвиненої сукупності надвітальних потреб, зокрема таких, як духовні потреби, потреби в ефективності діяльності, дозвіллі, комфорті;

- виправдані досвідом форми збереження, нарощування та передавання історичного досвіду соціальної життєдіяльності.

З попереднього викладу зрозуміло, що культура тісно пов'язана із цивілізацією. Однак цей взаємозв'язок має неоднозначне тлумачення. Іноді цивілізація постає синонімом культури, але частіше їх розрізняють: цивілізацію характеризують або як особливий етап в розвитку культури, який демонструє її видатні досягнення, або як кінцевий момент існування будь-якої культури, який виражає її занепад, виродження. В одному тлумаченні цивілізація може виражати єдиний загальнолюдський характер, цінність усіх культур, а в іншому – поверхневий у порівнянні з культурою шар людського буття. В останньому випадку культуру розглядають як прояв духовної сутності людини, а цивілізацію як втілення технічного, технологічного аспекту культури, пов’язаного із задоволенням зростаючих матеріальних потреб. Російський філософ М.Бердяєв писав: "… Ми стоїмо перед основним парадоксом: без техніки неможлива культура, з нею пов’язане саме виникнення культури і остаточна перемога техніки в культурі, вступ до технічної епохи тягне культуру до загибелі. Повернення до природи є великий мотив історії культури, в ньому відчувається страх загибелі культури від влади техніки, загибелі цілісної людської природи".

Цивілізація як соціальна організація життя і культури забезпечує існування і прогресивний розвиток людства. З цивілізації починається стала історія суспільства. У цьому смислі цивілізація постає як спосіб буття культури, хоч при цьому допускається, що виникнення цивілізації вимагало певного рівня культури, проте згодом культура стає залежною від рівня цивілізації.

Під впливом науково-технічного прогресу змінюється місце культури в сучасній цивілізації, характер їх взаємовідношення. Створюється новий тип культури, який характерний насамперед інтегративними моментами між технікою і так званим, духовним життям суспільства. З одного боку, виникає наукове управління культурою (цілеспрямована дія щодо індустрії культури, інтенсифікації творчої діяльності й оптимізації її), з другого – активізується роль науки як однієї з форм культури, спрямованої на формування такої моделі суспільства, яка могла б подолати історичну обумовленість розвитку суспільства.

Отже, цивілізацію в найбільш поширеному розумінні можна окреслити як організаційну та технологічну складову історично визначеного типу суспільства, як нормативний та матеріально – технічний базис культури.

А.Тойнбі виділив і описав 21 цивілізацію, що існувала в людській історії. При всьому розмаїтті їх можна розділити на два великих типи цивілізацій:

· західна ("техногенна цивілізація");

· східна ("традиційне суспільство").

Серед ціннісних пріоритетів техногенної культури можна виділити особливе розуміння влади і сили. Влада тут розглядається не тільки як влада людини над людиною (це є й у традиційних суспільствах), але насамперед як влада над об’єктами, на які спрямовані силові впливи з метою панувати над ними. З цієї системи цінностей виростають багато інших особливостей техногенної культури. Ці цінності виступають своєрідним геном техногенної цивілізації. Техногенні суспільства відразу ж після свого виникнення починають впливати на традиційні цивілізації, змушуючи їх видозмінюватися.

Питання 8. Глобальні проблеми цивілізації

Глобальними проблемами сучасності традиційно називають такі, вирішення яких є необхідним для самого існування людства. Основою глобальних проблем є, насамперед, такі суперечності і конфлікти в межах суспільства, а також у відношенні суспільства із природою, які створюють загрозу для існування людської цивілізації загалом і для життя у масштабах Землі. Глобальні проблеми – це явище, породжене перш за все та переважно розвитком технічної діяльності людства, проте варто збагнути, що причиною їх появи постає не сама технічна діяльність, але зростання її до масштабів загальнопланетних процесів. Тобто, глобальні проблеми з'являються тоді, коли людські впливи на природу починають зрівнюватись із чинниками та процесами самої планети Земля. Тому й не дивно, що вони загрожують усьому людству в тому випадку, якщо не будуть вирішені. В доповідях Римського клубу (міжнародної організації, створеної з ініціативи італійського економіста А.Печчаї) власне і почали фігурувати глобальні проблеми в їх початковому окресленні. До глобальних проблем в наш час відносять такі:

1) Глобальна екологічна криза, тобто порушення рівноваги біосфери Землі, забруднення природного середовища і Світового океану, ерозія грунтів, знищення малих річок та водоймищ, тощо.

2) Проблема збереження миру, що набувають особливого загострення і зв'язку із накопиченням зброї масового знищення людей, існування авантюрних політичних режимів, політичних протистоянням різних зон та регіонів Землі. В ХХІ столітті ядерна війна неприпустима: її не можна виграти, а вирішення конфліктів можливе тільки політичним шляхом.

3) Енергетичні проблеми, сутність яких можна окреслити так: в розвиненому суспільстві розвиток суспільства знаходиться у прямопропорційній залежності від енергоозброєння людини, проте саме енергетика сьогодні постає одним з найбільш потужних чинників екологічної кризи. Тому питання енергетики є дуже болючими; в наш час вони вимагають пошуку принципово інакших джерел енергії.

4) Проблеми боротьби із тероризмом, які сьогодні постали загальнолюдськими проблемами; як свідчить досвід, ці проблеми не вирішити виключно лише силою, але оскільки тероризм сьогодні загрожує всім, то необхідні й спільні зусилля для його подолання.

5) Ріст народонаселення на планеті (демографічна проблема), розширення зон бідності. В липні 1999 року на Землі народилася шестимільярдна людина. Експерти рахують, що це рівно половина можливої найбільшої чисельності людей на нашій планеті. Стрімке збільшення населення відбувається у країнах Азії, Африки, Латинської Америки, які є відсталими в економічній, соціальній, культурній сферах. Демографічна політика належить до національної компетенції незалежних держав. Однак їхні труднощі при вирішенні демографічних проблем уже нині відбиваються на міжнародних відносинах в цілому і можуть призвести до катастрофічних наслідків для світової економіки і політики.

6) До глобальних проблем слід віднести й такі, як охорона здоров"я, збереження історичної культурної спадщини людства, взаємини між розвиненими та нерозвиненими країнами, проблеми сторення безпечних штучних речовин та ін.

У працях видатних вчених щодо перспектив майбутнього і вирішення найважливіших проблем людства, єдності немає. Пропонується ряд способів вирішення глобальних проблем сучасної цивілізації. Назвемо деякі з них:

1) масове роз’яснення значення та масштабів глобальних проблем. Насамперед люди повинні знати, що на них чекає;

2) обов’язкове введення в освітню практику викладання знань, пов’язаних із глобальними проблемами сучасності, їх сутністю і ознаками;

3) перехід в світовому масштабі до так званих безвідхідних типів виробництва, тобто таких, що не забруднюють довкілля;

4) міжнародна співпраця у вирішенні глобальних проблем на різних рівнях;

5) запровадження принципово нових рівнів міжнародної інтеграції.

Отже, вирішення глобальних проблем сучасності вимагає якісних змін у культурному рівні людства, змін у ціннісних орієнтаціях людства, у ставленні людей до свого становища на планеті Земля і у космосі.

Контрольні питання і завдання.

1. Як співвідносяться поняття "культура" і "цивілізація"?

2. Назвіть і поясніть суттєві ознаки культури.

3. Які функції виконує культура в суспільстві? Яка з них, на вашу думку, є основною? Чому? – Поясніть свої твердження.

4. Які специфічні риси притаманні сучасній культурі?

5. Які виміри в культурі має життя людини? Дайте їх характеристику.

6. Охарактеризуйте глобальні проблеми сучасності.

 

Тестові задання.

1. Культура – це є основний чинник людиноутворення (Так / Ні).

2. Культура виконує у суспільстві такі функції: регулятивну, пізнавальну, нормативну, виховну, трансляції досвіду, знань, результатів людської діяльності (Так / Ні).

3. Поняття "культура" і "цивілізація" співвідносяться так:

А) ці поняття співпадають за своєю суттю;

Б) поняття "цивілізація" лежить в основі поняття "культура";

В) поняття "культура" лежить в основі поняття "цивілізація";

Г) ці поняття несумісні по своїй суті.

4. Згідно з М.О. Бердяєвим, між культурою та цивілізацією існує докорінна відмінність, яка полягає у тому, що:

А) культура культивує цінності, а цивілізація забезпечує стабільність розвитку;

Б) культура базується на технологіях, а цивілізація на соціальних інститутах;

В) культура постає проявами духовної самореалізації, а цивілізація – прагненням ефективності.

5. Глобальними проблемами сучасної цивілізації можна назвати:

А) ті, проблеми, що породжені розвитком техніки;

Б) ті проблеми, що виникли внаслідок неузгодженості міжнародних стосунків;

В) ті проблеми, що виникли тоді, коли людська діяльність за своїми масштабами зрівнялись із масштабами загальнопланетних процесів.