Державна геодезична мережа.Геодезичні знаки.

Сучасні мережі створюють методами космічної та наземної геодезії, Завдяки космічним методам сучасні мережі будують переважно як

просторові мережі, тобто одночасно визначають планові координати точок i X,i Y та висоти Ні. Частина пунктів ДГМ є перманентними, в яких безперервно ведуть космічні та наземні геодезичні вимірювання, астрономічні та гравіметричні спостереження, інші вимірювання.

Для картографування території будь-якої держави, особливо такої великої,

як Україна, дуже важливо створити математичну основу, тобто мережу

геодезичних пунктів, закріплених на місцевості. Координати цих пунктів

повинні мати єдиний для цієї держави початок координат. Такі мережі, які

охоплюють територію усієї країни, називають державними геодезичними

мережами (ДГМ). Пункти ДГМ мають просторові, тобто планові (X,Y), та

висотні (H) координати. Під час горизонтального знімання використовують

тільки планові координати (X,Y).

Відомо, що ДГМ складається з:

– астрономо-геодезичної мережі першого класу;

– геодезичної мережі другого класу;

– геодезичної мережі згущення третього класу.

 

112. Геодезичні мережі згущення. Знімальні геодезичні мережі.

Для детального знімання території у великих масштабах створена мережа згущення.Чинна Інструкція вимагає: на територіях, де виконуватимуть зніманняв масштабі 1:5000, потрібен один пункт планової основи на 20–30 км2 і одинрепер нівелювання на 10–15 км2; на територіях, де ведеться знімання в масштабі 1:2000 і більших, необхідно мати хоча б один пункт планової основи на територію 5–15 км2 і один репер нівелювання на 5–7 км2. Раніше мережі згущення поділялись на:

- мережі полігонометрії, трилатерації, тріангуляції 4-го класу;

- мережі полігонометрії, трилатерації, тріангуляції 1-го та 2-го розрядів;

- мережі технічного та тригонометричного нівелювання.

У сучасній геодезії, завдяки застосуванню нової вимірювальної техніки,

зменшилась диференціація мереж за точністю. Вважають, що недоцільно

будувати розрядні мережі, а відразу після мереж 4-го класу треба переходити до знімальних мереж.

Знімальні геодезичні мережі є основою для виконання знімання усіх

масштабів топографічних карт та інших робіт. Найпоширенішим методом побудови знімальної мережі є теодолітний хід. Він є кутомірним ходом і принципово не відрізняється від полігонометричного, лише точність вимірювання кутів та ліній у теодолітному ході значно нижча.

 

113. Прокладання теодолітного ходу та прив*язування його до опорної мережі.

Польові роботи розпочинають з закріплення вершини теодолітних ходів на місцевості знаками. Вибирають місця закладання пунктів так, щоб:

1) з кожного з них було видно сусідні пункти ходу;

2) поверхня землі між двома сусідніми пунктами ходу була сприятлива

для вимірювання ліній стрічкою;

3) пункти закладають в місцях тривалого їх збереження і зручних для

вимірювання кутів;

4) з пунктів теодолітного ходу було видно значну частину місцевості;

5) довжини сторін теодолітного ходу повинні бути в межах.

Зімкнутий теодолітний хід має вигляд полігона або багатокутника.

Вершини багатокутника є пунктами зімкнутого теодолітного ходу. Лінії між

сусідніми пунктами – сторони теодолітного ходу, а кути, утворені горизонтальними прокладеннями цих ліній, – горизонтальні кути теодолітного ходу. Лінії та кути теодолітного ходу вимірюють відповідними приладами. Мета прокладення теодолітного ходу – визначити прямокутні координати (X,Y) усіх вершин багатокутника. Для цього використовують точки ДГМ або мереж згущення, на які спирається цей хід. Зв’язок точок теодолітного ходу з пунктами ДГМ забезпечується додатковими

вимірюваннями чотирьох кутів α1, α2, α3, α4 та лінії d1. Такий зв’язок в

топографії називається прив’язкою пунктів теодолітного ходу до пунктів ДГМ

або пунктів мереж згущення. Для контролю прив’язують не один пункт, а хочаб два пункти теодолітного ходу. Саме за результатами вимірювань кутів та ліній теодолітного ходу, а також вимірювань прив’язки визначають

координати точок теодолітного ходу, за якими потім будують план.