Нафтогазоносності Світового океану

 

У межах Світового океану встановлено біля 70 нафтогазоносних або потенційно нафтогазоносних басейнів. За географічною ознакою басейни згруповані в сім основних регіонів: Північний Льодовитий океан, Північна Атлантика, Південна Атлантика, західна частина Індійського океану, східна частина Індійського океану, західна частина Тихого океану, східна частина Тихого океану.

Розглянемо басейни з доведеною нафтогазоносністю та з виявленими великими родовищами вуглеводнів, в тому числі: в Північному Льодовитому - 3 басейни, в Атлантичному - 13, в Індійському - 5, в Тихому - 9 басейнів (рис.3.1).

Під дном Світового океану (в основному підводних околиць континентів) зосереджена 1/2 світових запасів нафти і 2/3 запасів газу. Морські родовища характеризуються кращою насиченістю продуктом, ніж родовища континентів: середні запаси нафти в морських родовищах в два рази перевищують середні запаси родовищ континентів. Морські родовища високодебітні (в середньому 500 т/доб), що робить їх розробку рентабельною навіть при існуючих високих витратах на їх освоєння.

Дослідниками виділено три основні особливості в розміщенні морських покладів нафти і газу як в просторі, так і по розрізу: 1) зв’язок покладів з рифтами; 2) приуроченість більшості запасів вуглеводнів до пасивних околиць континентів; 3) концентрація основних ресурсів нафти у відкладенні верхньої юри і нижньої крейди, а газу - в породах пермського віку.

У межах Світового океану системи рифтів мають різний характер. Рифтова долина серединно-океанічних хребтів і зв'язані з нею трансформні розломи є молодими, сучасними швами нашої планети. У них осадовий покрив практично відсутній, але активним є базальтовий вулканізм. Все це не створює сприятливих передумов для формування тут скупчень нафти і газу. Рифтові системи шельфових зон континентальних околиць заповнені могутньою товщею осадків і характеризуються хорошої прогрітістю надр. Вони відрізняються, як правило, високою концентрацією запасів вуглеводнів.

Основні причини підвищеної нафтогазоносності рифтових систем, наступні: сприятливі умови седиментації, що забезпечують вивантаження великого об’єму осадків, в тому числі дельтових з розсіяною органікою, в порівняно невеликі по розмірах структури земної кори, і саме головне - високий ступінь прогрітості надр. Визначальний вплив температурного чинника на процеси перетворення органічної речовини в вуглеводні.

З пасивними околицями континентів пов’язано 7/8 всіх виявлених запасів нафти і газу, тільки 1/8 цих запасів доводиться на частку активних континентальних околиць.

Нафтогазоутворення в межах сучасних пасивних околиць континентів протікало в умовах рифтогенного режиму надр. Самі пасивні околиці формувалися внаслідок деструкції континентальної кори під впливом висхідних мантійних потоків. Спочатку відбувався розкол кори з утворенням системи внутріконтинентальних рифтів, надалі вони перероджувалися в морські міжматерикові рифти, які в процесі океаноутворення “розтягувалися” літосферними плитами, що розходяться. У результаті з одного і з іншого боку океану, що формується виникли пасивні околиці, що являють собою фрагменти початкових рифтових осадово-породних басейнів. Подальша еволюція пасивних околиць супроводиться опусканням їх фундаменту і додаткового осадконакопичення. З цього слідує, що пасивні околиці мають той же механізм нафтоутворення, що і рифти, а саме: лавинне осадконакопичення, в якому активно беруть участь річкові артерії; підвищений вміст у відкладах С_орг; висока прогрітість надр.

 

 

Умовні позначення до рисунка 3.1:

1-контури найбільших морських нафтогазоносних басейнів:

І- Північноаляскінський, II- дельти р. Маккензі - моря Бофорта,
III- Свердрупський, ІV- Норвезький, V- Північноморський,
VІ- Південно-Західної Європи, VII- Лабрадорський,
VIII- Мексиканський, IX- Карибський,
X- Західносередземноморський,ХІ-Східносередземноморський,
ХІІ- Адріатичний, ХІІІ- Південнокаспійський, ХІV- Гвінейський,
ХV- Амазонський, ХVІ-Реконкаво-Кампус, ХVІІ- Червоного моря, ХVIII- Перської затоки, ХІХ-Бомбейський, XX - Бенгальський,
XXI- Західноавстралійський, ХХІІ- Явано-Суматринський,
ХХІІІ- Південнокитайський, ХХІV- Східнокалімантансьний,
ХХV- Папуа, ХХVІ- Новозеландський, ХХVII- Гіпсленд,
ХХVIII- Південноаляскінський, ХХІХ-Південнокаліфорнійський,
XXX- Гуаякіль-Прогресо, XXXI- Баренцевоморський,
ХХХІІ- Карського моря, ХХХІIII — Охотського моря,
ХХХІV — Чорного та Азовського морів. 2 - деякі великі родовища нафти і газу: 1-Прадхо-Бей, 2- Копаноар, 3- Хібернія,- 4 -Тромсе, 5- Статфьорд, 6- Бранд, 7- Екофіск, 8-Аренке, 9- Кантарел,
10- Болівар, 11- 28 квітня, 12- Ель-Морган, 13-Лулу-Есфандіяр,
14- Сафанія-Хафджі, 15- Беррі, 16- Маніфа, 17- Закум, 18- Бомбей-Хай, 19- Мінас, 20- Емірод

 

Концентрація основних ресурсів нафти в певних стратиграфичних інтервалах - ще одна важлива закономірність в розміщенні морських родовищ нафти і газу. Проведений А.А. Геодекяном, і А.І. Конюховим аналіз показав, що основні ресурси вуглеводнів зосереджені у відносно вузьких стратиграфічних інтервалах. Максимальна концентрація запасів приурочена до верхнеюрських (переважне оксфорд-кімерідж) і нижньокрейдових (апт-альб) відкладів. В перших вкладено майже 20, а у других - більше за 25 % всіх нафтових ресурсів, відкритих в океанських і морських басейнах. У основному вони пов’язані з пасивними околицями континентів. Ресурси вуглеводневого газу розподілені трохи інакше: майже половина запасів пов’язана з пермськими відкладами (14,4 млрд. м³), значні скупчення відмічені в нижньоюрських (1,4), апт-альбских (2,0), олігоцен-нижньоміоценових (2,6) і міоценових (3,6) породах. Таким чином, максимуми по нафті і газу співпадають тільки у відношенні апта-альба.