Головні напрями розвитку во в україні відповідно до постанови 2004 року

Затвердження цієї Програми зумовлено необхідністю реалізації
сучасної політики і стратегії держави, спрямованих на подальшу
розбудову національної системи вищої освіти, адаптацію її до
соціально орієнтованої економіки, інтеграцію у європейське і
світове співтовариство.
Основними завданнями (напрямами) Програми є:

· створення сучасної нормативно-правової бази для розвитку
вищої освіти;

· удосконалення управління та організаційної структури системи
вищої освіти з урахуванням підвищення рівня мобільності студентів,
випускників, науково-педагогічних працівників і науковців вищих
навчальних закладів на ринку освітніх послуг та ринку праці,
підвищення економічності та результативності системи вищої освіти;

· створення умов для ефективної освітньої діяльності через
формування необхідного ресурсного забезпечення, посилення ролі
університетів як осередків інтеграції системи вищої освіти у
європейський і світовий освітній простір;

· посилення соціального партнерства та сприяння інтеграційним
процесам з іншими освітніми галузями, науковими установами,
роботодавцями;

· розширення доступу громадян до здобуття вищої освіти,
вдосконалення механізму добору та залучення обдарованих дітей до
навчання у вищих навчальних закладах, надання випускникам
можливості для працевлаштування за фахом, продовження освіти у
подальшому;

· диверсифікація вищої освіти та збільшення обсягів підготовки
і перепідготовки фахівців в умовах прискорення структурного та
інноваційного розвитку економіки;

· забезпечення інноваційного розвитку вищої освіти та його
випереджувального характеру;

· поглиблення міжнародного співробітництва, входження системи
вищої освіти в європейський і світовий освітній та науковий
простір, розширення участі вищих навчальних закладів, науковців і
студентів у міжнародних освітянських і наукових проектах;

· здійснення заходів щодо соціального захисту учасників
навчально-виховного процесу.

Програма дасть змогу сконцентрувати зусилля центральних і
місцевих органів виконавчої влади, громадськості на виконанні
визначених завдань та забезпечити ефективне здійснення державної
політики у сфері вищої освіти і реалізацію середньострокової
стратегії її розвитку на 2005-2007 роки.

 

9.1. Вища освіта у Великій Британії

Загальні відомості

Університетська система Великобританії бере початок у XII ст., коли були засновані Оксфордський і Кембріджський університети. До початку XIX ст. інших університетів в Англії не було. Однак заснувалися університети в Шотландії - наприклад, у Сент-Эндрюсі (1411р.), Глазго (1451 р.), Абердині (1495 р.) і Единбурзі (1583 р.).

В XIX ст. були засновані: Лондонський університет (1836 р.), універ-ситети у Манчестері – (1851 р.), у Бірмінгемі – (1900 р.), у Ліверпулі – (1903 р.), у Брістолі – (1909 р.), у Редінгу – (1926 р.).

 

Ступеневість освіти

Учені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, що успішно завершили курс навчання. Формально однакові ступені, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються один від одного, але на практиці їх „вага” визначається репутацією університету.

Система учених ступенів увібрала в себе багато традицій. Приміром, слово „бакалавр” (англійською це ще і „холостяк”) ведеться з тих днів, коли в університетах навчалися тільки юнаки. Мабуть усі вони були неодружені, оскільки мати родину підчас навчання було занадто обтяжливо.

От деякі з учених ступенів першої ступеня, присвоюванні університетами Англії й Уельсу: ВА - бакалавр гуманітарних наук; BEd - бакалавр педагогічних наук; ВEng - бакалавр технічних наук; BSc - бакалавр природничих наук; LLB - бакалавр права; BMus - бакалавр музики; ВМ - бакалавр медицини.

Назви ступенів у різних університетах часом різні, існують і виключення з правил. У деяких шотландських університетах власник першого ступеня в гуманітарних науках - магістр (МА), а не бакалавр (ВА). У деяких університетах, включаючи Оксфорд і Кембридж, ВА присвоюється з гуманітарних і природничих науках, однак кваліфікації бакалавра природничих наук (BSc) у Кембриджі та в Оксфорді є вищим ступенем.

Щоб отримати ступінь бакалавра, необхідно вчитися три (Англія й Уельс) або чотири (Шотландія) роки. Однак є ступені, для одержання яких необхідний ще і досвід практичної роботи, а термін навчання відповідно зростає. Майбутнім дизайнерам, наприклад, потрібно пройти підготовчий курс, а потім - основний трирічний. Для одержання ступеня в галузі медицини, стоматології та архітектури потрібно навчатися до 7 років.

 

Доступність вищої освіти

Британська система вищої освіти передбачає широкий доступ як громадян країни та і іноземців. Переважає державна форма навчання. Лише у 1973 р. було створено перший (і останній) приватний університету Великобританії: Університет Бекінгема. Цей єдиний вуз, що не одержує державного фінансування, спеціалізується на курсах фінансового менеджменту і бізнесу-адміністрування. До недержавних вузів, крім Університету Бекінгема, належать приватні бізнеси-школи (найвідоміша з них – Ріджент Бізнес Скул, що спеціалізуються на програмах МВА. Однак вони не складають суттєвого сегменту британської системи вищої освіти.

Для вступу до британського університету абітурієнту необхідно здати іспити початкового рівня („A-levels”). Згідно з даними Британської Ради, стандартні кваліфікаційні вимоги полягають у наступному:

Свідоцтво про здачу трьох іспитів „A-levels” GCE і чотирьох іспитів GCSE (з мінімальною оцінкою „3”) або прирівняне до цього свідоцтво закордонного зразка. (У залежності від навчального курсу ці вимоги можуть варіювати.

У Великобританії є заклади, що пропонують навчальні курси, по закінченні яких видається свідоцтво 1В, визнане університетами Великобританії й усього світу як альтернатива „A-levels”.

Учні-британці подають анкету-заяву, ще навчаючись у школі, звичайно за рік до вступу в університет і, як правило, на попередній основі, ще до результатів іспитів „A-levels”, одержують місце в університеті. Заяви, складені на основі характеристик, виданих викладачами, і передбачуваних екзаменаційних оцінок, що стануть відомі тільки в серпні, подаються через централізовану систему UCAS - національну Службу прийому до університетів і коледжів. Цим каналом повинні користуватися й іноземні абітурієнти.

Вступник заповнює аплікаційну форму UCAS, де вказує до шести варіантів бажаних для нього навчальних закладів (при бажанні вивчати медицину або стоматологію - до п’яти). UCAS надає абітурієнтові докладні рекомендації щодо системи прийому, включаючи надання інформації, що цікавить приймальну комісію.

Вища освіта в Іспанії

Система вищої освіти Іспанії відзначається виключною однорідністю, адже аж 98% студентів навчаються в університетах (Centro), поза якими готують лише фахівців з туризму, ремесел та деяких інших видів занять.

Іспанські університети поділяються на три категорії: Державні; Приватні; Духовні вищі навчальні заклади, що знаходяться під опікою церкви.

До складу іспанських університетів входять чотири типи навчальних підрозділів, що в інших країнах складають альтернативу університетській освіті:

університетські факультети (facultades universitarias) - ВНЗ, де вивчаються не технічні теоретичні дисципліни. Навчання на них охоплює всі три цикли вищої освіти;

вищі технічні училища (escuelas tecnicas superiores) мають, навпаки, технічну орієнтацію, але так само передбачають усі три цикли вищої освіти;

університетські школи (escuelas universitarias) мають визначену професійну орієнтацію і здатні довести студента тільки лише до першої ступіні вищої освіти;

університетські коледжі (colegios universitarias), як і школи, здійснюють навчання тільки по програмах першого рівня. Ці програми звичайно аналогічні традиційним університетським програмам і не дають професійної орієнтації.

Університети мають досить складну структуру і надають курси, програми й кваліфікації різного рівня. Так, їх факультети (Facultad Universitaria) пропонують програми тривалістю 4-5 років з присудженням повного диплома (Licenciado). Вищі технічні школи (Escuela Tecnica Superior) після 4-5 років навчання присуджують дипломи вищих інженерів. Групи невеликі, а навчання порівняно інтенсивне з орієнтацією на практику. Університетські (Escuela Univers.) і інженерно- технічні (Escuela Tecnica de Ingeneria) школи надають дипломи вже після трьох років навчання. У школах на одного викладача припадає надто багато студентів.

До сектору неуніверситетської вищої освіти входять інститути, що надають два види дипломів: еквівалентний до університетських Diplomado or Liceciado за умови виконання програм, подібних до університетських (А), і нижчий від університетських диплом простіших програм мистецьких фахів (Б).

Диплом А надають Військова Академія, інститути туризму, цивільної авіації й теологічні заклади (всі вони не підпорядковані Міністерству освіти і науки). Дипломи Б надають інститути і професійні школи з легшими умовами вступу і простими програмами (музика, співи, дизайн та інші мистецькі фахи).

Типи вищої освіти

· звичайна освіта, де необхідне присутність студента на заняттях

· вечірня освіта

· дистанційна освіта

· "навчання поштою" - побудовано на базі заочного і може бути як державним так і приватним

АКАДЕМІЧНИЙ РІК І ЕКЗАМЕНИ. Академічний рік розпочинається у перший тиждень жовтня і закінчується в червні, є короткі канікули під час головних релігійних свят. На тиждень припадає 20-30 лекційних годин, що складає 600-700 годин за навчальний рік. Після завершення вивчення дисципліни складається екзамен (у лютому, червні чи вересні).

Система оцінювання передбачає 10 балів: 10 - matricula de honor, 9-9.9 - sobresaliente, 7-8.9 - notable, 5-6.9 - aprobado, нижче 5 - suspenso. Прохідною є оцінка aprobado. Тези оцінюються трьома рівнями: extraordinario, apto cum laude, apto.

Навчання на факультетах і у вищих школах університетів організовані за трьома циклами: базовий (2-3 роки), спеціалізований (2 роки з присвоєнням диплома), дослідницький (2-3 роки з отриманням диплома доктора). В університетських школах навчання має лише один 3-річний цикл з високим рівнем спеціалізації навчальних програм для кращої фахової підготовки. Так готують учителів початкових шкіл, працівників соціальних служб тощо.

Навчальні плани університетів будуються з урахуванням існування трьох видів дисциплін: обов’язкових для всіх ВЗО, які присвоюють даний диплом (академічну кваліфікацію); на вибір ВЗО, які можуть бути як обов’язковими, так і факультативними; дисципліни за вибором студентів (10% всього навчального часу). Переповненість аудиторій та ряд інших причин (типу необхідності поєднувати навчання з підробітками) приводить до того, що дуже багато студентів кидає університети, не одержавши диплома. Упродовж 80-х років таке траплялося з кожним другим студентом. Лише 20% студентів Іспанії отримують ту чи іншу форму фінансової підтримки з боку державних чи провінціальних влад.

Не легше ведеться і викладачі ВЗО Іспанії, які мають справу з переповненими аудиторіями. Вони поділяються на чотири категорії: професори, виконуючі обов’язки професорів, викладачі-заступники, викладачі-асистентіи. Перші повинні мати докторський диплом, викладати і проводити наукові дослідження. Наступні дві категорії теж повинні мати звання доктора, лише викладачі-асистенти задовольняються повним дипломом університету чи еквівалентного ВЗО, але для отримання права на роботу складають професійний іспит. Уряд і Університетська рада докладають чимало зусиль для стимулювання викладачів до підвищення свого академічного і професійного рівня (стажування за кордоном, курси підвищення кваліфікації тощо).