Загальна характеристика Світового океану, динаміка його берегів

 

Світовий океан - це частина гідросфери Землі, що включає в себе всі моря і океани, сполучені один з одним природними протоками. Об'єм Світового океану рівний 1,34×10⁹ км³ (біля 94 % об’єму всієї гідросфери).

Площа Світового океану в 2,5 рази перевищує площу суходолу (відповідно 70,8 і 29,2 % земної поверхні). Розподіл суші і води на поверхні Землі нерівномірний: в північній півкулі це співвідношення дорівнює 39,3 і 60,7 %, а в південному 19,1 і 80,9 %. Світовий океан в значній мірі умовно ділять на чотири океани: Тихий, Атлантичний, Індійський і Північний Льодовитий (табл. 1.1).

Світовий океан - основне джерело вологи в атмосфері і на поверхні суші. Щорічно з його поверхні випаровується біля 505 тис. км³ води - це шар товщиною 1395 мм. У той же час на поверхню всіх морів і океанів в рік випадає 458 тис. км³ осадків, що відповідає шару води товщиною 1267 мм. З континентів в Світовий океан щорічно поступає 47 тис. км³ води - шар товщиною 128 мм. Нарешті, льодовий стік в океан рівний 1,4 тис. км³. Таким чином, загальний водний баланс Світового океану в цей час позитивний, що призводить до повільного підвищення його евстатичного рівня. За останні 60 років це відбувається з швидкістю 1,5 мм в рік.

Від континентів Світовий океан відділений береговою лінією, положення якої в просторі непостійне: при припливах і нагінних вітрах вона зміщується у бік суші, а при відливах і відгінних вітрах - у бік моря. Тому насправді берегова лінія - це зона шириною в сотні метрів, іноді до перших кілометрів. Лінія безпосереднього зіткнення вод океану з сушею в конкретний момент часу називається лінією врізу.

 

 

Таблиця. 1.1 - Деякі параметри океанів

(За Ю. В. Істошиним і СЕС (1988 р.)

Океан (з морями)	Площа, тис. м^2	Частка від Світового океану, %	Об’єм, тис. км^2	Глибина, м	Місцеположення найбільшої глибини
Серед-ня	макси-мальна
Тихий	179 784					Маріанський жолоб
Атлантичний	91 655					Жолоб Пуерто-Ріко
Індійський	76 174					Яванський жолоб
Північно-Льодовитий	14 756					Котловина Нансена
Світовий	361 369					Маріанський жолоб

 

Частина океану, більш-менш відокремлена суходолом або підвищенням рельєфу дна, називають морем. Затоками переважно називають водні басейни, що глибоко врізаються в суходіл. Затоки, захищені від хвиль та вітру, називають бухтами, а вузькі затоки з крутими берегами, що глибоко врізані в суходіл – фіордами. Лиманом називають мілководну видовжену затоку з невисокими але звивистими берегами, що являє собою затоплену морем долину пригирлової частини річки внаслідок тектонічного опускання. В більшості випадків лимани відгороджені від моря косами. Прикладом лиманів є Дніпровський, Дністровський та ін. Естуарієм називають лійкоподібну затоку, що розширюється в бік моря і утворилося в результаті розмиву та розширення гирла річки припливно-відпливними течіями. Прикладом естуаріїв є гирла річок Амазонки, Темзи, Сени та ін. Лагуною називають витягнуту вздовж берега моря мілководну затоку з солоною або солонуватою водою, яка сполучена з морем невеликою протокою або зовсім відокремлена від моря косою. Моря поділяють на внутрішні, які глибоко врізаються в суходіл (Балтійське, Середземне, Чорне) та окраїнні, які мають широкий зв’язок з океаном (Карське, Північне). Проте звернемо увагу, що деякі моря називають затоками (Гудзонова, Перська) – (табл. 1.2).

Протокою називається відносно вузька частина водного простору, що сполучає дві сусідні водойми і роз’єднує ділянки суходолу. Прикладом проток є Босфор, який з’єднуєЧорне і Мармурове моря, Берингова протока, яка з’єднує Чукотське і Берингове моря та ін.

 

 

Таблиця 1.2 - Класифікація морів

За ступенем ізоляції від океану	За морфологією дна	За глибиною	Приклади
Моря–затоки океану	Плесові	Мілководні Глибоководні	Чукотське Аравійське
Окраїнні моря	Плесові Басейнові	Мілководні Глибоководні	Північне Берингове
Внутрішньоматерикові моря	Плесові Басейнові	Мілководні Мілководні Глибоководні	Жовте, Азовське Балтійське Чорне
Моря–озера		Мілководні Глибоководні	Аральське Байкал