Вчення про буття і небуття Парменіда.

Парменід стверджував, що є тільки буття, небуття немає, його не можна і помислити, бо мислячи щось як небуття, людина тим самим надає йому буття. Буття єдине, незмінне і неподільне. Таке ро­зуміння буття відриває його від видимого світу матеріаль­них речей і перетворює на ідею. Справді, тільки про ідею (наприклад, Бога) можна сказати, що вона єдина, незмінна і неподільна, тобто тотожна сама собі.

Для Парменіда найважливіше визначення буття - осягання його розумом: те, що можна пізнати тільки розумом, і є буття. Почуттям буття недоступне. Тому «одне й те ж є думка і те, про що думка існує». У такому твердженні Парменіда підкреслюється тотожність буття й мислення. Буття - це те,, що є завжди, що єдине й неподільне, що непорушне й несуперечливе, «як думка про нього

Буття Парменіду уявляється за формою цілком досконалої кулі з правильним центром посередині. Парменід став відомим завдяки вислову: «Буття є, а небуття немає», - фактично заклав основи онтологізму як усвідомлюваного, виразного зразка філософського мислення.

 

 

18. Елейська школа(онтологія Парменіда, апорії Зенона) Елеати (Ксенофан, Парменід, Зенон) вважали, що світ є незмінним і нерухомим буттям. Виникла в м.Елеї на півдні Італії у VI-V ст. до н.е. Головними її представниками були Ксенофан, Парменід, Зенон Елейський, Мелісс Самоський, Горгій.В елеатській філософії перше виділяється в якості такої основи неконкретне і нематеріальне начало, яке позначається поняттям «буття».

Вони вперше протиставили мислення і чутттєві пізнання. При цьому вони відзначали нестійкість та мінливість людських почуттів, саме тому головна роль надавалась мисленню. Вони брали за першооснову не конк­ретну речовину, а одну з універсальних характеристик речей — буття. Все суще, на їх погляд, має буття, отже, буття є щось всезагальне. Парменід стверджував, що є тільки буття, небуття немає, його не можна і помислити, бо мислячи щось як небуття, людина тим самим надає йому буття. Буття єдине, незмінне і неподільне. Таке ро­зуміння буття відриває його від видимого світу матеріаль­них речей і перетворює на ідею. Справді, тільки про ідею (наприклад, Бога) можна сказати, що вона єдина, незмінна і неподільна, тобто тотожна сама собі.

У вченні про буття елеати, по суті, дали своєрідне фор­мулювання логічного закону тотожності. (Для того щоб розмова мала сенс, потрібно, аби співрозмовники однако­во розуміли поняття, щоб ці поняття були тотожними.) Парменід переніс вимогу цієї тотожності на світ, став ми­слити світ (буття) як ідею. Протиставляючи буття світові речей і водночас беручи його за основу сущого, елеати продовжили ідеалістичну традицію піфагорійців. Однак буття в елеатів є поцейбічним — ідеальне у них ще не було відірваним від матеріального, не перетворилося на його протилежність.

Елеати протиставляли видимий світ, в якому панують рух і зміни, справжньому буттю, яке не знає змін. Оскільки небуття немає, то й неможливі переходи від буття до не­буття (зникнення), від небуття до буття (виникнення). Мін­ливий світ, яким людина його бачить, — всього лише по­зірне, уявне, оманливе знання. Істина полягає в незміннос­ті буття. Зенон навіть висунув кілька апорій (суперечностей).

Апорії Зенона є величною пам'яткою логічної могут­ності давньогрецької філософії. Безумовно, Зенон розу­мів, що рух існує. Однак у його вченні йшлося не про видиме, а про суть, про те, як передати рух у поняттях. А за допомогою понять, тобто логічно, математика зуміла передати рух тільки в XIX ст. До того часу апорії Зенона стимулювали думку. Суть апорій проти руху полягає в тому, що рух мислиться як сума точок спокою, а за цієї умови рух зникає. Його не можна звести чи передати че­рез спокій, хоча він і мислиться як сума точок спокою, порушуваних тілом, яке в ці точки послідовно потрапляє.. Апории и вообще взгляды Зенона нам известны только в кратком пересказе других античных философов, которые жили столетия спустя и хотя высоко ценили Зенона как «основателя диалектики», но чаще всего были его идейными противниками. Поэтому трудно достоверно выяснить, как формулировал апории сам Зенон, что он хотел показать или опровергнуть ^[11].