Охорона пращ як соціально-економічний чинник

ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

 

Підручник

 

 

Львів Афіша 2004

ББК 65.248я7

Ж 69 УДК 331.45(075)

Підручник розкриває складну систему правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. В ньому подано сучасні дані щодо законодавчої та нормативно-правової бази в галузі охорони праці. Викладено основні поняття та визначення, що стосуються вказаної галузі, розглянуто шкідливі та небезпечні чинники виробничого середовища і трудового процесу, вплив останніх на здоров'я та працездатність людини, висвітлено основні заходи та засоби, спрямовані на створення безпечних та нешкідливих умов праці. Підручник містить також основні відомості з питань пожежної безпеки.

Для студентів вищих навчальних закладів. Може бути корисним викладачам і спеціалістам з охорони праці, керівникам і інженерно-технічним працівникам промислових підприємств та інших об'єктів господарської діяльності, посадовим особам органів державного нагляду за охороною праці (державним інспекторам), страховим експертам з охорони праці, уповноваженим трудових колективів з питань охорони праці, а також для широкого загалу працюючих.

Рецензенти:

Г. Г. Гогіташвілі — доктор технічних наук, професор кафедри охорони праці Національного університету «Львівська політехніка»;

/. /. Даценко — доктор медичних наук, професор кафедри загальної гігієни з екологією Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького;

Б. С. Штангрет — кандидат технічних наук, полковник внутрішньої служби, начальник навчально-методичного відділу Львівського інституту пожежної безпеки МВС України.

 

 

ISBN 966-8013-11-5

© В. Ц. Жидецький © «Афіша», 2002

Світлій пам'яті

Івана Михайловича Чижевського —

талановитого педагога

та знаного фахівця з охорони праці

ВІД АВТОРА

Шановний читачу, взявши в руки даний підручник і прочитавши його назву, в першу чергу виникає запитання: що це за така дисципліна «Основи охорони праці» і наскільки вона є важливою та необхідною? Смію завірити, що дана дисцип­ліна є надзвичайно важливою та необхідною й спробую Вас в цьому переконати.

«Ми — народ...», або «Від імені народу...» — саме з таких слів розпочинають­ся тексти конституцій багатьох демократичних держав. Тим самим підкреслюється, що основною цінністю тієї чи іншої держави є її громадяни, кожна людина. При цьому, чимало проблем, які постають перед державою, долаються заради людини, її невід'ємних конституційних прав. До числа останніх належить і право на охорону життя та здоров'я в процесі трудової діяльності. Найдієвішим важелем щодо ре­алізації цього права є створення безпечних та нешкідливих умов праці. До того ж, саме за таких умов людина здатна працювати високопродуктивно, створювати не­обхідний матеріальний потенціал держави, добробут усіх її громадян. Тому очеви­дно, що чим краще держава дбає про людину, зокрема людину праці, тим вищими є її здобутки.

Проблеми створення безпечних і нешкідливих умов праці існували, можна ска­зати, завжди. Однак, у період науково-технічного прогресу вони набули особливого значення, адже істотно зросла ціна кожного нещасного випадку та аварії. За прибдиз-ними оцінками щороку в світі внаслідок виробничого травматизму гине близько 300 тис. чоловік. У деяких країнах фінансові втрати в результаті нещасних випад­ків та аварій за розмірами наближаються до державних витрат на потреби націона­льної оборони. А якими мірками оцінити людські втрати?

Отже, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання були й залишаються величезною людською трагедією, є причиною значних економічних втрат і призводять до тяжких соціальних наслідків. Природно постає запитання: як же вирішувати ці проблеми? З чого розпочинати?

Ще у давні часи грецькі філософи говорили: «Для того щоб правильно діяти — необхідно знати, а для того щоб знати — навчатися». Особливої ваги цей вислів набуває стосовно питань охорони праці. Адже суб'єктивні причини переважної біль­шості нещасних випадків та аварій на виробництві необхідно шукати в таких двох площинах:

— працівник не знає чи погано володіє знаннями з охорони праці;

— працівник знає, однак з тих чи інших причин не виконує відповідних вимог з охорони праці.

Зрозуміло, що в будь-якому випадку розпочинати необхідно, перш за все, із ґрунтовного вивчення основ охорони праці, які мають стати своєрідним каркасом для набуття у подальшому спеціальних знань з охорони праці стосовно майбутньої професії чи фаху. Ось чому відповідно до наказу Міністерства освіти України від 02. 12. 98 р. № 420 у вищих навчальних закладах освіти при підготовці фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється вивчення нормативних дисциплін «Основи охорони праці» та «Охорона праці в галузі». Адже озброївшись необхідними знаннями з охорони праці майбутні фахівці зможуть з меншим ризи­ком для себе та людей, що їх оточують, вирішувати складні виробничі завдання, збе­рігаючи при цьому здоров'я та працездатність.

Важливим та необхідним елементом процесу навчання є наявність відповідної літератури: підручників, навчальних посібників, методичних розробок тощо. Слід за­значити, що саме таких видань явно бракує з дисципліни «Основи охорони праці», а ті кілька, які вже видані — не відповідають повною мірою навчальній програмі вищезазначеної дисципліни чи сучасному стану в цій царині наук. Заповнити цю прогалину й призваний даний підручник.

В основу даного видання покладено підручник «Основи охорони праці» (автори В. Ц. Жидецький, В. С. Джигирей, О. В. Мельников), який був визнаний одним з кращих і перевидавався в період 1999—2002 рр. п'ять разів. Однак поважні обста­вини (зміни у нормативно-правовій базі охорони праці, що сталися останнім часом; реорганізація Держнаглядохоронпраці; нова редакція ДСТУ 2293-99 «Охорона пра­ці. Терміни та визначення основних понять»; переосмислення матеріалу деяких роз­ділів; зауваження та побажання фахівців з охорони праці, які відгукнулися на попе­реднє видання та інші) спонукали до написання, по суті, нового підручника.

При підготовці даного видання автор прагнув, з одного боку, викласти матеріал із позицій сучасних наукових досліджень, а з іншого — так, щоб він був доступним для розуміння студентам вищих закладів освіти різних рівнів акредитації, незалеж­но від професійної спрямованості та форми навчання. Наскільки це вдалося автору — оцінювати Вам, шановний читачу.

І ще одне. Своє завдання автор бачив не лише в тому, щоб забезпечити моло­дих людей, які опановують знання з охорони праці, відповідним навчальним матері­алом, але й у тому, щоб сприяти розвитку в кожного з них активної позиції щодо принципу пріоритетності охорони життя та здоров'я працівників стосовно результа­тів виробничої діяльності.

Автор висловлює щиру подяку рецензентам — професорам Г. Г. Гогіташвілі, І. І. Даценко та полковнику внутрішньої служби Б. С. Штангрет за цінні поради та зауваження, що були висловленні в процесі роботи над підручником. Окрема подяка всім тим, хто надіслав зауваження та побажання щодо покращення попереднього видання. Автор також вдячний О. В. Мельникову та Д. В. Василишин за допомогу, що була надана при підготовці підручника до друку.

 

ПЕРЕДМОВА

Охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності, створення безпечних та нешкідливих умов праці є одним з найважливіших державних за­вдань. Успішне вирішення цього завдання значною мірою залежить від належної підготовки фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів з питань охорони праці.

Відповідно до наказу Міністерства освіти України «Про вдосконалення навчан­ня з охорони праці й безпеки життєдіяльності у вищих навчальних закладах освіти України» від 02.12.1998 р. № 420 з метою забезпечення виконання вимог Державної програми навчання та підвищення рівня знань працівників, населення України з пи­тань охорони праці, інших нормативно-правових актів, починаючи з 1999/2000 навчаль­ного року при підготовці фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів (молодший спеціаліст і бакалавр) у вищих закладах освіти незалежно від рівня акредитації здійснюється вивчення дисципліни «Основи охорони праці».

«Основи охорони праці» — це нормативна дисципліна, яка вивчається з метою формування у майбутніх фахівців з вищою освітою необхідного в їх подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь з правових і організаційних питань охорони праці, з питань гігієни праці, виробничої санітарії, техніки безпеки та пожеж­ної безпеки, визначеного відповідними державними стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності.

На базі знань дисципліни «Основи охорони праці» здійснюється подальше по­глиблене вивчення питань охорони праці стосовно конкретної галузі та особливостей професійної діяльності майбутніх фахівців під час вивчення дисципліни «Охорона праці в галузі» та профілюючих дисциплін.

Даний підручник повністю відповідає програмі нормативної дисципліни «Осно­ви охорони праці» для вищих закладів освіти, яка була затверджена першим заступ­ником Міністра освіти 31 липня 1997 р. В ньому наведені основні відомості з правових і організаційних питань охорони праці, основ фізіології, гігієни праці, виробничої санітарії, техніки безпеки та пожежної безпеки. Окрім того, автор вирі­шив за доцільне розглянути в підручнику низку питань, які з тих чи інших причин не ввійшли до вищезгаданої програми дисципліни, однак є важливими та актуальни­ми. Це зокрема такі питання: соціальний захист потерпілих на виробництві; організаційна структура та функції Фонду соціального страхування від нещасних випадків; визначення збитків, пов'язаних з виробничим травматизмом та захворю­ваннями працівників; засоби індивідуального захисту; кольори безпеки та знаки без­пеки праці; гігієнічна класифікація праці; захист від атмосферної електрики.

Підручник складається з чотирьох розділів. Наприкінці кожного розділу розмі­щені питання для самоперевірки та контролю засвоєння знань. У додатках дано перелік основних законодавчих та нормативно-правових актів про охорону праці, рекомендованих при вивченні дисципліни, а також орієнтовний перелік лаборатор­них робіт.

Зважаючи на значний об'єм підручника в ньому використано апарат для орієнта­ції в матеріалах книги та швидкого знаходження відповідних термінів та визначень. Таким апаратом є предметний покажчик, що наведений наприкінці підручника.

У підручнику використані терміни та визначення основних понять у галузі охорони праці відповідно до ДСТУ 2293-99.

Зміст підручника відображає сучасний стан законодавчої та нормативної бази охорони праці, що постійно вдосконалюється та доповнюється, а також результати досліджень, проведених останнім часом. Викладений у підручнику матеріал поклика­ний дати майбутнім фахівцям необхідні знання, реалізація яких на практиці сприя­тиме покращенню умов праці, підвищенню її продуктивності, запобіганню професій­них захворювань, виробничого травматизму, аварій.

При написанні підручника використано досвід викладання автором дисциплін «Охорона праці», «Основи охорони праці», «Охорона праці в галузі», «Безпека життє­діяльності» в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова (нині — Українська академія друкарства) протягом 1985—2001 рр.

Слід зазначити, що хоча дане видання призначене для студентів вищих закла­дів освіти, воно безперечно стане в нагоді широкому загалу працюючих (від керів­ників різних рівнів до робітників), оскільки під час виробничої діяльності вони так чи інакше стикаються з питаннями охорони праці.

Автор буде вдячний за зауваження та побажання щодо покращення підручника, які можна надсилати за адресою: 79005 м. Львів, вул. К. Левицького, буд. 4, ПТВФ «Афіша».

ВСТУП

І ГАЛУЗЬ НАУКИ

Коли люди гинуть на війні або помирають від невиліковних хвороб, з цим злом хоча й важко примиритись, однак його неминучість ще можна зрозуміти. Коли ж у мирний час у звичайній повсякденній праці люди отримують каліцтва, від яких стають інвалідами або вмирають, якщо це трапляється з сотнями, тисячами здорових молодих людей (найчастіше віком 20—40 років), то подібне явище сприймається не тільки трагічно, воно просто не вкладається у свідомість.

Людство впоралося з епідеміями чуми, віспи, холери та інших хвороб, знайшло способи боротьби з багатьма захворюваннями, шукає шляхи продовження життя, стри­мування війн, але дотепер не навчилося надійно захищати людину, її здоров'я в процесі повсякденної праці. Міжнародна статистика стосовно питань, які розгляда­ються свідчить, що в наш час травматизм та смертність від нещасних випадків можуть бути прирівняні до епідемії. Так, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) смертність від нещасних випадків на сьогодні займає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань, причому якщо від таких захво­рювань помирають в основному люди похилого віку, то внаслідок нещасних випад­ків переважно гинуть люди молодшого та середнього віку. У той же час, аналіз причин смертності в Україні (1994—2001 рр.) показує, що саме нещасні випадки у виробничій та невиробничій сферах є головною причиною смерті наших чоловіків у працездатному віці (приблизно 35% усіх смертей у цьому віці). Загалом же на сьогодні в Україні стосовно кількості загиблих і травмованих внаслідок нещасних випадків і аварій склалася така ситуація, що створюється враження ніби у нас йде тиха прихована війна, яка за своєю суттю аморальна. Адже для мирного часу така кількість людських втрат є непомірно високою. Тому питання охорони праці та здо­ров'я наших громадян у процесі їх трудової та будь-якої іншої діяльності повинні стати пріоритетними та увійти до розряду питань найвищого державного рівня, оскільки саме люди, їх життя та здоров'я є найбільшим багатством будь-якої держави.

Із вищезазначеного стає зрозумілим, що охорона праці відіграє важливу роль як соціальний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров'я, а тим більше життя — те й інше дається лише один раз. Необхідно пам'ятати, що внаслідок нещасних випадків та аварій гинуть на виробництві не просто робітники та службовці, на підготовку яких держава витратила значні кошти, а перш за все люди — годувальники сімей, батьки та матері дітей.

Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значен­ня — це й висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, ком­пенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо. Незадовільний же стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку держави. Так в Україні щорічно майже 17 тис. чоловік стають інвалідами, чисельність пенсіонерів внаслідок трудового каліцтва перевищила 150 тис. чоловік, щорічна загальна сума виплат на фінансування пільгових пенсій та пенсій з трудового каліцтва, відшкодування заподіяної шкоди потерпілим на виробництві та інших виплат, пов'язаних із незадовільними умовами праці, перевищує 1 млрд. грн.

За розрахунками Німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують у 10 разів дорожче, ніж вартість заходів щодо їх запобігання. В Україні, враховуючи мізерні витрати на заходи з охорони праці, ця різниця ще більша. Фахівці Міжнародної організації праці (МОП) підрахували, що економічні витрати, пов'язані з нещасними випадками на виробництві, складають більше 1% світового валового внутрішнього продукту. На ці кошти, орієнтовно, можна забезпечити харчування про­тягом року близько 75 млн. людей.

Впродовж багатовікової історії людства проблеми здоров'я та безпеки праці завжди посідали чільне місце в соціальному та економічному житті суспільства і були пов'язані з розвитком суспільного виробництва та формуванням суспільного буття. Цілком зрозуміло, що вивченню питань охорони праці приділялась серйозна увага. Вчені, інженери, лікарі, психологи, представники інших наук та фахів вивчали проблеми створення безпечних та нешкідливих умов та засобів праці. Тому історич­но склалось, що охорона праці як галузь науки виникла на перетині соціально-правових, технічних і медичних наук, науки про людину. Головними об'єктами її досліджень є людина в процесі праці, виробниче середовище, організація праці та виробництва, знаряддя праці. На підставі цих досліджень розробляються заходи та засоби, спрямовані на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЩ

Стимулювання охорони праці

Економічне стимулювання охорони праці. До працівників підприємства можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу в здійс­ненні заходів щодо підвищення безпеки та покращення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором).

Порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на заходи щодо охоро­ни праці, визначається чинним законодавством про оподаткування.

Застосування штрафних санкцій до підприємств, організацій та уста­нов. За порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоря­джень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища підприємства, організації, установи можуть притягатись органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу.

Конкретні розміри і порядок накладання штрафів визначаються законодавст­вом. Власник має право оскаржити в місячний строк рішення про стягнення штрафу в судовому порядку.

Відшкодування шкоди у разі ліквідації підприємства. У разі ліквідації підприємства відшкодування шкоди, заподіяної працівникам, іншим підприємствам або державі порушенням вимог щодо охорони праці, аваріями, нещасними випадками на виробництві та професійними захворюваннями, проводиться в порядку, передбаче­ному чинним законодавством.

Служба страхових експертів

Метою діяльності служби страхових експертів є контроль за додержанням законодавства про страхування від нещасного випадку; адекватності страхових ви­плат і соціальних послуг ступеню важливості страхової події (випадку виробничої травми, професійного захворювання, отруєння, смерті від професійного захворювання тощо), впровадження механізму економічної заінтересованості страхувальників у зниженні страхових ризиків, впровадження і контроль виконання профілактичних програм на підприємствах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, сприяння здійсненню заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, захист еконо­мічних інтересів Фонду та застрахованих осіб при здійснені страхових виплат.

Таблиця 1.1 Клас професійного ризику (Кпр. р) деяких галузей економіки та видів робіт

 

Галузі економіки та види робіт

Кпр. р

Освіта, культура, мистецтво, редакції та видавництва, фінанси, кредит, управління Інші види діяльності сфери матеріального виробництва Зв'язок, проектні та проектно-вишукувальні роботи Охорона здоров'я, фізична культура, лісохімічна промисловість Трубопровідний транспорт загального користування, інформаційно-обчислювальне обслуговування Наука і наукове обслуговування, житлово-комунальне господарство. Торгівля і громадське харчування Електроенергетика, поліграфічна та целюлозно-паперова промисловості Легка та медична промисловості, сільське господарство Харчова, м'ясна та молочна промисловості Лісове господарство, нафтовидобувна та нафтопереробна промисловості Газова промисловість, автомобільне господарство Хімічна та деревообробна промисловості, залізничний транспорт Нафтохімічна промисловість, водний транспорт Машинобудування і металообробка, кольорова металургія Будівництво (без урахування будівництва шахт) Чорна металургія Виробництво будівельних металовиробів Будівництво шахт, підземний видобуток руд чорних металів Видобуток вугілля підземним способом

Страхові експерти мають право:

— безперешкодно і в будь-який час відвідувати підприємства з метою прове­
дення перевірки або участі у роботі відповідних комісій;

— подавати роботодавцям пропозиції про усунення порушень вимог норматив­но-правових актів з питань профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

— вносити роботодавцям подання, а органам виконавчої влади та державного нагляду за охороною праці пропозиції щодо вжиття необхідних санкцій або притяг­нення до відповідальності посадових осіб, які допустили ці порушення, а також про заборону подальшої експлуатації робочих місць, дільниць і цехів, робота яких загро­жує здоров'ю або життю працівників;

— отримувати від посадових осіб і керівників підприємств страхувальників,
установ та організацій пояснення щодо виявлених недоліків і заходів з їх усунення у разі, коли їх рівень призводить до підвищення витрат Фонду на відшкодування шкоди потерпілим і соціальні послуги;

— брати участь у роботі комісій з питань охорони праці підприємств та
у перевірці знань з охорони праці працівників підприємств.

ОХОРОНА ПРАЦІ ЖІНОК

Конституція України (ст. 24) на вищому законодавчому рівні закріпила рівність прав жінки і чоловіка. Разом з тим, трудове законодавство, враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони материнства і дитинства, встановлює спеціальні норми, що стосуються охорони праці та здоров'я жінок.

Відповідно до ст. 174 КЗпП забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по сані­тарному та побутовому обслуговуванню).

Забороняється також залучати жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для жінок норми. Міністерство охорони здоров'я Укра­їни 10 грудня 1993 року видало наказ № 241, яким встановлені граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками:

— підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до
2 разів на годину) — 10 кг;

— підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни — 7 кг.

Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні — 350 кг; з підлоги — 175 кг.

Залучення жінок до робіт у нічний час (з 22.00 до 6.00) не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід (ст. 175 КЗпП).

У законодавчих актах про охорону праці приділяється значна увага наданню пільг вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років. Таких жінок забороняється залучати до роботи у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти у відрядження (ст. 176 КЗпП). Крім цього, жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучати­ся до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП). Вагітним жінкам, відповідно до медичного висновку, знижують норми виробітку, нор­ми обслуговування, або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих чинників, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою (ст. 178 КЗпП).

Відповідно до Закону України «Про відпустки» (ст. 17) на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів (70 днів до і 56 після пологів). Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпу­стка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та додаткова неопла-чувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку шести років. Час цих відпусток зараховується як у загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж за спеціальністю (ст. 181 КЗпП).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без ураху­вання вихідних.

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заро­бітну плату за мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років. Звільняти жінок, які мають дітей віком до трьох (шести) років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, але з обов'язковим працевлаштуван­ням (ст. 184 КЗпП).

ОХОРОНА ПРАЦІ НЕПОВНОЛІТНІХ

Держава враховує певні фізичні, фізіологічні та інші особливості неповнолітніх і виявляє турботу про здоров'я молодого покоління. Законодавчо це закріплено, зок­рема, в ст. 43 Конституції України. Законом України «Про охорону праці» забороня­ється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до вісімнадцяти років, на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення ре­чей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми пі­діймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджені МОЗ України від 22. 03. 1996р. №59 (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Граничні норми підіймання та переміщення важких речей неповнолітніми

 

 

 

Календарний вік, років	Граничні норми ваги вантажу (кг)
Короткочасна робота	Тривала робота
юнаки	дівчата	юнаки	дівчата
		2,5	—	—
			8,4	4,2
			11,2	5,6
			12,6	6,3

Не допускається прийняття на роботу осіб молодше від шістнадцяти років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягнули п'ятнадцяти років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до про­дуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, про­фесійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з бать­ків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП).

Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП). Усі особи молодше від вісімнадцяти років приймають­ся на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові (ст. 191 КЗпП).

Для неповнолітніх у віці від 16 до 18 років встановлений скорочений 36-годин-ний робочий тиждень, а для п'ятнадцятирічних — 24-годинний. Заробітна плата пра­цівникам молодше від вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної робо­ти виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при по­вній тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпП).

Щорічні відпустки неповнолітнім надаються в літній час або, на їх бажання, в будь-яку іншу пору року (ст. 195 КЗпП). Тривалість такої відпустки один календар­ний місяць.

Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника або уповноваженого ним орга­ну допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх (ст. 198 КЗпП).

ІНСТРУКЦІЇ З ОХОРОНИ ПРАЩ

Інструкції з охорони праці — це нормативний акт, що містить обов'язкові для дотримання працівниками вимоги з охорони праці при виконанні ними робіт певноговиду або за певною професією на робочих місцях, у виробничих приміщеннях, на території підприємства, або в інших місцях, де за дорученням роботодавця виконуються ці роботи, трудові чи службові обов'язки.

Інструкції з охорони праці поділяються на:

— інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці;

— примірні інструкції;

— інструкції, що діють на підприємстві.

Інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці розробляються для персоналу, який проводить вибухові роботи, обслу­говує електричні установки та пристрої, вантажопідіймальні машини та ліфти, котель­ні установки, посудини, що працюють під тиском, і для інших працівників, правила безпеки праці яких установлені міжгалузевими нормативними актами про охорону праці, затвердженими Держнаглядохоронпраці. Їх дотримання є обов'язковим для працівників відповідних професій на всіх підприємствах незалежно від їх підпоряд­кованості, форми власності та виду діяльності.

Примірні інструкції затверджуються міністерствами чи виробничими, науково-виробничими та іншими об'єднаннями підприємств, які мають відповідну компетен­цію, за узгодженням з Держнаглядохоронпраці та Національним НДІ охорони праці. Дані інструкції використовуються як основа для розробки інструкцій, що діють на підприємстві. Останні ж розробляються з урахуванням конкретних умов виробництва та вимог безпеки, викладених у експлуатаційній і ремонтній докумен­тації підприємств-виготовлювачів обладнання, що використовується на даному під­приємстві.

Інструкції, що діють на підприємстві розробляються (переглядаються) керівни­ками робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, відділу і т. д.) і затверджуються роботодавцем. Служба охорони праці реєструє в спеціальному журналі всі інструк­ції, які вводяться в дію на даному підприємстві. Безпосередній керівник робіт видає працівникам на руки інструкції з охорони праці (під розписку) під час проведення первинного інструктажу, або вивішує на їх робочих місцях.

Перегляд інструкцій, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці та примірних інструкцій, проводиться в міру потреби, але не рідше одного разу на 10 років, а інструкцій, що діють на підприємстві — не рідше одного разу на 5 років, причому для професій або видів робіт з підвищеною небезпекою — не рідше одного разу на 3 роки.

Кожній інструкції з охорони праці присвоюється назва та скорочене позначення (код, порядковий номер) і вона повинна містити такі розділи: загальні положення; вимоги безпеки перед початком роботи; вимоги безпеки під час виконання роботи; вимоги безпеки після закінчення роботи; вимоги безпеки в аварійних ситуаціях. Інструкції містять тільки ті вимоги щодо охорони праці, дотримання яких є обо­в'язкове самими працівниками. Порушення працівником цих вимог розглядається як порушення трудової дисципліни. Контроль за дотриманням вимог інструкцій покла­дається на роботодавця.

 

ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністратив­ної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

Дисциплінарна відповідальність полягає у накладанні дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством. Відповідно до ст. 147 КЗпП встанов­лено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, який користується правом при­йняття на роботу цього працівника. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охоро­ною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні дисциплінарного стягнення необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника.

Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб, винних у порушеннях законодавства про охорону праці у вигляді грошового штрафу. Право накладати адміністративні стягнення з причин, зазначених у Законі України «Про охорону праці» мають службові особи Держнаглядохоронпраці. Максимальні розмі­ри та види штрафів, що можуть бути накладені службовими особами Держнаглядохо­ронпраці, визначаються чинним законодавством. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушен­ня шістнадцятирічного віку.

Матеріальна відповідальність включає відповідальність як працівника, так і власника (підприємства). У ст. 130 КЗпП зазначається, що працівники несуть мате­ріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (установі) через порушен­ня покладених на них обов'язків, у тому числі, і внаслідок порушення правил охорони праці. Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству (установі) винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується пев­ною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відпо­відальності. Власник підприємства (установи) або уповноважена ним особа (орган) несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимог законодавст­ва та інших нормативних актів про охорону праці створило небезпеку для життя або здоров'я громадян. Суб'єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин — власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність визначається в судовому порядку.

Види інструктажів

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділя­ються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий. Вступний інструктаж проводиться:

з усіма працівниками, яких приймають на постійну або тимчасову роботу,
незалежно від освіти, стажу роботи та посади;

— з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпо­середню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;

— з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики;

— у разі екскурсії на підприємство;

— з усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які навчаються в середніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих закладах освіти при оформ­ленні або зарахуванні до закладу освіти.

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

— новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство;

— який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;

— який буде виконувати нову для нього роботу;