Ось так пролягає дорога до о. Синевір.

Ось так пролягає дорога до о. Синевір.

 

 

Йдемо дорогою вгору, а потім знову вгору: А ось і озероJ

 

Навколо всього озера є ось такі стежинки для прогулянок, можна гуляти, гуляти і гуляти:

Струмки і джерельця є не лише по дорозі до озера, але і поруч з ним, підживлюють його водою:

Водоспад Шипіт

 

Водоспад Шипіт - водоспад в Українських Карпатах, на північних схилах гірського масиву Полонина Боржава, при підніжжі гори Гемби. Розташований у глибокій ущелині річки Пилипець (притока Репинки, басейн Тиси), у межах Міжгірського району Закарпатської області, приблизно за 10 км від залізничної станції Воловець, за 6 км від села Пилипець, на території заказника місцевого значення «Водоспад Шипіт».

Водоспад утворився на місці виходу стійких пісковиків палеогену й гравелітів з тонкими прошарками сланців. З підземного джерела на горі Великий Верх (1598м) починає свій шлях униз мальовничою ущелиною невеликий потічок Плошанка. Його води несуть свіжість і прохолоду. Падаючи численними мальовничими каскадами з 14-ти метрової висоти кришталево чиста вода розбивається об каміння утворюючи міріади

Особливо багатоводний водоспад навесні, коли на схилах Гемби тануть сніги, За 300 метрів від водоспаду розташований гірськолижний підйомник (це служить орієнтиром для охочих відвідати водоспад).

Розташування водоспаду.

Координати 48°39′16″ пн. ш.23°16′16″ сх. д.

Україна.

Закарпатська область.

Міжгірський район, біля с. Пилипець

Висота над р.м., м 744 м

Повна висота, м 14 м

Кількість каскадів 5 шт.

Русло р. Пилипець

Як дістатися до о. Синевір:

 

Потягами "Київ-Ужгород" або "Київ-Чоп" - до ст. Воловець. Далі слід їхати рейсовим автобусом до смт. Міжгір’я, а звідти – до села Синевирська Поляна, до озера пішком приблизно 9 км.(півтори години ходу) (відстань від Воловця - 90 км.) або на таксі - безпосередньо до озера.

Від м. Воловця до водоспаду Шепіт. На автомобиле через T0718/Т-07-18 ·15,5 км.

 

Довідкова інформація:

Адреса НПП "Синевир": 90041, Закарпанська область, Міжгірський район,

с. Синевир-Остріки. Тел. [phone].

Київ-Чоп. 15:22 прибуває 06:05 вартість 148,84 гр. і є за 130,72 гр. потяг 099к.

Київ- Чоп. 20:01 прибуває 10:50 вартість 130,72 гр. потяг 013к.

На Ужгород ті самі поїзди.

Вхідні квитки в рекреаційну зону

витрати на квитки;
* Водоспад Шипіт 5грн/3грн;
* Крісельний підйомник 30грн/20грн.

v Вхід на озеро платний. На КПП доведеться заплатити 10 гривень з людини і ще 25 грн. - Якщо ви на машині. Біля озера можна розбити намет у кемпінгу. Але не ближче 50 метрів від водойми.Переїзд від Воловця до водоспаду -25грн/20грн. (в одну сторону)

Озеро Синевір 10грн/15грн.

v Переїзд від Воловця до о. Синевір -30грн/35грн. (в одну сторону)

В озері Синевир водиться велика кількість форелі, але лов риби заборонений, а ось раків, яких тут теж велика кількість, ловити можна. Поруч є кілька місць, в яких водиться форель і там можна взяти напрокат снасті, наживку і піти на риболовлю, а показати ці місця можуть місцеві жителі.

Озеро наполняют многочисленные источники. Открытого стока в озере нет, но на дне есть щель — природный регулятор уровня воды. Притом настолько надежный, что старожилы не помнят, чтобы озеро хоть раз выходило из берегов или критически «спускалось». Из-за трещины на дне здесь хаотично образуются водовороты.

Озеро — часть национального парка, и если повезет, здесь можно встретить косулю, рысь, оленя, медведя, волка, лисицу, горностая. А также увидеть около 90 видов растений, занесенных в Красную книгу Украины.

В Синевире водится много форели, однако ее вылов запрещен. Но голодными вы не останетесь — предприимчивые местные жители могут предложить вам собственноручно приготовить что-то на костре в ближайшей колыбе: рыбку, мясо или сварить раков. А в это время побалуют вас «оповидками» про легендарных Вира и Синь.

Зупинитися на нічліг і смачно поїсти можна в затишному і недорогому туристичному комплексі "Синевирське озеро".

Адреса: Україна, Закарпатська область, Міжгірський район, с. Синевирська Поляна.

Тел.: [phone]

Окрім літнього одягу та легкого взуття тре взяти с собою кросівки (Бажано, які не промокають. Якщо таких нема, то можна взяти 2 пари.), теплий одяг, дощовик або парасольку, ліхтарик, крем від комарів, крем для засмаги, аптечку.

У народі ж існує легенда (а як же без цього!) про виникнення озера: "Давним-давно гори належали багатому графові, і люди працювали на нього: пасли овець і корів, рубали ліс. У графа була красуня дочка Синь. Дівчину звали так тому, що очі її були синішими за самі небеса.

Одного дня граф узяв дочку з собою в гори. Поки граф перевіряв роботу лісорубів, дочка збирала на галявині квіти. Раптом вона почула звуки сопілки, і побачила, що на лугу сидить парубок і грає. Це був Вір - пастух. Помітивши дівчину, він перестав грати. Так вони познайомилися.

Після цього дівчина стала часто приходити в гори до пастуха. Вони стали зустрічатися і полюбили один одного. Але батько дізнався про це і заборонив їм зустрічатися. Не могли вони більше жити один без одного. І тоді граф наказав убити Віра. Люди графа почекалися моменту і скинули на нього камінь зі скелі. Дізнавшись про це, Синь прибігла до того місця, обійняла камінь і заплакала. Довго вона плакала, поки на тому місці не утворилося озеро. Вода в озері синя і чиста, як очі Синь, а посередині видно верхівка того каменя. "

З тих пір озеро називається Синевір. Зараз на березі озера встановлені, вирізані з дерева, фігури Сині і Віра. Сюди приїжджають святкувати весілля з багатьох куточків Карпат. Говорять, що якщо люди познайомилися і полюбили один одного на озері, то їх чекає міцна любов.

Карта. Близько 5 т.ж.

Координати: 48°26′12″ пн. ш. 23°44′01″ сх. д.

 

Коли уазик Pettifogger ’а в’їхав в Колочаву недалеко від Синевиру і Негровця, я видала захоплений зойк. Яка ж красуня стоїть посеред села на горі, ну справжнісінька тобі «Міс Міжгірський район»!

Та й саме село (колись - містечко) Колочава цікаве і знане. Особливо в літературі - завдяки роману чеха-комуніста Івана Ольбрахта " Микола Шугай " про останнього опришка Карпат пам'ятають навіть закордоном: сюди щороку приїжджає кілька тисяч чеських туристів. Для них навіть на кафе "Колочавські страви" - двомовна вивіска. Українською і чеською. Хоча справжнє прізвище опришка було Сюгай - комуністи вважали його героєм, а сучасники і односельці - бандитом.

 

Навіть зараз під ногами чавкає болотистий грунт - кажуть, саме через цей звук під постолами мандрівників, що забралися в гори 700 років тому подалі від загарбників, і виникла назва " Колочава ".

За іншою легендою, в ті часи, коли на місці села шумів ліс, в Усть-Чорній жив бідняк Чавка, якого сільська громада відправила у військо. Чавка з служби втік та оселився у лісі, навіть одружився з коханою. Коли її матір запитували, куди з села поділася донька, та відповідала: «Коло Чавки». Так і з’явилося село Колочава. Схильність до життя у лісі, здається, передалася потім і іншим жителям поселення.

А поруч біжить з Синевиру до зеленоводного водосховища Теребля, що потеребила колись під час повені на своєму шляху геть все. Звідси й назва. Ну для декого.

Цей край, подібно подільський Окопам, був пограниччям в квадраті: люди казали, що їх вівці паслися в Польщі, хата була в Румунії, а прати ходили в Чехословаччину.

А ще тут було - і, думаю, буде фантастично гарно. Теребля біжить майже паралельно дорозі, в неї впадає шумна Колочавка, а зусібіч над річкою і асфальтом піднімаються гори. Поруч багато полонин, з отарами, з чорницею, з дикими котами і оленями - Стримба, Барвінок, Ружа, Красна, Дарвайка. Село велике і до цього часу поділяється на кути: є власне колочава, є Колочава-Горб (там, де дерев'яна церква), є Мерешор, як сусіднє село, а ще - Затінь, Сухар, Кальновець, Заверх, Гирсовець, Брадолець та Імшадь.

Дістатися райцентру досить просто: хоча рейсові автобуси бігають через село лише тричі на добу (в кожну сторону), з автобусної зупинки з монументом заробітчанам в Міжгір'я (до нього 26 км через перевал) їздять приватні бусики - приблизно щогодини. Вартість проїзду в травні 2011 р. - 12 гривень.

Колочава останнім часом рветься на туристичний Олімп - і виходить непогано: відкриваються музеї (їх вже десяток) і пам'ятники. Останнім у травні 2011 р. відкрили чи не перший в Україні пам'ятник заробітчанам. (Я б їм не відкривала пам'ятників, але хто ж мене б питав?:о)) Такий розвиток - завдяки депутату Станіславу Аржевітіну, місцевому уродженцю.

 

А ми повернімося до храму. Храму-музею. (Ключі від нього - в кабінеті історії в школі в центрі села - поруч є ще одна школа, але це не та. Ще краще відразу дзвонити Василю Глебі за тел. [phone]). Може, вам пощастить більше, ніж мені.

Отже, на підвищенні в центрі села, ліворуч від траси, стоїть ошатна двозрубна Святодухівська церква з дзвіницею (XVII, 1795 р.), збудована майстром Ф.Гекка. Храм виразно контрастує з приземистою новішою церквою неподалік. Нещасна сусідка-святиня пріє під настільки сяючою бляхою, що супутники-шпигуни мали б валитися зі стратосфери на Колочаву градом, смертельно вражені цим осліплюючим вєліколєпієм. Новішій святині з її заскленою на манер сільських хат верандою, забраною в забрало бляхи дзвіницею (до речі, наскільки зрозуміла, дзвіниця раніше належала саме архітектурному шедевру поруч) і простими залізними воротами і не снився той захват, який відчуваєш, дивлячись на церкву-сусідку, що виситься на пагорбі вже не одне століття.

Святодухівська церква в Колочаві тридільна, двозрубна, крита ґонтом, а дахи вкриті дубовим лемехом. Під такі розкішні форми скроїти бляшаний панцир непросто – і це супер. Врятовано й інтер’єр храму — почасти через те, що храм недіючий. Через міжконфесійну суперечку між численною православною та невеликою греко-католицькою громадами села храм довго стояв пусткою, та останніми роками відгородився від приїжджих міцним високим парканом і почувається цілком собі культурно-історично. Біля входу — витончених форм двоярусна каркасна галерея з аркатурою. Є піддашшя, щоб люди могли сховатися і від снігу, і від сонця. З бабинця виростає квадратова вежа дзвіниці. Є ще дві башточки-ліхтарики з хрестами, що встановлені на гребенях дахів. В 2006 р. один хрест покосився, інший бадьоро тримався. Тримався він і у травні 2011 р. А от другого хреста вже немає - впав? На подвір’ї в 2006 р. стояла складена стосами деревина. Ремонт? Реставрація? Напевно - через 5 років церква виглядала краще. В радянські часи церкву реставрували в 1969-1970-х роках. Тоді це був музей атеїзму: замість вивезеногобарокового іконостасу в храмі встановили портрети ленінів та марксів.

Навіть дерева навколо Святодухівської церкви — не просто зелені насадження, а пишний почт королеви.

В перший раз трохи притишила волання від щастя, нафотографувалася, був час рушати далі. Але за чужим городом раптом - щось розвалене і з виду ну дуже вже старе. Лечу через сад, перелізаю через паркан, питаю місцевих, а що ж це таке мальовничо поламане тут? Кажуть, «бОльниця». А до лікарні що було? Управа стара була. Дуже стара? Та дуже, дуже... Аж така стара, що помирає на очах у сусідів... В 2011 р. розвалин я вже не побачила. Розібрали?

В школі не лише ключі від храму. При ній діє аматорський музей ім. Івана Ольбрахта (на першому поверсі. вічно закритий). Останніми роками в Колочаві розбудовується невеликий скансен - музей народної архітектури під відкритим небом. Але про це - трохи нижче.

 

	Музеї Колочави

 

Меморіал, присвячений місцевим воїнам-афганцям

У маленькій Колочаві музеїв більше, ніж в багатьох обласних центрах - аж дев'ять! Це музей-скансен “Старе село”, “Колочавська вузькоколійка”, “Стара школа”, “Чеська школа” та інші. Невдовзі має з'явитися і картинна галерея. В Колочаві справжня монументальна гарячка: тут є пам'ятники Першій учительці, Вівчарю, заробітчанам, обеліск колочавцям, котрі загинули у Першу світову війну, бюсти Івана Ольбрахта і Тараса Шевченка біля школи. Причому 24 серпня 2010 р. було відкрито відразу П'ЯТЬ пам'ятників, в тому числі монумент єврейським шабатним гускам, перенесений від православної церкви бюст Олександра Духновича і композицію " Перло дорогоцінне ", присвячену рукопису Івана Лугоша (XVIII ст.) біля Святодухівської церкви. Як і бюст Духновича, відкритий в той день "Вівчар" для колочавців новинкою не був: це топорний радянський агітпроп 1950-х. Його просто ошляхетнили до неможливості: був срібним, зараз золотий. Ох, де той Кустуріца?

З вівчарем історія цікава: в 1937 р. колочавські вівці відправилися до Праги на виставку - з вівчарем Дмитром Малетою. Вівці отримали приз, вівчар - грамоту від міністерства землеробства і статуетку вівчаря (автор- якийсь скульптор Вітка). Саме за скульптуркою через років 20 відлили вже скульптуру. Ну, хай хоч скульптурні вівці будуть - як розповіли мені в селі, зараз на всю колочаву десь зо 300-400 овець є (влітку вони на Стримбі з пастухами). А було колись 5 тисяч!

Бюст Шевченка - плюс погруддя Івана Франка, плюс фігуру Христа подарив рідному селу на день незалежності 2010 Петро Штаєр, уроженець Колочави і теперішній львівський скульптор. Ще один Шевченко з товаришем в травні 2011 р. стояв у дворі відділення Синевирського НПП - чомусь без постаментів. Тарасу Григоровичу така непоштивість дуже не подобалась, він сердито звісив вуса. А Франка приквартирували в куті Брадолець.

ЗІК повідомляє, що три музеї у Колочаві ("Колочавська вузькоколійка", скансен "Старе село" і комплекс "Стара школа") визнані одними з найкращих в Україні на першому Всеукраїнському клнкурсі на кращий громадський музей. Всього в Україні понад 6 000 громадських музеїв, у конкурсі взяло участь майже тисяча з них.

Журі під керівництвом голови Національної спілки краєзнавців України, академіка НАН України, Героя України Петра Тронька обрало кращі музеї у п’яти номінаціях: «Історія рідного краю», «Видатний земляк», «Традиції та звичаї моєї малої Батьківщини», «Краще експозиційне оформлення», «Краща просвітницька діяльність» (які допотопні назви, ой...). В трьох номінаціях, в котрих були представлені музеї Колочави, вони отримали призові місця ("Старе село" - перший у "Традиціях та звичаях...", "Стара школа" - друга у номінації "Краща просвітницька діяльність"). Відкрита влітку 2009 р. "Вузькоколійка" стала третьою у номінації "Краще експозиційне оформлення". Ініціатор створення колочавських музеїв, депутат Станіслав Аржевітін, отримав звання Почесного краєзнавця України.

Вузькоколійка матрьошкою входить в склад скансену "Старе село" - це антикварний потяг з діючим 25-тонним паровозом (Німеччина. 1951) і десятком вагонів чеського і радянського періодів. Є вагони вантажні, є лісорубовози, є вагони для худоби, є прилади, якими користувалися залізничники та інші реліквії вузькоколійок Боржавської, Тересвянської і Тереблянської долин. Колія пройшла Міжгірщиною ще наприкінці ХІХ ст. - щоправда в самій колочаві вузькоколійки не було, була в Синевирі, Кушниці та Руській Мокрій. Вагони, відремонтовані на кошти мецената-депутата, діставили у колочаву з Лопухова на Тячівщині (в 1998 р. паводок зруйнував тамтешню вузькоколійку - і десять років вагони лежали в воді). паровоз краном діставили з села Хмільник (Берегівський район). Ще є автомобілі Волга і карета швидкої допомоги, котрі ще в кінці ХХ століття рухалися вузькоколійками за потреби.

В червні 2010 р. в селі відкрили музей "Лінія Арпада". Тут відтворено три бункери (свого часу їх нараховувалось понад 20), тут підпирають небо залізні дуги-редути з масивних металевих обручів. - їх зводили угорські вояки для захисту від радянських атак. Дуги знайдені закарпатцями по сільських господах і курниках. На відкритті музею шановних гостей підвозили до бункеру бронетранспортером під прапором Червоної Армії. Двері бункеру важать 350 кг. Відновлено і "начиння" бункерів: кулемет, рушниці, каски, вогнемет, вогнегасник, силовий кабель тощо. Один з бункерів править за шпиталь: у ньому триярусні ліжка. Третій бункер - котлопункт, де царювали кашовари і встановлено довгий стіл з лавками, а в мішках зберігається провіант.

В травні 2010 р. у Колочаві відкрили музей-меморіал, присвячений місцевим воїнам-афганцям (в Афганістані служили 23 колочавця. Всі повернулися додому живими).

Ось так пролягає дорога до о. Синевір.

 

 

Йдемо дорогою вгору, а потім знову вгору: А ось і озероJ

 

Навколо всього озера є ось такі стежинки для прогулянок, можна гуляти, гуляти і гуляти:

Струмки і джерельця є не лише по дорозі до озера, але і поруч з ним, підживлюють його водою:

Водоспад Шипіт

 

Водоспад Шипіт - водоспад в Українських Карпатах, на північних схилах гірського масиву Полонина Боржава, при підніжжі гори Гемби. Розташований у глибокій ущелині річки Пилипець (притока Репинки, басейн Тиси), у межах Міжгірського району Закарпатської області, приблизно за 10 км від залізничної станції Воловець, за 6 км від села Пилипець, на території заказника місцевого значення «Водоспад Шипіт».

Водоспад утворився на місці виходу стійких пісковиків палеогену й гравелітів з тонкими прошарками сланців. З підземного джерела на горі Великий Верх (1598м) починає свій шлях униз мальовничою ущелиною невеликий потічок Плошанка. Його води несуть свіжість і прохолоду. Падаючи численними мальовничими каскадами з 14-ти метрової висоти кришталево чиста вода розбивається об каміння утворюючи міріади

Особливо багатоводний водоспад навесні, коли на схилах Гемби тануть сніги, За 300 метрів від водоспаду розташований гірськолижний підйомник (це служить орієнтиром для охочих відвідати водоспад).

Розташування водоспаду.

Координати 48°39′16″ пн. ш.23°16′16″ сх. д.

Україна.

Закарпатська область.

Міжгірський район, біля с. Пилипець

Висота над р.м., м 744 м

Повна висота, м 14 м

Кількість каскадів 5 шт.

Русло р. Пилипець

Як дістатися до о. Синевір:

 

Потягами "Київ-Ужгород" або "Київ-Чоп" - до ст. Воловець. Далі слід їхати рейсовим автобусом до смт. Міжгір’я, а звідти – до села Синевирська Поляна, до озера пішком приблизно 9 км.(півтори години ходу) (відстань від Воловця - 90 км.) або на таксі - безпосередньо до озера.

Від м. Воловця до водоспаду Шепіт. На автомобиле через T0718/Т-07-18 ·15,5 км.

 

Довідкова інформація:

Адреса НПП "Синевир": 90041, Закарпанська область, Міжгірський район,

с. Синевир-Остріки. Тел. [phone].