Зразки відмінювання іменників І відміни

МОРФОЛОГІЯ

Морфологія –це розділ граматики, який вивчає форми слова (словозміну і формотворення). Морфологія – це вивчення частин мови.

Усі слова за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини мови. В українській мові є 10 частин мови, з яких 6 самостійних (іменник, прикметник, займенник, числівник, прислівник, дієслово), 3 службових (сполучник, частка, прийменник) та вигук.

Самостійними частини мови називаються тому, що мають лексичне та граматичне значення і є членами речення.

Службовими частини мови називаються, тому що виконують лише службову функцію і є граматичними засобами вираження зв’язків і відношень між словами в реченні (сполучники чи прийменники), а також надають реченню смислових чи емоційних відтінків (частки).

Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови, бо являють собою слова, що виражають лише почуття або волевиявлення, але не називають їх.

Слова можуть переходити з однієї частини мови в іншу. Наприклад, коло (іменник) – коло (прийменник); бігом (іменник) – бігом (прислівник).

 

І М Е Н Н И К

Іменник – це повнозначна частина мови, яка має значення предметності і відповідає на питання хто? що? Хрести, лелеки, мальви і жоржини були його єдині глядачі (Л.Костенко).

Під поняттям предметності розуміють не тільки назви конкретних предметів (хліб, хустка, ложка, груша, озеро), а й опредмечені ознаки (зелень, юнь, вихованість, вічність, темнота, порядність), дії й стани (читання, розповідь, ходьба, перехід, спання, стрілянина), абстракті поняття (сум, стриманість, епоха, слава, слова, холоднеча).

 

За семантичними ознаками й морфологічними характеристиками іменники поділяються на такі лексико-граматичні розряди:

1. Назви істот і неістот

Іменники, що відповідають на питання хто?, об’єднуються в семантичну групу назв істот:

• назви людей: батько, бабуся, учитель, журналіст, дитина, Оксана, Мирончук;
• назви тварин: собака, корова, ведмідь, снігур, муха, ґедзь;
• назви міфологічних істот: лісовик, водяник, домовик, русалка, Нептун, Берегитня;
• назви померлих людей: мрець, небіжчик, покійник;
• назви карт, шахових фігур: валет, король, ферзь, кінь, пішак.

Решта іменників відповідають на питання що? й становлять групу назв неістот. Сюди відносять назви неживих предметів, явищ природи, рослинного світу, опредмечені дії чи ознаки, абстрактні поняття: завод, ім’я, тюльпан, хода, темнота, мрія, майбутнє.

Увага! Граматичне значення істоти/неістоти не цілком збігаються з поняттям живого/неживого в природі. Так, назви сукупності людей, тварин чи птахів (народ, клас, гурт, загін, натовп, студентство, отара, табун, зграя, рій) і назви мікроорганізмів (вірус, бактерія, мікроб, бацила) відносяться до неістот.

 

1. Власні і загальні назви

Загальні іменники – це узагальнене найменування ряду однорідних предметів, що належать до певного класу подібних (людей, тварин, речей, подій тощо): поет, журнал, творчість, натхнення, читач, птах, мрія, веселка, держава, столиця, мати.

У більшості випадків загальні іменники називають предмети, що піддаються лічбі, тому їм властиві форми однини і множини: поет – поети, книжка – книжки. Їх пишемо з малої літери.

Власні іменники – це індивідуальні назви окремої особи чи одиничного предмета, тобто виділення з однотипного ряду чогось (чи когось), що (чи хто) є єдиним, неповторним. Власні назви завжди пишемо з великої літери: Ярослав, Зевс, Україна, Карпати, роман «Тигролови», газета «День», видавництво «Кавказ».

Власні іменники переважно вживаються в однині: Марія, Іваненко, Полісся, Крим, хоч і можливі форми множини: (дві Марії, кілька Іваненків).

Деякі власні іменники мають форму лише множини: Черкаси (місто), Саяни (гори).

1. Іменники конкретні і абстрактні

Іменники з конкретним значенням називають предмети, явища дійсності, що пізнаються безпосередньо за допомогою органів чуття людини: моряк, чайка, галявина, гриб, ліс, дощ, звук, квітка, день, століття, літак, ущелина, вершина, мармур, глина, Свитязь, Говерла. При цьому не обов’язково, щоб вони були реальними. Достатньо, щоб мовець уявляв їх собі, як відчутні: русалка, домовик, марево, дірка.

Конкретні іменники змінюються за числами: місто – міста, вулиця – вулиці. Вони піддаються рахунку, тому сполучаються з власне кількісними числівниками: два міста, декілька вулиць.

Деякі конкретні іменники не змінюються за числами: до них належать незмінні (метро, кіно, бюро) та власні назви, що вживаються лише в однині або множині (Вінниця, Львів, Чернівці, Луцьк).

Слова із значенням назв процесів, ознак, властивостей, які не належать до конкретних предметів і мисляться поза зв’язком з ними, називають абстрактними. Вони називають узагальнені поняття, що не сприймаються безпосередньо органами чуття людини: ввічливість, щедрість, читання, бажання, мислення, натхнення, видіння, сумління, суспільство, мистецтво, козацтво, туризм, романтизм, соціалізм, прикрощі, хитрощі.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Абстрактні іменники:

o нездатні утворювати форми обох чисел (більшість уживається тільки в однині): політика, праця, розум, доброта, терпіння, щастя, боротьба; лише деякі вживані в однині і в множині: функція – функції, швидкість – швидкості;

o несполучуваність з власне кількісними числівниками (лише деякі з них можуть поєднуватися з неозначено-кількісними – багато щастя, чимало праці, мало терпіння);

o частина цих іменників уживається тільки в множині: фінанси, дебати, кошти, вибори, лестощі, лінощі.

 

1. Збірні іменники

Іменники, які позначають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як одне ціле, називаються збірними: молодь, малеча, студентство, деканат, листя, коріння, гілля, квасолиння, гарбузиння.

Збірні іменники на позначення сукупності людей відповідають на питання хто? (дітвора, козацтво, старшина, братва), а на позначення тварин і неістот – на питання що? (вороння, мушва, мурашня, насіння, городина, листя).

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Збірні іменники:

o вони вживаються тільки в однині, через те що виражають об’єднання багатьох предметів, які не підлягають лічбі;

o не сполучуються з власне кількісними числівниками, лише з неозначено-кількісними чи дробовими: багато рідні, трохи кукурудзиння, одна третя кінноти.

Увага! Іменники, що піддаються лічбі й мають форми однини і множини, до збірних не належать: хор, група, загін, рота, полк, армія, комісія, команда, ансамбль, екіпаж, клас, колектив, ескадрилья, табун, зграя, стадо, череда.

 

1. Речовинні іменники

Іменники, які позначають однорідну за своїм складом речовину з ознакою цілого, що підлягають виміру, а не лічбі, називаються речовинними.

Іменники з речовинним значенням називають:

o зернові культури: пшениця, просо, ячмінь, гречка, рис, овес;

o овочі, ягоди: картопля, горох, капуста, ожина, малина;

o харчові продукти: хліб, молоко, чай, кава, борошно, олія, мед;

o корисні копалини (метали, рідини, гази): вугілля, нафта, кисень, азот, озокерит, залізо, чавун, янтар, золото, срібло, мармур;

o будівельні матеріали: цемент, цегла, граніт, вапно, бетон, глина;

o тканини: шовк, ситець, льон, маркізет, сатин, бавовна;

o ліки: анальгін, валідол, пеніцилін, цитрамон.

Увага! Від речовинних іменників, що вживаються тільки в однині, можна утворити форму множини, але з іншим семантичним значенням (окремі типи, види або сорти речовин): тверді сири, мінеральні води, високосортні пшениці, піски Сахари, цілинні землі.

Категорія роду

Кожний іменник (крім тих, що вживаються тільки в множині) належить до одного з трьох родів:

Ø чоловічого (син, Марс, Андрій, сміх, клен); іменники ч. р. співвідносяться із займенником він, цей;

Ø жіночого (дочка, Андромеда, Олена, любов); іменники ж. р. співвідносяться із займенником вона, ця;

Ø середнього (дитя, сонце, серце); іменники с. р. співвідносяться із займенником воно, це.

Окрему групу становлять іменники спільного роду. Це назви осіб за діями, вчинками, рисами характеру, зовнішніми ознаками, що мають закінчення -а(-я): базіка, староста, сирота, листоноша, бідолаха, плакса, приблуда, причепа, непосида, каліка, жаднюга, лівша, п’яниця, розмазня. У цьому випадку рід визначається за синтаксичними зв’язками іменника з іншими словами, тобто в контексті: відповідальний староста, сирота Ольга, страшна потвора, цей плакса, якийсь причепа, наша непосида, бідолаха поїхала.

Увага! Назви істот за професією чи родом діяльності можуть позначати осіб як чоловічої, так і жіночої статі, проте такі іменники належать до іменників чоловічого роду: інженер, професор, юрист, суддя, директор, дипломат, лікар, математик, викладач. Від деяких з них творяться назви осіб жіночого роду: вчителька, секретарка, поетеса, директорка (уживані в розмовно-побутовому стилі).

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

1. Є іменники, які вживаються у формах і чоловічого, і жіночого роду: зал – зала, птах – птаха, змій – змія, сусід – сусіда, спазм – спазма, жираф – жирафа, парасоль – парасоля, округ – округа.

1. У середньому або чоловічому роді вживаються іменники: забудько, незнайко, хлопчисько, ледащо, громило, здоровило.
2. То в жіночому, то в чоловічому роді бувають іменники: купіль, харч, фальш.

Примітка. 1. До жіночого роду належать іменники: путь, криза, президія, філія, нехворощ, туш (фарба).

2. До чоловічого роду належать іменники: біль, кір, насип, нежить, туш (музичний), тюль, Сибір, собака, дріб.

 

При визначенні роду незмінюваних іменників майте на увазі:

1) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, ця леді, цей денді;

2) назви тварин мають чоловічий рід: цей поні, цей кенгуру, цей колібрі; але роздратована шимпанзе, маленька колібрі;

3) назви неістот мають переважно середній рід: це кашне, це депо, це кашпо, це макраме, це журі; але: торнадо, сироко (вітер) – ч. р., цеце (муха) – ж. р., кольрабі (капуста) – ж. р., салямі (ковбаса) – ж. р., гінді (мова) – ж. р.;

4) власні назви зберігають рід загальних назв (міст, озер, річок, країн тощо): широка Міссісіпі (річка), чарівне Онтаріо (озеро), далеке Тбілісі (місто), привітний Толедо (порт);

5) незмінювані абревіатури мають той же рід, що і стрижневе слово: Шевченківський райвно (відділ освіти), ООН зобов’язала (організація), Київська ГЕС (електростанція).

 

Категорія числа

Більшість іменників має два числа – однину і множину. Це назви предметів, які підлягають лічбі й здатні поєднуватися з кількісними числівниками: сім років, три століття, семеро кошенят, кілька поезій, дев’ятеро учнів.

 

За відношенням до числа іменники поділяються на три групи:

1. Іменники, що вживаються і в однині, і в множині: книга – книги, дорога, дороги, вишня – вишні.

 

1. Іменники, що мають тільки однину:

Ø речовинні: вугілля, молоко, цукор, кисень, масло, папір, солома, асфальт;

Ø абстрактні: радість, глибінь, зелень, біганина, щастя, мудрість, істина, співпраця;

Ø збірні: людство, рідня, учительство, листя, насіння, огудиння;

Ø власні назви: Україна, Київ, Дніпро, Богдан, «Літературна Україна».

 

1. Іменники, що мають тільки множину (множинні):

Ø назви одиничних чи парних предметів: вила, ковзани, ворота, терези, лапки, соти, ночви, окуляри, куранти, граблі, штани;

Ø речовинні: вершки, дріжджі, консерви, прянощі, парфуми, дрова, ліки, макарони;

Ø сукупність предметів зі значенням збірності: надра, гроші, джунглі;

Ø назви відрізків часу, свят і обрядів: сутінки, канікули, іменини, жнива, заручини, хрестини, посиденьки, заробітки;

Ø назви почуттів, емоцій, стану: радощі, жалощі, прикрощі, ревнощі, труднощі;

Ø назви ігор: шахи, шашки, піжмурки;

Ø деякі власні назви: Суми, Карпати, Піренеї, Афіни, Жовті Води.

 

 

Категорія відмінка

Іменник, пов’язуючись у реченні з іншими словами, змі­нюється за відмінками. В українській мові є сім відмінків, кожний з яких відпо­відає на певне питання:

Називний — хто? що? (весна, явір) - прямий відмінок Родовий — кого? чого? (весни, явора) Давальний — кому? чому? (весні, явору) Знахідний — кого? що? (весну, явір)непрямі відмінки Орудний — ким? чим? (весною, явором) Місцевий — на кому? на чому? (на весні, на яворі) Кличний — (весно, яворе).

 

Іменник у називному відмінку виступає в реченні в ролі підмета, іноді — присудка. Наприклад, у реченні Вірний при­ятель — то найбільший скарб (Нар. тв.) у називному відмінку стоять підмет приятель і присудок скарб.

Іменник у кличному відмінку виступає тільки в ролі звер­тання: Який ти, світе, теплий і широкий (А. Малишко).

Іменники в непрямих відмінках у реченні можуть виступати:

а) іменною частиною складеного присудка: Життя (що робить?) має ціну лиш доти, поки воно доцільне (П. Загребельний);

б) додатком: Навтішатися (чим?) світом — що випити (що?) кухоль (Д. Чередниченко);

в) означенням: Струмки полощуть срібло (яке?) тиші … (Б.-І.Антонович);

г) обставинами: В день такий (де?) на землі розцвітає весна… (В. Сосюра).

 

Увага! Іменники в називному і кличному відмінках вживаються завжди без прийменника, в місцевому — лише з прийменником. В інших мо­жуть виступати як без прийменника, так і з ним.

Деякі іменники не змінюються, а саме:

1. Загальні та власні іменники іншомовного походження з кінцевим:
• -а(-я): алілуя, ампула, боа, журба, бра, Нікарагуа, Дюма, Золя;
• - о: адажіо, бароко, бюро, інтермецо, жабо, кіно, лібрето, метро, маестро, сироко, трюмо, фламінго, Брно, Бордо, Палермо, Осло, Токіо, але: пальто відмінюється як звичайний іменник середнього роду: пальта, пальті, паль­том і т.д.;
• -у(-ю): авеню, інтерв’ю, какаду, кенгуру, меню, парвеню, фрау, шоу, Баку;
• -е(-є): алое, ательє, кашне, пенсне, рантьє, резюме, турне, фойє, шосе, Гете, Гейне, Данте, Оноре;
• -і: візаві, жалюзі, журі, колібрі, леді, парі, попурі, таксі, шасі, Пуччіні, Тбілісі, Нагасакі.

Увага! У таких іменниках кінцеві голосні звуки не виступають закінченнями, вони входять до складу основ.

1. Іншомовні загальні назви осіб жіночої статі, імена та прізвища з кінцевим приголосним: мадам, міс, місіс, Жаклін, Джонсон, Шмідт.
2. Російські прізвища на -их, -ово, -ого: Черних, Коротких, Мирських, Бєлово, Острово, Живаго.
3. Українські жіночі прізвища на -о та приголосний: до Остапенко Раїси; з Остапчук Вікторією, при Хрипко Ірині.
4. Не відмінюються буквені та комбіновані абревіатури:

• ЮНЕСКО, ФІФА, МВС, ЧАЕС, міськвно, але: на БАМі, з МХАТом, на ЛАЗі, до ВАКу, у рагсі;
• абревіатури типу заввідділу, завкафедри, комроти, обленерго;
• назви машин і механізмів, до складу яких входять і цифрові позначення: КП-4, АН-24, ДТ-54, ТУ-154.

 

Відміни іменників

Зміну іменників за відмінками називають відмінюванням.

Усі змінювані іменники за характером закінчення в називаному відмінку поділяються на чотири відміни.

Увага! До жодної з відмін не належать:

o незмінювані іменники: бюро, візаві, какаду, ООН;

o іменники, що вживаються тільки в множині: збори, ковзани, ліки, Суми, Альпи;

o субстантивовані іменники, що мають прикметникову форму: вартовий, учительська, колискова, майбутнє.

І відміна

До І відміни належать іменники жіночого, чоловічого та спільного роду із закінченням -а, -я: мама, земля, Микола, Ілля, суддя, сирота, невдаха, роззява.

Залежно від кінцевого приголосного основи іменники І відміни поділяються на три групи: тверду, м’яку, мішану.

1) До твердої групи належать іменники, основа яких закінчується на твердий приголосний і які мають закінчення -а: рука, віра, малина, собака, Микита.

2) До м’якої групи належать іменники, основа яких закінчується на м’який приголосний і які мають закінчення -я: земля, лінія, Франція, квасоля, суддя, Ілля, стаття.

3) До мішаної групи належать іменники, основа яких закінчується на шиплячий приголосний (щ е ї ждж у – [ш], [ч], [ж], [дж]) і які мають закінчення -а: каша, межа, душа, площа.

ІІ відміна

До ІІ відміни належать іменники чоловічого роду з нульовим закінченням та закінченням -о і середнього роду з закінченням -о, -е, -я: завод, край, день, дядько, Петро, вікно, поле, дно, листя, пір’я, життя.

Залежно від кінцевого приголосного основи іменники ІІ відміни поділяються на три групи: тверду, м’яку, мішану.

1) До твердої групи належать іменники чоловічого і середнього роду, основа яких закінчується на твердий приголосний, крім шиплячих (щ е ї ждж у): клен, Данило, золото, озеро, двір, пасажир, шофер, лист, світ.

2) До м’якої групи належать іменники чоловічого роду, основа яких закінчується на м’який приголосний (стілець, учитель, обрій) та середнього роду, основа яких закінчується на м’який приголосний (зілля, щастя, узлісся), із закінченням -е (лице, сонце, море).

3) До мішаної групи належать іменники чоловічого і середнього роду, основа яких закінчується на шиплячий (щ е ї ждж у): ключ, гараж, плащ, пасовище, плече.

 

ІІІ відміна

До ІІІ відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням та іменник мати: тінь, сіль, річ, любов, гуаш.

1) Третя відміна іменників на групи не поділяється.

2) Родовий, давальний і місцевий відмінки однини мають однотипні закінчення -і: галузі, солі, осі, на осі, у тіні.

3) У багатьох словах відбувається чергування голосних о, е (у відкритих складах) з і (у закритих): якість – якості, ніжність – ніжності; річ – речі, піч – печі.

4) В орудному відмінку однини – важливі орфограми: подовження приголосних перед закінченням -ю (сіллю, міддю, розкішшю, галуззю, пам’яттю, аквареллю) або ж його відсутність (приголосний не між голосними): радістю, повістю, користю, мужністю, жовчу, Керчю.

5) Іменник мати в усіх відмінках (крім називного і кличного однини) набуває суфіксів -ер, -ір. У родовому множини має закінчення -ів.

6) Решта іменників у родовому відмінку множини має закінчення -ей: постатей, подорожей, тіней, діагоналей.

7) У давальному, орудному, місцевому відмінках множини відповідно уніфіковані закінчення -ам(-ям), -ами(-ями), -ах(-ях): зустрічам, путям, мазям, пісням; зустрічами, путями, мазями, тінями; при зустрічах, на путях, у мазях, у тінях.

 

ІV відміна

До ІV відміни належать іменники середнього роду на -а(-я), в яких при відмінюванні з’являється суфікс -ат, -ят, -ен: курча (курчати), теля (теляти), слоненя (слоненяти), ім’я (імені).

Правопис іменників ІV відміни:

1. Наявність в усіх відмінках однини і множини (за окремими винятками) суфіксів -ат, -ен після твердих приголосних та -ят – після м’яких.
2. В орудному відмінку однини іменники з суфіксами -ен мають паралельні закінчення: плем’ям – племенем, вим’ям – вименем, тім’ям – тіменем.
3. Послідовне вживання називного відмінка в значенні кличного.

Правопис складних іменників

РАЗОМ
§ Основа + О, Е, Є + основа, одна з основ дієслівного походження	водограй, життєпис, чорнозем, землетрус, вертоліт, самохід
§ Іменник + О, Е, Є + іменник	носоріг, лісостеп, шлакоблок
§ Дієслово в наказовій формі + іменник	горицвіт, перекотиполе, ломикамінь
§ Основа прикметникового походження + іменник	чорнозем, чорногуз, білокрівці
§ Числівник + іменник	шістдесятиріччя, дванадцятитонка ( але: 60-річчя,16-поверховий)
§ Перша частина ПІВ-, НАПІВ-, ПОЛУ- + загальна назва	пів'ясена, пів’яблука, полумисок, напівсон ( але: пів-Києва, пів-Америки)
§ Слова з першою частиною АВІА-, АВТО-, БІО-, ВЕЛО-, ГІДРО-, МАКРО-, МІКРО-, МЕТЕО-, МІЛІ-, МОТО-	авіаспорт, автострада, мотовелоспорт
§ Усі складноскорочені слова	Держбанк, профспілка, світловодолікування
ЧЕРЕЗ ДЕФІС
§ Протилежні за змістом поняття	купівля-продаж, щастя-горе, розтяг-стиск
§ Назви близькі за змістом або повторювальні поняття	з діда-прадіда, від матері-праматері
§ Позначення казкових персонажів	Лисичка-Сестричка, Зайчик-Побігайчик
§ Іменники, у яких перше слово підкреслює певну прикмету чи особливість предмета, явища	буй-тур, дизель-мотор, жар-птиця, стоп-кран, крекінг-процес
§ Складні географічні назви, прізвища, іншомовні назви проміжних сторін світу	Переяслав-Хмельницький, норд-вест, норд-ост
§ Складні одиниці виміру	кіловольт-ампер, брутто-тонна
§ Означають професію, спеціальність, учений ступінь, державну посаду	лікар-еколог, прем’єр-міністр, магнітолог-астроном, віце-президент
§ Сполучення слів на позначення назв рослин	брат-і-сестра, розмай-зілля, не-руш-мене, люби-мене-не-покинь
§ З першою частиною ВІЦЕ-, ЕКС-, ЛЕЙБ-, МАКСІ-, МІДІ-, МІНІ-, ОБЕР-, УНТЕР-	віце-президент, міні-спідниця, унтер-офіцер, генерал-губернатор, член-кореспондент
§ Скорочені іменники, що складаються з початку і кінця слова	л-ра, ун-т, т-во
§ Перша частина складного слова, якщо наступне слово вживається з такою ж другою частиною	радіо- й телеапаратура, кулько- й роликопідшипники, тепло- й гідростанції

МОРФОЛОГІЯ

Морфологія –це розділ граматики, який вивчає форми слова (словозміну і формотворення). Морфологія – це вивчення частин мови.

Усі слова за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини мови. В українській мові є 10 частин мови, з яких 6 самостійних (іменник, прикметник, займенник, числівник, прислівник, дієслово), 3 службових (сполучник, частка, прийменник) та вигук.

Самостійними частини мови називаються тому, що мають лексичне та граматичне значення і є членами речення.

Службовими частини мови називаються, тому що виконують лише службову функцію і є граматичними засобами вираження зв’язків і відношень між словами в реченні (сполучники чи прийменники), а також надають реченню смислових чи емоційних відтінків (частки).

Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови, бо являють собою слова, що виражають лише почуття або волевиявлення, але не називають їх.

Слова можуть переходити з однієї частини мови в іншу. Наприклад, коло (іменник) – коло (прийменник); бігом (іменник) – бігом (прислівник).

 

І М Е Н Н И К

Іменник – це повнозначна частина мови, яка має значення предметності і відповідає на питання хто? що? Хрести, лелеки, мальви і жоржини були його єдині глядачі (Л.Костенко).

Під поняттям предметності розуміють не тільки назви конкретних предметів (хліб, хустка, ложка, груша, озеро), а й опредмечені ознаки (зелень, юнь, вихованість, вічність, темнота, порядність), дії й стани (читання, розповідь, ходьба, перехід, спання, стрілянина), абстракті поняття (сум, стриманість, епоха, слава, слова, холоднеча).

 

За семантичними ознаками й морфологічними характеристиками іменники поділяються на такі лексико-граматичні розряди:

1. Назви істот і неістот

Іменники, що відповідають на питання хто?, об’єднуються в семантичну групу назв істот:

• назви людей: батько, бабуся, учитель, журналіст, дитина, Оксана, Мирончук;
• назви тварин: собака, корова, ведмідь, снігур, муха, ґедзь;
• назви міфологічних істот: лісовик, водяник, домовик, русалка, Нептун, Берегитня;
• назви померлих людей: мрець, небіжчик, покійник;
• назви карт, шахових фігур: валет, король, ферзь, кінь, пішак.

Решта іменників відповідають на питання що? й становлять групу назв неістот. Сюди відносять назви неживих предметів, явищ природи, рослинного світу, опредмечені дії чи ознаки, абстрактні поняття: завод, ім’я, тюльпан, хода, темнота, мрія, майбутнє.

Увага! Граматичне значення істоти/неістоти не цілком збігаються з поняттям живого/неживого в природі. Так, назви сукупності людей, тварин чи птахів (народ, клас, гурт, загін, натовп, студентство, отара, табун, зграя, рій) і назви мікроорганізмів (вірус, бактерія, мікроб, бацила) відносяться до неістот.

 

1. Власні і загальні назви

Загальні іменники – це узагальнене найменування ряду однорідних предметів, що належать до певного класу подібних (людей, тварин, речей, подій тощо): поет, журнал, творчість, натхнення, читач, птах, мрія, веселка, держава, столиця, мати.

У більшості випадків загальні іменники називають предмети, що піддаються лічбі, тому їм властиві форми однини і множини: поет – поети, книжка – книжки. Їх пишемо з малої літери.

Власні іменники – це індивідуальні назви окремої особи чи одиничного предмета, тобто виділення з однотипного ряду чогось (чи когось), що (чи хто) є єдиним, неповторним. Власні назви завжди пишемо з великої літери: Ярослав, Зевс, Україна, Карпати, роман «Тигролови», газета «День», видавництво «Кавказ».

Власні іменники переважно вживаються в однині: Марія, Іваненко, Полісся, Крим, хоч і можливі форми множини: (дві Марії, кілька Іваненків).

Деякі власні іменники мають форму лише множини: Черкаси (місто), Саяни (гори).

1. Іменники конкретні і абстрактні

Іменники з конкретним значенням називають предмети, явища дійсності, що пізнаються безпосередньо за допомогою органів чуття людини: моряк, чайка, галявина, гриб, ліс, дощ, звук, квітка, день, століття, літак, ущелина, вершина, мармур, глина, Свитязь, Говерла. При цьому не обов’язково, щоб вони були реальними. Достатньо, щоб мовець уявляв їх собі, як відчутні: русалка, домовик, марево, дірка.

Конкретні іменники змінюються за числами: місто – міста, вулиця – вулиці. Вони піддаються рахунку, тому сполучаються з власне кількісними числівниками: два міста, декілька вулиць.

Деякі конкретні іменники не змінюються за числами: до них належать незмінні (метро, кіно, бюро) та власні назви, що вживаються лише в однині або множині (Вінниця, Львів, Чернівці, Луцьк).

Слова із значенням назв процесів, ознак, властивостей, які не належать до конкретних предметів і мисляться поза зв’язком з ними, називають абстрактними. Вони називають узагальнені поняття, що не сприймаються безпосередньо органами чуття людини: ввічливість, щедрість, читання, бажання, мислення, натхнення, видіння, сумління, суспільство, мистецтво, козацтво, туризм, романтизм, соціалізм, прикрощі, хитрощі.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Абстрактні іменники:

o нездатні утворювати форми обох чисел (більшість уживається тільки в однині): політика, праця, розум, доброта, терпіння, щастя, боротьба; лише деякі вживані в однині і в множині: функція – функції, швидкість – швидкості;

o несполучуваність з власне кількісними числівниками (лише деякі з них можуть поєднуватися з неозначено-кількісними – багато щастя, чимало праці, мало терпіння);

o частина цих іменників уживається тільки в множині: фінанси, дебати, кошти, вибори, лестощі, лінощі.

 

1. Збірні іменники

Іменники, які позначають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як одне ціле, називаються збірними: молодь, малеча, студентство, деканат, листя, коріння, гілля, квасолиння, гарбузиння.

Збірні іменники на позначення сукупності людей відповідають на питання хто? (дітвора, козацтво, старшина, братва), а на позначення тварин і неістот – на питання що? (вороння, мушва, мурашня, насіння, городина, листя).

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Збірні іменники:

o вони вживаються тільки в однині, через те що виражають об’єднання багатьох предметів, які не підлягають лічбі;

o не сполучуються з власне кількісними числівниками, лише з неозначено-кількісними чи дробовими: багато рідні, трохи кукурудзиння, одна третя кінноти.

Увага! Іменники, що піддаються лічбі й мають форми однини і множини, до збірних не належать: хор, група, загін, рота, полк, армія, комісія, команда, ансамбль, екіпаж, клас, колектив, ескадрилья, табун, зграя, стадо, череда.

 

1. Речовинні іменники

Іменники, які позначають однорідну за своїм складом речовину з ознакою цілого, що підлягають виміру, а не лічбі, називаються речовинними.

Іменники з речовинним значенням називають:

o зернові культури: пшениця, просо, ячмінь, гречка, рис, овес;

o овочі, ягоди: картопля, горох, капуста, ожина, малина;

o харчові продукти: хліб, молоко, чай, кава, борошно, олія, мед;

o корисні копалини (метали, рідини, гази): вугілля, нафта, кисень, азот, озокерит, залізо, чавун, янтар, золото, срібло, мармур;

o будівельні матеріали: цемент, цегла, граніт, вапно, бетон, глина;

o тканини: шовк, ситець, льон, маркізет, сатин, бавовна;

o ліки: анальгін, валідол, пеніцилін, цитрамон.

Увага! Від речовинних іменників, що вживаються тільки в однині, можна утворити форму множини, але з іншим семантичним значенням (окремі типи, види або сорти речовин): тверді сири, мінеральні води, високосортні пшениці, піски Сахари, цілинні землі.

Категорія роду

Кожний іменник (крім тих, що вживаються тільки в множині) належить до одного з трьох родів:

Ø чоловічого (син, Марс, Андрій, сміх, клен); іменники ч. р. співвідносяться із займенником він, цей;

Ø жіночого (дочка, Андромеда, Олена, любов); іменники ж. р. співвідносяться із займенником вона, ця;

Ø середнього (дитя, сонце, серце); іменники с. р. співвідносяться із займенником воно, це.

Окрему групу становлять іменники спільного роду. Це назви осіб за діями, вчинками, рисами характеру, зовнішніми ознаками, що мають закінчення -а(-я): базіка, староста, сирота, листоноша, бідолаха, плакса, приблуда, причепа, непосида, каліка, жаднюга, лівша, п’яниця, розмазня. У цьому випадку рід визначається за синтаксичними зв’язками іменника з іншими словами, тобто в контексті: відповідальний староста, сирота Ольга, страшна потвора, цей плакса, якийсь причепа, наша непосида, бідолаха поїхала.

Увага! Назви істот за професією чи родом діяльності можуть позначати осіб як чоловічої, так і жіночої статі, проте такі іменники належать до іменників чоловічого роду: інженер, професор, юрист, суддя, директор, дипломат, лікар, математик, викладач. Від деяких з них творяться назви осіб жіночого роду: вчителька, секретарка, поетеса, директорка (уживані в розмовно-побутовому стилі).

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

1. Є іменники, які вживаються у формах і чоловічого, і жіночого роду: зал – зала, птах – птаха, змій – змія, сусід – сусіда, спазм – спазма, жираф – жирафа, парасоль – парасоля, округ – округа.

1. У середньому або чоловічому роді вживаються іменники: забудько, незнайко, хлопчисько, ледащо, громило, здоровило.
2. То в жіночому, то в чоловічому роді бувають іменники: купіль, харч, фальш.

Примітка. 1. До жіночого роду належать іменники: путь, криза, президія, філія, нехворощ, туш (фарба).

2. До чоловічого роду належать іменники: біль, кір, насип, нежить, туш (музичний), тюль, Сибір, собака, дріб.

 

При визначенні роду незмінюваних іменників майте на увазі:

1) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, ця леді, цей денді;

2) назви тварин мають чоловічий рід: цей поні, цей кенгуру, цей колібрі; але роздратована шимпанзе, маленька колібрі;

3) назви неістот мають переважно середній рід: це кашне, це депо, це кашпо, це макраме, це журі; але: торнадо, сироко (вітер) – ч. р., цеце (муха) – ж. р., кольрабі (капуста) – ж. р., салямі (ковбаса) – ж. р., гінді (мова) – ж. р.;

4) власні назви зберігають рід загальних назв (міст, озер, річок, країн тощо): широка Міссісіпі (річка), чарівне Онтаріо (озеро), далеке Тбілісі (місто), привітний Толедо (порт);

5) незмінювані абревіатури мають той же рід, що і стрижневе слово: Шевченківський райвно (відділ освіти), ООН зобов’язала (організація), Київська ГЕС (електростанція).

 

Категорія числа

Більшість іменників має два числа – однину і множину. Це назви предметів, які підлягають лічбі й здатні поєднуватися з кількісними числівниками: сім років, три століття, семеро кошенят, кілька поезій, дев’ятеро учнів.

 

За відношенням до числа іменники поділяються на три групи:

1. Іменники, що вживаються і в однині, і в множині: книга – книги, дорога, дороги, вишня – вишні.

 

1. Іменники, що мають тільки однину:

Ø речовинні: вугілля, молоко, цукор, кисень, масло, папір, солома, асфальт;

Ø абстрактні: радість, глибінь, зелень, біганина, щастя, мудрість, істина, співпраця;

Ø збірні: людство, рідня, учительство, листя, насіння, огудиння;

Ø власні назви: Україна, Київ, Дніпро, Богдан, «Літературна Україна».

 

1. Іменники, що мають тільки множину (множинні):

Ø назви одиничних чи парних предметів: вила, ковзани, ворота, терези, лапки, соти, ночви, окуляри, куранти, граблі, штани;

Ø речовинні: вершки, дріжджі, консерви, прянощі, парфуми, дрова, ліки, макарони;

Ø сукупність предметів зі значенням збірності: надра, гроші, джунглі;

Ø назви відрізків часу, свят і обрядів: сутінки, канікули, іменини, жнива, заручини, хрестини, посиденьки, заробітки;

Ø назви почуттів, емоцій, стану: радощі, жалощі, прикрощі, ревнощі, труднощі;

Ø назви ігор: шахи, шашки, піжмурки;

Ø деякі власні назви: Суми,