ТОП 10:

Центрування теодоліта нитковим виском.



Для встановлення центру лімба горизонтального круга над центром точки місцевості використовують нитковий висок.

Нитковий висок, складається із міцної нитки і металевого тягаря. Один кінець нитки прив'язують до гачка прикріпленого до станового гвинта, а другий - до тягаря, гострий кінець якого центрують над центром точки закріпленої на місцевості. Приводять бульбашку рівня горизонтального круга в нуль-пункт. Центрування тягаря над точкою відбувається за допомогою пересування підставки теодоліту на головці штативу, яку пересувають після дещо відкрученого станового гвинта. Точність такого центрування становить 0,5 см.

 

Центрування теодоліта оптичним центри ром.

Для встановлення центру лімба горизонтального круга над центром точки місцевості використовують оптичний центрир.

Оптичний центрир складається із наступних частин: призми 1, яка повертає промінь на 90°, кремальєри 2, прозорої пластинки 3 на якій нанесена сітка ниток, окуляра 4, фокусної лінзи 5, об'єктива 6.

Для встановлення центра лімба над центром точки місцевості необхідно бульбашку циліндричного рівня на алідаді горизонтального круга привести на середину при допомозі піднімальних гвинтів. В цьому випадку віссю оптичного центрира O' О" займе горизонтальне положення, і в точці O' відіб'ється під кутом 45° та попаде в точку О. В полі зору центрира видно центр точки місцевості і хрест сітки ниток центрира. Для суміщення хреста сітки ниток центрира з центром точки місцевості необхідно дещо відкрутити становий гвинт і пересунути підставку разом з теодолітом на головці штативу до їх співпадання. Середня квадратична похибка такого центрування становить 0,5 мм.

 

Послідовність роботи на станції під час контурного знімання.

При проведенні планового знімання дотримуються такої послідовності робіт:
1) проводять ”рекогносцирувальні, чи розвідувальні роботи“ – оглядають місцевість;
2) вибираються точки для створення знімальної мережі і закріплюються на місцевості. Якщо це можливо, місцева знімальна мережа повинна бути прив’язана до державної геодезичної знімальної мережі, а знімання проводитися в державні системі координат. Однак, дуже часто знімання проводиться в умовній (місцевій) системі координат;
3) вибираються характерні об’єкти, що будуть нанесені на план (карту) – ситуація..
Кількість точок, які необхідні для показу тих чи інших об’єктів, залежить від їхніх розмірів та обрисів: крапкових чи тих, що не виражаються в масштабі, – одна точка; прямолінійних – дві точки; ламаних і криволінійних – точки на згинах, поворотах. За характерними точками на папері викреслюють контури об’єктів, зберігаючи геометричну подібність контурів місцевості.

Для отримання планового положення об’єктів на площині існують способи полярний, засічок, обходу, ординат (промірів), створів. Вибір способу залежить від виду знімання та особливостей місцевості.

 

Методи знімання ситуації.

Спосіб прямокутних координат або перпендикулярів
Спосіб перпендикулярів застосовують при зйомці предметів та контурів місцевості, розміщених на невеликій відстані вздовж ліній планової знімальної основи. Положення точок визначається абсцисою х та ординатою у. Абсциси Хі та ординати Yi вимірюють рулеткою (мірною стрічкою) з точністю до 0,01 м до чітких контурів і до 0,1 м – до нечітких контурів.

Полярний спосіб або спосіб полярних координат
відносно лінії знімальної основиbПоложення характерної точки ситуації та рельєфа визначається горизонтальним кутом АВ та відстані l від точки знімальної основи А до точки місцевості

Спосіб кутових засічок. Використовується для зніманняи точок місцевості значно віддалених від ліній і точок знімальної основи і немає можливості виконати безпосереднє вимірювання віддалей.
b Положення точки 1 визначають шляхом вимірювання горизонтальних кутів 12, що примикають до лінії АВ знімальної основи (рис. 9.6).
при точці 1, що визначається повинен бути в межах 30g. При цьому кут ¢Кути вимірюють теодолітом з точністю до 1о – 150о.
Спосіб лінійних засічок. Застосовують, коли умови дозволяють легко і швидко вимірювати відстані до характерних точок ситуації місцевості.
Рулеткою (мірною стрічкою) від точок створу а, b, c, d вимірюють відстані l1, l2, ..., і т .д.
Способи лінійних засічок важливо, щоб довжини засічок lі не перевищували довжини мірного приладу, а кути при точках зніманняи були в межах 30о – 150о. Лінії l вимірюються з точністю до 0,01 м.

Спосіб лінійних створних засічок. Застосовується при зніманні точок ситуації 1,2, які лежать на перетині лінії знімальної основи. Положення характерних точок 1,2 і т.д., які лежать на лінії знімальної основи АВ визначають візуванням зорової труби теодоліта. Відстані до точок вимірюють рулетками, стрічками, віддалемірами.

Пряма геодезична задача.

Нехай відомі прямокутні координати точки 1 (х1, у1), довжина лінії 1-2 S1-2

та дирекційний кут цієї лінії 1-2 a.

Необхідно знайти: координати точки 2 (х2, у2) .

Прямокутна система координат ХОУ, в якій розміщені точки 1 та 2. Через точку 1 проведемо пряму, паралельну до осі ОХ. Тоді в точці 1 ця пряма з лінією 1-2 утворить кут a1-2 , який і є дирекційним кутом лінії 1-2. Спроектуємо точку 2 на осі координат. В результаті проектування утвориться прямокутний трикутник 1-С-2. Тоді, як видно з рисунка, координати точки 2, тобто х2 та у2, більші за координати точки 1 відповідно на катети 1-С та 2-С. Ці катети позначимо Dx та Dy . Їх називають приростами координат.

Безпосередньо з трикутника 1-С-2 можна записати ______Або_______________.

Знаючи прирости координат, знайдемо координати точки 2 _________________.

З формул очевидно, що координати наступної точки ходу дорівнюють координатам попередньої точки ходу плюс значення приростів координат між цими точками.

Розв’язуючи цю задачу багаторазово, можемо обчислити координати усіх

точок мережі теодолітних ходів. Для цього достатньо знати координати однієї точки, довжини усіх ліній мережі та дирекційні кути цих ліній.

 

Обернена геодезична задача.

Нехай відомі прямокутні координати точок 1 та 2 (х1, у1, х2, у2).

Потрібно знайти: довжину лінії S1-2 між цими точками та дирекційний кут

α1-2 цієї лінії. Спочатку знайдемо прирости координат ∆x та ∆y . очевидно, що ___________.

З прямокутного трикутника 1С2 можемо записати__________________.

Звідси _____________.

Але насправді знаходимо не дирекційний кут, а румб цієї лінії r1-2 . Як

відомо, значення дирекційного кута залежить від знаків приростів координат.

Відстань S1-2 визначають з контролем з цього самого трикутника, викорис-

товуючи формули. Отже, ____________________.

Обернену геодезичну задачу зазвичай розв’язують, щоб знайти вихідні

дирекційні кути, коли відомі тільки вихідні (початкові) координати двох точок, а також для розв’язку різних інженерно-геодезичних завдань.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.75.196 (0.013 с.)