Державна служба статистики україни

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ, ОБЛІКУ ТА АУДИТУ

Кафедра бухгалтерського обліку

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни «Облік розрахунків за податками»

 

Нечипорук Дарина Олегівна

(прізвище, ім’я, по батькові)

 

Група 13.25

 

Варіант № 2

 

 

Перевірив викладач

Курило Г.М.

 

Київ — 2015

 

 

ЗМІСТ

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. 10. Надання документів для перевірок та оформлення результатів перевірок …………………………………………………...………3-11 с.

2. 35. Мито…………………………………………………………..11-15 с.

3. 16. Визначення та склад доходів………………………………..15-19 с.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Задача……………………………………………………………..….20-21 с.

Список використаної літератури …………………………...……22-24 с.

ВАРІАНТ №2

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

Надання документів для перевірок та оформлення результатів перевірок.

Надання платниками податків документів при проведенні документальних перевірок.

Органи ДПС мають право проводити камеральні, документальні та фактичні перевірки. Розглянемо підстави для проведення документальних перевірок та надання документів платниками податків під час їх проведення, порядок відновлення втрачених документів, а також реалізації прав платника податків на врахування посадовими особами органу ДПС документів, наданих у результаті такої перевірки.

Відповідно до норм Податкового кодексу документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Така перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку й пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом ДПС документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу).

Обставини для проведення документальних планових перевірок встановлено ст. 77 Податкового кодексу, позапланових — ст. 78. Умови допуску до проведення документальної виїзної перевірки встановлено ст. 81, невиїзної — ст. 79 цього Кодексу.

Надання платниками податків документів.

При проведенні перевірки платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів ДПС у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки (п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу).

З метою чіткого регламентування взаємовідносин посадових осіб органу ДПС та платника податків п. 85.1 ст. 85 Податкового кодексу встановлено заборону витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами органів ДПС у випадках, не передбачених цим Кодексом.

Для великих платників податків у Податковому кодексі встановлено додаткову норму щодо надання документів.

Так, великі платники податків зобов'язані також надати в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб копії документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів (якщо такі документи створюються ним в електронній формі), не пізніше робочого дня, наступного за днем початку документальної виїзної планової, позапланової перевірки, документальної невиїзної перевірки.

Податковим кодексом також передбачено, що при проведенні перевірок посадові особи органу ДПС мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС.

Оскарження ППР.

Відповідно до п. 56.1 ПКУ рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Податковий кодекс, передбачає абсолютно чіткий алгоритм оскарження податкових повідомлень-рішень: адміністративне, а вже потім – судове оскарження. З іншого боку – були численні постанови пленуму Верховного суду стосовно того, що обмеження прав будь-якої людини, у тому числі платника податків, на звернення до суду неможливе. Але практика свідчить – перш ніж звернутися до суду, платники податків вважають за краще спочатку спробувати пройти процедуру адміністративного оскарження. Якщо платник податків вважає, що орган державної податкової служби неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, яке суперечить діючому законодавству України чи виходить за рамки повноважень органу ДПС – він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня зі скаргою про перегляд рішення. У цьому полягає головне нововведення Податкового кодексу: раніше процедура адміністративного оскарження починалася безпосередньо з органу ДПС, який видав податкове повідомлення-рішення. Зараз же скарга подається відразу до контролюючого органу вищого рівня. Скарги на рішення державних податкових інспекцій (первинні скарги) подаються до ДПА в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в АРК, областях, містах Києві та Севастополі подаються до ДПС України (повторні). Одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня, платник податків зобов’язаний письмово повідомити контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов’язання про оскарження його податкового повідомлення-рішення. За словами Романа Устинова, – завдяки переходу на дворівневу систему оскарження податкових повідомлень-рішень процес розгляду скарг платника податків значно прискорився. Адже раніше перша інстанція до якої позивався платник податків (ДПС, що видавала повідомлення-рішення) майже ніколи не змінювала своїх попередніх рішень та не зважала на переконання позивача. Для платника податків, – зазначає фахівець,– це була зайва витрата часу.

Згідно з положенням про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби (наказ ДПАУ від 23.12.2010 р.
№ 1001) у скарзі мають бути зазначені:

· прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання фізичної особи – платника податку, для юридичної особи – платника податку – найменування, місцезнаходження, а також адреса на яку необхідно надіслати рішення за скаргою;

· вказати орган ДПС, яким видано податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов’язання платника податків або будь-яке інше рішення органу державної податкової служби, що оскаржується, дата і номер, назва податку, збору або штрафної санкції та сума;

· суть порушеного питання, прохання чи вимоги і обґрунтування незгоди платника податків з сумою грошового зобов’язання, визначеною органом ДПС у податковому повідомленні-рішенні, або незгоди з іншим рішенням органу ДПС;

· про повідомлення чи неповідомлення відповідного органу ДПС про подання скарги до органу державної податкової служби вищого рівня;

· підпис фізичної особи-платника податку, для юридичної особи-платника податку – підпис керівника юридичної особи-платника податку (особи, яка виконує обов’язки керівника). Якщо скарга подається представником фізичної (юридичної) особи-платника податку – до неї долучається копія довіреності, оформленої відповідно до вимог законодавства. Підпис представника юридичної особи на скарзі повинен бути скріплений печаткою юридичної особи-платника податку;

· перелік документів і розрахунків, що додаються до скарги (у разі надсилання скарги поштою додається опис укладеного та повідомлення про вручення).

Скарга вважається повністю задоволеною:

· якщо рішення за скаргою не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного терміну (або строку, на який було продовжено розгляд скарги);

· якщо платника податків не повідомили про подовження терміну розгляду скарги до закінчення двадцятиденного терміну.

Податковий кодекс захищає інтереси платника податків, так п. 56.21 ПКУ трактує будь-які колізії правових норм на користь останнього:

«У разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків».

Звернення до суду

У листі від 05.07.2011 р. № 945/11/13-11 «Щодо застосування строків звернення до адміністративного суду у справах, що виникають з податкових відносин» Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) виклав свою позицію щодо термінів оскарження платником податків повідомлень-рішень. У листі викладено і строки звернення до адміністративного суду представників податкових органів, щодо стягнення сум податкового збору з платників податків.

Особливістю процедур судового оскарження податкових повідомлень-рішень є те, що вони тривають дуже довго.

Вони знаходяться в процесі розгляду і за кілька років не вийшли навіть з першої інстанції. А враховуючи те, що у разі виграшу справи платником податків, податкова буде проводити процедуру оскарження в апеляції та касації – цей процес може бути напрочуд довгим. Певною мірою, ця тривала справа на руку платникам податків – податкові повідомлення-рішення не вважаються узгодженими до моменту винесення остаточного рішення, тож до цього часу платник податків не повинен сплачувати жодних коштів.

 

 

Мито

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України з питань митного регулювання» від 28 січня 1994 р.: «Мито — це державний податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України».
Мито як податок та види мита встановлюються тільки законом. Мито треба розглядати як обов'язковий внесок, платіж, плату, що доручено збирати митним органам при ввезенні (пересиланні) товару на митну територію чи вивезенні товару з митної території України. Цей внесок є невід'ємною складовою частиною такої процедури.

Митна вартість товару — це термін для визначення спеціальної вартості товару, а саме, це вартість товару, яка застосовується для цілей:

— обкладення товару митом, ПДВ, акцизним збором;

— зовнішньоекономічної та митної статистики;

— державного регулювання торговельно-економічних відносин, які пов'язані із вартістю товару, включаючи здійснення валютного контролю зовнішньоторговельних акцій і розрахунків банків по них згідно із законодавчими актами України.

Відповідно до різних критеріїв, що застосовуються для визначення митних платежів, розрізняють мита за об'єктом оподаткування та способом нарахування.
За об'єктом оподаткування мито поділяється на:

1) імпортне;

2) експортне;

3) сезонне.

Імпортне мито є диференційованим і залежить від країни походження товарів:

• до товарів, що походять з країн, що розвиваються, (додаток № 1 до Єдиного митного тарифу) в межах товарних груп 1—24 застосовуються преференційні ставки мита;

• до товарів, що походять з країн (економічних союзів), які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння (додаток № 2 до Єдиного митного тарифу), а також до товарів, що походять з країн, що розвиваються, в межах товарних груп 25—97 застосовуються пільгові ставки мита;

• до решти товарів застосовуються повні (загальні) ставки мита.
Сезонне мито встановлюється для оперативного регулювання ввезення і вивезення окремих товарів на строк до 4 місяців залежно від сезону.

За способом нарахування (ст. 7 Закону) мито поділяється на:

1) адвалерне — нараховується у відсотках до митної вартості товару;

2) специфічне — нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару;

3) комбіноване — поєднує обидва названих види мита.

Теорія митної справи ще не досконала. Тому інколи можна зустріти застосування термінів «мито» і «ставки мита» в одному (тотожному) значенні

«мито», «митне податкове обкладання».

З метою захисту економічних інтересів держави до товарів, що ввозяться, можуть тимчасово застосовуватися такі види мита:

- спеціальне (особливе) — встановлюється у кожному конкретному випадку як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію в таких кількостях або на таких умовах, що завдають шкоди вітчизняному виробнику, а також захід для припинення недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку іноземних держав проти України;

- антидемпінгове — застосовується у випадках ввезення на митну територію України товарів за цінами, значно нижчими ніж їх нормальна вартість у країні вивезення, якщо такий імпорт створює загрозу або завдає шкоди вітчизняному виробнику подібних товарів або організації їх виробництва в Україні (так, ввезенням курячих стегон підірвано вітчизняну птахову індустрію). Ставка (розмір) антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу на момент експорту і заявленою ціною при його імпорті на митну територію України;

- компенсаційне — застосовується у випадках ввезення на митну територію України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовується субсидія, якщо таке ввезення завдає шкоди вітчизняному виробнику подібних товарів. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розміру субсидій.

Застосуванню особливих видів мита (спеціальних, антидемпінгових, компенсаційних) передує проведення дослідження Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, яке проводиться відповідно до заяв українських або іноземних державних органів, підприємств, організацій або з ініціативи Митно-тарифної ради.

Нижче викладені питання, пов'язані з митною вартістю товару.

• Порядок визначення митної вартості товарів установлюється Кабінетом Міністрів України.

• Порядок застосування системи митної оцінки товарів, що ввозяться на митну територію України, визначається Кабміном України на підставі положень Закону «Про Єдиний митний тариф».

• Митна вартість заявляється (декларується) митному органу при переміщенні товару через митний кордон.

• Порядок та умови декларування митної вартості товару, що ввозиться, форма декларації визначаються Держмитслужбою.

• Митна вартість визначається декларантом відповідно до визначеного законодавством методу.

• Контроль за визначенням вартості товару здійснюється відділом тарифів і вартості митного органу, який здійснює митне оформлення товару.

• Інформація, що надається декларантом при заявленні митної вартості товару і яка визначається ним як комерційна таємниця, може використовуватися митним органом тільки для митних цілей і не може бути передана третій особі (за винятком структур, які контролюють зовнішньоекономічну діяльність та мають спільні договори з Держмитслужбою, оформлені у вигляді спільних наказів про порядок запиту та отримання інформації). Порушення вимог зберігання комерційної таємниці тягне відповідальність відповідно до чинного законодавства.

• Витрати, що несе декларант при потребі уточнення митної вартості товару на вимогу митного органу, митниця не відшкодовує.

Митна вартість — це ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товар на момент перетину митного кордону. Для визначення митної вартості товару враховують:

• ціну товару, що зазначена в рахунку-фактурі;

- фактичні витрати, якщо їх не включено в рахунок-фактуру: на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України;

- комісійні та брокерські;

- плату за використання об'єктів інтелектуальної власності. При явній невідповідності заявленої митної вартості або у разі
неможливості перевірити обчислення, її визначають на основі цін на ідентичні товари, що діють у провідних країнах — експортерах зазначеного товару.

 

Податковим кодексом установлено, що доходи, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання таких доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар, а дохід від надання послуг та виконання робіт — за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджує виконання робіт або надання послуг (п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу). При цьому для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи у вигляді суми попередньої оплати та авансів, отриманої в рахунок оплати товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Нормами Податкового кодексу не передбачено окремого правила визнання доходів за операціями з реалізації товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів, тому дохід за такими операціями визнається на дату переходу покупцеві права власності на такий товар. У разі якщо до 01.04.2011 р. платник податку не отримав кошти від продажу бюджетній установі товарів (робіт, послуг) та не включив їх до складу валового доходу відповідно до норм Закону про прибуток, при визначенні об'єкта оподаткування такий платник має врахувати зазначені кошти у складі доходу в звітному періоді їх отримання.

Доходи платника податку складаються з доходу від операційної діяльності та інших доходів.

Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань.

До його складу входять дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо) та дохід банківських установ за переліком, установленим пп. 135.4.2 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу.

При цьому дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу (пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 вищезазначеного Кодексу). Вимога щодо застосування звичайних цін при формуванні доходів та витрат поширюється на операції з особами, які не є платниками податку на прибуток або сплачують податок за іншими ставками. Зазначені положення застосовуються також при проведенні товарообмінних (бартерних) операцій.

Інші доходи

До складу інших доходів включаються:

· дивіденди, отримані від нерезидентів, проценти, роялті, доходи від володіння борговими вимогами, від лізингових операцій. Датою отримання доходів у вигляді орендних/лізингових платежів (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу) за майно, передане платником податку воренду/лізинг, ліцензійних платежів (утому числі роялті) за користування об'єктами інтелектуальної власності є дата нарахування таких доходів, встановлена відповідно до умов укладених договорів;

· штрафи, неустойки чи пеня, фактично отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів. При цьому суми таких надходжень враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за датою їх фактичного надходження, але не беруть участь у складі витрат при їх сплаті;

· вартість безоплатно отриманих у звітному періоді товарів, робіт, послуг, безповоротної фінансової допомоги, безнадійна кредиторська заборгованість;

· невикористана частина коштів, що повертається зі страхових резервів;

· суми заборгованості, що підлягають включенню до доходів за порядком відшкодування не банківськими фінансовими установами сум безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву;

· отримані суми державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертаються найого користь зарішенням суду;

· суми акцизного податку, сплаченого (нарахованого) покупцями (покупцям) підакцизних товарів (за їх рахунок) накористь платника такого акцизного податку, а також суми збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну, теплову енергію та природний газ;

· суми дотацій, субсидій, капітальних інвестицій із фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів, отримані платником податку. Порядок визначення доходів, отриманих увигляді цільового фінансування з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів, установлено п.137.2 ст.137 Податкового кодексу;

· доходи, отримані відпродажу основних засобів, нематеріальних активів, операцій зпродажу землі, відстрахової діяльності таінших доходів. Порядок визначення таких доходів установлено статтями146, 147, 153 — 161 Податкового кодексу. До складу інших доходів включаються також доходи, невраховані при обчисленні доходу періодів, щопередують звітному, тавиявлені у звітному податковому періоді;

· суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються не повернутими на кінець такого звітного періоду, відосіб, які не єплатниками цього податку (в тому числі не резидентів), або осіб, які мають пільги зцього податку, в тому числі тих, що застосовують нижчі ставки податку. У разі якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник збільшує суму витрат на суму поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення;

· суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку узвітному податковому періоді (пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу).

До безповоротної фінансової допомоги прирівнюється частина боргу за векселем у розмірі знижки фактично не сплаченої за домовленістю частини повної суми векселя, якщо утримувач простого векселя погоджується прийняти частковий платіж за векселем від емітента до настання строку платежу. При цьому за згодою сторін борг за векселем вважається погашеним, тобто зобов'язання векселедавця оплачено. У векселедавця об'єктом оподаткування у цьому випадку є сума фактичної знижки.

Доходом вважається і заборгованість за векселем після закінчення трьох років із дня терміну платежу, оскільки сума заборгованості визнається безповоротною фінансовою допомогою, і тому платник податку — емітент повинен включити суму такої заборгованості до складу доходів за підсумками звітного податкового періоду, в якому таку заборгованість визнано безповоротною фінансовою допомогою.

У випадку отримання безповоротної фінансової допомоги в іноземній валюті доходи перераховуються в національну валюту за офіційним курсом Нацбанку України, що діяв на дату надходження коштів на банківський рахунок платника податку.

У податковому обліку надання безповоротної фінансової допомоги не відображається.

Доходи платника податку в іноземній валюті за операціями від реалізації товарів (виконання робіт, надання послуг) враховуються у складі доходів у частині їхньої вартості, не сплаченої в попередніх звітних податкових періодах, і перераховуються в національну валюту за офіційним курсом Нацбанку України, що діяв на дату визнання таких доходів (для товарів — на дату переходу права власності на товар, для робіт і послуг — на дату складання акта або іншого документа, який підтверджує виконання робіт або надання послуг), а в частині раніше отриманої оплати — за курсом, що діяв на дату її отримання.

Дохід від реалізації товарів підприємствам — виробникам сільськогосподарської продукції на умовах товарного кредиту визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Податковий облік операцій за договорами комісії, агентськими та іншими аналогічними договорами має дещо інші правила, за якими доходом визнається сума винагороди за договором комісії, експедирування, а не включаються до доходів платежі платника податку в сумі вартості товару на користь комітента, принципала тощо за договорами комісії, агентськими та іншими аналогічними договорами, перераховані платником на виконання цих договорів.

Для комітента датою отримання доходу від продажу товарів, що належать комітенту, вважається дата продажу товарів, зазначена у звіті комісіонера (агента). У разі придбання товарів (робіт, послуг) комітентом витрати комітента на придбання товарів (робіт, послуг), у тому числі витрати на сплату комісійної винагороди комісіонеру, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

 

 

Практична частина

Умова: ТОВ «Ромашка» здійснює торговельну діяльність та є платником податку на прибуток та податку на додану вартість. За другий квартал поточного року підприємством було здійснено наступні господарські операції (таблиця 2):

Таблиця 2.

Дата	Зміст господарської операції	Варіант 2
01.04.	Нараховано заробітну плату директору	10000,00
11.04.	Отримано попередню оплату від покупця ПП «Весна» з ПДВ (Сума ПДВ-?)	90000,00 15000,00
12.04.	Відвантажено товар А з ПДВ	180000,00 30000,00
12.04.	Списано собівартість реалізованого товару А	80000,00
14.04.	Сплачено аванс за послуги платнику єдиного податку ПП «Ромашка» за ставкою 7% з ПДВ (ПДВ-?)	2000,00 0,00
21.04.	Отримано відсотки по рахунку в банку	2000,00 2000,00
25.04.	Подаровано працівнику холодильник на день народження (вартість з ПДВ)	3200,00 533,33
25.04.	Затверджено авансовий звіт працівника (призначення в авансовому платежі – добові за 1 добу, мінімальна заробітна плата – 941 грн.)	380,00
26.04.	Оплачено вартість мобільного зв’язку з ПДВ	-
26.04.	Отримано консалтингові послуги від нерезидента, курс НБУ 11,20 грн. за 1 євро, довід від реалізації продукції за минулий рік – 400 000 грн. з ПДВ.	350,00
26.04.	Отримано від продавця послуги по охороні приміщення виробничого (з ПДВ)	1400,00 233,33
30.04.	Нараховано амортизацію на основні засоби	1000,00
30.04.	Отримано дивіденди від нерезидента	10000,00
30.04.	Відвантажено товар Б покупцям з ПДВ	70000,00 11666.67
30.04.	Списано собівартість відвантаженого товару Б (собівартість складає 45% від вартості відвантаження без ПДВ)	26245,00
30.04.	Отримано факс від постачальника з ПДВ	-
30.04.	Оплачено з розрахункового рахунку матеріали для господарської діяльності, з ПДВ	3000,00 500,00
30.04.	Отримано пеню за прострочення у сплаті платежу	400,00

 

Визначити: суму податку на прибуток (з поетапних відображенням формування доходів, витрат) за 2 квартал поточного року, податку на додану вартість (з поетапним відображення формування податкового зобов’язання, податкового кредиту, та ПДВ до сплати в бюджет) за квітень поточного року.

 

Розрахунок податку на прибуток:

Списуємо всі доходи і витрати на рахунок 79 «Фінансові витрати»:

(180000,00 - 30000,00) + (70000,00 – 11666,67) = 208333,33 грн.

Σ Д 92 = 10000,00 + 380,00 + 350,00 = 10730,00 грн.

Σ Д 949 = 3200,00

Щоб визначити прибуток чи збиток потрібно: Σ К 79 – Σ Д 79, тобто

Σ Д 79 = 80000,00 + 26245,00 + 10730,00 + 3200,00 = 120175,00;

208333,33 –120175,00 = 88158,33 (дохід)

Ставка податку на прибуток в 2013 році становить 19%.

Податок на прибуток = 88158,33 * 19% = 16750,08 грн.

Підприємство має сплатити податок на прибуток в сумі 16750,08 грн.

 

Розрахунок ПДВ:

ПДВ = Податкове зобов’язання – Податковий кредит

Податкове зобов’язання = 30000,00 + 11666,67 + 533,33 = 42200,00

Податковий кредит = 233,33 + 500,00 = 733,33

Сума ПДВ до сплати в бюджет = 42200,00 – 733,33 = 41466,67 грн.

 

 

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ