Політика роздержавлення і приватизації

Політика роздержавлення і приватизації - це комплекс економіко-правових відносин та організаційно-правових заходів щодо їх регулювання, спрямованих на усунення монополії держави на власність, заміну державної форми власності на різновиди приватної з метою проведення ринкових реформ, створення структури змішаної економіки, становлення приватного сектора економіки та створення конкурентного середовища.

Роздержавлення (зміна форми власності) може відбуватися: через демонополізацію і комерціалізацію (роздержавлення в межах державної власності, що супроводжується зняттям підприємств із державного фінансування і переведенням на приватне кредитування); шляхом корпоратизації (акціонування) великих державних підприємств і трансформації державної власності у приватну зі зміною суб'єкта права власності; а також іншими шляхами і в інших формах.

Приватизація державного майна забезпечується через відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб.

Основними пріоритетами приватизації є підвищення ефективності виробництва та мотивації до праці.

Органом державної влади, який контролює приватизаційні процеси в Україні, під керівництвом якого розробляють і виконують програми приватизації, є Фонд державного майна (ФДМ) України та його регіональні відділення і представництва в районах та містах, які утворюють єдину систему державних органів приватизації. ФДМ України є головним органом, який формує і провадить державну політику у сфері приватизації, є орендодавцем та продавцем державного майна. ФДМ України підпорядковується КМ України і підзвітний ВР України.

Державна програма приватизації розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України щорічно не пізніше як за місяць до затвердження Державного бюджету України, але до початку наступного бюджетного року. Державна програма приватизації складається із завдання на перший бюджетний рік і прогнозу на два наступні роки, виходячи із пріоритетів приватизації. Верховна Рада України щорічно заслуховує і затверджує звіт Фонду державного майна України про виконання Державної програми приватизації.

Відчуження майна, що є у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно з чинним законодавством, сьогодні приватизація державного майна може здійснюватися шляхом (способами):

- продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом;

- продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах й іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;

- продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства;

- викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації;

- щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом застосовуються неконкурентні способи продажу майна державних підприємств.

Продаж на аукціоні - спосіб приватизації, коли власником об'єкта приватизації стає покупець, який запропонував найвищу ціну.

Продаж за некомерційним конкурсом - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта приватизації стає покупець, який запропонував найліпші умови подальшої експлуатації об'єкта приватизації або за однакових умов - найвищу ціну.

Продаж за комерційним конкурсом - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта приватизації стає покупець, який за фіксованих початкових умов запропонував найвищу ціну.

Продаж за конкурсом із відтермінуванням платежу - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта приватизації стає покупець, який на конкурсних засадах здобув право оплати за придбаний об'єкт із відтермінуванням платежу на певний період (3 роки) за умови попереднього внеску певної суми (30 %) його вартості.

Викуп державного майна, зданого в оренду з викупом - спосіб приватизації, за яким власником об’єкта приватизації стає орендар відповідно до договору оренди.

Продаж акцій ВАТ - спосіб приватизації, за яким власниками акцій державних підприємств, перетворених у ВАТ, на конкурсних засадах стають покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації акцій на пільгових умовах.

Викуп об'єктів малої приватизації (до яких належать невеликі підприємства переробної і місцевої промисловості, легкої та харчової промисловості, промисловості будматеріалів, будівництва, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, деяких видів транспорту тощо) - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Іх приватизація також може здійснюватися через аукціон і за конкурсом.

Викуп державного майна підприємства відповідно до альтернативного плану приватизації - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта приватизації або його частки стає товариство покупців, створене його працівниками, згідно з розробленим товариством покупців планом, що є альтернативним до плану, запропонованого приватизаційною комісією.

4. Конкурентна (антимонопольна) політика держави

Конкурентна (антимонопольна) політика держави - це діяльність держави, спрямована на забезпечення конкурентного середовища, антимонопольного регулювання з метою сприяння зростанню ефективності виробництва, кращому задоволенню потреб і захисту інтересів суспільства, підвищенню конкурентоздатності національної економіки.

Основними напрямками конкурентної політики держави є:

- демонополізація економіки;

- захист та сприяння розвитку економічної конкуренції;

- антимонопольне регулювання;

- державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства.

Об'єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб'єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Методами антимонопольного регулювання є:

- законодавче регулювання;

- адміністративне регулювання (штрафи, судові рішення, дозволи, заборони, примус);

- фінансово-економічне стимулювання розвитку конкурентного середовища.

До конкретних засобів антимонопольного регулювання також належать:

- обмеження на встановлення вищого рівня цін і тарифів;

- декларування зміни цін;

- установлення стандартів і показників якості для товарів та послуг монополістів;

- врегулювання місткості ринку;

- розподіл ринків;

- використання держзамовлень та контрактів;

- тарифне регулювання експорту та імпорту товарів.

Правила конкуренції і норми антимонопольного регулювання визначаються Господарським кодексом України (ст. 25-41), Законами України "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет", "Про природні монополії (2000 р.), "Про захист економічної конкуренції" (2001р.) та іншими законодавчими актами.

Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику на основі Державної програми демонополізації економіки та розвитку конкуренції, що затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Державна антимонопольно-конкурентна політика здійснюється Антимонопольним комітетом і його територіальними управліннями в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі й органами місцевого самоврядування.

Антимонопольний комітет та його територіальні управління виконують безпосередню практичну роботу з реалізації антимонопольної (конкурентної) політики та здійснюють відповідний контроль.

Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства застосовується у таких випадках:

- у випадку зловживання монопольним становищем на ринку;

- у випадку дискримінації суб'єктів господарювання органами державної влади;

- у випадку антиконкурентних узгоджених дій;

- у випадку недобросовісної конкуренції.

Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом (понад 35 %). Ринок у визначених територіальних і товарних межах, на якому діє хоча б одне монопольне утворення або існує бар'єр для входження на нього інших суб'єктів господарювання, визнається монополізованим.

З метою запобігання монопольному становищу певних суб'єктів господарювання, за умови одержання згоди на це Антимонопольного комітету України, здійснюється реорганізація та ліквідація суб'єктів господарювання, придбання їхніх активів, часток (акцій, паїв) господарських товариств, а також утворення об'єднань підприємств або перетворення органів влади в зазначені об'єднання у випадках, передбачених законодавством.

Природна монополія відіграє важливу роль і має право на існування, але діяльність і ціни на їхню продукцію (послуги) – контрольовані. (Це стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва, а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими).

У разі, якщо суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень. Строк виконання такого рішення не може бути меншим шести місяців. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.