Конституція України як основний закон держави та її функції. Конституційний лад України

Конституція України була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Вона складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті. В подальшому до Конституції України Законом України ”Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р., який набув чинності 1 січня 2006 р. були внесені зміни. У жовтні 2010р. зазначені вищі зміни до Конституції за рішенням Конституційного Суду України були визнані неконституційними і втратили чинність. В даний час дія текст Конституції в редакції від 28.06. 1996р.

Конституція України — це закон, але закон особливий, що має тільки йому властиві ознаки. Зокрема крім вже розглянутих вище (найвища юридична сила, загальна форма норм, політичний зміст норм, особливий характер захисту), вона характеризується ще й такими як:

1) особливий порядок прийняття (кваліфікована більшість);

2) особливий порядок внесення змін. Законопроект про внесення змін у всі розділи Конституції України, крім І, III, XIII, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії за нього проголосувало не менш ніж дві третини від конституційного складу ВР (подвійний вотум). Законопроект про внесення змін у розділи І, III, XIII має бути схвалений не менш ніж двома третинами від конституційного складу ВР і затверджений всеукраїнським референдумом. Ускладнений порядок перегляду Конституції України покликаний забезпечити її стабільність.

Як і всім іншим нормативно-правовим актам, Конституції України притаманні регулятивна й охоронна функції.

Регулятивна функція полягає в тому, що вона визначає основи відносин між громадянами і державою, між державними органами, закріплює основні права та обов'язки людини і громадянина. Наприклад, ст. 114 визначає порядок формування Кабінету Міністрів і взаємодії Верховної Ради і Президента України у вирішенні цього питання.

Охоронна функція полягає в тому, що вона захищає найбільш значущі соціальні блага і цінності через заборону певних дій, містить гарантії дотримання прав і свобод людини і громадянина, обмеження діяльності державних органів. Наприклад, ст. 27 зазначає: ”Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя”. Ця заборона охороняє життя людини від протиправних посягань.

Крім цих спеціально-юридичних функцій, Конституція України має кілька лише їй властивих функцій, до яких належать: установча, інтегративна та ідеологічна.

Конституція України закріпила в нашій країні республіканську форму правління. Взаємини між органами законодавчої і виконавчої влади та главою держави такі, що можна визначити Україну як змішану (президентсько - парламентську) республіку. Главою держави є Президент України, який обирається всенародним голосуванням на 5-ти річний строк. Президент України призначає за згодою ВР України Прем’єр – міністра України, членів Кабінету міністрів (за поданням Прем’єра), а також керівників інших органів центральної влади, голів місцевих держадміністрацій. Разом з тим, вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Відповідно до Конституції, Україна є унітарною державою, доскладу якої входить автономне утворення — Автономна Республіка Крим. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АРК, області (їх в Україні – 24), райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України. Територіальний устрій України ґрунтується на принципах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади.

Принцип єдності державної території означає єдність статусу складових частин держави, наявність єдиної системи органів влади та єдиної системи права в Україні. Принцип цілісності державної території означає неприпустимість відокремлення будь-яких частин України, перетворення їх на об'єкт військової окупації та експансії інших держав.

Принцип поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади виявляється в тому, що голови місцевих органів виконавчої влади (місцевих державних адміністрацій) призначаються і звільняються з посади Президентом України за поданням КМ України. Однак деякі аспекти діяльності МДА підзвітні та підконтрольні відповідним органам місцевого самоврядування (районним і обласним радам). Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної МДА. Крім того, одна складова частина держави – АРК – має власну систему органів влади.

Хоча форма державного режиму в Україні й закріплена як демократична, проте справжньої, реальної демократії українське суспільство і держава ще не досягли. Існують лише окремі риси демократичного режиму, такі, як багатопартійність, регулярні вибори, наявність недержавних ЗМІ та деякі інші.