Заходи екстреної і специфічної профілактики. Протиепідемічний режим

У загальній системі запобіжних та протиепідемічних заходів у випадку виникнення висококонтагіозних інфекційних захворювань досить важливою є екстрена профілактика.

 

Екстрена профілактика	Комплекс медичних заходів, здійснюваних щодо людей, які зазнали інфікування збудником небезпечних інфекційних захворювань, для запобігання розвитку в них інфекційного процесу.
Ці заходи здійснюють негайно — з моменту надходження інформації про зараження або захворювання людей на небезпечні інфекції, а також під час спалахів серед населення інфекційних хвороб невідомої етіології.

Екстрена профілактика поділяється на загальну і спеціальну:

Загальна екстрена профілактикапроводиться до встановлення виду збудника, що спричинив інфекційне захворювання. Її проводять за допомогою антибіотиків або хіміопрепаратів широкого спектру дії.

Спеціальна екстрена профілактика проводиться після встановлення виду мікроорганізму, його антибіотикочутливості, підтвердження клінічного діагнозу в інфекційних хворих.

Середня тривалість проведення загальної екстреної профілактики – до 5 діб (час, необхідний для виділення, ідентифікації та визначення чутливості збудника до певних антибіотиків).

Після ідентифікації та визначення чутливості до антибіотиків починається проведення спеціальної екстреної профілактики препаратами, які етіотропно впливають на відомого збудника інфекційного захворювання.

Тривалість спеціальної екстреної профілактики визначається в основному тривалістю інкубаційного періоду, який обчислюється із дня можливого інфікування.

У разі послідовного переходу від загальної до спеціальної екстреної профілактики слід дотримуватися відповідної послідовності у термінах та дозах препаратів з урахуванням препаратів, отриманих особою під час загальної екстреної профілактики.

Екстреній профілактиці (превентивному лікуванню) підлягають окремі особи або групи населення, яких за даними епідеміологічного обстеження слід вважати інфікованими.

Екстрена профілактика здійснюється:

серед осіб, які спілкувалися з людиною, що є джерелом збудника інфекції, тобто з хворим або носієм;

у дитячих закладах, стаціонарах лікарень, на харчових об’єктах, у будинках для літніх людей та інвалідів, закладах зі спеціальним режимом у разі виявлення випадків захворювання або носіїв збудників інфекційних хвороб;

серед усіх жителів населеного пункту або їх частини у разі виникнення групових захворювань.

Обов’язковими умовами екстреної профілактики є:

þ одномоментне охоплення усіх контингентів, які підлягають профілактиці;

þ забезпечення обліку та контролю за вживанням засобів профілактики;

þ визначення стійкості виділених культур збудника щодо використовуваних з профілактичною метою препаратів.

Екстрена профілактики організовується та проводиться:

§ у дитячих закладах, будинках для літніх людей та інвалідів, закладах зі спеціальним режимом – керівниками та медичними працівниками цих закладів;

§ на інших підприємствах, у закладах та організаціях – керівниками районних та дільничних лікарень, поліклінік та амбулаторій за територіальними принципом із залученням санітарного активу;

§ серед неорганізованого населення – медичним персоналом бригад.

Облік проведеної екстреної профілактики здійснюється особами, відповідальними за її проведення.

У системі заходів боротьби щодо виникнення та поширення інфекційних захворювань важливе значення має імунопрофілактика (специфічна профілактика). Водночас із обов’язковими плановими щепленнями (проти дифтерії, правця, поліомієліту, кашлюку, кору, туберкульозу) проводяться профілактичні вакцинації за епідемічними показаннями. Вони проводяться лише на епідемічних (ензоотичних) територіях і лише тим контингентам, які за побутових або професійних умов наражаються на ризик зараження у певні сезони року.

Наприклад, планова вакцинація проти сибірки проводиться особам, які працюють із живими культурами збудників, тваринним матеріалом, інфікованим збудником, а також особам, які зайняті доглядом за тваринами, їх забоєм та розбиранням туш, збиранням, зберіганням, транспортуванням та первинною переробкою сировини тваринного походження.

Планову вакцинопрофілактику проводять населенню ензоотичних на туляремію територій (дорослі – планово, діти – за епідемічними показаннями). У результаті проведення специфічної профілактики імунний прошарок серед населення повинен скласти не меншу ніж 90%.

У разі холери специфічна профілактика має допоміжне значення. Щеплення проводиться за один місяць до очікуваного підйому захворюваності. Час від вакцинації до ревакцинації у разі несприятливої епідемічної ситуації скорочується.

Таким чином, поняття “епідемічні показання” для специфічної профілактики передбачають вказівки на:

þ територію, на якій проводиться імунізація;

þ контингенти, які мають ризик зараження певною інфекцією;

þ час проведення імунопрофілактики.

У свою чергу, вибір території та контингентів, які підлягають щепленню, і визначених календарем вакцинації термінів вимагає попередньої діагностики місцевої епідеміологічної ситуації.

В практичному плані санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи тісно взаємопов’язані і взаємозумовлені.

Комплекс протиепідемічних заходів при виникненні НС

— система заходів, спрямованих на попередження виникнення інфекційних захворювань серед людей і їх локалізації та ліквідації у випадку появи серед населення.

Протиепідемічні заходи — це науково обґрунтовані рекомендації, виконання яких дозволяє попереджувати інфекційні захворювання серед окремих груп населення, ліквідовувати чи істотно зменшувати інфекційну захворюваність.

Проведення протиепідемічних заходів базується на наступних основних принципах:

• встановлення виду збудника захворювання і механізму передачі інфекції;

• своєчасна, достовірна і безперервна оцінка епідемічної обстановки в районі НС;

• вибір і проведення необхідних протиепідемічних заходів і оцінка їх ефективності

При встановленні виду збудника і механізму передачі інфекції необхідно пам’ятати, що джерелом є заражений організм людини чи тварини.

Це дозволяє запланувати і цілеспрямовано виконувати необхідні в даній ситуації протиепідемічні заходи. Основними серед них є:

a. екстрена ізоляція інфекційного хворого;

b. обмеження контактування людей один з одним;

c. дезинфекційні, дезинсекційні, дератизаційні заходи;

d. екстрена неспецифічна профілактика;

e. санітарна обробка та інші.

При поширенні серед населення конкретного інфекційного захворювання повинні бути передбачені адекватні заходи. Поряд з їх проведенням здійснюється комплекс заходів, який прийнято називати «протибактерійним захистом населення» — система знань і їх практичне використання по попередженню виникнення інфекційних захворювань та їх поширення серед населення.

При проведенні заходів по протибактерійному захисту необхідна своєчасна, достовірна та безперервна оцінка епідеміологічної обстановки в районі НС. Вона досягається при використанні наступних методів:

— епідеміологічне обстеження території та об’єктів;

— епідеміологічне спостереження за станом здоров’я людей;

— санітарно-епідеміологічна розвідка території НС.