Виникнення і розвиток політичної економії як науки

_____________________________________________________________________

Політична економія як наука формувалася у процесі тривалого історичного розвитку економічної думки.

Економічні явища і процеси завжди привертали до себе увагу вчених та всіх освічених людей, тому що давали можливість пояснити мотиви господарської діяльності.

Перші спроби вивчення економічних явищ, процесів мали місце ще в працях мислителів Давнього Єгипту, Вавилону, Китаю, Індії. Значний внесок у розвиток економічної думки зробили вчені Античної Греції та Риму. Економічна теорія як наука зародилася ще у IV-ІІІ ст. до н. е. Зокрема, Ксенофонт (близько 430-355 р.до н.е.) вперше вводить поняття „ економія ” (oicos – домашнє господарство; nomos – закон, правило), що означало закони ведення домашнього господарства. Арістотель (384-322 р. до н.е.) вказує, що економіка вивчає виробництво і споживання для задоволення потреб. Науку про багатство він розділив на економіку і хрематистику (вчення про збагачення, накопичення грошей через лихварство).

Економічна наука як певна система знань про сутність економічних явищ і процесів почала формуватися в XVI-XVII ст., у часи нової історії, коли товарне господарство почало набувати загального характеру, в період зародження капіталізму. Меркантилісти – представники першої економічної теоретичної школи, які відображали інтереси торгівців епохи первісного нагромадження капіталу, предметом своїх досліджень вважали багатство (грошове, у золоті і сріблі), а його джерелом – торгівлю, насамперед, міжнародну.

Як дисципліна і предмет викладання економічна теорія виникла наприкінці ХVII - на початку ХVIII ст., спочатку як політична економія. У 1615р. французький економіст А. Монкретьєн (представник школи меркантилізму) вводить термін „ politicos оіconomia ” (рoliticos – державний, суспільний). Предметом політичної економії є організація і управління суспільним господарством, або закони ведення господарства у державі.

Економічна теорія сформувалась як суспільна наука, оскільки вона вивчає господарську діяльність людей. З часу її появи економічна теорія як наука значно еволюціонувала. До кінця ХІХ ст. вона існує як політична економія.

Школа фізіократів (ХVІІІ ст.) перенесла предмет дослідження із сфери обігу у сферу виробництва та почала вивчення внутрішніх законів розвитку економічних процесів, що дало змогу поставити політичну економію на об’єктивну основу. Почався етап її формування як науки. Згідно уявлень фізіократів, предметом політичної економії є національне багатство, під яким розуміли продукти землеробства. Фізіократи вважали, що основна увага повинна звертатися не на розвиток торгівлі і нагромадження грошей, а на створення достатку «виробів землі», в чому, на їх думку, полягає справжнє багатство нації.

Меркантилісти і фізіократи своїми працями підготували підґрунтя для подальшого розвитку економічної науки, визначивши підходи до розв’язання проблем, які ставив на порядок денний швидкий прогрес економіки.

Англійська класична політична економія (ХVІІІ-ХІХ ст.) розширила предмет науки до дослідження умов виробництва і нагромадження (А.Сміт), а також розподілу (Д.Рікардо) національного багатства, створюваного в усіх галузях матеріального виробництва, що проявляється в економічних законах і виробничих відносинах. Значний внесок представників цієї школи в економічну науку полягав у тому, що вони здійснили аналіз економічного змісту товару, вартості, грошей, заробітної плати, а також сформували теорію порівняльних переваг, обґрунтували дію ринкових механізмів саморегуляції, заклали основи політичної економії як послідовної логічної концепції, якій властива насамперед об’єктивність.

Особливе місце у формуванні і розвитку політичної економії належить К.Марксу і Ф.Енгельсу (ХІХ ст.), які предметом політичної економії вважали систему виробничих відносин – відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ і відповідну систему економічних законів.

У другій половині ХІХ ст. створюються передумови для зміни економічної науки. Зокрема, сформувалася система ринкової економіки, і економісти починають досліджувати конкретні проблеми економії і максимізації вигоди від використовуваних рідкісних ресурсів. При цьому залучають нові методи аналізу, такі як граничні величини, графіки, інтегральне та диференціальне числення. З’являється підґрунтя для нових течій і шкіл в економічній науці, особливе місце серед яких займає неокласичний напрям і маржиналізм.

У надрах маржиналізму, або неокласичної економічної теорії, в кінці ХІХ ст. з’явилась нова назва економічної науки. У 1890р. Альфред Маршалл вводить термін економікс у своїй праці „Principlles of Economics”.

Економікс зосереджує увагу на з’ясуванні кількісних взаємозв’язків між елементами господарської системи. Її предметом є дослідження багатства і економічної поведінки раціонального економічного суб’єкта щодо виробництва необхідних для споживання матеріальних і нематеріальних благ. Увага зосереджується на ізольованому суб’єкті економіки, його стимулах до дії, тобто підкреслювалась роль людини в економіці.

Неокласицизм спрямований на дослідження і розвиток ідей класичної політичної економії в сучасних умовах. Його прихильники заперечують необхідність втручання держави в економіку та вважають ринок саморегульованою економічною системою, здатною забезпечити необхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Предметом їхнього аналізу є чиста економіка або економіка взагалі без історичних чи національних форм.

Особливе значення серед неокласицизму має монетаризм – теорія, що пропонує відмову від регулюючого втручання держави в економіку та відводить грошовій масі роль вирішального фактора у формуванні ринкової рівноваги, розвитку виробництва і обсягах ВВП.

Загострення кризових явищ в економіці у 30-х роках ХХ ст. зумовило потребу в теорії, яка б пояснила безробіття, тривалий спад виробництва тощо і показала можливі шляхи виходу з кризового становища. Дж. М. Кейнс (30-і роки ХХ ст.) значно розширив предмет економікс, перенісши центр досліджень на рівень всієї економічної системи, тобто на рівень макроекономіки, обґрунтував необхідність активної участі держави в регулюванні ринкової економіки через стимулювання сукупного попиту та інвестицій.

У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. сформувався неокласичний синтез як узагальнююча економічна концепція, в якій поєднуються державне і ринкове регулювання економіки та визнається необхідність розвитку змішаної економіки.

Отже, розвиток політичної економії як науки характеризується навністю різноманітних напрямів, шкіл та теорій, що свідчить про намагання вчених-економістів дати об’єктивний аналіз економічних явищ і процесів у суспільстві.

______________________________________________________________________