Особливості філософського стилю Сократа – іронія і маневтика.

Головне для Сократа — процес пошуку понять. За життя не написав жодного рядка, бо не міг зупинити своїх думок. Якби не учні ми б не мали уявлення про Сократа. Фундатор афінської школи. Ведучи розмову з людьми він видавав із себе невігласа, нічого не знаючого, Водночас ставав найкращим другом свого співрозмовника, просив якнайповніше розповісти про щось. Згодом скидав з себе маску і показував спів-роз. його помилки, тому той і визнавав себе невігласом. Це примножувало кількість його ворогів. “Я знаю. що я нічого не знаю…” – ІРОНІЯ. Син акушерки. успадкував мистецтво від матері і казав: “Я приймаю пологи в душі. Душа не може досягти істини якщо не вагітна. Мати допомагає народженню дитині, а С. допом. народжув. істині. “Жодна людина не може народити істину сама”-МАЄВТИКА. Маєвтика – це мистецтво приймати душевні інтелектуальні пологи.У діалозі “Банкет” С. каже, що “жінка підключається до вічності через народження дітей, а чоловіки через народж. душі”.

 

26. Філософія кініків. Діоген Сінопський.

Кінізм – сократична школа, повернення до практичного філософування від теоретичних рефлексій. Філософія як спосіб життя. Символ руху кініків – Діоген Сінопський. Намагався створити аскетичний спосіб життя, був досить епатажним, сидів у бочці. Прозвали його СКАЖЕНИМ. Він вікидав теорет.дисципліни, абсурдними вважав метафізичні.Шукав людину, яка б плекала та розуміла свою природу. Найбільш суттєвими проблемами людини є потреби тварини. Кініки ідеалізують життя тварин(собак) і їх спосіб життя. Свобідний той, хто вільний від найбільшої кількості потреб. Свобода заради свободи!

Аскеза, зусилля, важка праця – шлях до доброчесності. Діоген каже про тренування душі й тіла, відмова від бажань та насолоди. Найнатуральніша у світі річ – сонце. Кініки самодостатня, соціальні та аполітичні. Вважали, що щастя виходить із душі, із середини, воно є наслідком самообмеження та розуміння власної природи. Вони пропонують духовне убозтво, вдікидають державність. Основна мета – жити по - кіннічному.

 

Друга навігація Платона та її наслідки для античної філософії.

Вчення Платона про ідеї

Платон розвинув і систематизував погляди Сократа. Платона характеризує пізнавальна воля до умоосяжної простоти, виявлення сутності за множинністю єдиного. Примат загального перед конкретним. Душа вища за тіло. Ідея, за матерію. Як і його вчитель, він поділяв суще на світ вічних неру­хомих, неділимих, тотожних собі ідей і на світ мінливих, подільних чуттєвих речей. Це і є 2 навігацією Платона. Своєрідне відкриття метафізики – надчуттєвого пізнання світу, який не має матеріального характеру.

Щоб пояснити, що річ красива, філософ вдавався до фізичних пояснень(смак, колір, фігура).Ідея краси визначає, що є гарним, а що – потворним. Будь-яка річ фізичного світу має свою причину, вона є вищою і останньою. 2 Навігація призводить до 2х планів буття: феноменального та духовного(інтелектуального, раціонального).

Ідея – це певна ідеальна сутність, що існує у метафізичному просторі. Ідея у кінцевому підсумку утворює перманентну модель кожної речі. Світ речей існує лише тому, що існує світ ідей, бо вони мали праречі. Місце, де знаходяться ідей Платон називає – ГІПЕРУРАНІЄЮ, наднебессям. Ідея постає у 3 аспектах: першопричина, зразок, ціль. Усі ці ідеї пребувають в ієрархічному взаємозв'язку.

Існує піраміда ідей: 1. Ідей, вищі за категорію життя: блага, істини, краси, справедливості; 2. Ідеї фізичних явищ і процесів: спокій, рух, звук, колір, вогонь; 3. Ідеї, що існують для окремих розрядів істот: людина, тварина; 4. Ідеї для предметів, створених людським ремеслом: стіл, вікно, картина; 5. Ідеї відношень – Рівності.

За Платоном, ідеї є праобразом речей. Процес пізнання речей він зводить до пригадування. Людська душа, на його думку, є безсмертною. До втілен­ня в людину вона жила у світі ідей, безпосередньо спогля­дала ідеї. Втілена в людину, душа через відчуття сприймає речі,які нагадують їй ідеї. Тому пізнання зводиться до пригадування. Завдяки такій інтерпретації пізнання Платон подолав релятивізм і суб'єктивізм софістів. Ідеї (добра, істини, пре­красного тощо) у всіх людей однакові, оскільки живить їх одне джерело — світ вічних ідей.